Рішення № 92409349, 13.10.2020, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 жовтня 2020 р. Справа№200/5764/20-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Шинкарьової І.В.,

при секретарі судового засідання - Заїченко Я.В.,

за участю сторін:

позивача - ОСОБА_1

представника відповідача - Мамуки О.В.

розглянувши в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Донецької обласної прокуратури про визнання протиправною бездіяльності та стягнення вихідної допомоги при звільнені, -

В С Т А Н О В И В :

18 червня 2020 до Донецького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Прокуратури Донецької області в якій позивач просить суд:

Визнати протиправною бездіяльність прокуратури Донецької області в частині не виплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при його звільненні 04 травня 2020 року.

Стягнути з прокуратури Донецької області або обласної прокуратури, юрисдикція якої є Донецька область на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні у розмірі середнього місячного заробітку в сумі 20 427 (двадцять тисяч чотириста двадцять сім) гривень 12 (дванадцять) копійок.

Стягнути з прокуратури Донецької області або обласної прокуратури, юрисдикція якої є Донецька область на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки починаючи з 04 травня 2020 року по день ухвалення рішення виходячи із розрахунку 972 (дев`ятсот сімдесят дві гривні) 72 (сімдесят дві) копійки за день.

Стягнути з Прокуратури Донецької області (87500, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Університетська, 6, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 25707002) або обласної прокуратури, юрисдикція якої є Донецька область на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати понесені в зв`язку з розглядом справи, в тому числі витрати на професійну правничу допомогу та сплату судового збору.

Допустити негайне виконання рішення в частині стягнення вихідної допомоги при звільненні у розмірі середнього місячного заробітку в сумі 20 427 (двадцять тисяч чотириста двадцять сім) гривень 12 (дванадцять) копійок.

Позов обґрунтовано тим, що наказом прокурора Донецької області від 04.05.2020 року № 381-к його звільнено з посади прокурора відділу організації представництва в суді та при виконанні судових рішень управління представництва інтересів держави в суді прокуратури Донецької області та органів прокуратури на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України "Про прокуратуру". Між тим, вихідну допомогу передбачену ст..44 КЗпП України при звільненні йому виплачено не було.

Оскільки Законом України "Про прокуратуру" не регульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні, тому вважав, що розірвання трудового договору з працівником має супроводжуватися наданням гарантій, пільг і компенсацій, передбачених Кодексом законів про працю України, з дотриманням ст. 44 цього Кодексу, відповідно до якої при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку.

Норми п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України "Про прокуратуру" та п. 1 ч. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України щодо підстав звільнення вважав однорідними, тому незалежно від зазначення у наказі про звільнення тієї чи іншої норми вважала, що особа є звільненою за вказаною нормою Кодексу з відповідними правовими наслідками для роботодавця.

Тому вважав, що мав право на вихідну допомогу при звільненні.

Оскільки таку допомогу йому не виплачено, що свідчить про не проведення повного розрахунку при звільненні, тому вважав, що має право стягнення її з відповідача, а також право на середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку відповідно до ч. 1 ст. 117 Кодексу законів про працю України.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому зазначав, що згідно зі ст. 131-1 Конституції України організація і порядок діяльності органів прокуратури України визначаються законом. Спеціальним законом, який визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України є Закон України "Про прокуратуру". Норми даного Закону є пріоритетними перед нормами Кодексу законів про працю України, а тому саме вони підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

У пп. 2 п. 19 розд. II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" зазначено, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади в Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі п.9 ч. 1 ст. 51 Закону України "Про прокуратуру" за умови у т.ч. настання такої події, як рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури.

Наказ про звільнення позивача з посади та з органів прокуратури від 04.05.2020 року № 381-к на підставі п.9 ст. 51 Закону України "Про прокуратуру" мотивовано рішенням № 268 кадрової комісії № 2 від 09 квітня 2020 року про неуспішне проходження нею атестації. Тобто, позивача звільнено виключно з підстави, що визначена спеціальним Законом.

