Рішення № 92426509, 22.10.2020, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.10.2020м. ДніпроСправа № 904/1702/20

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Рудь І.А., за участю секретаря судового засідання Товстоп`ятки В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Автоматика та машинобудування" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", м. Жовті Води Дніпропетровської області

до Державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат", м. Жовті Води Дніпропетровської області

про стягнення заборгованості в сумі 369 024 грн. 65 коп. за договором від 21.03.2019 № 236/33

Представники:

від позивача: не з”явився;

від відповідача: не з”явився.

СУТЬ СПОРУ:

Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Автоматика та машинобудування" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом, в якому просить стягнути з Державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" заборгованість в сумі 369 024 грн. 65 коп., з яких: 300 000 грн. 00 коп. - основний борг, 3 624 грн. 65 коп. - 3% річних, 300 грн. 00 коп. - інфляційні втрати, 44 100 грн. 00 коп. - пеня, 21 000 грн. 00 коп. - штраф, відповідно до умов договору № 236/33 від 21.03.2019.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов укладеного між сторонами договору в частині повної та своєчасної оплати виконаних позивачем робіт.

Ухвалою господарського суду від 01.04.2020 прийнято позовну заяву до розгляду, визнано справу малозначною, відкрито провадження у справі, розгляд якої призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними в матеріалах справи документами.

18.05.2020 відповідачем до суду подано клопотання про перехід зі спрощеного позовного провадження до загального позовного провадження, оскільки дана справа має велике значення для відповідача та сума, заявлена до стягнення позивачем, є досить великою.

Ухвалою господарського суду від 27.05.2020 здійснено перехід до розгляду справи № 904/1702/20 за правилами загального позовного провадження; справу призначено до розгляду у підготовчому засіданні на 23.06.2020.

18.06.2020 на адресу суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву, в якому він не визнає позовні вимоги у повному обсязі, зазначає, що при нарахуванні пені та штрафу позивач керувався положеннями абз. 3 ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України, який не може застосовуватись за допущення прострочення виконання грошового зобов”язання. Отже, відповідач не визнає пеню у розмірі 44 100 грн. 00 коп. та штраф у розмірі 21 000 грн. 00 коп. Просив відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Ухвалою господарського суду від 23.06.2020 підготовче засідання відкладено на 16.07.2020, у зв`язку із неявкою представників сторін та необхідністю надання витребуваних судом документів.

15.07.2020 та 16.07.2020 на електронну адресу суду та засобами поштового зв`язку від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій він зазначив, що сплата штрафних санкцій у розмірі, визначеному ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України (пеня 0,1%, штраф 7%), відповідно до умов п. 4.2. договору, відноситься до обох сторін договору. Крім того, вказує, що текст договору розроблявся саме відповідачем та укладався за процедурою, передбаченою Законом України "Про публічні закупівлі", а тому позивач не міг внести будь-які зміни до умов договору. Отже, на думку позивача, у даному випадку при тлумаченні умов договору в частині відповідальності сторін за порушення зобов`язань, слід застосовувати тлумачення contra рroferentem (слова договору повинні тлумачитись проти того, хто їх написав). Таким чином, пункт 4.2. договору визначає сплату штрафних санкцій у розмірі, передбаченому ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України, від обсягу невикнаних зобов”язань з оплати. Просив врахувати вказані аргументи та задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою господарського суду від 16.07.2020 підготовче засідання відкладене на 06.08.2020 для надання сторонами витребуваних судом документів.

Ухвалою господарського суду від 06.08.2020 за клопотанням позивача продовжено строк проведення підготовчого провадження до 08.10.2020 в порядку п. 4 розділу Х "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України; підготовче засідання відкладено на 08.10.2020, у зв`язку із неявкою представників сторін та ненаданням відповідачем витребуваних судом документів.

05.10.2020 на адресу суду надійшли заперечення відповідача на відповідь на відзив, в яких він не визнавав пеню у розмірі 44 100 грн. 00 коп. та штраф у розмірі 21 000 грн. 00 коп. і просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою господарського суду від 08.10.2020 закрито підготовче провадження; справу призначено до судового розгляду по суті в засіданні на 22.10.2020.

Сторони явку повноважного представника у призначене судове засідання не забезпечили.

