Рішення № 92415240, 26.10.2020, Козельщинський районний суд Полтавської області

26.10.2020 року КОЗЕЛЬЩИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

справа № 533/325/20

провадження № 2/533/144/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2020 року селище Козельщина

Козельщинський районний суд Полтавської області у складі головуючого судді Лизенко А.В., за участі

позивача ОСОБА_1 ,

представник позивача адвоката Марченко В.В.,

відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Маслюк В.В.,

секретаря судового засідання Кумаки А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, Четверта Кременчуцька державна нотаріальна контора про визнання майна спільною сумісною власністю, поділ майна подружжя, визнання недійсним договору,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із позовом про визнання майна спільною сумісною власністю, поділ майна подружжя, визнання недійсним договору дарування..

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за період шлюбу, зареєстрованого між позивачем та ОСОБА_2 , ними придбано квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (надалі - спірна квартира).

Після розірвання шлюбу спірна квартира перебувала у фактичному користуванні відповідача, ОСОБА_2 .

У грудні 2019 року позивач дізнався, що 10.06.2016 року відповідач ОСОБА_2 подарувала вищевказану квартиру їх дочці ОСОБА_3 без його згоди.

Позивач вважає, що спірна квартира є спільною сумісною власністю його та ОСОБА_2 , тому договір дарування є недійсним. Також просить провести розподіл спільного сумісного майна шляхом виділення йому та ОСОБА_2 1/2 частини у праві власності на спірну квартиру.

Ухвалою суду від 24.04.2020 року відкрито загальне позовне провадження у справі (а.с.32-33).

21.05.2020 року судом отримано пояснення від третьої особи, в яких зазначено, що до 01.02.2017 року нотаріус не мав обов`язку перевіряти відомості Державного реєстру актів цивільного стану щодо наявності шлюбу (а.с.47).

04.06.2020 року судом отримано від ОСОБА_2 відзив на позов, в якому відповідач просить відмовити в задоволені позову з наступного. В 1967 році батько відповідача ОСОБА_4 отримав у користування двокімнатну квартиру, за адресою: АДРЕСА_2 , яка була надана в рахунок компенсації знесеного будинку.

05.07.1977 відповідач ОСОБА_5 уклала шлюб з ОСОБА_1

11.03.1992 між виконкомом Козельщинської селищної ради та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу, який посвідчений державним нотаріусом.

Згідно вказаного договору ОСОБА_2 придбала в особисту власність спірну квартиру, яка не є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки була викуплена відповідачем за власні кошти. В свою чергу, позивач надав згоду на придбання нею квартири в особисту власність.

Оскільки спірна квартира не є спільною сумісною власністю, то договір дарування міг бути укладений без згоди позивача.

Крім цього, відповідач ОСОБА_2 просить застосувати строк позовної давності (а.с.49-55).

Ухвалою суду від 10.06.2020 року закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті (а.с.88-89).

Позивачем надано відповідь на відзив ОСОБА_2 , у якому позивач зазначає, що оскільки спірна квартира придбана під час шлюбу та за спільні кошти, а відповідачем ОСОБА_2 не доведено зворотнього, то спірна квартира є спільною сумісною власністю подружжя.

Відсутність згоди одного із співвласників - колишнього подружжя - на розпорядження нерухомим майном є підставою визнання правочину, укладеного іншим співвласником щодо розпорядження спільним майном, недійсним.

В свою чергу, позивач дізнався про укладення договору дарування лише у грудні 2019 року, коли на його адресу надійшла позовна заява ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням шляхом зняття з реєстраційного обліку. Отже строк звернення до суду не пропущений (а.с.93-97).

Відповідачем ОСОБА_2 надано заперечення на відповідь позивача, де відповідач зазначив наступне.

Договір купівлі-продажу зареєстрований в Кременчуцькому БТІ за реєстраційним №1 від 20.04.1992 року, де на ньому проставлено реєстраційний запис про право особистої власності наступного змісту «зазначена в цьому документі квартира АДРЕСА_3 зареєстрована Кременчуцьким БТІ на право особистої власності ОСОБА_2 ».

