Рішення № 92425799, 19.10.2020, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.10.2020м. ДніпроСправа № 904/4407/20

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Назаренко Н.Г. за участю секретаря судового засідання Головахи К.К., розглянувши справу

за позовом Фізичної особи-підприємця Колотило Станіслава Володимировича, с. Сенькове, Куп`янський район, Харківська область

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Суми-Цукор", м. Дніпро

про стягнення заборгованості за договором з надання послуг по перевезенню вантажу у сумі 264 777,91 грн.

Представники:

Від Позивача Колотило С.В.

Від Відповідача не з`явився

СУТЬ СПОРУ:

Фізична особа-підприємець Колотило Станіслав Володимирович звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Суми - Цукор" заборгованості за договором з надання послуг по перевезенню вантажу у сумі 264 777,91 грн., яка складається з суми основного боргу у розмірі 230 450,29 грн., 23 966,83 грн. - інфляційних втрат, 10 360,79 грн. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов Договору перевезення вантажу автомобільним транспортом в межах України № 25-09 від 25.09.2018 в частині повної та своєчасної оплати за надані послуги перевезення.

Разом з позовною заявою позивач надав заяву про забезпечення позову, в якій просить в забезпечення позовних вимог накласти арешт на грошові кошти та майно, що знаходиться у володінні ТОВ "Суми - Цукор".

Ухвалою від 14.08.2020 у задоволенні заяви ФОП Колотило Станіслава Володимировича про забезпечення позову відмовлено.

Ухвалою від тієї ж дати позовну заяву залишено без руху та позивачу запропоновано протягом 10 днів з дня вручення ухвали суду усунути недоліки позовної заяви, а саме:

- надати належну копію Договору № 2509 від 25.09.2018 в читабельному вигляді з чітким відображенням тексту.

- Надати претензії.

27.08.2020 позивачем надіслано до суду клопотання про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою суду від 01.09.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін та призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 01.10.2020.

Ухвалою від 01.10.2020 судове засідання відкладено до 19.10.2020.

Відповідач в жодне призначене судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Ухвали суду, направлені на адресу відповідача, повернулась на адресу суду з відміткою поштової установи.

Статтею 93 Цивільного кодексу України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Відповідно до статей 9, 14, 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" на підставі поданих юридичною особою документів у Єдиному державному реєстрі зазначаються відомості про її місцезнаходження.

Тобто, офіційне місцезнаходження повідомляється юридичною особою для забезпечення комунікації та зв`язку із нею зацікавлених осіб, у тому числі контрагентів, органів державної влади тощо.

Так, на підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: м. Дніпро, пров. Парусний, б. 10, кв. 92, на яку і була направлена кореспонденція господарського суду для відповідача.

При цьому, до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов`язує й сторону у справі, зокрема позивача, з`ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

Крім того, частиною 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Отже, в разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Також судом враховані положення Правил надання послуг поштового зв`язку, визначені постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009 (далі - Правила).

Відтак, повна відповідальність за достовірність інформації про місцезнаходження, а також щодо наслідків неотримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням покладається саме на юридичну особу.

Отже, у разі якщо копію прийнятого судового рішення (ухвали, постанови, рішення) направлено судом листом за належною поштовою адресою, тобто повідомленою суду учасником справи, і повернено підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання чи закінчення строку зберігання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про прийняте судове рішення.

Вказана правова позиція міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.03.2019 у справі № 923/1432/15.

Більше того, суд наголошує, що за змістом статей 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" вбачається, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.

З урахуванням наведеного, відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалами Господарського суду Дніпропетровської області по даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Враховуючи викладене, неперебування відповідача за місцем його державної реєстрації чи небажання отримати поштову кореспонденцію та, як наслідок, неможливість направлення в засідання свого повноважного представника і ненадання відзиву, не є перешкодою розгляду справи судом за наявними матеріалами і не свідчить про порушення норм процесуального права саме зі сторони суду.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 03.03.2018 у справі № 911/1163/17 та від 10.05.2018 у справі № 923/441/17.

За таких обставин можна дійти висновку, що повернення ухвал суду з викликом відповідача у судове засідання відбулось через недотримання ним вимог законодавства щодо забезпечення отримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням (поштовою адресою), що розцінюється судом як фактична відмова від отримання адресованих йому судових рішень (ухвал). Відповідач, у разі незнаходження за своєю юридичною адресою, повинен був докласти зусиль щодо отримання поштових відправлень за цією адресою або повідомлення суду про зміну свого місцезнаходження.