Господарський суд наголошує на тому, що ухвала суду від 08.10.2020 завчасно надіслана сторонам за їх місцезнаходженням, згідно матеріалів справи та за інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань, з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.

Повідомлення про вручення сторонам ухвали суду від 08.10.2020 або конверт із вказаною ухвалою на адресу господарського суду не надходили.

Відповідно до ч. 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.

У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" відомості про місцезнаходження юридичної особи містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

На підтвердження направлення сторонам ухвали суду від 08.10.2020 до матеріалів справи долучені належним чином засвідчена копія реєстру згрупованих поштових відправлень рекомендованої пошти по Україні з повідомленням від 19.10.2020 № 289 та витяг з офіційного сайту АТ "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень.

За визначенням п.п. 4, 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Статтею 202 Господарського процесуального кодексу України передбачені наслідки неявки в судове засідання учасника справи, зокрема, у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки, а також повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справи за відсутності такого учасника.

З урахуванням вищевикладеного, господарський суд вважає можливим розглянути справу за відсутності представників сторін, оскільки за вказаних вище підстав, вони вважаються повідомленими про дату, час та місце судового розгляду справи належним чином.

За приписами ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв`язку із неявкою сторін, рішення прийнято без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Предметом доказування у даній справі є обставини укладення договору; факт виконання робіт; строк оплати; наявність прострочення оплати; наявність підстав для нарахування штрафних санкцій, 3% річних та інфляційних втрат.

Так, судом встановлено, що 21.03.2019 між Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Автоматика та машинобудування" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (виконавець) та Державним підприємством "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" (замовник) укладено договір № 236/33 (далі – договір).

Згідно з п. 1.1. договору виконавець зобов”язується виконати роботи, зазначені в п. 1.2. договору, а замовник – прийняти і оплатити такі роботи.

Пунктом 1.2. договору передбачено, що виконавець зобов”язується виконати в порядку і на умовах цього договору: "Роботи з ремонту електроапаратури керування механізмами обмінного комплексу ств. Г. на відмітці +18м".

За умовами п. 1.3. договору термін та зміст виконання робіт визначаються календарним планом (Додаток 1), кошторисом (Додаток 3) на весь обсяг робіт, що становлять невід”ємну частину договору.

Остаточний термін виконання робіт за договором – 31.12.2019 (п. 1.4. договору).

Відповідно до п. 1.5. договору договір вважається виконаним, якщо замовник прийняв актом здачі-приймання виконані виконавцем роботи, які оформлені документально згідно вимог нормативних актів чинного законодавства України.

Приймання і оцінка виконаних робіт здійснюється відповідно до календарного плану (п. 1.6. договору).

Згідно з п. 2.1. договору за виконані роботи замовник перераховує виконавцю відповідно до протоколу узгодження вартості робіт (Додаток 2): 300 000 грн. 00 коп., у т.ч. ПДВ 20% - 50 000 грн. 00 коп.

Відповідно до п. 2.2. договору оплата за виконані роботи, згідно календарного плану, у 15-тиденний строк після підписання акту здачі-приймання виконаних робіт.

Пунктом 3.1. договору передбачено, що перелік робіт, які підлягають оформленню та здачі виконавцем замовнику, визначений календарним планом.

За умовами п. 3.2. договору здача-приймання виконаних робіт оформлюється актом у 4-х примірниках, що є підставою для взаємних розрахунків.

Замовник протягом 3-х днів від дня одержання акту про приймання виконаних робіт зобов”язаний направити виконавцю підписаний акт або мотивовану відмову від приймання робіт (п. 3.3. договору).

Згідно з п. 4.2. договору за кожний день прострочення виконання робіт, а також за кожний день прострочення оплати винна сторона повинна заплатити штрафні санкції у розмірі, передбаченому ст. 231 ГК України від обсягу невиконаних робіт або неоплаченої суми.

Договір набуває чинності з моменту його підписання обома сторонами, реєстрації в ДП "НАЕК "Енергоатом" та діє до 31.12.2019, а в частині виконання сторонами їх зобов”язань – до повного їх виконання (п. 7.1. договору).

Позивач виконав роботи, передбачені договором, на суму 300 000 грн. 00 коп., що підтверджується підписаним сторонами без будь-яких зауважень актом здачі-приймання виконаних робіт № 236/33-1 від 25.09.2019 (а.с. 21).

