Рішення № 92409189, 26.10.2020, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 жовтня 2020 р. Справа№200/1058/20-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Олішевської В.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1

до відповідача 1: Головного територіального управління юстиції у Донецькій області

до відповідача 2: : Східного міжрегіонального управління юстиції Міністерства юстиції (м. Харків)

про: визнання протиправною бездіяльність Головного територіального управління юстиції у Донецькій області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку, зобов`язання Головне територіальне управління юстиції у Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі середнього місячного заробітку.

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, Східного міжрегіонального управління юстиції Міністерства юстиції (м. Харків) про визнання протиправною бездіяльність Головного територіального управління юстиції у Донецькій області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку, зобов`язання Головне територіальне управління юстиції у Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі середнього місячного заробітку.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що з грудня 2018 року обіймала посаду заступника начальника відділу розгляду звернень та забезпечення діяльності комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Донецькій області. Позивач зазначає, що наказом Головного територіального управління юстиції у Донецькій області № 3896/1 від 24.12.2019 року «Про звільнення ОСОБА_1 » її було звільнено із займаної посади заступника начальника відділу розгляду звернень та забезпечення діяльності комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Донецькій області 28 грудня 2019 року, у зв`язку з ліквідацією державного органу, згідно п. 1 ст. 40 КЗпП України та відповідно до п. 1-1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державної служби». Позивач вказує на те, що відповідно до вимог КЗпП України та Закону України «Про державну службу» відповідач 1 протиправно не нарахував та не виплатив вихідну допомогу у розмірі середньомісячного заробітку, у зв`язку з чим вона звернулась до суду з даним позовом.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 27 січня 2020 року року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до судового розгляду за правилами загального позовного провадження у підготовче засідання на 17 лютого 2020 року.

Відповідачем 1 надано до суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого заперечував проти позову та просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог з наступних підстав.

Відповідач зазначає, що позивач є державним службовцем, на яку поширюється норми Закону України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року №889-VII (далі - Закон №889-VII), в числі інших питань, і підстави припинення державної служби. Відповідно до статті 5 Закону №889-VII відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців тільки у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Частиною четвертою статті 40 КЗпП України регламентовано, що особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, встановлюються законом, що регулює їхній статус.

Статтею 83 Закону №889-VII наведено вичерпний перелік підстав для припинення державної служби, до якого відноситься й припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення.

Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 87 Закону №889-VII підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.

Частиною 4 статті 87 Закону №889-VII передбачено, що у разі звільнення з державної служби на підставі пункту 1 частини першої цієї статті державному службовцю виплачується вихідна допомога у розмірі середньої місячної заробітної плати.

Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади" від 19 вересня 2019 року №117-ІХ внесенні зміни до статті 87 Закону України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року № 889-VII, та доповнено пунктом 1-1 який визначає, що ліквідація державного органу є підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення. В даній справі підставою для звільнення позивача із займаної посади є ліквідація Головного управління, в зв`язку з чим державного службовця було звільнено згідно пункту 1 статті 40 КЗпП України та відповідно пункту 1-1 частини 1 статті 87 Закону №889-VII.

Таким чином, відповідач 1 вважає, що вихідна допомога у розмірі середньої місячної заробітної плати виплачується державному службовцю у разі його звільнення лише з підстав, передбаченим пунктом 1 частини 1 статті 87 Закону №889-VII. У разі звільнення державного службовця у зв`язку з ліквідацією державного органу, а саме пункту 1-1 частини 1 статті 87 Закону №889-VII, не передбачено виплати вихідної допомоги у розмірі середньої місячної заробітної плати. На підставі вказаного відповідач 1 просив відмовити в задоволенні позовних вимог.

Відповідачем 2 через канцелярію суду надано відзив на позовну заяву, відповідно до якого просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог з наступних підстав.

Постановою Кабінету Міністрів України від 09.10.2019 № 870 передбачена ліквідація територіальних органів Міністерства юстиції України, в тому числі й Головного територіального управління юстиції у Донецькій області. Вказана постанова набрала чинності та її норми підлягають виконанню. Ліквідація суб`єкта владних повноважень без передання його функцій та повноважень у порядку правонаступництва до іншого органу неможлива. В даному випадку функції та повноваження ліквідованих територіальних органів Міністерства юстиції України перейшли до новоутворених міжрегіональних управлінь. ОСОБА_1 працювала на посаді заступника начальника відділу розгляду звернень та забезпечення діяльності комісії з розгляду скарг у сфері державної реєстрації Управління Державної реєстрайції Головного територіального управління юстиції у Донецькій області. Тобто, обіймала посаду державної служби.