Таким чином, суд вважає, що відповідач про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, відтак, керуючись статтею 202 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності відповідача за наявними у ній матеріалами.

Відповідач правом на продовження строків, визначених Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)", не скористався.

Судовий процес фіксувався за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Зважаючи на викладене, суд вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні за наявними матеріалами.

При розгляді справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

В судовому засіданні 19.10.2020 оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, господарський суд прийшов до наступних висновків.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ ТА ДОКАЗИ, ЩО ЇХ ПІДТВЕРДЖУЮТЬ.

Предметом доказування у даній справі є встановлення обставин, пов`язаних з укладенням Договору перевезення вантажу автомобільним транспортом в межах України № 25-09 від 25.09.2018, фактом здійснення перевезення, встановлення факту невиконання відповідачем договору в частині повної та своєчасної оплати за виконані перевезення та правомірності вимоги позивача про стягнення суми заборгованості, інфляційних нарахувань та 3% річних.

Як зазначено в позовній заяві, 25.09.2018 між Фізичною особою-підприємцем Колотило Станіславом Володимировичем (далі - позивач, перевізник) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Суми-Торг" (далі - відповідач, замовник) укладено Договір перевезення вантажу автомобільним транспортом в межах України №25-09 (далі - Договір).

Перевізник зобов`язується доставити ввірений йому вантаж (цукровий буряк, дефекат, відсів каменю вапнякового та/або жом сирий, далі по тексту - вантаж) з місця завантаження (сільськогосподарські угіддя, визначені замовником, та/або виробничі потужності замовника) до пункту призначення (призаводський бурякопункт замовника за адресою: вул. Заводська, 26 в смт. Миколаївка Білопільського р-ну Сумської обл. або інший пункт призначення, визначеного замовником) та видати його замовнику та/або уповноваженій замовником особі (одержувачу), а замовник зобов`язується сплатити перевізнику за перевезення вантажу встановлену цим договором плату (п. 1.1. Договору).

Пунктом 2.1. Договору встановлено обов`язки перевізника: надати замовникові під завантаження у встановлені замовником строки транспорті засоби; доставити довірений йому вантаж з місця завантаження до пункту призначення згідно товарно-транспортної накладної у строк, визначений замовником.

У відповідності до пп. 2.1.2. договору перевізник після проведення звірки із замовником, яка проводиться кожні 10 днів, зобов`язаний негайно підписати акт виконаних робіт.

Згідно п. 2.2. замовник зобов`язаний на підставі акта виконаних робіт своєчасно провести розрахунок із перевізником.

Відповідно до п. 3.1. договору замовник оплачує перевізнику вартість наданих послуг по перевезенню вантажу (цукрових буряків, дефекату, відсіву каменю вапнякового та/або жому сирого) згідно наведених нижче тарифів:

Віддаль перевезення (км.) Вартість тоннокілометра (грн..) без ПДВ До 19,9 30-502,4020-29,9 50,1-702,2830-59,9 70,1-902,196о-89,9 90,1-1102,0590-110 і більше Тариф на перевезення вантажу, визначений в таблиці цього пункту, включає в себе вартість паливо-мастильних матеріалів перевізника.

Пунктом 3,2 договору встановлено, що оплата послуг здійснюється грошовими коштами, товарно-матеріальними цінностями, наданням послуг та іншими, не забороненими чинним законодавством, методами розрахунку.

У відповідності до п. 4.3. договору замовник зобов`язаний провести розрахунок з перевізником на протязі 10 банківських днів на умовах цього договору після підписання акта виконаних робіт.

Згідно із п. 4.1. договору сторони у випадку невиконання або неналежного виконання зобов`язань, що випливають з даного договору, несуть взаємну матеріальну відповідальність згідно цього договору.

Договір набуває чинності з моменту підписання його сторонами да діє до 31.12.2018 року, а в частині проведення розрахунків - до повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань (п. 5.1. договору).

Позивачем умови договору виконано належним чином та здійснено перевезення вантажу на загальну суму 411 935,29 грн., що підтверджується Актами виконаних робіт, які підписані сторонами без заперечень (а.с. 54-56).

Відповідач за надані послуги розрахувався частково, у зв`язку з чим у нього виникла заборгованість у сумі 230 450,29 грн.

У зв`язку із заборгованістю, позивач звернувся до відповідача з претензіями від 30.01.2020 та від 11.02.2020 про сплату заборгованості у сумі 230 450,29 грн. (а.с. 59-61, 64-66).

Відповідач відповіді на претензію не надав, суму боргу не оплатив.

