Рішення № 92420512, 16.10.2020, Київський районний суд м. Харкова

Справа № 640/1807/16-ц

н/п 2/953/17/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 жовтня 2020 року Київський районний суд м.Харкова в складі:

головуючого судді Зуб Г.А.,

за участю секретаря Черниш О.М.,

розглядаючи у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за позовною заявою Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приват Банк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

ВСТАНОВИВ:

05.02.2016 року представник позивача звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просить стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором №б/н від 05.12.2013 року у розмірі 17993,60грн., яка складається з наступного: 8211,56 грн. - заборгованість за кредитом; 7638,56 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 810,45 грн. - заборгованість за пенею та комісією; а також штрафи відповідно до п. 2.11.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн. - штраф (фіксована частина), 833,03 грн. - штраф (процентна складова); та стягнути судові витрати в розмірі 1378 грн., посилаючись на те, що відповідач відповідно до укладеного договору №б/н від 05.12.2013 року отримав кредит у розмірі 8300 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Щодо зміни кредитного ліміту, Банк керувався п.п. 2.1.1.2.3, 2.1.1.2.4 Договору, де зазначено, що клієнт дає згоду, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням Банку, і клієнт дає право Банку в будь-який момент змінити кредитний ліміт. Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою», та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті, складає між нею та Банком Договір, що підтверджується підписом у заяві. Позивач свої зобов`язання за договором та угодою виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому договором. Відповідач зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконала. У зв`язку з зазначеними порушеннями зобов`язань за кредитним договором відповідач станом на 30.11.2015 року має заборгованість - 17993,60 грн., з яких: 8211,56 грн. - заборгованість за кредитом; 7638,56 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 810,45 грн. - заборгованість за пенею та комісією; а також штрафи відповідно до п. 2.11.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн. - штраф (фіксована частина), 833,03 грн. - штраф (процентна складова).

Відповідачем подані заперечення на позовну заяву, в яких вона просить відмовити в задоволенні позову посилаючись на те, що вказані кошти були викрадені протягом 16.12.2014 року невідомою особою шляхом знімання відповідних коштів. Надалі відповідач карткою не користувалась, всі інші кошти були зняті банком як штрафи та відсотки. Відповідач зверталась із заявою про порушення кримінального провадження за фактом крадіжки грошових коштів наступного дня після події 17.12.2014 року. Відповідач вказаними коштами не володіла та не користувалась, а тому обов`язок щодо їх повернення в неї не виник.

Представник ПАТ КБ «Приватбанк» надав до суду додаткові пояснення, в яких просив позов задовольнити посилаючись, що 16.12.2014 року надійшли дзвінки від відповідача, та була надана відповідна інформація, внаслідок чого були переведені вказані кошти, та про втрату картки відповідачем заявлено не було.

В судове засідання представник позивача не з`явився, повідомлений належним чином, до матеріалів позовної заяви додано клопотання про розгляд справи за відсутності представника позивача, позовні вимоги підтримав в повному обсязі, та просив їх задовольнити (а.с. 38, т.1).

Відповідач в судовому засіданні просила відмовити в задоволенні позову посилаючись на те, що вона не отримувала ніяких коштів, та карткою не користувалась, та працівником банку вони були списані з порушенням інструкцій щодо безпеки рахунку, внаслідок чого відкрито кримінальне провадження.

05.02.2016 року вказана позовна заява надійшла до суду та розподілена судді Чередник В.Є.

08.02.2016 року судом здійснено запит до начальника відділу АДР ГУ ДМС України в Харківській області для встановлення місцеперебування відповідача, відповідь на який надано 19.02.2016 року.

Ухвалою судді від 22.02.2016 року відкрито провадження по вказаній справі, та призначено судове засідання.

Ухвалою суду від 22.02.2016 року виправлено описку в ухвалі про відкриття провадження від 22.02.2016 року.

Ухвалою суду від 16.05.2016 року задоволено клопотання представника відповідача про витребування доказів по справі.

Ухвалою суду від 15.12.2016 року по справі призначено судову фоноскопічну експертизу, проведення якої доручено експертам ХНДІСЕ ім. засл. проф. Бокаріуса, та провадження по справі зупинено.

25.04.2017 року здійснено повторний автоматизований розподіл вказаної справи, справу перерозподілено судді Ніколаєнко І.В.

04.07.2018 року до суду надійшов висновок №13901 судової криміналістичної експертизи відео-, звукозапису по вказаній справі.

Ухвалою судді від 11.07.2018 року поновлено провадження по справі, та справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою суду від 13.11.2018 року призначено підготовче судове засідання по вказаній справі, та постановлено здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

17.04.2020 року здійснено повторний автоматизований розподіл вказаної справи, справу перерозподілено судді Зуб Г.А.

