Рішення № 92421384, 09.10.2020, Придніпровський районний суд м. Черкас

Придніпровський районний суд м.Черкаси

Справа № 711/9809/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 жовтня 2020 року м. Черкаси

Придніпровський районний суд м. Черкаси в складі:

головуючого - судді Позарецької С.М.

при секретарі Осадчій А.Ю.,

за участю представника позивача та

законного представника адвоката Дрига Л.В.

представника відповідача

за довіреністю ОСОБА_1

представника третьої особи

за довіреністю Дахновської Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси цивільну справу за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , законним представником якої є ОСОБА_2 до Департаменту економіки та розвитку Черкаської міської ради, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , третя особа: Служба у справах дітей Черкаської міської ради про визнання незаконним та скасування наказу, визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно, -

в с т а н о в и в :

Позивачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , законним представником якої є ОСОБА_2 звернулися у Придніпровський районний суд м. Черкаси з позовом до Департаменту економіки та розвитку Черкаської міської ради, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , третя особа: Служба у справах дітей Черкаської міської ради про визнання незаконним та скасування наказу, визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно.

Свої позовні вимоги обгрунтовують тим, що у квартирі АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 , постійно проживає разом з матір`ю ОСОБА_4 та двома неповнолітніми доньками: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідно до довідки про реєстрацію місця проживання № 780790, від 08.11.2019, з 10.12.2010 по теперішній час її місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_2 .

Згідно з довідкою про реєстрацію місця проживання № 798752 від 14.11.2019, з 10.12.2010 по теперішній час місце проживання її доньки ОСОБА_3 зареєстроване також за цією адресою.

До членів їх сім`ї також належать двоє її братів: ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , які проживають окремо, однак їхнє місце проживання також зареєстроване у вказаній вище квартирі.

Крім того, зазначає, що з братами вона майже не спілкується так, як вони проживають окремо та їх вона майже не бачить.

У жовтня 2018 року між нею та матір`ю відбулась розмова, у процесі якої остання повідомила їй про те, що квартира, в якій вони проживають, а саме за адресою: АДРЕСА_2 , - у 2012 році була приватизована на матір та двох її братів ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , хоча станом на 2012 рік вона з дітьми постійно проживала у даній квартирі, її місце проживання та місце проживання її доньки ОСОБА_3 у квартирі було зареєстроване від 2010 року.

Разом з тим, відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 19.07.2012, власниками квартири являються: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . Квартира належить вказаним членам її сім`ї на праві спільної часткової власності у рівних частинах (по 1/3). Жодних відомостей стосовно її з донькою права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , вказані документи не містять.

За даними свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 19.07.2012, підставою реєстрації права власності на вказану квартиру був наказ Департаменту економіки та розвитку Черкаської міської ради № 89 від 20.06.2012.

У позовній заяві також зазначено, що у розмові зі своєю матір`ю, остання повідомила їй про те, що у 2012 році вона вирішила приватизувати квартиру за адресою: АДРЕСА_2 та почала збирати відповідні документи для подачі у відділ приватизації Черкаської міської ради. Серед документів, що були необхідні для приватизації квартири, була довідка про склад сім`ї.

За попереднім зверненням до РЕУ, що обслуговувало їх будинок у той час, вона отримала довідку про склад сім`ї. Дана довідка була нею подана до відділу приватизації Черкаської міської ради, однак її зміст мати не перечитувала, адже одразу передала її для приватизації квартири. Чи були вписані у довідку вона - ОСОБА_2 та її донька, як члени сім`ї ОСОБА_4 , мати не пам`ятає.

Враховуючи те, що приватизація квартири АДРЕСА_1 , проведена без її, ОСОБА_2 , згоди, як члена сім`ї наймача, та як матері неповнолітнього члена сім`ї наймача, наказ Департаменту економіки та розвитку Черкаської міської ради № 89 від 20.06.2012 у частині передачі у власність квартири за адресою: АДРЕСА_2 , згідно з п. 9 Додатку до наказу Департаменту економіки та розвитку ЧМР від 20.06.2012 № 89 є незаконним.

