Рішення № 92388890, 30.09.2020, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/6993/18

Провадження № 2/522/3368/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2020 року Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді - Шенцевої О. П.,

при секретарі - Соболевій О. М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , яка діє від свого імені та в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи ОСОБА_5 , Орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради про виселення та вселення,

В С Т А Н О В И В:

Позивачка, яка діє від свого імені та в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи ОСОБА_5 , Орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради про виселення ОСОБА_4 з квартири АДРЕСА_1 , усунувши перешкоди шляхом демонтування залізної решітки з дверима, що знаходяться на другому поверсі парадного та вселення її та малолітнього ОСОБА_2 , 2013 року народження в квартиру АДРЕСА_1 , усунувши перешкоди шляхом демонтування залізної решітки з дверима, що знаходяться на другому поверсі парадного.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що її мати - ОСОБА_5 була власником АДРЕСА_1 . Позивачка та її малолітній син ОСОБА_2 були зареєстровані в вказаній квартирі.

01 серпня 2006 року між ОСОБА_5 та Акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль», правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», було укладено кредитний договір №014/0043/82/61804, а також було укладено іпотечний договір, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 .

Протягом декількох років тривали судові процеси щодо права власності на вказану квартиру.

22 грудня 2015 року ОСОБА_6 , який діяв від імені ОСОБА_3 на підставі довіреності від 18 грудня 2015 року № 708, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кучеренко, звернувся до Приморського районного відділу у м. Одесі Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області із заявою про зняття з реєстрації місця проживання її та її сина за адресою: АДРЕСА_1 .

Цього ж дня, Приморським районним відділом у м. Одесі Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, за результатами розгляду вказаної заяви ОСОБА_6 , було знято з реєстрації місця проживання ОСОБА_1 та її малолітнього сина ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 , як таких, що втратили право користування житловим приміщенням (за заявою нового власника).

Вважаючи дії Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області щодо зняття з реєстрації місця проживання позивачці та її малолітнього сина протиправними, позивачка звернулась до Одеського окружного адміністративного суду за захистом своїх прав.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2016 року позов задоволено: визнано протиправними дії Приморського районного відділу у м. Одесі Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області щодо зняття з реєстрації місця проживання її та її малолітнього сина за адресою: АДРЕСА_1 . Зобов`язано Департамент надання адміністративних послуг Одеської міської ради скасувати внесені до реєстраційного обліку відомості про зняття ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з реєстрації місця проживання за вказаною адресою.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 15 грудня 2016 року скасовано постанову суду першої інстанції та прийнято нову постанову, якою відмовлено позивачам у задоволенні позову.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 18 липня 2017 року, постанова Одеського апеляційного адміністративного суду від 15 грудня 2016 року була скасована, а постанова Одеського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2016 року залишена в силі.

Позивачка вважає, що її було виселено незаконно, а тому її права підлягають судовому захисту.

Представник позивача подала заяву про проведення судового засідання згідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України, позов підтримує просить його задовольнити.

Відповідачі у судове засідання не з`явились про час слухання справи повідомлялись належним чином.

Третя особа: ОСОБА_5 надала заяву про проведення судового засідання згідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України, позов підтримує просить його задовольнити.

Представник третьої особи: Орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради надала заяву про розгляд справи без участі представника відділу.

Суд, дослідивши наявні матеріали справи, приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_5 була власницею однокімнатної квартири АДРЕСА_1 .

З 23 жовтня 2012 року у вказаній квартирі зареєстрована ОСОБА_1 , а з 23 серпня 2013 року її малолітній син ОСОБА_2

01 серпня 2006 року між ОСОБА_5 та Акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль», правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», було укладено кредитний договір №014/0043/82/61804.

Крім того, 01 серпня 2006 року між ОСОБА_5 та Акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль», правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», було укладено іпотечний договір, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 .

29 квітня 2014 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ПАТ «Комерційний банк "Стандарт» було укладено договори про відступлення права вимоги за вищевказаними кредитним та іпотечним договорами.

29 квітня 2014 року ПАТ «Комерційний банк «Стандарт» відступило право вимоги за кредитним та іпотечним договорами ТОВ «Фінансова компанія «Дрім Фінанс».

29 квітня 2014 року ТОВ «Фінансова компанія «Дрім Фінанс» відступило право вимоги за кредитним та іпотечним договорами фізичній особі ОСОБА_7

11 вересня 2014 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_8 було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 .

17 вересня 2014 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 .

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, право власності на вказану квартиру зареєстровано за ОСОБА_3 17 вересня 2014 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 451210151101.

22 грудня 2015 року ОСОБА_6 , який діяв від імені ОСОБА_3 на підставі довіреності від 18 грудня 2015 року № 708, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кучеренко, звернувся до Приморського районного відділу у м. Одесі Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області із заявою про зняття з реєстрації місця проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 . До вказаної заяви було додано договір купівлі-продажу квартири від 17 вересня 2014 року, витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за ОСОБА_3 від 17 вересня 2014 року, довіреність від 18 грудня 2015 року та паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 виданий Шевченківським РВ УМВС України в Запорізькій області.