Ухвалою судді від 04.05.2020 року справу прийнято до провадження судді, та призначено підготовче засідання по справі.

Ухвалою суду від 30.07.2020 року закрито підготовче провадження по справі, та справу призначено до судового розгляду по суті.

Судом встановлено, та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що 05 грудня 2013 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір, шляхом підписання анкети-заяви позичальника про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, відповідно до якої позивач зазначає, що відповідач отримала кредит в розмірі 8300 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

У заяві зазначено, що відповідач згодна з тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами, становить між нею та банком договір про надання банківських послуг, а також, що вона ознайомилася та погодилася з вказаним договором.

Відповідно до пунктів 2.1.1.2.3., 2.1.1.2.4. Умов та правил надання банківських послуг в АТ КБ «ПриватБанк» після отримання банком від клієнта необхідних документів, а також заяви, банк проводить перевірку документів і приймає рішення про можливість встановлення кредитного ліміту на кредитну картку. Клієнт дає свою згоду на те, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням банку і клієнт дає право банку в будь-якій момент змінити (зменшити, збільшити або анулювати) кредитний ліміт.

Підписання цього договору є прямою і безумовною згодою клієнта щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту, що встановлено банком.

Банк нараховує відсотки за користування кредитом в розмірі, встановленому Тарифами банку, які викладені на банківському сайті http://рrivatbank.ua/terms/pages/70, з розрахунку 360 календарних днів на рік (пункт 2.1.1.12.6. Правил користування платіжною карткою).

Як зазначено в пунктах 1.1.3.2.3., 2.1.1.5.5., 2.1.5.6. Умов та правил надання банківських послуг в АТ КБ «ПриватБанк» банк має право змінювати тарифи, а також інші умови рахунків, що обслуговуються. При цьому банк, за виключенням випадків зміни розміру наданого кредиту (кредитного ліміту), зобов`язаний не менш ніж за 7 днів до введення змін проінформувати клієнта, зокрема, у виписці по картковому рахунку згідно з пунктом 1.1.3.1.9. цього договору. Якщо протягом 7 днів банк не отримав повідомлення від клієнта про незгоду зі змінами, то вважається, що клієнт прийняв нові умови. Право зміни розміру наданого на платіжну картку кредиту (кредитного ліміту) банк залишає за собою в односторонньому порядку, за власним рішенням банку без попереднього повідомлення клієнта.

Клієнт зобов`язаний погашати заборгованість за кредитом, процентами за його користування, за перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісію на умовах, передбачених цим договором.

У випадку невиконання зобов`язань за договором на вимогу банку клієнт зобов`язаний виконати зобов`язання по поверненню кредиту (у томі числі простроченого кредиту та овердрафту), оплаті винагороди банку.

Обгрунтовуючи позов, позивач посилався на те, що станом на 30 листопада 2015 року у ОСОБА_1 утворилась заборгованість в загальному розмірі 17993,60 грн,

яка складається з: заборгованості за кредитом - 8211,56 грн, заборгованості за процентами - 7638,56 грн, комісії - 810,45 грн., штрафів- 1333,03 грн.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін, погоджені ними та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 639 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови , а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

З розрахунку заборгованості наданої банком вбачається, що банком відповідачу був встановлений кредитний ліміт в розмірі 8300 грн., 16.12.2014 року банком шляхом переведення (списання) за телефонним дзвінком на номер 3700 з вказаної картки відповідача були списані кошти в розмірі 904 грн., 1804 грн. 2704 грн. та 2304 грн., а всього 7716 грн., надалі банком здійснювалось автоматичне списання коштів з карткового рахунку відповідача, що підтверджується розрахунком банку (а.с. 84-85, т.1).

16 грудня 2014 року на банківський номер позивача 3700 було здійснено дзвінок невідомою особою, та повідомлено не повні дані відповідача, внаслідок чого з картки були списані кошти у зазначеному розмірі.

Відповідно до висновку судової криміналістичної експертизи відео-, звукозапису №13901 від 26.06.2018 року, встановити чи приймала участь ОСОБА_1 у розмовах не представилось можливим у зв`язку з непридатністю мовленнєвого матеріалу для проведення ідентифікаційного інструментального дослідження.

16.12.2014 року відповідач зверталась до банку з проханням заблокувати її картку, однак на момент її заблокування вказані кошти вже були зняті.

17 грудня 2014 року відповідач звернулася із відповідно заявою про вчинення кримінального правопорушення за фактом крадіжки коштів до Київського ВП ГУНП у Харківській області, та відомості про злочин були внесені до ЄРДР за №12014220490005994 за ознаками

кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 185 КК України. На теперішній час досудове розслідування триває.

Ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Харкова від 29.01.2016 року зобов`язано слідчого Київського ВП НП в Харківській області розглянути клопотання ОСОБА_1 від 20.01.2016 року в порядку, встановленому ст. 220 КПК України.

Відповідач зверталась до банку з вимогою про списання вказаних коштів та проведення відповідного розслідування, однак вона була залишена без задоволення.

Відповідно до відтворення змісту розмов, які зафіксовані на лазерному диску, який доданий до висновку експертизи, при здійсненні переказу було повідомлено невірне кодове слово, та не повідомлено з якої саме кредитної картки необхідно знімати вказані кошти (а.с. 171-173, т.1), тобто працівникові банку не були надані всі вірні дані для здійснення грошового переказу.

Відповідач, яка була допитана в якості свідка за її клопотанням, в судовому засіданні зазначила, що вона зверталась до банку із проханням заблокувати її картку, оскільки їй телефонували невідомі особи, але її картку не було заблоковано працівниками банку.

У ст.ст. 12, 81 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

У статті 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

У статті 77 ЦПК України вказано про належність доказів:

1. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

2. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

3. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

4. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

У статті 78 ЦПК України зазначено про допустимість доказів:

1. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

2. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Про достатність доказів вказано у ст. 80 ЦПК України:

1. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

2. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стаття 1073 ЦК України визначає, що у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч.1 ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Правовідносини у сфері функціонування платіжних систем і систем розрахунків в Україні, проведення переказу коштів, відповідальності суб`єктів переказу, а також загального порядку здійснення нагляду за платіжними системами регулюються, зокрема, Законом України «Про банки і банківську діяльність», Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», «Інструкцією про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах» затвердженою Постановою Національного банку від 12.11.2003, № 492, «Положенням про порядок емісії спеціальних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням», затвердженого Постановою Правління Національного Банку України від 30 квітня 2010 року № 223 та «Положенням про діяльність в Україні внутрішньодержавних і міжнародних платіжних систем»

затвердженим постановою Правління Національного банку України від 25.09.2007 року № 348 (в редакції, чинній на час вчинення дій).

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» платіжною картою є електронний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду карти, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором.

Держателем такого платіжного засобу є фізична особа, яка на законних підставах використовує спеціальний платіжний засіб для ініціювання переказу коштів з відповідного рахунку в банку або здійснює інші операції із застосуванням зазначеного спеціального платіжного засобу.

Неналежним переказом для цілей цього Закону вважається рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини ініціатора переказу, який не є платником, відбувається її списання з рахунка неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому суми переказу в готівковій чи майновій формі. Неналежним платником є особа, з рахунка якої помилково або неправомірно переказана сума коштів, а неналежним отримувачем - особа, якій без законних підстав зарахована сума переказу на її рахунок або видана їй у готівковій формі.

Згідно з п.п. 37.2 ст. 37 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» у разі ініціації належного переказу з рахунка неналежного платника, з вини ініціатора переказу, що не є платником, емітент зобов`язаний переказати на рахунок власних коштів, а також сплатити неналежному платнику пеню в розмірі 0,1% суми неналежного переказу за кожний день, починаючи від дня неналежного переказу до дня повернення відповідної суми на рахунок, якщо більший розмір пені не обумовлений договором між ними.

Згідно з вимогами п. 1.8 Інструкції НБУ № 492 банки відкривають своїм клієнтам поточні рахунки за договором банківського рахунку. Цим же пунктом Інструкції встановлено, що до поточних рахунків також належать карткові рахунки, що відкриваються для обліку операцій за платіжними картками відповідно до вимог цієї Інструкції. Операції за цими рахунками здійснюються з урахуванням особливостей, визначених цією Інструкцією, Положенням НБУ №223 та відповідними нормативно-правовими актами Національного банку.

Пункти 6.7, 6.8 Положення НБУ № 223 (в редакції, що діяла на час подій) встановлюють, що емітент у разі здійснення недозволеної або некоректно виконаної операції, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися або які були виконані некоректно, негайно відшкодовує платнику суму такої операції та, за необхідності, відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції.

Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя, крім випадків, коли доведено, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

Відповідно до статті 14 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» користувач спеціального платіжного засобу зобов`язаний використовувати його відповідно до вимог законодавства України і умов договору, укладеного з емітентом, та не допускати використання спеціального платіжного засобу особами, які не мають на це права або повноважень.

Згідно з пунктом 2 розділу VI Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 05 листопада 2014 року № 705 (тут і далі в редакції Положення на час виникнення спірних правовідносин), емітент зобов`язаний не розкривати іншим особам, крім користувача, ПІН або іншу інформацію, яка дає змогу виконувати платіжні операції з використанням електронного платіжного засобу.

