Ухвала суду № 92432883, 19.10.2020, Баранівський районний суд Житомирської області

Справа № 273/2219/20

Провадження № 1-кп/273/155/20

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(повна)

19 жовтня 2020 року Баранівський районний суд Житомирської області в складі: головуючого судді Новицького Є. А. ,

за участю секретаря судових засідань Макарчук І.В.,

прокурора Пилипчук Г.В.,

обвинуваченої ОСОБА_1 ,

захисника Круківської С.А.,

представника потерпілого Николишина Р.З.,

представника органу пробації Осіпчука Ю.М.

розглянувши у підготовчому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження №42018061240000014 від 12.03.2018 по обвинуваченню ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки та жительки АДРЕСА_1 , проживаючої по АДРЕСА_2 , громадянки України, українки, освіта вища, неодружена, працююча на посаді головного бухгалтера відділу освіти Баранівської міської ради, раніше не судимої, за ознаками кримінального злочину, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України,

У С Т А Н О В И В :

До суду надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні №42018061240000014 від 12.03.2018 року за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України.

У судовому засіданні захисник обвинуваченої Круківська С.А. заявила клопотання про повернення обвинувального акта мотивувавши його тим, що обвинувачення висунуте ОСОБА_1 є не в повній мірі сформованим та не містить об`єктивної сторони та кваліфікуючих ознак.

Прокурор в судовому засіданні заперечувала щодо задоволення заявленого захисником клопотання. При цьому, заявила клопотання про призначення провадження до судового розгляду.

Обвинувачена підтримала клопотання свого захисника про повернення обвинувального акту прокурору.

Представник потерпілої особи, заявлене клопотання захисника обвинуваченої вважав таким, що підлягає задоволенню.

Представник органу пробації клопотань та заперечень не надав.

Суд, вислухавши думку сторін кримінального провадження, вивчивши обвинувальний акт, долучений до нього реєстр матеріалів досудового розслідування, встановив наступне.

Завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура (ст. 2 КПК України).

Одними із загальних засад кримінального провадження є верховенство права та його законність (п.п. 1 та 2 ч. 1 ст. 7 КПК України), поняття яких законодавцем визначено у ст.ст. 8 та 9 названого Кодексу.

В п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 01.11.1996 року № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» вказано наступне: «оскільки Конституція України, як зазначено в її ст. 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.

Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституційні права та свободи людини і громадянина є безпосередньо діючими. Вони визначають цілі і зміст законів та інших нормативно-правових актів, зміст і спрямованість діяльності органів законодавчої та виконавчої влади, органів місцевого самоврядування і забезпечуються захистом правосуддя.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Із зазначеними положеннями Основного Закону у повній мірі кореспондуються приписи ч. 1 ст. 9 КПК України, якими передбачено, що під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов`язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 314 КПК України після отримання обвинувального акта, суд не пізніше пяти днів з дня його надходження призначає підготовче судове засідання, в яке викликає учасників судового провадження.

Згідно з вимогами п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України у підготовчому судовому засіданні суд має право прийняти рішення про повернення обвинувального акту, якщо він не відповідає вимогам КПК України.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 291 КПК України обвинувальний акт складається слідчим, після чого затверджується прокурором.

Як вбачається з обвинувального акту, ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України, у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42018061240000014 від 12.03.2018.

Процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування, відповідно до положень ч. 4 ст. 110 КПК України, є обвинувальний акт, який повинен відповідати вимогам, передбаченим у ст. 291 цього Кодексу.

Так, відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України обвинувальний акт має містити відомості, зокрема про виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.

Як розяснено в п. 13 ч. 1 ст. 3 КПК України обвинувачення - це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом. У формулюванні обвинувачення повинні бути відображені обставини, які відповідно до ст. 91 КПК України підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, а саме про подію кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форму вини, мотив і мету вчинення кримінального правопорушення, обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та інші. Правова кваліфікація дій особи в обвинувальному акті повинна містити в себе не тільки посилання на окрему статтю і частину цієї статті кримінального закону, а і точне формулювання у тому числі і обєктивної сторони кримінального правопорушення, а також кваліфікуючих ознак конкретного кримінального правопорушення. Отже, в обвинувальному акті повинен мати місце як виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, так і формулювання обвинувачення. До того ж законодавець чітко визначає, що відповідно до ч. 1 ст. 337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею.

Фактичний аналіз змісту обвинувального акту у кримінальному провадженні відносно ОСОБА_1 свідчить про те, що у ньому незрозуміло викладено суть обвинувачення, фактичні обставини кримінального правопорушення встановлені за результатами досудового розслідування кримінального провадження і правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення частини статті закону України про кримінальну відповідальність. Однак висунуте органом досудового розслідування детальне формулювання обвинувачення ОСОБА_1 в розумінні п. 13 ч. 1 ст. 3 КПК України в обвинувальному акті відсутнє.