Таким чином, позивачі просять суд, - визнати незаконним з дати видання та скасувати наказ Департаменту економіки та розвитку Черкаської міської ради № 89 від 20.06.2012 у частині передачі у власність квартири за адресою: АДРЕСА_2 , згідно з п. 9 Додатку до наказу Департаменту економіки та розвитку ЧМР від 20.06.2012 № 89, кількість житлових кімнат - 3, загальна площа, що приватизується - 65,8 м2, кількість осіб - 3, а також визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно НОМЕР_1 , видане 19.07.2012 Департаментом економіки та розвитку ЧМР.

Ухвалою суду від 02.01.2020 позовну заяву прийнято, відкрито провадження по справі та призначено її до судового розгляду за правилами загального позовного провадження (а.с. 33 -35).

На виконання вимог ст. 178 ЦПК України, 04.02.2020 представником відповідача Департаменту економіки та розвитку Черкаської міської ради за довіреністю - Чернявським А.Л. надано до суду письмовий відзив на позовну заяву та докази в обґрунтування своїх заперечень проти позову. Так, вказує, що позивач обґрунтовує свої позовні вимоги тим, що на її думку, зазначеним наказом були порушені її права, оскільки вона та її дочка - ОСОБА_3 також мали право на приватизацію спірної квартири. Зазначене твердження позивача не підтверджується достовірними доказами та суперечить іншим доказам, поданими позивачем.

До того ж, зазначає, що позивач ОСОБА_2 уже зверталася до Придніпровського районного суду м. Черкаси із позовом до Департаменту економіки та розвитку Черкаської міської ради про визнання незаконним та скасування частини наказу та визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно стосовно квартир, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 (справа №711/1230/19 - позовна заява залишена без розгляду).

В якості доказу факту реєстрації позивача за цією адресою нею було подано копію паспорта серії НОМЕР_2 , в якому проставлена відмітка про реєстрацію з 10.12.2010 за адресою АДРЕСА_2 . Однак, зазначений доказ не міг вважатися достовірним, оскільки у цьому ж паспорті проставлені відмітки про одночасну реєстрацію позивача за адресами АДРЕСА_2 (з 07.11.2007) та АДРЕСА_3 (з 04.08.2010), а також про одночасне зняття з реєстрації з обох зазначених адрес 26.11.2010.

Крім того, у межах справи №711/1230/19 позивач заявляла, що вона була на момент приватизації спірної квартири в ній зареєстрована сама (без дочки ОСОБА_3 ), у цій позовній заяві стверджує, що вона була зареєстрована у спірній квартирі на момент її приватизації уже разом із дочкою ОСОБА_3 . Зазначене викликає обґрунтовані сумніви у достовірності наданих позивачем доказів, які мають підтверджувати факти проживання та реєстрації позивача та її дочки у спірній квартирі на момент її приватизації.

У той же час, в матеріалах справи міститься довідка про склад сім`ї від 07.02.2012 , згідно з якою у квартирі за адресою АДРЕСА_2 , мешкають та мають право на приватизацію ОСОБА_4 (наймач), ОСОБА_6 (син) та ОСОБА_5 (син).

Позивач у своїй позовній заяві стверджує, що її мати ОСОБА_4 , як відповідальний квартиронаймач, при поданні цієї заяви до відділу приватизації Черкаської міської ради, не перечитувала цієї довідки і не знала про її зміст. Зазначене твердження позивача є недостовірним та суперечить іншим доказам, наявним у матеріалах справи, оскільки у заяві на приватизацію, підписаній особисто ОСОБА_4 , також вказано лише трьох наймачів - ОСОБА_4 , ОСОБА_6 та ОСОБА_5 .

Отже, у матеріалах справи відсутні належні та достовірні докази, які б підтверджували проживання та реєстрацію ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_2 , на момент приватизації спірної квартири.