ОСОБА_1 надав письмову згоду на придбання його дружиною ОСОБА_2 в особисту власність вищевказаної квартири, тобто відповідачкою надано достатньо належних доказів на підтвердження того, що спірна квартира є її особистою власністю. Доводи позивача про те що він вважав квартиру спільною сумісною власністю і про порушення свого права дізнався у 2019 році, не відповідає дійсності, оскільки йому було достовірно відомо, що це квартира батьків його дружини, яку в подальшому вона оформила на себе. Твердження позивача про те, що ним не пропущений строк для звернення до суду є безпідставними, оскільки квартира придбана у 1992 році, позивач жодним чином не цікавився належним йому майном, не утримував, не сплачував комунальні послуги (а.с.115-117).

Позивач та представник позивача, у судовому засіданні підтримали позовні вимоги в повному обсязі та просили їх задовольнити.

Відповідачі та представник відповідача ОСОБА_2 у судовому засіданні прохали відмовити у задоволенні позовних вимог.

Третя особа в судове засідання не з`явилася про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, направила до суду заяву про розгляд справи без участі представника (а.с.146,157,186,218).

Вислухавши пояснення учасників справи, дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, встановивши на їх підставі фактичні обставини та характер спірних правовідносин між сторонами спору, визначивши правові норми, що підлягають застосуванню, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню частково, з огляду на наступне.

05.08.1977 ОСОБА_1 (позивач) і ОСОБА_2 (перший відповідач) зареєстрували шлюб (а.с.12 т.1).

Шлюб розірвано рішенням Козельщинського районного суду Полтавської області від 15.04.1994 (а.с.62 т.1).

Постановою Ради Міністрів УРСР та Української Республіканської Ради профспілок №142 від 19.05.1989 року затверджено Положення про продаж громадянам у власність квартир у будинках державного і громадського житлового фонду, їх утримання і ремонт (надалі - Положення).

Згідно абзацу другого пункту 1 вказанного Положення (в редакції Постанови КМ УРСР №163 від 22.08.1991 року) відповідно до Закону УРСР "Про власність" наймач жилого приміщення в будинку державного і громадського житлового фонду та члени його сім`ї вправі викупити у власника відповідну квартиру.

Рішенням Козельщинської селищної ради №76 від 28.02.1992 року ОСОБА_2 дозволено придбати в особисту власність квартиру за адресою: АДРЕСА_1 (спірна квартира) (а.с.57-58 т.1).

11.03.1992 року на підставі вищевказаного рішення ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу, посвідченого державним нотаріусом Козельщинської державної нотаріальної контори, реєстровий номер 256, придбала у виконкому Козельщинської селищної ради спірну квартиру за ціною 4391 крб. (а.с.129-130 т.1).

Вартість квартири сплачена ОСОБА_2 за квитанцією від 28.02.1992 року, тобто до укладання договору, що не оспорюється сторонами (а.с.61 т.1).

Право "особистої" власності зареєстроване в Кременчуцькому БТІ в реєстровій книзі №1 під №24 (а.с.125 т.1).

Суд звертає увагу, що Постановою КМ УРСР №163 від 22.08.1991 року викладено в новій редакції пункт 1 Положення, в тексті всієї постанови замінено вказівки на особисту власність вказівками на власність.

Таким чином, зазначення в рішенні виконкому та реєстраційному написі вказівки на "особисту" власність не відповідає нормативному регулюванню даних правовідносин на той час.

З ціє підстави суд відхиляє посилання ОСОБА_2 та її представника на вказані документи як на доказ відсутності спільної власності подружжя.

Відповідно до ч.1 ст.22 КпШС України (чинного на час виникнення спірних правовідносин) майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Таким чином, законом встановлена презумпція права спільної сумісної власності.

В свою чергу, відповідно до ч.1 ст.24 КпШС України майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них.

Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 показали, що станом на час придбання квартири у власність позивач та ОСОБА_2 проживали разом однією сім`єю із дітьми в будинку, належному батькам позивача за адресою: АДРЕСА_4 . Вели спільне господарство, разом придбавали речі та продукти харчування.

Позивач та відповідач ОСОБА_2 працювали, отримували заробітну плату (а.с.64, 65, 78-81, 229, 233-241).

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні пояснила, що грошові кошти, за які вона придбала квартиру, переважно є коштами від отриманої заробітної плати, частково коштами, які їй надала матір.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Оскільки відповідачем ОСОБА_2 не доведено обставини, зазначені в ст.24 КпШС України, то суд вважає, що спірна квартира перебувала у спільній сумісній власності подружжя.

10.06.2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір дарування спірної квартири (а.с.16).

Відповідно до ч.1, 2, 3 ст.65 СК України (чинного на час виникнення спірних правовідносин) дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Позивач не надавав згоди на відчуження спірної квартири, що не заперечується відповідачем ОСОБА_2 .

Таким чином, договір дарування укладено всепереч вимогам закону, тому він має бути визнаний недійсним в силу ст.ст.203 ч.1, ст.215 ЦК України.

Суд вважає, що позивачем не пропущено строк позовної давності за цією вимогою, оскільки позивач не був присутній під час укладення договору дарування, а його твердження про те, що він дізнався про правочин лише в грудні 2019 року із позовної заяви ОСОБА_2 (а.с.14, 15) не спростовано відповідачами.

Оскільки на підставі договору дарування державним реєстратором - державним нотаріусом Четвертої кременчуцької державної нотаріальної контори Ільїною Н.О. здійснено запис про право власності на квартиру за відповідачем ОСОБА_3 , то вимога про скасування такого запису підлягає задоволенню як похідна вимога.

В свою чергу, суд вважає, що вимога позивача про поділ спільного майна подружжя задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Шлюб між позивачем та ОСОБА_2 розірвано рішенням Козельщинського районного суду Полтавської області від 15.04.1994 року (а.с.62).

Відповідно до ч.3 ст.29 КпШС України, ч.2 ст.72 СК України до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки.

Відповідачем ОСОБА_2 заявлено про застосування строку позовної давності (а.с.159-160 т.1).

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем пропущено строк позовної давності, що є підставою для відмови в задоволенні вимоги про поділ майна подружжя.

Суд відхиляє посилання позивача на правові позиції Верховного Суду України у справі №6-258цс15 та Верховного Суду у справі №203/304/17, оскільки вони не є релевантними до данної справи, так як позивач не користувався та не міг користуватися спірною квартирою, щонайменше, з часу розірвання шлюбу.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка, зокрема, викладена в рішенні «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04, 10/02/2010, п.58), хоча пункт 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, тому суд не надає оцінки іншим аргументам сторін.

На підставі вищенаведеного, керуючись ст.ст.258 - 268 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , до ОСОБА_2 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , ОСОБА_3 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_5 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, Четверта Кременчуцька державна нотаріальна контора, зареєстрована за адресою: вул.Воїнів Інтернаціоналістів, буд.16-а, м.Кременчук Полтавської області, код ЄДРПОУ 22548170, про визнання майна спільною сумісною власністю, поділ майна подружжя, визнання недійсним договору, задовольнити частково.

Визнати квартиру АДРЕСА_6 , загальною площею 43,52 кв.м., житловою площею 30,33 кв.м., спільною сумісною власністю подружжя: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_6 , посвідчений державним нотаріусом Четвертої Кременчуцької державної нотаріальної контори 10 червня 2016 року, зареєстрований в реєстрі за №2-267, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Скасувати запис про право власності 15010076 від 10 червня 2016 року, здійснений на підставі рішення державного реєстратора Четвертої Кременчуцької державної нотаріальної контори Ільїної Н.О., індексний номер 30091906 від 16 червня 2016 року про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_6 за ОСОБА_3 .

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Полтавського апеляційного суду шляхом подання через Козельщинський районний суд Полтавської області апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя А.В. Лизенко

Повний текст рішення

складено та підписано 26.10.2020