Припинення державної служби урегульовано Розділом IX Закону України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII "Про державну службу". Пунктом 4 частини 1 статті 83 Закону України "Про державну службу" передбачено, що державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення, зокрема, пунктом 1-1 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу" встановлено, що однією з підстав для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є ліквідація державного органу. На підставі постанови КМУ від 09.10.2019 № 870 відбувалася саме ліквідація органу, в якому працювала Позивач.

Згідно пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу" підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.

Частиною 4 статті 87 Закону України "Про державну службу" передбачено, що у разі звільнення з державної служби на підставі пункту 1 частини першої цієї статті державному службовцю виплачується вихідна допомога у розмірі середньої місячної заробітної плати.

Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади" від 19 вересня 2019 року №117-ІХ були внесені зміни до статті 87 Закону України "Про державну службу", яку доповнено пунктом 1-1, що передбачає в якості підстави для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення ліквідацію державного органу. ОСОБА_2 була з займаної посади згідно пункту 1 статті 40 КЗпП України та відповідно пункту 1-1 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу".

Таким чином, відповідач 2 наголошує, що вихідна допомога у розмірі середньої місячної заробітної плати виплачується державному службовцю у разі його звільнення лише з підстав, передбаченим пунктом 1 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу". У разі звільнення державного службовця у зв`язку з ліквідацією державного органу, а саме пункту 1-1 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу", не передбачено виплати вихідної допомоги у розмірі середньої місячної заробітної плати.

Позивач не перебувала в трудових правовідносинах зі Східним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції (м. Харків), що свідчить про відсутність жодних правових підстав для зобов`язання відпоавідача-2 нарахувати та виплатити допомогу у зв`язку із її звільненням.

На підставі вказаного відповідач 2 просив відмовити в задоволенні позовних вимог.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 17 лютого 2020 року відкладено підготовче засідання на 16 березня 2020 року, у зв`язку з необхідністю отримання доказів у справі.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 16 березня 2020 року зупинено провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням Донецького окружного адміністративного суду по справі № 200/1057/20- а.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 28 вересня 2020 року поновлено провадження у справі та призначено підготовче засідання на 12 жовтня 2020 року.

30 вересня 2020 року позивачем надано до суду заяву про уточнення позовних вимог, відповідно до якої просила суд: визнати протиправною бездіяльність Головного територіального управління юстиції у Донецькій області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку, зобов`язати Головне територіальне управління юстиції у Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі середнього місячного заробітку.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2020 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Згідно ч. 4 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Приписами частини 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

З огляду на те, що представник позивач не заперечував проти розгляду справи в порядку письмового провадження, а представники відповідачів у судове засідання не з`явились, суд дійшов висновку про розгляду справи без участі сторін в порядку письмового провадження.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом № НОМЕР_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 (а.с. 8-9).

ОСОБА_1 з 2013 року працювала на різних посадах в Головному територіальному управлінні юстиції у Донецькій області, що підтверджується матеріалами її особової справи та, зокрема, записом у трудовій книжці НОМЕР_3 . Наказом в.о. начальника Головного територіального управління юстиції у Донецькій області від 06.12.2018 року № 4351/1 ОСОБА_1 було призначено на посаду заступника начальника відділу розгляду звернень та забезпечення діяльності комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації Управління державної реєстрації.

Зазначені обставини встановлені у рішенні Донецького окружного адміністративного суду від 28.05.2020 року у справі № 200/1057/20-а, яке набрало законної сили 07.08.2020 року.

Наказом голови ліквідаційної комісії Головного територіального управління юстиції у Донецькій області від 24.12.2019 року № 3896/1 ОСОБА_1 звільнено з посади заступника начальника відділу розгляду звернень та забезпечення діяльності комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Донецькій області у зв`язку з ліквідацією державного органу згідно п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України та відповідно до п. 1-1 ч. 1 ст. 87 Закону України "Про державну службу". Вказаним наказом вирішене питання виплати позивачу компенсації за частину невикористаної щорічної основної відпустки за період роботи з 10.12.2019 року по 28.12.2019 року у кількості 02 календарних днів, за частину невикористаної додаткової оплачуваної відпустки за 6 років стажу державної служби у кількості 01 календарного дня (а.с. 10).

