Рішення № 92417058, 12.10.2020, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 201/20552/20

Провадження № 2/201/1761/2020

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

12 жовтня 2020 року м. Дніпро

Жовтневий районний суд міста Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Демидової С.О.,

з секретарем судового засідання Кравченко Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом вселення, -

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вищенаведеним позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом вселення.

В обґрунтування доводів позову позивач посилається на те, що вони з відповідачем є співвласниками квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності від 05 вересня 2007 року, виданим Управлінням житлового господарства Дніпропетровської міської ради. Позивач зареєстрований у зазначеній квартирі та іншого житла не має. У 2015 році між ним та сином виникла сварка, під час якої останній вигнав батька з дому. Звернення до поліції не дало позитивного результату. Тому позивач просить зобов`язати відповідача усунути перешкоди у користуванні вищезазначеною квартирою шляхом вселення до квартири та передачі ключів (а.с.1-2).

Згідно із протоколом автоматизованого розподілу справ між суддями від 02 березня 2020 року указана позовна заява передана для розгляду судді Демидовій С.О. (а.с.12)

Згідно із вимогами ч. 6 ст. 187 ЦПК України суддя звернувся до відділу адресно-довідкової роботи ГУ ДМС України в Дніпропетровській області щодо надання інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання відповідача (а.с. 13).

До суду 23 березня 2020 року надійшла інформація про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) відповідача (а.с.14).

Ухвалою судді від 23 березня 2020 року позовна заява була залишена без руху з наданням строку для усунення зазначених у ній недоліків (а.с.15-16). У встановлений судом строк недоліки вищевказаної позовної заяви були усунуті позивачем (а.с.20).

Ухвалою судді від 18 травня 2020 року відкрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом вселення. (а.с.22-23).

14 вересня 2020 року ухвалою суду закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду (а.с.46-47).

Представник позивач надала до суду заяву про розгляд даної справи без її участі, позовні вимоги підтримала в повному обсязі (а.с.51).

Відповідач у судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив, клопотань і відзиву на позовну заяву суду не надав.

Зважаючи на ці обставини, суд керується ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), яка згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, та яка визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Строки, встановлені Цивільним процесуальним кодексом України, є обов`язковими для судів та учасників судових процесів, оскільки визначають тривалість кожної стадії процесу або час, протягом якого має бути вчинено процесуальну дію (наприклад, строк оскарження судового рішення, строк подачі зауважень щодо журналу судового засідання). Зазначене є завданням цивільного судочинства та кримінального провадження (стаття 1 ЦПК, стаття 2 КПК). Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про дотримання права на справедливий суд, передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, у контексті оцінки дій сторони в справі, спрямованих на захист свого права, або її бездіяльності, дійшов з урахуванням принципів, що випливають з прецедентної практики Суду, висновків про те, що: одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності; «право на суд» не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави; сторона в розумні інтервали часу має вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їй судового провадження; право на вчинення процесуальних дій стороною або щодо певної сторони не є необмеженим, позаяк обмежується, зокрема, необхідністю дотримання прав іншої сторони в процесі та власне необхідністю забезпечити дотримання права на справедливий суд у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (п.п. 52, 53, 57 та ін.); рішення від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (п.п. 40, 41, 42 та ін.). У рішенні Європейського Суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьова проти України» зазначено, що сторони мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження.

Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»).

Таким чином, суд вважає за можливе на підставі ст. 280, 281, 282 ЦПК України ухвалити у справі заочне рішення суду в судовому засіданні за відсутності сторін та без фіксування процесу технічними засобами відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні, дійшов до таких висновків.

Судом встановлено, що згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна співвласниками квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , є ОСОБА_2 (відповідач у справі), ОСОБА_3 та ОСОБА_1 (позивач у справі) на підставі свідоцтва про право власності від 05 вересня 2007 року, виданого Управлінням житлового господарства Дніпропетровської міської ради (а.с.10-11).

Зареєстрованим місцем проживання позивача є АДРЕСА_1 , що підтверджується копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 , виданого Жовтневим РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області 19 листопада 1997 року (а.с.3-7).

Як зазначив позивач, у 2015 році у нього з сином виникла сварка, під час якої останній вигнав його з дому, у зв`язку з чим він був вимушений звернутися до органів поліції (а.с.9, 40, 41). Однак це не дало позитивного результату. Іншого житла він немає, а тому вимушений звернутися до суду із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом вселення до вищезазначеної квартири.

Так, згідно із ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до змісту ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. ст. 11, 16 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Серед основних прав і свобод людини і громадянина Конституція України проголошує право на житло. Тобто право на житло - це одне із найважливіших соціально-економічних прав громадян України, оскільки воно стосується основ життя людини.

Відповідно до ст. 25 Загальної декларації прав людини «Кожна людина має право на такий життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд і необхідне соціальне обслуговування, що є необхідним для підтримки здоров`я й добробуту її самої та її родини».

Невід`ємне право кожної людини на житло закріплено і в інших міжнародно-правових документах про права людини, у тому числі в Міжнародному пакті про економічні, соціальні й культурні права від 16 грудня 1966 року (ст.10). При цьому, як вбачається із п.1 ст. 12 Міжнародного пакту про цивільні і політичні права від 16 грудня 1966 року, право на житло має реалізовуватися за умови вільного вибору людиною місця проживання.

Повага до права людини на житло закріплена також у ст. 8 Європейської Конвенції з прав людини і основоположних свобод. Відповідно до пункту 1 статті 8 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод кожній особі гарантується окрім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює, насамперед, право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла. Це покладає на Україну в особі її державних органів позитивні зобов`язання «вживати розумних і адекватних заходів для захисту прав» (рішення у справі Powell and Rayner v. the U.K., 21.02.1990). Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення в справі Gillow v. the U.K., 24.11.1986), так і на наймача (рішення в справі Larkos v. Cyprus, 18.02.1999).

У разі порушення цих прав передбачено право на судовий захист. Ніхто не може примусово бути позбавлений житла, безпідставно виселений із нього.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно із ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

У відповідності до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод в здійсненні їм права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Суб`єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із ч. 1 ст. 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Статтею 9 ЖК України визначено, що ніхто не може бути обмежений у праві користуватися жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Положеннями статті 150 ЖК України передбачено, що громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

За таких підстав, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 щодо усунення йому перешкод в користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом його вселення, оскільки спірне майно є спільною сумісною власністю, а відповідно до ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, а ОСОБА_2 чинить перешкоди ОСОБА_1 в користуванні власністю.

Судові витрати розподілити відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 141, 259, 263-265, 280 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом вселення задовольнити.

Зобов`язати ОСОБА_2 усунути перешкоди у користуванні квартирою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом вселення ОСОБА_1 до указаної квартири та передачі ключів від неї.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в розмірі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Відповідач має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення суду може бути оскаржене позивачем протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська.

Повний тест рішення складено 23 жовтня 2020 року.

Суддя С.О. Демидова