22 грудня 2015 року Приморським районним відділом у м. Одесі Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, за результатами розгляду вказаної заяви ОСОБА_6 , було знято з реєстрації місця проживання ОСОБА_1 та її малолітнього сина ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 , як таких, що втратили право користування житловим приміщенням (за заявою нового власника), про що останніх повідомлено листом за підписом Директора КП «ЖКС «Порто-Франківський» Страшного В.А. від 12 лютого 2016 року за № 337/1.

Вважаючи дії Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області щодо зняття з реєстрації місця проживання позивачці та її малолітнього сина протиправними, позивачка звернулась до Одеського окружного адміністративного суду за захистом своїх прав.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2016 року позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Приморського районного відділу у м. Одесі Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області щодо зняття з реєстрації місця проживання ОСОБА_1 та її малолітнього сина за адресою: АДРЕСА_1 . Зобов`язано Департамент надання адміністративних послуг Одеської міської ради скасувати внесені до реєстраційного обліку відомості про зняття ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 . У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 15 грудня 2016 року скасовано постанову суду першої інстанції та прийнято нову постанову, якою відмовлено позивачам у задоволенні позову.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 18 липня 2017 року, постанова Одеського апеляційного адміністративного суду від 15 грудня 2016 року була скасована, а постанова Одеського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2016 року залишена в силі.

Вищевказані обставини встановлені ухвалою Вищого адміністративного суду України від 18 липня 2017 року (справа № 815/1785/16). Згідно ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно довідки Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради № К1-106904-ф/л від 10.06.2020 вбачається, що позивачка ОСОБА_1 з 23.10.2012 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно довідки Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради № К1-106941-ф/л від 10.06.2020 вбачається, що малолітній син ОСОБА_1 - ОСОБА_2 з 23.08.2013 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

На підставі доводів позивача, суд дійшов висновку, що відповідачі чинить перешкоди позивачу у користуванні квартирою за адресою: АДРЕСА_1 , не допускаючи позивача та її сина до квартири, перешкоджаючи вселенню до житлового приміщення.

Згідно ч.1 ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За ч.ч.1,2,3 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Враховуючи вищевикладене, позові вимоги ОСОБА_1 , яка діє від свого імені та в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_2 , у частині вселення підлягають задоволенню.

Щодо вимог позивача про виселення ОСОБА_4 з квартири АДРЕСА_1 , то суд вважає, ці вимоги недоведеними та такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно частини 1 статті 321 вказаного Кодексу право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. При цьому відповідно до статті 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю, шляхом виселення.

З матеріалів справи вбачається, що позивачка не є власником квартири АДРЕСА_1 , а тому заявляти вимоги щодо виселення осіб зі спірної квартири є невірним способом захисту своїх прав.

Статтею 16 ЦК встановлено, що кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Вказаними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Таким чином, суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.

Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, а саме ст. 13 Конвенції, передбачено: «Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження». У розвиток положень цієї статті Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях також наголошує на необхідності оцінки ефективності обраного зацікавленою особою способу захисту. Зокрема, у пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v . the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. У пункті 75 рішення Європейського суду з прав людини від 5 квітня 2005 року у справі «Афанасьєв проти України» (заява №38722/02) суд зазначає, що засіб захисту, котрий вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним», як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Так, статті 16 ЦК України, 20 ГК України, 4 ЦПК України передбачають можливість застосування лише тих способів захисту права, котрі заздалегідь визначені в законі, договорі. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом (абз.2 частини другої статті 16 ЦКУ). Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються іншими способами, передбаченими законом (абз. 12 частини другої статті 20 ГКУ). При здійсненні правосуддя у цивільних справах суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. (ст. 5 ЦПК).

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд вважає, що відсутність правових підстав для задоволення позову в частині виселення, так як звертаючись з позовними вимогами у даній справі, позивач обрав неналежний спосіб захисту порушеного права в розумінні ст. 16 Цивільного кодексу України.

Крім того, позивачка просила суд усунути перешкоди шляхом демонтування залізної решітки з дверима, що знаходяться на другому поверсі парадної.

Суд вважає, що ці вимоги також недоведені та задоволенню не підлягають, оскільки позивачем не надано доказів існування залізної решітки з дверима, що саме ця решітка перешкоджає їй у користуванні спірної квартирою, а також ким була встановлена ця решітка та з якою метою.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ст.ст.124, 129 Конституції України, задачами цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних, прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами судочинства є законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження та обов`язковість рішень суду до виконання.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки суду відповідають вимогам норм права, на які посилається суд під час розгляду справи і фактичним обставинам по справі, а також підтверджується зібраними по справі доказами.

Керуючись ст. ст. 2, 4, 5, 10, 11-13, 19, 43, 49, 76-82, 258-259, 263-264, 265, 268, 293, 315, 319, 354 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 , яка діє від свого імені та в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи ОСОБА_5 , Орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради про виселення та вселення - задовольнити частково.

Вселити ОСОБА_1 та її малолітнього сина ОСОБА_2 , 2013 року народження в квартиру АДРЕСА_1 .

В іншій частині позову відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду, а в разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя

30.09.2020