Позивач зазначає, що відповідач, в порушення умов договору, свої зобов`язання щодо повної та своєчасної оплати виконаних робіт не здійснив, у зв`язку з чим у нього виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 300 000 грн. 00 коп.

Доказів оплати відповідачем вказаної заборгованості сторонами до матеріалів справи не надано.

На підставі умов п. 4.2. договору та положень ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 44 100 грн. 00 коп. (0,1%), за період з 11.10.2019 по 05.03.2020, а також штраф у розмірі 21 000 грн. 00 коп. (7%).

Із посиланням на положення ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, позивач нарахував додатково до суми основного боргу за договором та просить суд стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 3 624 грн. 65 коп., за період з 11.10.2019 по 05.03.2020, та інфляційні втрати у розмірі 300 грн. 00 коп., за період з листопада 2019 по січень 2020.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Відносини, що виникли між сторонами у справі на підставі договору підряду, є господарськими зобов`язаннями, тому, згідно положень ст.ст. 4, 173-175 і ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до цих відносин мають застосовуватися відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ч. 1 ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Згідно зі ст. 854 Цивільного кодексу України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково. Підрядник має право вимагати виплати йому авансу лише у випадку та в розмірі, встановлених договором.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим до виконання.

За приписами ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов"язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов"язання (неналежне виконання).

Враховуючи умови п. 2.2. договору, відповідач повинен був здійснити оплату виконаних робіт у строк до 10.10.2019 включно, однак, як вбачається з матеріалів справи, цього не зробив.

Враховуючи викладене, позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 300 000 грн. 00 коп. підлягають задоволенню.

Позовні вимоги про стягнення з відповідача пені у розмірі 44 100 грн. 00 коп., за період з 11.10.2019 по 05.03.2020, а також штрафу у розмірі 21 000 грн. 00 коп. не підлягають задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ст. 548 Цивільного кодексу України).

Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема неустойкою.

Згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За приписами ч. ч. 1, 2 ст. 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшеним у договорі.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно зі ст. 231 Господарського кодексу України законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається (ч. 1).

У разі якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах (ч. 2):

за порушення умов зобов`язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Законом може бути визначений розмір штрафних санкцій також за інші порушення окремих видів господарських зобов`язань, зазначених у частині другій цієї статті (ч. 3).

У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг) (ч. 4).

У разі недосягнення згоди між сторонами щодо встановлення та розміру штрафних санкцій за порушення зобов`язання спір може бути вирішений в судовому порядку за заявою заінтересованої сторони відповідно до вимог цього Кодексу (ч. 5).

Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (ч. 6).

Розмір штрафних санкцій, що застосовуються у внутрішньогосподарських відносинах за порушення зобов`язань, визначається відповідним суб`єктом господарювання - господарською організацією (ч. 7).

Суд зазначає, що чинне законодавство поділяє неустойку на законну і договірну. Необхідною умовою виникнення права на неустойку є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов`язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого неустойка стягується і конкретний її розмір.

Згідно з п. 4.2. договору за кожний день прострочення виконання робіт, а також за кожний день прострочення оплати винна сторона повинна заплатити штрафні санкції у розмірі, передбаченому ст. 231 ГК України від обсягу невиконаних робіт або неоплаченої суми.

Позивач нарахував відповідачу пеню та штраф за ст. 231 Господарського кодексу України, тобто застосував договірну неустойку, передбачену п. 4.2. договору.

Однак, у п. 4.2. договору сторони не визначили, яка саме частина ст. 231 Господарського кодексу України є підставою для сплати відповідачем штрафних санкцій та не встановили конкретного розміру (відсотку) штрафної санкції (пені, штрафу), яка в силу ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України та ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України підлягає обчисленню саме у відсотках.

Суд доходить висновку про те, що договір, який і є підставою для застосування договірної неустойки, містить не її розмір, а лише відсилання до норми законодавства, якою передбачені різні підстави стягнення та обчислення штрафних санкцій, зокрема ч.ч. 2, 4, 6 ст. 231 Господарського кодексу України.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Суд констатує, що в тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені і штрафу, або містить умову про те, що пеня та штраф нараховуються відповідно до чинного законодавства, сума пені і штрафу може бути стягнута лише в разі, якщо обов`язок та умови їх сплати визначено певним законодавчим актом.