Враховуючи наведене вище, наказ Департаменту економіки та розвитку Черкаської міської ради № 89 від 20.06.2012 про приватизацію квартири за адресою АДРЕСА_2 був прийнятий у повній відповідності з діючим на той момент законодавством, а тому підстави для його визнання незаконним відсутні.

Крім того, зазначає, що позовні вимоги позивача про визнання незаконним та скасування частини наказу і визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно не підлягають задоволенню, у тому числі, через сплив строку давності для їх пред`явлення.

Таким чином, просив повністю відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Департаменту економіки та розвитку Черкаської міської ради, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про визнання незаконним та скасування частини наказу та визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно, а також судові витрати покласти на позивача (а.с. 140-145).

На адресу суду надійшла письмова заява відповідачки ОСОБА_4 про визнання позову, в порядку ст. 206 ЦПК України, оскільки обставини, наведені у позовній заяві відповідають дійсним обставинам справи, а позовні вимоги є законними та обґрунтованими (а.с. 175).

Відповідачі ОСОБА_5 та ОСОБА_6 відзив на позов не подали.

Ухвалою суду від 03.06.2020 залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору на стороні позивача Службу у справах дітей Черкаської міської ради. Зобов`язано Службу у справах дітей Черкаської міської ради надати до суду висновок про розв`язання спору (а.с. 182).

Крім того, ухвалою суду від 29.07.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті. Зобов`язано третю особу Службу у справах дітей Черкаської міської ради виконати ухвалу суду від 03.06.2020 та надати до суду висновок про розв`язання спору, відповідно до вимог ст. 19 Сімейного Кодексу України (а.с. 214).

У судовому засіданні представниця позивачів - адвокат Дрига Л.В. підтримала заявлені позовні вимоги та просила задовольнити у повному обсязі на підставі обгрунтування, яке наведене у позовній заяві та з урахуванням доказів, що додані до позову. До того ж, зазначила, що ситуація, яка виникла з приватизацією вказаної у позові квартири, виникла через те, що відповідачка ОСОБА_4 не подала до Департаменту економіки та розвитку Черкаської міської ради правдиві документи для приватизації квартири. Судові витрати позивачка просила покласти на відповідача ОСОБА_4 . Крім того, знято з розгляду заяву (а.с.22) про визнання поважними причин пропуску строку позовної давності.

У судове засідання позивачка ОСОБА_2 сама та як законна представниця ОСОБА_3 не з`явилася, надавши до суду письмову заяву від 02.07.2020 про розгляд справи без її участі. Позовні вимоги підтримала та просила задовольнити у повному обсязі.

У судове засідання відповідачка ОСОБА_4 не з`явилася, надавши до суду письмову заяву про розгляд справи без її участі. До того ж, надала заяву про визнання позову, у порядку ст. 206 ЦПК України.

У судове засідання відповідачі ОСОБА_5 та ОСОБА_6 не з`явилися, хоча про час, дату та місце проведення розгляду справи неодноразово повідомлялися у встановленому законом порядку. Про причини неявки суду не повідомлено. Відзив на позов не подано.

У судовому засіданні представник відповідача Департаменту економіки та розвитку Черкаської міської ради за довіреністю - Чернявським А.Л. заперечував проти задоволення позову на підставі обгрунтування, що наведене у відзиві на позовну заяву. Додатково зазначив, що з одного боку права позивачки порушені, а з іншого боку Департамент економіки та розвитку Черкаської міської ради діяв виключно у межах наданих повноважень та на підставі наданих ОСОБА_4 документів. Дана ситуація виникла через дії відповідачки ОСОБА_4 , яка подала недостовірні відомості для приватизації квартири. Крім того, зазначив, що відповідачем не ставиться питання про пропуск позивачами строку позовної давності.