Таким чином слід констатувати, що відсутньою є сама основа для можливості розгляду кримінального провадження по суті, так як відсутнє конкретне обвинувачення, яке висунуте органом досудового розслідування в свою чергу унеможливлює якісно і в повній мірі здійснювати захист від предявленого обвинувачення і, безперечно, порушує право обвинуваченого на захист, яке гарантується кожній особі приписами п. «с» ч.3 ст.6 «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод», положення якої імплементовані у ст. 20 КПК України. Також слід зазначити, що термін «обвинувальний акт» і визначено законодавцем таким, оскільки він має містити обвинувачення, а не лише обставини встановлені під час досудового розслідування.

За змістом п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України фактичні обставини кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, та формулювання обвинувачення в обвинувальному акті повинні бути викладені з обовязковим урахуванням наведених вимог ст. ст. 91, 374 КПК України. При цьому фактичні обставини та формулювання обвинувачення мають бути викладені окремо і не повинні суперечити один одному.

Таким чином, розгляд кримінального провадження за відсутності належним чином сформульованого обвинувачення та належно викладених фактичних обставин злочину, порушує гарантовані законом процесуальні права обвинуваченого, в тому числі і право на захист та позбавляє суд можливості прийняти законне рішення.

Вказане, зокрема, істотно порушує вимоги п. а) та b) ч. 3 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод якими передбачено, що кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має щонайменше такі права, а саме бути негайно і детально поінформованим зрозумілою для нього мовою про характер і причини обвинувачення, висунутого проти нього; мати час і можливості, необхідні для підготовки свого захисту.

Практика Європейського суду з прав людини вказує на необхідність приділяти особливу увагу розясненню обвинувачення особі, стосовно якої порушено кримінальну справу. У кримінальній справі надання повної, детальної інформації щодо предявлення особі обвинувачення та, відповідно, про правову кваліфікацію, яку суд може дати відповідним фактам, є важливою передумовою забезпечення справедливого судового розгляду, а право бути поінформованим про характер і причини обвинувачення потрібно розглядати у світлі права обвинувачених мати можливість підготуватися до захисту (рішення у справі «Абрамян проти Росії», «Камасінскі проти Австрії», «Матточіа проти Італії», «Даллос проти Угорщини»).

Так, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 26.06.2008 року у справі «Ващенко проти України» зазначив, що поняття «обвинувачення» для цілей пункту 1 статті 6 може бути визначене як офіційне доведення до відома особи компетентним органом твердження про вчинення цією особою правопорушення, яке нормою загального характеру визнається осудним і за яке встановлюється відповідальність карного та попереджувального характеру (п.51)»; у рішенні від 25.07.2000 року, у справі «Маттоціа проти Італії» зазначив, що «...обвинувачений у вчиненні злочину має бути негайно і детально проінформований про причину обвинувачення, тобто про ті факти матеріальної дійсності, які нібито мали місце і є підставою для висунення обвинувачення; а також про характер обвинувачення, тобто юридичну кваліфікацію згаданих фактів. Хоча ступінь «детальності» інформування обвинуваченого залежить від обставин конкретної справи, однак у будь-якому випадку відомості, надані обвинуваченому, повинні бути достатніми для повного розуміння останнім суті висунутого проти нього обвинувачення, що є необхідним для підготовки адекватного захисту. У цьому відношенні обсяг та доречність наданої обвинуваченому інформації слід оцінювати крізь призму положення, закріпленого у п. «b» ч. 3 ст. 6 Конвенції. Аналогічно слід оцінювати інформацію про зміни, які мали місце в обвинуваченні, включаючи зміни причини обвинувачення»; у рішенні від 09.10.2008 року у справі «Абрамян проти Росії» зазначає, що «деталі вчинення злочину можуть відігравати вирішальну роль під час розгляду кримінальної справи, оскільки саме з моменту доведення їх до відома підозрюваного він вважається офіційно письмово повідомленим про фактичні та юридичні підстави предявленого йому обвинувачення...». В цьому ж рішенні Суд нагадав, що положення підпункту «а» п. 3 ст. 6 Конвенції необхідно аналізувати у світлі більш загальної норми про право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п. 1 цієї статті. У кримінальній справі надання повної, детальної інформації щодо предявленого особі обвинувачення та, відповідно, про правову кваліфікацію, яку суд може дати відповідним фактам, є важливою передумовою забезпечення справедливого судового розгляду. Деталі вчинення злочину можуть відігравати вирішальну роль під час розгляду кримінальної справи, оскільки саме з моменту доведення їх до відома підозрюваного він вважається офіційно письмово повідомленим про фактичні та юридичні підстави предявленого йому обвинувачення…».

Статтею 91 КПК України визначено, що у кримінальному провадженні підлягають доказуванню: подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення, винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення та інше), але вказані вимоги КПК України прокурором в наданому обвинувальному акті не виконані належним чином.

