Ухвала суду № 92410188, 15.10.2020, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про залишення позову без розгляду

15 жовтня 2020 року м.Київ №320/5022/19

Суддя Київського окружного адміністративного суду Брагіна О.Є.;

при секретарі судового засідання - Лубянській Д.С.;

за участі представника позивача - Санамян О.О.,

розглянувши у підготовчому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

у с т а н о в и в:

до суду звернувся ФОП ОСОБА_1 з позовом до ГУ ДФС у Київській області про визнання протиправними та скасування рішень ГУ ДФС у Київській області № 1147166/2495808258 від 22.04.2019 про відмову в реєстрації податкової накладної № 85 від 01.04.2019; № 1147167/2495808258 від 22.04.2019 про відмову в реєстрації податкової накладної № 90 від 08.04.2019; 1147168/2495808258 від 22.04.2019 про відмову в реєстрації податкової накладної № 93 від 09.04.2019; № 1147169/ НОМЕР_1 від 22.04.2019 про відмову в реєстрації податкової накладної № 89 від 05.04.2019; № 1147170/ НОМЕР_1 від 22.04.2019 про відмову в реєстрації податкової накладної № 91 від 08.04.2019; визнання протиправним та скасування рішення від 12.04.2019 про віднесення заявника до переліку ризикованих платників податків.

Ухвалою суду від 05.08.2019 у справі було відкрито загальне позовне провадження, справа призначена до розгляду у підготовчому судовому засіданні.

У підготовчому судовому засіданні, суд, своєю ухвалою від 08.08.2019, позовні вимоги в межах адміністративної справи 320/2824/19 роз`єднав та виділив в окремі провадження. Вимоги позивача про визнання протиправним та скасування рішення ГУ ДФС у Київській області про відмову у реєстрації податкової накладної №90 №1147167/ НОМЕР_1 від 08.04.2019 вирішено розглядати в межах провадження в адміністративній справі

№ 320/5022/19.

У призначені для розгляду справи дні, а саме:17.12.2019, 13.01.2020, 03.02.2020, 03.06.2020, 22.06.2020, 11.08.2020, 15.10.2020, позивач до суду не з`явилися, повідомлений належним чином про дату та місце розгляду справи, зворотні повідомлення про вручення поштового відправлення (повістки) були повернуті суду з відміткою оператора поштового зв`язку «за закінченням терміну зберігання».

Ухвалою суду від 11.08.2020, до позивача було застосовано привід до суду.

За усним повідомленням працівників Вишнівського МВ ГУ НП в Київській області, виконати привід ОСОБА_1 в судове засідання не виявилось можливим у зв`язку з відсутністю останнього за адресою, зазначеною у позовній заяві.

Таким чином. суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 з позовом до суду не звертався.

Частиною 5 ст.205 КАСУ встановлено, що у разі неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, суд залишає позовну заяву без розгляду, якщо неявка перешкоджає розгляду справи.

Суд констатує, що неявка позивача ОСОБА_1 у судові засідання по всіх адміністративних справах, без поважних причин, перешкоджає розгляду справи, оскільки суд вважає, що ОСОБА_1 із позовною заявою до суду не звертався, тому суд критично ставиться до заяви представника позивача Санамян О. про чергове відкладення розгляду справи у зв`язку з неможливістю позивача з`явитися бодай хоч в одне із 25 судових засідань, які були проведені в межах позовних вимог ОСОБА_1 до ГУ ДФС у Київській області.

Відтак, враховуючи, систематичні неявки позивача у судові засідання для участі у розгляді справи, без повідомлення причин неприбуття, за умови визнання обов`язковою явки, суд вважає за необхідне залишити позовну заяву без розгляду.

ВС у постанові від 22.05.2019 у справі № 310/12817/13 роз`яснив, що процесуальний закон не вказує на необхідність врахування судом поважності причин повторної неявки позивача до суду. Такі положення закону пов`язані із принципом диспозитивності адміністративного судочинства, у відповідності до змісту якого особа, яка бере участь у справі, самостійно розпоряджається наданими їй законом процесуальними правами. Вказане передбачає право особи не з`являтися у судові засідання та не приймати участь у розгляді справи, якщо до цієї справи втрачено інтерес.

Наслідки у вигляді залишення позовної заяви без розгляду настають незалежно від причин повторної неявки особи, які можуть бути поважними. Зазначена норма покликана дисциплінувати позивача, як ініціатора судового розгляду, стимулювати його належно користуватися своїми правами та не допускати затягування розгляду справи, - постанова Верховного суду № 310/12817/13.

Суд зауважує, що правове значення в даному випадку має: належне повідомлення позивача про день та час та місце розгляду справи; повторність неявки в судове засідання; неподання заяви про розгляд справи за відсутності позивача, а головне постійна відсутність позивача за місцем фактичної реєстрації.