У судовому засіданні представниця третьої особи - Служба у справах дітей Черкаської міської ради за довіреністю - Дахновська Т.В. надала до суду висновок органу опіки і піклування м. Черкаси № 520 від 07.10.2020 в якому зазначено, що з документів, які були підставою для приватизації квартири, наданих Департаментом економіки та розвитку Черкаської міської ради, згоду на участь у приватизації житла на неповнолітню ОСОБА_3 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 , та, яка проживала та була зареєстрована за вказаною адресою, ОСОБА_2 не надавала. Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. 3 Конвенції про права дитини, ч. 5 ст. 19 Сімейного кодексу України, орган опіки та піклування м. Черкаси вважає за доцільне просити суд задовольнити позовні вимоги ОСОБА_2 , яка діє, як представник неповнолітньої ОСОБА_3 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 , так як при приватизації житла за адресою: АДРЕСА_2 , не були враховані житлові та майнові права неповнолітньої. Крім того, додатково зазначила, що мати дитини не надавала згоду на приватизацію житла і не знала про її проведення, а тому права дитини порушені. Таким чином, позовні вимоги підлягають до задоволення, оскільки дитина не взяла участь у приватизації житла, проти чого не заперечує відповідачка ОСОБА_4 .

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи в їх сукупності, всебічно, повно та об`єктивно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено у судовому засіданні, 07.02.2012 ОСОБА_4 звернулася до керівника органу приватизації житла Придніпровського району із заявою щодо оформлення передачі у приватну власність квартири АДРЕСА_1 членам сім`ї у рівних частках: ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 (а.с. 11).

До вказаної вище заяви ОСОБА_4 додала, у тому числі і довідку про склад сім`ї та займані ними приміщення, відповідно до якої у квартирі АДРЕСА_1 мешкають і мають право на житло на момент введення у дію Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду": ОСОБА_4 , 1954 року народження (наймач) з 12.04.1996, ОСОБА_6 , 1985 року народження (син) з 12.04.1996, ОСОБА_5 , 1976 року народження (син) з 12.04.1996 (а.с. 12).

Таким чином, квартира АДРЕСА_1 була передана у приватну власність ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 на підставі наказу Департаменту економіки та розвитку Черкаської міської ради від 20.06.2012 № 89 та Додатку до нього, відповідно до вимог Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" та Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян (а.с. 4-6).

За інформацією, що міститься у Реєстрі прав власності на нерухоме майно (інформаційна довідка № 186555870 від 29.10.2019 та № 186563508 від 29.10.2019), квартира АДРЕСА_1 на праві приватної власності належить ОСОБА_5 (1/3 частка), ОСОБА_6 (1/3 частка), ОСОБА_4 (1/3 частка), що також підтверджується Витягом про державну реєстрацію прав № 35047091 від 03.08.2012 та Свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 19.07.2012 (а.с. 16, 17).

Відповідно до інформаційних довідок, наданих до суду відділом реєстрації місця проживання Управління з питань державної реєстрації Черкаської міської ради від 20.12.2019р., ОСОБА_6 та ОСОБА_4 зареєстровані за вказаною вище адресою з 12.04.1996р., ОСОБА_5 знятий з реєстраційного обліку з 23.11.2007 року (а.с.30-32).

Разом з тим, судом також встановлено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з 10.12.2010 і по теперішній час, а також її дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_3 від 23.03.2005), з 10.12.2010 і по теперішній час, зареєстровані та фактично проживають за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується довідками про реєстрацію місця проживання особи № НОМЕР_4 від 08.11.2019 та № НОМЕР_5 від 14.11.2019 відповідно (а.с. 13, 14). Крім того, про факт їхнього проживання у квартирі підтверджує і відповідач ОСОБА_4 у своїй заяві від 03.06.2020р.

Тобто, на момент передачі квартири АДРЕСА_1 у приватну власність на підставі наказу Департаменту економіки та розвитку Черкаської міської ради від 20.06.2012 № 89, відповідно до вимог Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" та Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, вони також були зареєстровані у вказаній квартирі. Між тим, участь у приватизації жилого приміщення не взяли.