Частина перша статті другої КК України визначає, що підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого цим Кодексом, а частина перша статті 11 встановлює, що кримінальним правопорушенням є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб`єктом кримінального правопорушення.

Так, ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України - службової недбалості, тобто неналежного виконання службовою особою своїх службових обов`язків через несумлінне ставлення до них, що заподіяло тяжкі наслідки охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян.

Об`єктивна сторона службової недбалості (за ч. 2 ст. 367 КК України) характеризується: 1) діянням, яке полягає у невиконанні (бездіяльність) або неналежному виконанні (дія) службових обов`язків через несумлінне ставлення до них; 2) тяжкими наслідками; 3) причинним зв`язком між вчиненим діянням та наслідками.

Службова недбалість може виявлятися у формі а) бездіяльності, коли суб`єкт повністю не виконує покладені на нього службові обов`язки, хоча і виконуються, або б) дії, коли покладені на нього службові обов`язки хоча і виконуються, але неналежним чином - не так, як того потребують інтереси служби, тобто не відповідно до закону та умов, що склалися, або відповідно до них, але неякісно, неточно, неповно, своєчасно, поверхово, у протиріччі з встановленим порядком тощо.

Отже, обвинувальний акт не містить обов`язкових складових, передбачених кримінальним процесуальним законом, та є не конкретним, оскільки в обвинувальному акті відсутнє детальне і зрозуміле формулювання обвинувачення, тобто твердження про вчинення ОСОБА_1 діяння передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, із зазначенням елементів складу кримінального правопорушення, зокрема, місця, часу, способу вчинення та наслідків, форми вини і мотивів кримінального правопорушення, в межах якого повинен проводитися судовий розгляд відповідно до вимог ч. 1 ст. 337 КПК України.

Так, з обвинувального акту неможливо зрозуміти, вчинила ОСОБА_1 злочин передбачений ч. 2 ст. 367 КК України в результаті суспільно - небезпечних дії чи бездіяльності, голови тендерного комітету щодо:

допущення дискримінації учасників закупівлі (дія);

невідхилення пропозиції ФОП ОСОБА_2 (бездіяльність);

відхилення пропозицій іншого учасника відкритих торгів (дія);

невідміна відкритих торгів (бездіяльність),

чи в несумлінному ставленні до виконання обов`язків головного бухгалтера в частині: перерахування коштів по договору закупівлі (дія).

З урахуванням того, що судовий розгляд проводиться лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, то суд призначивши справу до судового розгляду за наявності таких недоліків обвинувального акту буде фактично позбавлений можливості роз`яснити суть обвинувачення ОСОБА_1 та провести судовий розгляд кримінального провадження по суті. До того ж ухвалення судового рішення за таких обставин у будь-якому разі може бути визнане незаконним у зв`язку із істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону. Крім того, зазначені недоліки обвинувального акту унеможливлять суд в наступному ухвалити законний, обґрунтований і вмотивований вирок, зміст якого б відповідав вимогам ст. 374 КПК України.

Аргументи та доводи прокурора щодо можливості призначення судового розгляду на підставі обвинувального акту незважаючи на вищевказані обставини судом відхиляються, оскільки кримінальним процесуальним законодавством чітко передбачено вичерпний перелік відомостей, які має містити обвинувальний акт, порядок його затвердження та вручення (підозрюваному) обвинуваченому.

Відсутність належно сформульованого обвинувачення вказує на неможливість призначення судового розгляду через грубе порушення наведених вище норм кримінального процесуального закону та є беззаперечною підставою для повернення обвинувального акту прокурору.

Як зазначено в ч. 1 ст. 7 КПК України зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, відноситься презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини. Згідно з ч. 1 ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Аналогічну норму містить також і ст. 17 КПК України.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що обвинувальний акт у кримінальному провадженні по обвинуваченню ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України не відповідає вимогам КПК України, такі порушення неможливо усунути в процесі підготовчого судового розгляду та перешкоджають такому, а тому обвинувальний акт підлягає поверненню прокурору, для усунення зазначених недоліків у розумні строки.

Керуючись ст. ст. 2, 3, 7, 8, 9, 91, 110, 291, 293, 314, 369, 370, 372, 376 КПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Повернути прокурору обвинувальний акт у кримінальному провадженні №42018061240000014 від 12.03.2018 по обвинуваченню ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального злочину, передбаченого ч.2 ст.367 КК України, для усунення недоліків у розумний строк, а саме виконання вимог передбачених п.5 ч.2, ст.291 КПК України.

Ухвала може бути оскаржена до Житомирського апеляційного суду через Баранівський районний суд Житомирської області протягом семи днів з дня її оголошення.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку не подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Повний текст рішення суду складено 21.10.2020.

Головуючий суддя: Є.А. Новицький