Довідка Головного територіального управління юстиції у Донецькій області про доходи № Пі-У-22 від 10.01.2020 року та розрахунковий лист свідчать, що в грудні 2019 року позивачу виплачена заробітна плата в сумі 15685,43 гривень, яка складається з окладу, премії, надбавки за ранг, компенсації за невикористану відпустку, надбавки за інтенсивність праці, відпускних, надбавки за вислугу років, матеріальної допомоги, індексації. Інформації про виплату позивачу вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку, яка передбачена ст. 44 КЗпП України, вказана довідка не містить (а.с. 11, 12).

Позивач вважаючи, що її неправомірно звільнено з займаної посади, звернулась до суду з позовом відповідно до якого просила: визнати протиправним та скасування наказу Головного територіального управління юстиції в Донецькій області "Про звільнення ОСОБА_1 " від 24.12.2019 року № 3896/1; поновити на посаді заступника начальника відділу розгляду звернень та забезпечення діяльності комісії з розгляду скарг у сфері державної реєстрації Управління державної реєстрації; стягнути з Головного територіального управління юстиції в Донецькій області заробітної плати за час вимушеного прогулу з 29.12.2019 року з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 19.05.2020 року.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 28 травня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), третя особа на стороні позивача: професійна спілка "Юстиція Донеччини" про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку задоволено.

Визнано протиправним та скасувано наказ Головного територіального управління юстиції у Донецькій області "Про звільнення ОСОБА_1 " від 24.12.2019 року № 3896/1.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника відділу розгляду звернень та забезпечення діяльності комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Донецькій області з 29 грудня 2019 року.

Стягнуто з Головного територіального управління юстиції у Донецькій області (код ЄДРПОУ 34898944) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 95158 (дев`яносто п`ять тисяч сто п`ятдесят вісім) гривень 35 копійок з вирахуванням з вказаної суми належних до сплати податків і зборів.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 28 травня 2020 року у справі № 200/1057/20-а набрало законної сили 07 серпня 2020 року.

Як встановлено судом Головним територіальним управлінням юстиції у Донецькій області не виплачено позивачу вихідну допомогу в розмірі не менше середнього місячного заробітку, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, суд виходить з наступного.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначає Закон України від 10 грудня 2015 року №889-VIII "Про державну службу" (надалі - Закон №889-VIII у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

За приписами статті 1 Закону №889-VIII державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави.

Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

Відповідно до частини першої статті 3 Закону №889-VIII цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.

Згідно з пунктом 3 частини другої статті 3 Закону №889-VIII дія цього Закону поширюється на державних службовців, зокрема, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади.

Частинами першою - третьою статті 5 Закону №889-VIII встановлено, що правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17 лютого 2015 року у справі №21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Підстави для припинення державної служби визначені у статті 83 Закону №889-VIII, відповідно до пункту 4 частини 1 якої державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 871 цього Закону).

Частиною третьою статті 83 Закону №889-VIII передбачено, що у разі звільнення з державної служби на підставі пунктів 6 і 7 частини першої цієї статті державному службовцю виплачується вихідна допомога у розмірі середньої місячної заробітної плати.

Згідно з пунктом 11 частини першої статті 87 Закону №889-VIII підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є, зокрема, ліквідація державного органу.

Частиною четвертою статті 87 Закону № 889-VIII (у редакції, чинній на час винесення наказу про звільнення позивача) передбачено, що у разі звільнення з державної служби на підставі пункту 1 частини першої цієї статті державному службовцю виплачується вихідна допомога у розмірі середньої місячної заробітної плати.

Тобто, Законом №889 була визначена підстава виплати вихідної допомоги у розмірі середньої місячної заробітної плати - це звільнення у разі скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу, яке передбачене пунктом 1 частини першої статті 87 Закону №889.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Законом №889 не врегульовано питання щодо виплати вихідної допомоги у розмірі середньої місячної заробітної плати в разі звільнення в зв`язку з ліквідацією державного органу.

Суд звертає увагу на те, що частиною 3 статті 5 Закону №889 дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Як встановлено судом, наказом Головного територіального управління юстиції у Донецькій від 24 грудня 2019 року №3896/1 «Про звільнення ОСОБА_1 » у зв`язку з ліквідацією Головного територіального управління юстиції у Донецькій на підставі пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України, пункту 1-1 частини 1 статті 83 Закону України "Про державну службу" позивача звільнено з заступника начальника відділу розгляду звернень та забезпечення діяльності комісії з питань розгляду скарг у сфері державного реєстрації Головного територіального управління юстиції у Донецькій області.