До того ж, на час розгляду справи Свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 19.07.2012 є чинним, а інші свідоцтва про право власності на нерухоме майно (квартира АДРЕСА_1 ) не видавались.

Відповідно до ст. 55 Конституції України та ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України)

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).

Відповідно до положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ч.ч. 3, 4 ст. 77 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).

Як визначено статтею 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства (ч.ч. 1, 2, 3, 4 ст. 13 ЦК України). У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які зазначені вище, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом (ч. 6 ст. 13 ЦК України).

Право особи на житло належить до основних прав кожної людини. Реалізація цього права гарантується основними міжнародно-правовими конвенціями про права людини та положеннями Конституції України.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та іншими міжнародно-правовими документами про права людини закріплено право на житло.

У ст. 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла, інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Статтею 345 ЦК України закріплюється право фізичної або юридичної особи набувати право власності на майно у разі приватизації державного та комунального майна у порядку, встановленому законом. Зазначена норма є загальною, оскільки відсилає до спеціального законодавства.

Правові основи приватизації державного житлового фонду, його подальшого використання і утримання визначені Законом України від 19 червня 1992 року № 2482-XII "Про приватизацію державного житлового фонду".

Безоплатна приватизація може здійснюватися в один або два етапи: безоплатної передачі в межах номінальної вартості житлового чеку та продажу надлишків жилої площі з частковою доплатою грошима, шляхом купівлі надлишків жилої площі, не покритої житловими чеками.

Згідно з Положенням про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16.12.2009 № 396 (в редакції, що діяла на час виниклих правовідносин) громадянин, який виявив бажання приватизувати займану ним і членами його сім`ї на умовах найму квартиру (будинок), жиле приміщення в гуртожитку, кімнату в комунальній квартирі, звертається в орган приватизації.

Пунктом 18 цього Положення передбачено, що громадянином до органу приватизації подаються: оформлена заява на приватизацію квартири (будинку), жилого приміщення у гуртожитку, кімнати у комунальній квартирі; довідка про склад сім`ї та займані приміщення; копія ордера про надання жилої площі (копія договору найму жилої площі у гуртожитку); документ, що підтверджує невикористання ним житлових чеків для приватизації державного житлового фонду; копія документа, що підтверджує право на пільгові умови приватизації; заява - згода тимчасово відсутніх членів сім`ї наймача на приватизацію квартири (будинку), жилих приміщень у гуртожитку, кімнат у комунальній квартирі. За неповнолітніх членів сім`ї наймача рішення щодо приватизації житла приймають батьки (усиновлювачі) або піклувальники. Згоду на участь у приватизації дітей вони засвідчують своїми підписами у заяві біля прізвища дитини. Якщо дитина віком від 14 до 18 років (настає неповна цивільна дієздатність особи), додатково до заяви додається письмова нотаріально засвідчена згода батьків (усиновлювачів) або піклувальників. Прийняті документи реєструються органом приватизації в окремому журналі.

Крім того, п.19 передбачено, що довідка про склад сім`ї та займані приміщення (далі - довідка) береться громадянином на підприємстві (організації), що обслуговує жилий будинок, гуртожиток. У довідці вказуються члени сім`ї наймача, які зареєстровані та мешкають разом з ним, а також тимчасово відсутні особи, за якими зберігається право на житло. У довідці також вказуються новонароджені, і на них враховується норма площі, що передається безкоштовно. Відомості про займані наймачем приміщення та їх площу заповнюють згідно з інвентаризаційними матеріалами, які зберігаються на підприємстві (організації) по обслуговуванню житла. При відсутності інвентаризаційних матеріалів або невідповідності їх інформації фактичному стану, що викликано проведенням ремонту чи реконструкцією будинку (гуртожитку), при необхідності уточнення даних для приватизації (у тому числі нумерації кімнат у гуртожитку) підприємство (організація) по обслуговуванню житла відновлює інвентаризааційні матеріали через бюро технічної інвентаризації.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» до об`єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції), кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, які використовуються громадянами на умовах найму.

