Рішення № 92416987, 06.10.2020, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 201/7860/20

Провадження № 2/201/2913/2020

РІШЕННЯ

Іменем України

06 жовтня 2020 року м. Дніпро

Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська у складі головуючого судді Наумової О.С., за участю секретаря судового засідання Гаржи О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 (третя особа - Служба у справах дітей та сім`ї Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації) про позбавлення батьківських прав, -

ВСТАНОВИВ:

17.08.2020р. ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про позбавлення його батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_3 , визначивши третьою особою без самостійних вимог на предмет спору Службу у справах дітей та сім`ї Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації (а.с. 1 - 7).

Ухвалою судді від 08.09.2020р. прийнята позовна заява до розгляду і відкрито провадження по справі, справу призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження, зобов`язано Службу у справах дітей та сім`ї Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації надати письмовий висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 у відношенні його малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 40).

В обґрунтування позовних вимог позивачка посилається на те, що 13.11.2015р. вона уклала шлюб з ОСОБА_2 . Від шлюбу сторони мають спільного малолітнього сина ОСОБА_3 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 17.01.2019р. шлюб між сторонами розірвано.

Позивач вважає, що відповідача слід позбавити батьківських прав відносно сина ОСОБА_4 з огляду на те, що той не цікавиться життям дитини, не переймається його здоров`ям, втратив духовний зв`язок з сином, не надає тривалий час будь-якої матеріальної допомоги, нотаріально оформив заяву про надання згоди на позбавлення його батьківських прав та усиновлення дитини ОСОБА_5 .

У вересні 2018 року позивачка звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дитини і дружини, відшкодування додаткових витрат на утримання дитини. Однак, відповідач ухиляється від матеріального забезпечення сина. Заборгованість зі сплати аліментів становить 91 711,33 грн.

Позивачка з сином ОСОБА_4 проживає з її цивільним чоловіком ОСОБА_5 , якого ОСОБА_4 сприймає як батька, оскільки відповідача він не бачив та взагалі не знає. ОСОБА_5 добре ставиться до дитини, виховує його як свого сина, піклується про нього, матеріально забезпечує, купує ліки, вчив ходити, говорити та інше, тобто повністю виконує батьківські обов`язки по відношенню до ОСОБА_4 , а дитина називає його «татом». Отже, у позивачки з сином нова повноцінна родина, планується одруження з ОСОБА_5 , останній має намір усиновити ОСОБА_4 . Відповідачеві відомо про ці наміри та він не заперечує проти позбавлення його батьківських прав і усиновлення сина ОСОБА_6 , про що 28.07.2020р. нотаріально оформив заяву, а 17.08.2020р. нотаріально оформив заяву про те, що не заперечував щодо задоволення позову про позбавлення його батьківських прав.

З урахуванням викладеного, просила позовні вимоги задовольнити.

05.10.2020р. представник позивачки ОСОБА_7 (діє на підставі договору про надання правової допомоги № 1 від 03.08.2020р. - а.с. 34 - 35) подала до суду клопотання про долучення доказів до матеріалів справи, в якому зазначила, що 19.09.2020р. позивачка по справі уклала шлюб з ОСОБА_5 , який має на меті усиновити сина ОСОБА_4 (а.с. 48 - 50).

06.10.2020р. позивачка надала суду заяву, в якій просила розглядати справу без її участі та технічної фіксації судового процесу технічними засобами. Позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просила суд їх задовольнити (а.с. 52).

06.10.2020р. відповідач надав суду заяву, в якій також просив розглядати справу без її участі, без фіксування технічними засобами. Позовні вимоги визнав у повному обсязі, не заперечував проти позбавлення його батьківських прав відносно сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Зазначив, що з висновком Солом`янської районної у м. Києві державної адміністрації він ознайомлений (а.с. 51).

Представник третьої особи в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи буд повідомлений належним чином, докази чого наявні в матеріалах справи. Від начальника Служби у справах дітей та сім`ї Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації Давиденко Вікторії 06.10.2020р. надійшла заява разом з висновком Органу опіки та піклування Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 від 05.10.2020р. № 108-12544.

В поданій заяві начальник Служби у справах дітей та сім`ї Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації зазначила, що позовні вимоги ОСОБА_1 підтримала. Аргументи та міркування на підтримку позовних вимог містяться у висновку Органу опіки та піклування Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації від 05.10.2020р. № 108-12544 «Про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_8 відносно малолітнього ОСОБА_9 , 2017 р.н.». Згідно зі статтею 43 ЦПК України просила долучити висновок до матеріалів справи в якості доказу.

Зважаючи на територіальну віддаленість, відповідно до статті 211 ЦПК України, просила розглянути справу за відсутності представника Служби у справах дітей та сім`ї Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації та при винесенні рішення виходити з інтересів дитини (а.с. 43 - 45).

У відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України за відсутності всіх осіб, які беруть участь у справі, суд проводить розгляд цивільної справи без фіксування технічними засобами, за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши та оцінивши надані докази, у їх сукупності з увагою на їх належність, допустимість та достатність, проаналізувавши доводи, які викладені в позовній заяві і співставивши їх з матеріалами справи, суд встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів..

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Статтею 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до змісту ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно із ст. 78 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 3 Конвенції про права дитини визначено, що у всіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до ч. 1, 2 статті 27 Конвенції про права дитини, держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько(-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно із ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» визначено, що виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Згідно положень ст. 141 Сімейного кодексу України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Згідно із ст. 150 Сімейного Кодексу України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини; батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток; батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя; батьки зобов`язані поважати дитину; передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї; забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини; забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.

Положеннями вищевказаної статті визначено основні положення з виховання дітей. Для здійснення цього завдання батьки наділяються батьківськими правами, тобто правом на особисте виховання своїх дітей.

Батьківські права є в той же час і обов`язками батьків по вихованню дітей, тому що батьки не тільки володіють правом на виховання дитини, а й мають обов`язок її виховувати. Нездійснення ними своїх прав тягне за собою або повну їх втрату, або тимчасове позбавлення цих прав.

З матеріалів справи вбачається, що з 13.11.2015р. ОСОБА_10 і ОСОБА_2 перебували у шлюбі, який розірваний рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 17.01.2019р. (а.с. 17 - 18).

Судом встановлено, що ОСОБА_2 є батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 16).

Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 21.12.2018р. стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_11 аліменти на утримання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі 1/4 частини усіх видів заробітку (доходів) щомісяця, але не менше за 50% прожиткового мінімуму для дітей його віку, починаючи від 18 вересня 2018 року і до досягнення дитиною повноліття.

Крім того, присуджено до стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_11 компенсації додаткових витрат на лікування малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у сумі 674,37 грн.; а також аліментів на лікування малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у сумі 1500,00 грн. щомісяця, починаючи від 18 вересня 2018 року і до видужання дитини (а.с. 19 - 21).

Відповідно до розрахунків старшого державного виконавця Соборного відділення виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Тичинського Д.Є., ОСОБА_2 має заборгованість зі сплати аліментів у розмірі 91 711,33 грн. (а.с. 22 - 23).

Також встановлено, що 19.09.2020р. позивачка ОСОБА_1 уклала з ОСОБА_5 шлюб, який зареєстровано Подільським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), актовий запис № 1409 (а.с. 50).

За інформацією медичної установи TOB «Онто-Мед Каховська», де спостерігається дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , батько дитини ніколи не був присутній на прийомі з сином та при виклику додому, ніколи не цікавився станом здоров`я дитини (а.с. 29).

Під час обстеження умов проживання малолітнього за адресою: АДРЕСА_1 , працівниками Служби у справах дітей та сім`ї Солом`ямської районної в місті Києві державної адміністрації 29.09.2020р. встановлено, що дитина ОСОБА_12 разом з матір`ю та її чоловіком, ОСОБА_5 , проживають в квартирі, де створені умови для навчання, відпочинку та розвитку дитини.

Відповідно до висновку Органу опіки та піклування Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації від 05.10.2020р. № 108-12544, Орган опіки та піклування Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 стосовно малолітнього ОСОБА_3 , 2017 р.н. (а.с. 44 - 45).

Згідно з ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Відповідно до абз. 3 п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12 червня 2009 року № 2, у разі визнання відповідачем позову, яке має бути безумовним, і якщо таке визнання не суперечить закону й не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб (не відповідача), суд ухвалює рішення про задоволення позову, обмежившись у мотивувальній частині рішення посиланням на визнання позову без з`ясування і дослідження інших обставин справи.

Відповідач не заперечує проти позбавлення його батьківських прав та усиновлення сина ОСОБА_13 , про що 28.07.2020р. нотаріально оформив заяву, якою надав згоду на усиновлення малолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянином України ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , заява посвідчена приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Румянцевою Т.В. (а.с. 24).

Також 17.08.2020р. ОСОБА_2 нотаріально оформив заяву, в якій не заперечував щодо задоволення позову про позбавлення його батьківських прав, заява посвідчена приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Шрамко В.В. (а.с. 25).

Відповідно до ч. 1 ст. 164 СК України підставами для позбавлення батьківських прав батьків є: якщо мати, батько не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у п. п. 15, 16 постанови № 3 від 30.03.2007р. «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених ст. 164 СК України.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Згідно із ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні по справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) Європейський суд з прав людини висловлює таку правову позицію, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (див. рішення у справі Olsson v. Sweden (N 2), від 27 листопада 1992 року, Серія A, N 250, ст. 35 - 36, п. 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини (див. рішення у справі Johansen v. Norway від 7 серпня 1996 року, п. 78).