Відповідно до пункту 3 розділу VI Положення банк зобов`язаний у спосіб, передбачений договором, повідомляти користувача про здійснення операцій з використанням електронного платіжного засобу. Банк у разі невиконання обов`язку з інформування користувача про здійснені операції з використанням електронного платіжного засобу несе ризик збитків від здійснення таких операцій.

Згідно з пунктом 5 розділу VI Положення користувач зобов`язаний контролювати рух коштів за своїм рахунком та повідомляти емітента про операції, які ним не виконувалися.

Пунктами 7, 8 розділу VI Положення визначено, що емітент після надходження повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов`язаний негайно зупинити здійснення операцій з використанням цього електронного платіжного засобу. Емітент у разі здійснення помилкового або неналежного переказу, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися,

після виявлення помилки негайно відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції.

Банк зобов`язаний розглядати заяви (повідомлення) користувача, що стосуються використання електронного платіжного засобу або незавершеного переказу, ініційованого з його допомогою, надати користувачу можливість одержувати інформацію про хід розгляду заяви (повідомлення) і повідомляти в письмовій формі про результати розгляду заяви (повідомлення) у строк, установлений договором, але не більше строку, передбаченого Законом України «Про звернення громадян» (пункт 10 розділу VI Положення).

Отже, лише наявність обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, є підставою для притягнення її до цивільно-правової відповідальності.

Аналогічні висновки викладені, зокрема у постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15 та неодноразово підтверджені Верховним Судом, зокрема у постановах від 23 січня 2018 року у справі № 202/10128/14-ц (провадження № 61-1856св17), від 18 квітня 2018 року у справі № 190/926/16-ц (провадження № 61-6470св18), від 20 червня 2018 року у справі № 320/1169/16-ц (провадження № 61-9855св18), від 22 листопада 2018 року у справі № 712/2283/16-ц (провадження 61-11291св18), від 05 грудня 2018 року у справі № 754/15020/15-ц (провадження № 61-22283св18), від 17 липня 2019 року у справі № 571/841/16-ц (провадження № 61-25606св18), від 13 вересня 2019 року у справі № 501/4443/14-ц (провадження № 61-10469св18), від 02 жовтня 2019 року у справі № 182/3171/16 (провадження № 61-24548св18), від 16 жовтня 2019 року у справі № 676/2792/16-ц (провадження № 61-34233св18), від 20 листопада 2019 року у справі № 210/245/18-ц (провадження № 61-4352св19), від 05 грудня 2019 року у справі № 168/613/16-ц (провадження № 61-11711св18), від 23 січня 2020 року у справі № 179/1688/17 (провадження № 61-12707св19).

За вказаних обставин, суд приходить до висновку про передчасність вимог позивача про стягнення з відповідача суми коштів в розмірі 8211,56 грн. за відсутності доказів, що саме її винні дії призвели до несанкціонованого списання коштів, оскільки виявивши факт безпідставного списання коштів, відповідач невідкладно про нього повідомив банк та звернувся до правоохоронних органів з відповідною заявою, а тому в цій частині позову слід відмовити.

Крім того, за змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмірі процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками за користування кредитним коштами, комісію, та штрафи.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 05 грудня 2013 року, посилався на Умови і правила надання банківських послуг, та Тарифи банку, які розміщені на офіційному сайті позивача (http://рrivatbank.ua/terms/pages/70), як невід`ємної частини спірного договору.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Умови та правила надання банківських послуг та Тарифи розуміла відповідачка та ознайомилась і погодилась з ними, підписуючи заяву від 05 грудня 2013 року, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачкою кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів, комісії та штрафів за користування кредитними коштами, та, зокрема саме у зазначеному в цих

документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Крім того, Умови та правила надання банківських послуг не можуть бути належним доказом, оскільки цей доказ залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити відповідні зміни в Умови та правила надання банківських послуг, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року № 6-16цс15 і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

Суд вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (http://рrivatbank.ua/terms/pages/70) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Тарифів та витяг з Умов у будь-якій редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання з підстав та у розмірах, встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України позивач не пред`являв.

Такі висновки відповідають правовій позиції, що міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19).

Отже, суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача заборгованості по процентам за користування кредитом , пені та штрафів за наведених вище обставин.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір компенсується за рахунок самого позивача.

Керуючись ст.ст. 3,4, 12, 76, 141, 263-265 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

В задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приват Банк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовити в повному обсязі.

Судові витрати компенсувати за рахунок позивача.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подачі протягом тридцяти днів апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції з дня його проголошення.

Позивач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк», місцезнаходження: м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 50, код ЄДРПОУ 14360570.

Відповідач - ОСОБА_1 , місцеперебування: АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_2 .

Повний текст рішення виготовлено 26 жовтня 2020 року.

СУДДЯ Г.А. ЗУБ