За змістом ч. 1 ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» до членів сім`ї наймача включаються лише громадяни, які постійно проживають в квартирі (будинку) разом з наймачем або за якими зберігається право на житло.

Частиною четвертою статті 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» визначено, що право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду з використанням житлових чеків одержують громадяни України, які постійно проживають в цих квартирах (будинках), або перебували на обліку потребуючих поліпшення житлових умов до введення в дію цього Закону.

Як передбачено ст. 8 цього Закону, приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.

Отже, орган місцевого самоврядування є учасником цих правовідносин як носій владних повноважень, завдяки яким він забезпечує відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України, тобто забезпечує можливість громадянам реалізувати своє конституційне право на житло.

Відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передача квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку), житловому приміщенні у гуртожитку, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов`язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку), житлового приміщення у гуртожитку.

При розгляді справи судом враховується висновок ВСУ щодо співвідношення факту реєстрації і проживання у житлі, що викладений у постанові від 30.01.2013 у справі №6-125цс12, який полягає у тому, що відповідно до ст.1, ч.1 ст.5, ст.8 «Про приватизацію державного житлового фонду» наймачі квартир (будинків) державного житлового фонду та члени їх сімей, які постійно проживають у квартирі разом із наймачем або за якими зберігається право на житло, мають право на приватизацію займаних квартир шляхом передачі їм цих квартир у спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають у даній квартирі, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, на підставі рішення відповідного органу приватизації.

Згідно із ч.3 ст.9 ЖК України ніхто не може бути обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Виходячи з аналізу змісту Закону «Про приватизацію державного житлового фонду» в поєднанні з нормами стст.1, 6, 9, 61 ЖК, ст.29 ЦК, місцем постійного проживання особи є жиле приміщення, в якому особа постійно проживає, має передбачені ст.64 ЖК права користування цим приміщенням, і на яке за особою зберігається це право й у разі тимчасової відсутності, а отже і право на приватизацію разом з іншими членами сім`ї.

Згідно з п. 4. Положення передача займаних квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках, кімнат у комунальних квартирах здійснюється у приватну власність (спільну сумісну, спільну часткову) за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають у цих квартирах, кімнатах у комунальній квартирі, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається житло.

До членів сім`ї наймача включаються тільки громадяни, які постійно проживають в квартирі (будинку) разом з наймачем або за якими зберігається право на житло. Право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду з використанням житлових чеків одержують громадяни України, які постійно проживають в цих квартирах (будинках) або перебували на обліку потребуючих поліпшення житлових умов до введення в дію Закону "Про приватизацію державного житлового фонду".

За неповнолітніх членів сім`ї наймача рішення щодо приватизації житла приймають батьки (усиновителі). Згоду на участь у приватизації дітей вони засвідчують своїми підписами у заяві біля прізвища дитини.

Отже, ст. 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" визначено такі основні умови, виключно з дотриманням яких може відбутись приватизація: здійснення приватизації уповноваженими на це органами; згода всіх повнолітніх членів сім`ї; постійне проживання у цій квартирі (будинку), житловому приміщенні у гуртожитку; згода тимчасово відсутніх членів сім`ї, за якими зберігається право на житло.

Відповідно до ч. 1 ст. 242 ЦК України батьки є законними представниками своїх малолітніх і неповнолітніх дітей.

За наведених вище підстав, при відсутності письмової згоди усіх повнолітніх членів сім`ї наймача квартири, та при відсутності письмової згоди батьків неповнолітнього члена сім`ї наймача, наказ про приватизацію квартири визнається недійсним.

За нормами статтею 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» №280/97-ВР, виконавчі органи рад - органи, які відповідно до Конституції України та цього Закону створюються сільськими, селищними, міськими, районними в містах (у разі їх створення) радами для здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування у межах, визначених цим та іншими законами.

Виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи. Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади (ч.ч.1, 2 ст. 11 ЗУ).

Відповідно до частин 6-10 статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», виконавчий комітет сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради в межах своїх повноважень приймає рішення. Рішення виконавчого комітету приймаються на його засіданні більшістю голосів від загального складу виконавчого комітету і підписуються сільським, селищним, міським головою, головою районної у місті ради. У разі незгоди сільського, селищного, міського голови (голови районної у місті ради) з рішенням виконавчого комітету ради він може зупинити дію цього рішення своїм розпорядженням та внести це питання на розгляд відповідної ради. Сільський, селищний, міський голова, голова районної у місті, районної, обласної ради в межах своїх повноважень видає розпорядження. Рішення виконавчого комітету ради з питань, віднесених до власної компетенції виконавчих органів ради, можуть бути скасовані відповідною радою. Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Відповідно до п.15 ч.1 ст. 26 згаданого Закону, виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, зокрема, скасування актів виконавчих органів ради, які не відповідають Конституції чи законам України, іншим актам законодавства, рішенням відповідної ради, прийнятим у межах її повноважень.

Органи та посадові особи місцевого самоврядування несуть відповідальність за свою діяльність перед територіальною громадою, державою, юридичними і фізичними особами (ч. 1 ст. 74 ЗУ).

Компетенція і порядок утворення органів приватизації передбачений постановою Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 1992 року № 572 "Про механізм впровадження Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" (в редакції чинній на час виниклих правовідносин). Таким чином, враховуючи ту обставину, що передача у власність приватизованого житла відбувається на підставі рішення органу приватизації, оформляється свідоцтвом про право власності на житло, яке реєструється органом приватизації, а тому, в даному випадку, Департамент економіки та розвитку Черкаської міської ради, який визначений позивачем, є належним відповідачем по справі, оскільки саме ним був виданий наказ №89 від 20.06.2012 та свідоцтво про право власності від 19.07.2012.

Зі змісту частини другої статті 144 Конституції України та частини десятої статті 59 Закону №280/97-ВР вбачається, що рішення органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з мотивів невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними з ініціативи заінтересованих осіб судом загальної юрисдикції, тобто в судовому порядку.

У Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3).

Відповідно до ч. 1 ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Під час розгляду справи відповідачка ОСОБА_4 , як мати позивачки ОСОБА_2 , визнала позовні вимоги повністю. У даному випадку, визнання відповідачкою позову, враховуючи норми ст. 206 ЦПК України, не суперечить закону та не порушує права та інтереси учасників справи.

Таким чином, з`ясувавши обставини справи та дослідивши надані до суду докази, суд вважає, що права та інтереси ОСОБА_2 та неповнолітньої ОСОБА_3 , законним представником якої є ОСОБА_2 щодо права на передачу у власність частини квартири АДРЕСА_1 у порядку приватизації, - порушені, враховуючи ту обставину, що приватизація квартири АДРЕСА_4 , проведена без згоди ОСОБА_2 , як члена сім`ї, до якої входили і відповідачі. Зокрема, судом встановлено, що позивачі на час видання спірного наказу №89 від 20.06.2012 були зареєстровані і фактично проживали у цьому жилому приміщенні. Довідка, яка була надана відповідачем ОСОБА_4 до органу приватизації, взагалі не містила інформацію про осіб, в даному випадку позивачів, які фактично проживали у житлі, були там зареєстровані і, відповідно мали право на участь у приватизації. Крім того, за дослідженими матеріалами справи встановлено, що на час приватизації, зокрема, на час подачі відповідачем ОСОБА_4 заяви від 07.02.2012, відповідач ОСОБА_5 вже з 23.11.2007 був знятий з реєстраційного обліку щодо місця проживання за вказаною адресою, незважаючи на дані довідки про склад сім`ї від 07.02.2012, яка була надана відповідачем ОСОБА_4 до органу приватизації.