Зокрема, якщо рішення мотивується необхідністю захистити дитину від небезпеки, має бути доведено, що така небезпека справді існує (див., mutatis mutandis, справу «Хазе проти Німеччини», № 11057/02, п. 99, ЄСПЛ 2004-III (витяги)). Можливо, потрібно буде з`ясувати, наприклад, чи зазнаватиме дитина, якщо її залишать під опікою батьків, жорстокого поводження, чи страждатиме вона через відсутність піклування, через неповноцінне виховання та відсутність емоційної підтримки, або визначити, чи виправдовується встановлення державної опіки над дитиною станом її фізичного або психічного здоров`я (див. справи «Валлова і Валла проти Чеської Республіки», № 23848/04, п. 72, від 26 жовтня 2006 року; і «Гавелка та інші проти Чеської Республіки», № 23499/06, № 57, від 21 червня 2007 року).

З іншого боку, сам той факт, що дитина може бути поміщена в середовище, більш сприятливе для її виховання, не виправдовує примусового відібрання її від батьків (див., наприклад, справу «К. А. проти Фінляндії», № 27751 /95, п. 92, ЄСПЛ 2003-I). Такий захід не можна також виправдовувати виключно посиланням на ненадійність ситуації, адже такі проблеми можна вирішити за допомогою менш радикальних засобів, не вдаючись до роз`єднання сім`ї, наприклад, забезпеченням цільової фінансової підтримки та соціальним консультуванням (див., наприклад, справу «Мозер проти Австрії», № 12643/02, п. 68, від 21 вересня 2006 року; згадані вище рішення у справі «Валлова і Валла проти Чеської Республіки» пп. 73 - 76, та у справі Гавелка та інші, п. 61).

Із рішення Європейського суду з прав людини у справі «М.С. проти України» від 11 липня 2017 року вбачається, що вказане рішення підтвердило сталу позицію Європейського Суду, яка зводиться до визначення насамперед «якнайкращих інтересів дитини», а не батьків, що потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, дотримання справедливої процедури у вирішенні спірного питання для всіх сторін. Окрім того, суд має виходити з того, що батьки мають рівні права у спорах про опіку над дітьми, і жодні презумпції, які ґрунтуються на ознаці статі, не повинні братись до уваги.

В даному випадку, згідно з наданими доказами, суд приходить до висновку, що відповідач дійсно ухиляється від виконання своїх обов`язків по вихованню своєї дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , свідомо нехтує своїми батьківськими обов`язками і не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, не спілкується з нею в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не сприяє засвоєнню загальновизнаних норм моралі, не виявляє інтересу до внутрішнього світу дитини, не піклується про стан її здоров`я, хоча мав би це робити, тобто з власної волі ухиляється від виконання своїх обов`язків по вихованню сина, ніякого інтересу до дитини не проявляє.

Окрім того, відповідач подав нотаріальні заяви і заяву суду, у яких не заперечував проти позбавлення батьківських прав, що вказує на те, що відповідач дійсно самоусунувся від виконання батьківських обов`язків. З огляду на викладене, суд доходить до висновку про те, що позбавлення батьківських прав відповідача відповідатиме інтересам дитини.

Положеннями ч. 1 ст. 142 ЦПК України визначено, що у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, що також кореспондується з частиною 3 статті 7 Закону України «Про судовий збір».

Позивачкою судовий збір у розмірі 840,80 грн. був сплачений на підставі квитанції (дублікату) № 0.0.1803862729.1 від 17.08.2020р. на рахунок UA70899998000031212206004005 отримувача коштів УК у Собор.р.м.Дніпра/Собор.р/22030101, код отримувача 37989269, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), код банку отримувача 899998 (а.с. 8).

У зв`язку з тим, що відповідач позовні вимоги визнав одразу в першому судовому засіданні, то ОСОБА_1 з державного бюджету підлягає поверненню 50 відсотків сплаченого при подачі позову судового збору, що становить у розмірі 420,40 грн.

Згідно ст. 141 ЦПК України з відповідача необхідно стягнути на користь позивачки решту суми сплаченого судового збору у розмірі 420,40 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст. 4, 12, 13, 76-81, 89, 141, 247, 263-265, 430 ЦПК України,

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 (третя особа - Служба у справах дітей та сім`ї Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації) про позбавлення батьківських прав - задовольнити.

Позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (ІПН НОМЕР_1 ) батьківських прав відносно малолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1

Повернути ОСОБА_1 з державного бюджету 50 відсотків судового збору в розмірі 420,40 грн., сплаченого при подачі позову відповідно до квитанції (дублікату) № 0.0.1803862729.1 від 17.08.2020р. на рахунок UA70899998000031212206004005 отримувача коштів УК у Собор.р.м.Дніпра/Собор.р/22030101, код отримувача 37989269, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), код банку отримувача 899998.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 420,40 грн.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 273 ЦПК України.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складений 13 жовтня 2020 року.

Суддя О.С. Наумова