Викладене стало підставою для звернення позивача з позовом до суду.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, надавши оцінку аргументам, наведеним позивачем, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до Господарського Кодексу України, на підставі господарсько-договірних відносин між сторонами виникли майнові господарсько-договірні зобов`язання.

Частиною 1 ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України).

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених господарським кодексом України.

Згідно ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов`язання виникають, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Матеріали справи свідчать про те, що між сторонами виникли правовідносини з перевезення вантажу за договором № 25-09 від 25.09.2018.

Перевезення вантажу будь-яким видом транспорту складається з трьох елементів: навантаження, переміщення та вивантаження вантажу, основним з яких є саме перевезення вантажу, що здійснюється на підставі окремого договору, правове регулювання якого у загальній формі закріплено в главі 64 Цивільного кодексу України та главою 32 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Згідно ч. 1 ст. 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Відповідно до вимог ст. 193 Господарського кодексу України, які кореспондуються з вимогами ст. 526 ЦК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 ЦК України). Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.599 ЦК України).

Згідно із ст.ст. 610, 615 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 598 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зокрема, стаття 599 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Факт надання позивачем послуг з перевезення вантажу підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до умов договору, строк оплати послуг є таким, що настав.

Станом на час розгляду справи доказів сплати заборгованості від представників сторін не надійшло, відповідачем належними та допустимими доказами вимоги позивача не спростовані, що є підставою для задоволення позовних вимог позивача про стягнення з відповідача 230 450,29 грн.

Крім основного боргу позивач просить стягнути з відповідача 3 % річних у сумі 10 360,79 грн. за період з 01.01.2019 по 30.06.2020, інфляційні втрати - 23 966,83 грн. за період з січня 2019 року по червень 2020 року.

В силу п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

3% річних за період з 01.01.2019 по 30.06.2020, зо підлягають до стягнення становлять 10 360,79 грн.

Щодо нарахування інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

Так, п. 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" встановлено, що згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур`єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Таким чином, застосований позивачем розрахунок інфляційних втрат суперечить вищевикладеним приписам Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань", оскільки нарахування ним здійснено за неповні місці.

З врахуванням викладеного, інфляційні втрати, що підлягають до стягнення за період з січня 2019 року по червень 2020 року становлять 23 966,83 грн.

Щодо обґрунтування кожного доказу суд зазначає наступне.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" наголосив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не слід розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як одні з основних засад судочинства.

Отже, будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням цих принципів, які виражені також у статтях Господарського процесуального кодексу України.

Згідно статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

За частиною 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (частина 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

Обов`язок доказування, а отже, і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників справи, однак, не позбавляє суд, у випадку, передбаченому статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, витребувати у сторони ті чи інші докази.

На підставі статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.

Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги підлягають до задоволення у повному обсязі зі стягненням з відповідача на користь позивача суми основного боргу у розмірі 230 450,29 грн., 3% річних - 10 360,79 грн. та інфляційні втрати - 23 966,83 грн.

Згідно з приписами ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

Крім того, суд зазначає, що відповідно до статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно зі статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", з урахуванням норм частини 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір", прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб становить 2 102 грн. 00 коп.

Ціна позову становить 264 777,91 грн., отже, сума судового збору за подання даного позову складала 3 971,67 грн., сума переплати становить 0,33 грн.

Статтею 7 Закону України "Про судовий збір" унормовано підстави повернення судового збору, яким зокрема зазначено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду.

Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне роз`яснити, що позивач може звернутися до суду з клопотанням про повернення зайво сплаченої суми судового збору у розмірі 0,33 грн.

Керуючись ст. ст. 2, 13, 73, 74, 86, 123, 129, 232, 233, 237, 238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Фізичної особа-підприємець Колотило Станіслав Володимирович до Товариство з обмеженою відповідальністю "Суми-Цукор" про стягнення заборгованості за договором з надання послуг по перевезенню вантажу у сумі 264 777,91 грн. - задовольнити.

Стягнути Товариство з обмеженою відповідальністю "Суми-Цукор" (49000, м. Дніпро, пров. Парусний, буд. 10, кв. 92, ЄДРПОУ 40649608) на користь Фізичної особи-підприємця Колотило Станіслава Володимировича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 ) суму основного боргу у розмірі 230 450,29 грн., 3% річних - 10 360,79 грн., інфляційні втрати - 23 966,83 грн. та 3 971,67 грн. - витрат по сплаті судового збору, про що видати наказ, після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судові рішення у справі набирають законної сили відповідно до ст.ст. 241, 284 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення суду може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 26.10.2020

Суддя Н.Г. Назаренко