Також, встановлено під час вирішення спору, що позивач не давала свою згоду на приватизацію житла відповідачами по справі. Також, судом встановлено факт порушення прав неповнолітньої ОСОБА_3 , оскільки за неї (в її інтересах) її законним представником - матір`ю ОСОБА_2 не була надана згода на участь дитини у приватизації житла. Слід зазначити, що відповідачами ОСОБА_5 та ОСОБА_6 не були надані до суду належні допустимі докази, якими б спростовувалися доводи позивача.

При цьому, слід зазначити, що є безпідставними доводи відповідача Департаменту економіки та розвитку Черкаської міської ради про те, що немає його вини у виданні наказу № 89 від 20.06.2012 та видачі свідоцтва від 19.07.2012, оскільки всі рішення приймались на підставі документів, наданих відповідачем ОСОБА_4 та у відповідності до вимог чинного законодавства.

Суд дійшов висновку, що при здійсненні приватизації спірної квартири АДРЕСА_4 були порушені вимоги законодавства та права позивачів щодо приватизації, тому наказ Департаменту економіки та розвитку Черкаської міської ради №89 від 20.06.2012 у частині передачі у власність квартири АДРЕСА_1 , відповідно до п.9 Додатку до наказу Департаменту економіки та розвитку Черкаської міської ради від 26.06.2012 №89 є незаконним та підлягає скасуванню, і як наслідок - свідоцтво про право власності на нерухоме майно НОМЕР_1 , видане 19.07.2012 Департаментом економіки та розвитку Черкаської міської ради слід визнати недійсним.

Доводи позивача під час розгляду справи знайшли своє підтвердження і підлягають захисту. При цьому, суд враховує норми ст. 5 ЦПК України, за якими визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

На думку суду, враховуючи норми ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до якої кожен, чиї права та свободи, визнані в цій конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі. Отже, обраний спосіб відновлення порушеного права ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , законним представником якої є ОСОБА_2 , є ефективним.

На основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які посилався позивач, як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, враховуючи позицію відповідачів щодо заявлених позовних вимог, оцінивши належність, допустимість, достовірність, а також достатність доказів і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов висновку про можливість задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Такий висновок суду узгоджується із висновками, викладеними у постанові ВСУ від 30.01.2013 у справі №6-125цс12 та ВССУ від 22.03.2017 у справі №752/12075/15-ц.

Щодо розподілу судових витрат, то відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2, ч. 6 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», при зверненні до суду позивачка ОСОБА_2 була звільнена від сплати судового збору, оскільки вона являється особою з інвалідністю ІІ групи, що підтверджується довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААА від 02.04.2018, а тому з відповідачів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 слід стягнути у дохід держави судовий збір у розмірі 256 грн. 15 коп. з кожного.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 4, 5, 12, 13,76-84, 141, 259, 268 ЦПК України суд, -

в и р і ш и в :

Позовні вимоги задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати наказ Департаменту економіки та розвитку Черкаської міської ради №89 від 20.06.2012 року в частині передачі у власність квартири АДРЕСА_1 , відповідно до п.9 Додатку до наказу Департаменту економіки та розвитку Черкаської міської ради від 26.06.2012 року №89 (кількість житлових кімнат - 3, загальна площа, що приватизується - 65,8кв.м., кількість осіб - 3).

Визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно НОМЕР_1 , видане 19 липня 2012 року Департаментом економіки та розвитку Черкаської міської ради.

Стягнути з ОСОБА_4 (код НОМЕР_6 , АДРЕСА_2 ), ОСОБА_5 (код дані відсутні, АДРЕСА_2 ), ОСОБА_6 (код дані відсутні, АДРЕСА_2 ) в дохід держави судовий збір по 256грн. 15коп. з кожного. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення через суд першої інстанції до Черкаського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

Повний текст судового рішення складено 22.10.2020.

Головуючий: С. М. Позарецька