Випадки виплати вихідної допомоги при припиненні трудового договору визначені ст. 44 Кодексу законів про працю України, положеннями якої, серед іншого, передбачено, що виплата вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку здійснюється при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у п. 6 ст. 36 та п.п. 1, 2 і 6 ст.40 цього Кодексу.

Закон України "Про прокуратуру" в редакції від 05.11.1991 року, у тому числі ч. І ст.46-2, якою передбачалося звільнення прокурорів за нормами Кодексу законів про працю України, втратив чинність 15.07.2015 року на підставі п. 1 пп. 1 п. 3 "Прикінцеві положення" Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 року, а тому на час звільнення позивача правові підстави для застосування до правовідносин, які виникли між сторонами, норм цього Кодексу були відсутні.

Діючий Закон України "Про прокуратуру" та Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" не передбачають виплати вихідної допомоги у разі звільнення з підстави, визначеної п. 9 ч.1 ст.51 Закону України "Про прокуратуру".

Тому вважав, що оскільки позивача звільнено з підстав та в порядку, що визначені Законом України "Про прокуратуру", яким не передбачено виплати вихідної допомоги при звільненні, тому позивач не набув права на її отримання. З огляду на що похідні від цих позовних вимог, також задоволенню не підлягають.

Просив в задоволенні позову відмовити.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 23 червня 2020 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено проводити розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 17 вересня 2020 року здійснено процесуальне правонаступництво шляхом заміни найменування відповідача з Прокуратури Донецької області на Донецьку обласну прокуратуру (код ЄДРПОУ 25707002, місцезнаходження: вул. Університетська, 6, м. Маріуполь, Донецька область, 87500); Закрито підготовче провадження та призначено адміністративну справу до судового розгляду на 29 вересня 2020 року на 15:30 год.

Розгляд справи №200/5764/20-а відкладено з 29 вересня 2020 року на 13 жовтня 2020 року о 12:30 год., у зв`язку із неявкою представника відповідача у судове засідання.

Судом встановлено, що з 25 вересня 2006 року по 04 травня 2020 року ОСОБА_1 працював в органах прокуратури України, зокрема на посаді прокурора відділу організації представництва в суді та при виконанні судових рішень управління представництва інтересів держави в суді прокуратури Донецької області та органів прокуратури що підтверджується копією трудової книжки.

Наказом прокурора Донецької області від 04.05.2020 року № 381-к позивача звільнено з вказаної посади та з органів прокуратури Донецької області на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України "Про прокуратуру". Підставою для прийняття вказаного наказу стало рішення № 268 кадрової комісії № 2 від 09 квітня 2020 року.

Відповідно до довідки від 26.05.2020 року № 18-85-748, що видана Прокуратурою Донецької області, заробітна плата позивача за останні два повні місяці роботи перед звільненням - березень 2020 року (фактична кількість відпрацьованих робочих днів 18 з 21) та квітень 2020 року (фактична кількість відпрацьованих робочих днів 13 з 21), становила: середньоденна - 972,72 грн., середньомісячна - 20427,12 грн.

Вихідну допомогу при звільненні не було виплачено. Однак позивач вважав, що має право на таку допомогу, у зв`язку з чим звернувся до суду з даним позовом.

Дослідивши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, які правові норми належить застосувати до цих правовідносин, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 44 Кодексу законів про працю України при припиненні трудового договору з підстав, визначених, зокрема у п. 1 ст. 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 40 цього Кодексу визначено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться в спеціальному законі.

Аналогічна правова позиція неодноразово висловлювалася Верховним Судом, зокрема у постановах від 11 жовтня 2018 року у справі №806/829/17, від 24 жовтня 2018 року у справі №806/277/16.

Відповідно до ст. 131-1 Конституції України організація і порядок діяльності органів прокуратури України визначаються законом.

Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначає Закон України "Про прокуратуру".

Частиною 3 ст. 16 Закону України "Про прокуратуру" визначено, що прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених законом.

Загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді визначені ст. 51 вказаного Закону.

Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України "Про прокуратуру" прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Статтею 60 Закону України "Про прокуратуру" врегульовано питання звільнення прокурора з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Так, згідно з вказаною статтею прокурор звільняється з посади особою, уповноваженою цим Законом приймати рішення про звільнення прокурора, за поданням відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури, якщо: 1) прокурор не подав заяву про переведення до іншого органу прокуратури протягом п`ятнадцяти днів; 2) в органах прокуратури відсутні вакантні посади, на які може бути здійснено переведення; 3) прокурор неуспішно пройшов конкурс на переведення до органу прокуратури вищого рівня.

25.09.2019 року набрав чинності Закон України від 19.09.2019 року № 113-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури", яким (абз. 4 п. 2 розд. II Закону) дію статті 60 Закону України "Про прокуратуру" зупинено до 01 вересня 2021 року.

Вказаним Законом (від 19.09.2019 року № 113-IX) внесені зміни та доповнення до законодавства, зокрема у Кодексі законів про працю України статтю 40 доповнено частиною п`ятою такого змісту: "Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус".

Згідно з пп. 2 п. 19 розд. II "Прикінцеві і перехідні положення" вказаного Закону (від 19.09.2019 року № 113-IX) прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади в Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" за умови настання такої підстави, як рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури.

Статус позивача як прокурора та особливості його звільнення визначаються спеціальним законом - Законом України "Про прокуратуру", який станом на день його звільнення підлягав застосуванню разом із спеціальним законом - Законом України від 19.09.2019 року № 113-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури".

Саме рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації стало підставою для звільнення позивача з посади та з органів прокуратури на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України "Про прокуратуру". З цього приводу спір відсутній. Тому посилання позивача на тотожність підстав його звільнення з підставами, що визначені п. 1 ч. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України, і на дискримінацію при такому звільненні є неприйнятними.

Закон України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 року №1789-XII, у тому числі ч. 1 ст. 46-2, якою передбачалося звільнення прокурорів за нормами Кодексу законів про працю України, втратив чинність 15.07.2015 року - у зв`язку з набранням чинності Законом України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 року № 1697-VІІ, яким виплати вихідної допомоги при звільненні не передбачено.

Тому на час звільнення позивача правові підстави для застосування до правовідносин, які виникли між сторонами, Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 року були відсутні.

Враховуючи те, що позивача звільнено з підстав та в порядку, що передбачені Законом України "Про прокуратуру" від 14.10. 2014 року № 1697-VІІ, яким не передбачено виплату вихідної допомоги при звільненні, тому позивач не набув права на її отримання.

З огляду на наведене правові підстави для задоволення позовних вимог про стягнення з Прокуратури Донецької області на користь позивача вихідної допомоги при звільненні відсутні.

Вирішуючи спір в цій частині судом враховані правові висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, що викладені в постанові Верховного Суду від 31.01.2018 року у справі № 820/1119/16, які відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України мають бути враховані судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день ухвалення судового рішення - є похідними позовними вимогами, задоволення яких залежить від задоволення основних позовних вимог (п. 23 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України).

Оскільки суд дійшов висновку про відмову в задоволенні основних позовних вимог, тому правові підстави для задоволення похідних позовних вимог відсутні.

Крім того, суд відзначає, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Керуючись статтями 32, 139, 243 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Донецької обласної прокуратури про визнання протиправною бездіяльність відповідача в частині не виплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при його звільненні 04 травня 2020 року.; стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні у розмірі середнього місячного заробітку в сумі 20 427 (двадцять тисяч чотириста двадцять сім) гривень 12 (дванадцять) копійок.; стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки починаючи з 04 травня 2020 року по день ухвалення рішення виходячи із розрахунку 972 (дев`ятсот сімдесят дві гривні) 72 (сімдесят дві) копійки за день.; допустити негайне виконання рішення в частині стягнення вихідної допомоги при звільненні у розмірі середнього місячного заробітку в сумі 20 427 (двадцять тисяч чотириста двадцять сім) гривень 12 (дванадцять) копійок. - відмовити.

Вступна та резолютивна частини рішення оголошено у судовому засіданні 13 жовтня 2020 року. Повний текст рішення складено та підписано 23 жовтня 2020 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Апеляційна скарга згідно положень статті 297 КАС України подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Донецький окружний адміністративний суд.

Суддя І.В. Шинкарьова