Таким чином, ОСОБА_1 звільнено з посади, зокрема, на підставі пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України.

Відповідно до пунктом 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно з частиною четвертою статті 40 Кодексу законів про працю України особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 421, частин першої, другої і третьої статті 492, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.

Статтею 44 Кодексу законів про працю України встановлено, що при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку.

Таким чином, пункт 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України, на підставі якого позивача було звільнено із займаної посади, гарантує працівнику право на отримання вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку відповідно до частини першої статті 44 Кодексу законів про працю України, тоді як частина четверта статті 40 цього ж Кодексу не встановлює особливостей застосування положень статті 44 Кодексу законів про працю України до звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 40 даного Кодексу.

Частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Як випливає з практики ЄСПЛ, поняття "якість закону" означає, що національне законодавство повинне бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на їх конвенційні права (рішення ЄСПЛ від 24 квітня 2008 року у справі "C. Дж. та інші проти Болгарії", заява № 1365/07, пункт 39, від 9 січня 2013 року у справі "Олександр Волков проти України", заява № 21722/11, пункт 170).

Відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У справі "Суханов та Ільченко проти України" ЄСПЛ зазначив, що за певних обставин "законне сподівання" на отримання "активу" також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя (заява № 68385/10 п. 35 та № 71378/10).

Таким чином, приймаючи наказ від 24 грудня 2019 року №3896/1 "Про звільнення ОСОБА_1 " в частині звільнення з посади ОСОБА_1 , відповідач вказав на пункт 1 статті 40 Кодексу законів про працю України, звільнення на підставі якого гарантує працівнику право на отримання вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку відповідно до частини першої статті 44 Кодексу законів про працю України.

Відтак, позивач має законні сподівання на отримання вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку відповідно до частини першої статті 44 Кодексу законів про працю України зважаючи на те, що пункт 1 статті 40 цього Кодексу, на підставі якого позивача було звільнено із займаної посади, гарантує працівнику право на отримання вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку відповідно до частини першої статті 44 Кодексу законів про працю України, а частина четверта статті 40 Кодексу законів про працю України не встановлює особливостей застосування положень статті 44 Кодексу законів про працю України до звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 40 даного Кодексу.

З огляду на викладене суд визнає обґрунтованими вимоги позивача щодо порушення її права на отримання вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку відповідно до частини першої статті 44 Кодексу законів про працю України.

Тому є протиправною бездіяльність Головного територіального управління юстиції у Донецькій області щодо не нарахування та не виплати при звільненні ОСОБА_1 вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку.

При цьому суд зазначає, що протиправна бездіяльність допущена Головним територіальним управлінням юстиції у Донецькій області, який до теперішнього часу знаходиться в процесі ліквідації державного органу, тому суд вважає за необхідне зобов`язати Головне територіальне управління юстиції у Донецькій області нарахувати та виплатити вихідну допомогу у розмірі середнього місячного заробітку.

Відповідно до ст. 19 Конституції України Відповідно суд, як орган державної влади, зобов`язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами.

Згідно ч. 1, 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у Донецькій області в частині визнання протиправною бездіяльність Головного територіального управління юстиції у Донецькій області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку, зобов`язання Головне територіальне управління юстиції у Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі середнього місячного заробітку.

Відповідно до вимог ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України судовий збір не підлягає відшкодуванню.

Керуючись Конституцією України та Кодексом адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, Східного міжрегіонального управління юстиції Міністерства юстиції (м. Харків) про визнання протиправною бездіяльність Головного територіального управління юстиції у Донецькій області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку, зобов`язання Головне територіальне управління юстиції у Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі середнього місячного заробітку - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Головного територіального управління юстиції у Донецькій області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку.

Зобов`язати Головне територіальне управління юстиції у Донецькій області (код ЄДРПОУ 34898944, місцезнаходження: вул. Ярослава Мудрого, 39/3, м. Краматорськ, Донецька область, 84301) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) вихідну допомогу у розмірі середнього місячного заробітку.

Повний текст рішення складено та підписано 26 жовтня 2020 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до п.п. 15-5 п. 15 розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Суддя В.В. Олішевська