З тексту позовної заяви та розрахунку вбачається, що позивач при нарахуванні штрафних санкцій керувався абз. 3 ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України (0,1% пені та 7% штрафу).

Водночас, відповідно до п. 2.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" господарським судам необхідно мати на увазі, що штрафні санкції, передбачені абзацом третім частини другої статті 231 ГК України, застосовуються за допущене прострочення виконання лише негрошового зобов`язання, пов`язаного з обігом (поставкою) товару, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких й вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафних санкцій.

Із матеріалів справи вбачається, що у відповідача перед позивачем виникло грошове зобов`язання, а відтак абз. 3 ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України не може бути застосований у даному випадку.

Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією постанови Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 04.02.2014 у справі № 3-1гс14, в якій зроблено висновок про те, що положення абз. 3 ч. 2 ст. 231 ГК України не можуть застосовуватись до грошових зобов`язань. Аналогічна правова позиція висловлена також у постановах Верховного Суду України від 06.12.2010 у справі № 3-4гс10, від 20.12.2010 у справі № 3-41гс10, від 28.02.2011 у справі № 3-11гс11, від 04.02.2014 у справі № 3-14гс14, від 05.04.2017 у справі № 910/18894/16, постанові Верховного Суду від 20.06.2018 у справі № 904/5922/17.

Отже, суд доходить висновку, що умовами договору не встановлено розміру пені та штрафу за порушення виконання грошового зобов`язання.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення пені у розмірі 44 100 грн. 00 коп. та штрафу у розмірі 21 000 грн. 00 коп. не підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 3 624 грн. 65 коп., за період з 11.10.2019 по 05.03.2020, та інфляційних втрат у розмірі 300 грн. 00 коп., за період з листопада 2019 по січень 2020, суд зазначає таке.

Згідно положень ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіркою виконаного позивачем розрахунку 3% річних та інфляційних втрат порушень чинного законодавства і умов договору судом не встановлено, у зв”язку з чим 3% річних у розмірі 3 624 грн. 65 коп. та інфляційні втрати у розмірі 300 грн. 00 коп. підлягають стягненню з відповідача.

Згідно зі ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч. 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).

За приписами ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За встановлених обставин, відповідач неналежним чином виконав свої договірні зобов`язання, чим порушив умови укладеного із позивачем договору та вищевказані приписи чинного законодавства, тому позовні вимоги позивача про стягнення 300 000 грн. 00 коп. - основного боргу, 3 624 грн. 65 коп. - 3% річних, 300 грн. 00 коп. – інфляційних втрат є обґрунтованими і підлягають задоволенню. У решті позову слід відмовити.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати позивача зі сплати судового збору покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 2, 73, 74, 76-79, 86, 91, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 327 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позов Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Автоматика та машинобудування" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" до Державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" про стягнення заборгованості в сумі 369 024 грн. 65 коп. за договором від 21.03.2019 № 236/33 задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" (52210, Дніпропетровська область, м. Жовті Води, вул. Горького, 2, код ЄДРПОУ 14309787) на користь Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (01032, м. Київ, вул. Назарівська, 3, код ЄДРПОУ 24584661) в особі відокремленого підрозділу "Автоматика та машинобудування" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (52210, Дніпропетровська область, м. Жовті Води, вул. Гагаріна, 4, код ЄДРПОУ ВП: 39688675) 300 000 грн. 00 коп. (триста тисяч грн. 00 коп.) основного боргу, 3 624 грн. 65 коп. (три тисячі шістсот двадцять чотири грн. 65 коп.) 3% річних, 300 грн. 00 коп. (триста грн. 00 коп.) інфляційних втрат та 4 558 грн. 87 коп. (чотири тисячі п”ятсот п”ятдесят вісім грн. 87 коп.) витрат зі сплати судового збору.

У решті позову Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Автоматика та машинобудування" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" до Державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" про стягнення пені у розмірі 44 100 грн. 00 коп., штрафу у розмірі 21 000 грн. 00 коп. відмовити.

Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дня складання повного судового рішення і може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду через Господарський суд Дніпропетровської області.

Повне рішення складено 26.10.2020

Суддя І.А. Рудь