Між тим, норми процесуального законодавства передумовою залишення позовної заяви без розгляду з підстав, передбачених пунктом 4 частини першої статті 240, та частиною 5 статті 205 КАСУ, визначають також і дослідження питання щодо можливості розгляду справи по суті за відсутності представника позивача. В рамках адміністративної юрисдикції, Верховний суд зауважує, що вирішуючи питання про залишення позовної заяви без розгляду з підстав, передбачених зазначеними нормами процесуального закону, суд на підставі аналізу матеріалів справи та думки інших учасників справи повинен, серед іншого, дослідити питання можливості розгляду справи по суті за відсутності позивача, його заяви про розгляд справи без його участі, а також з`ясувати позиції відповідача про розгляд справи за наведених обставин.

Як вбачається із матеріалів адміністративної справи, предметом спору у ній є рішення, яким відмовлено у реєстрації ПН № 90 від 22.04.2020 у ЄРПН. Підставою для висновку про відмову у реєстрації ПН є відсутність будь-яких підтверджуючих документів, а саме первинних документів та договорів на придбання товару, реєстраційних документів, актів прийому-передачі, відомостей щодо зберігання, оплати і т.д. щодо транспортних засобів, якими надавались транспортні послуги, розрахункових документів на підтвердження факту оплати від покупців за надані транспортні послуги.

Документами справи встановити обставини укладання спірних договорів, а також фактичний характер господарських відносин неможливо З огляду на неодноразове посилання ВАСУ, що "наявність належним чином оформленого первинного документа не надає права платнику податків на формування даних податкового обліку в тому разі, якщо зафіксована в первинних документах господарська операція фактично не відбулася", суд вважає, що існує нагальна потреба в одержанні пояснень щодо наявних документів первинного бухгалтерського обліку від позивача.

Відповідач також повторно у судове засідання не з`явився, тому його думка з приводу можливості розгляду справи без участі позивача судом не з`ясовувалась.

Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить з того, що положення п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право подати до суду будь-який позов, що стосується його цивільних прав і обов`язків. Проте право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави. Право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави та з боку держави може бути піддане обмеженням, зокрема шляхом встановлення певної процедури розгляду справи.

Диспозитивність (від лат. dispono - розпоряджаюся) - це надання особам, які беруть участь у справі, можливості вільно розпоряджатися своїми матеріальними та процесуальними правами на власний розсуд. Зміст принципу диспозитивності перш за все розкривається через положення хто хоче здійснити свої права, повинен сам потурбуватися про це. Вказані принципи надають кожному учаснику справи можливість самостійно розпоряджатися наданими йому законом процесуальними правами, в тому числі і правом брати участь в судових засіданнях.

З системного аналізу ст.ст. 2, 9, 44 КАСУ вбачається те, що законодавець безпосередньо пов`язує участь позивача в судових засіданнях з рухом судового процесу і дії суду у цьому контексті залежать від дій позивача. Неявка позивача в судове засідання є його волевиявленням, проявом дії принципу вільного розсуду, тому повторна неявка належним чином повідомленого позивача є конклюдентними діями, якими робиться заява про залишення позову без розгляду, а також є правовим наслідком нездійснення позивачем права брати участь у судовому засіданні. Таким чином законодавець передбачив баланс захисту прав як позивача, який повторно не з`явився у судове засідання, так і відповідача, який у зв`язку з такою неявкою вимушений витрачати свої час та кошти.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосереднього його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Крім того, як наголошує в своїх рішеннях Європейський суд, позивач як сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки (див. наприклад рішення Європейського суду прав людини у справі Каракуця проти України).

Отже, позивач має цікавитись ходом справи та результатами окремих судових засідань, використовувати засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (наприклад, розгляд справи в режимі відеоконференції, у разі неможливості особистої явки до суду).

Згідно зі ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Дії суду, як особливого суб`єкта владних повноважень, регламентовані процесуальним кодексом та не допускають аналогії закону, чи аналогії права. Дискреція суду на обрання варіантів дій у випадку повторної неявки позивача у судове засідання, прямо передбачена в процесуальному законі.

Залишення позову без розгляду - є негативним правовим наслідком для заявника у випадку зловживання ним своїми процесуальними правами, який сприяє швидкому розгляду справи.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі "Смірнова проти України").

Європейський суд з прав людини у своїй практиці також висловлював правову позицію про те, що обмеження доступу до суду з метою запобігання зловживанню процесуальними засобами також загалом може визнаватися таким, що має легітимну мету (Рішення Європейського суду з прав людини у справі Моннелл і Морріс проти Сполученого королівства.)

Відповідно до Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ від 17.10.2014 № 11 Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення недотримання строків розгляду цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення порушує конституційне право на судовий захист, гарантований статтею 55 Конституції України, і негативно впливає на ефективність правосуддя та на авторитет судової влади. Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особі (справа "Скопелліті проти Італії" від 23 листопада 1993 року).

На підставі вищезазначеного та, керуючись статтями 6, 205, 242, 243, 248, 250, Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

позовну заяву фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області (ЄДРПОУ 39393260, м. Київ, вул. Народного Ополчення, 5а) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення про відмову у реєстрації податкової накладної № 1147167/2495808258 від 22.04.2019, - залишити без розгляду.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або у судовому засіданні у разі неявки учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного ухвали.

Суддя Брагіна О.Є.