Рішення № 92387797, 16.10.2020, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/4639/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16.10.2020 місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:

головуючої судді - Сарай А.І.,

за участю секретаря судового засідання - Зборовської Х.В.,

представника позивача - Кукарека К.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в місті Ужгороді у порядку загального позовного провадження цивільну справу за первісним позовом ОСОБА_1 до Ужгородської міської ради та Департаменту міського господарства Ужгородської міської ради про витребування майна з чужого незаконного володіння та зустрічним позовом Ужгородської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа на стороні позивача: Департамент міського господарства Ужгородської міської ради, про витребування майна,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовною заявою до Ужгородської міської ради та Департаменту міського господарства Ужгородської міської ради про витребування майна з чужого незаконного володіння.

В обґрунтування позову посилається на те, що у власності ОСОБА_1 перебувала земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 0,0895 га, кадастровий номер 2110100000:31:003:0120, що підтверджується договором дарування земельної ділянки від 25.08.2010 року та додатковим договором № 1 від 01.12.2015 року.

13.05.2019 року позивачу стало відомо про те, що рішенням державного реєстратора виконавчого комітету Ужгородської міської ради Мага Т.В. за № 37780008 від 26.10.2017 року скасовано запис про право власності ОСОБА_1 на вказану ділянку, а наступним рішенням від 07.03.2018 року за № 40042137 зареєстровано право власності на земельну ділянку за Ужгородською міською радою.

Підставою для прийняття вищевказаних рішень державного реєстратора, що призвело до вибуття із володіння ОСОБА_1 майна поза його волею слугувало прийняття рішення Ужгородським міськрайонним судом Закарпатської області від 14.12.2016 року, залишеного без змін ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 14.06.2017 року у справі № 308/12760/15 за позовом прокурора м. Ужгорода до Ужгородської міської ради, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про визнання незаконним рішення та скасування акту на право власності на земельну ділянку.

Даними рішеннями судами визнано незаконним та скасовано п. 1.18 рішення 5 сесії 5 скликання Ужгородської міської ради від 27.11.2009 року за № 1301, яким затверджено проект відведення земельної ділянки ОСОБА_2 та передано у власність земельну ділянку площею 0,0895 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруду по АДРЕСА_1 ; визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 578783 за кадастровим номером 2110100000:31:003:0120; визнано недійсним договір дарування земельної ділянки за кадастровим номером 2110100000:31:003:0120, укладений 25.08.2010 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (реєстраційний номер 2429, номер правочину 4089107) та додатковий договір № 1 від 01.12.2015 року до вказаного договору дарування (реєстраційний номер 2930).

Однак, постановою Верховного Суду від 11.12.2019 року у справі № 308/12760/15 вказані рішення першої та апеляційної інстанцій частково скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову керівника Ужгородської місцевої прокуратури Закарпатської області до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та Ужгородської міської ради Закарпатської області про визнання договору дарування земельної ділянки та додаткового договору до договору дарування недійсними. В іншій частині рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 14.12.2016 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 14.07.2017 року залишено без змін.

Враховуючи викладене, договір дарування земельної ділянки від 25.08.2010 року та додатковий договір від 01.12.2015 року № 1 на сьогоднішній день є чинними. На підставі даних правовстановлючих документів ОСОБА_1 наділений правом власності на земельну ділянку, яке наразі оспорюється Ужгородською міською радою, що вказує на необхідність захисту порушених прав позивача.

При вказаних обставинах, майно (земельна ділянка), котре вибуло з володіння ОСОБА_1 на підставі рішення суду, яке в подальшому було скасоване касаційною інстанцією, вважається таким, що вибуло з володіння поза волею власника і підлягає витребуванню на користь власника.

Враховуючи те, що спірне майно вибуло без волі його власника - ОСОБА_1 на підставі скасованого судового рішення, то він має право витребувати це майно від добросовісного набувача на підставі ст. 388 ЦК України.

На підставі наведеного, позивач просив суд витребувати із незаконного володіння Ужгородської міської ради на його - ОСОБА_1 користь земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 0,0895 га, кадастровий номер 2110100000:31:003:0120.

Ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18.05.2020 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі за вказаною позовною заявою, розгляд даної справи постановлено проводити в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

12.06.2020 року відповідачем Ужгородською міською радою до суду подано зустрічну позовну заяву до ОСОБА_1 , третя особа на стороні позивача: Департамент міського господарства Ужгородської міської ради, про витребування майна, згідно з якою просить: витребувати від ОСОБА_1 земельні ділянки за кадастровим номером 2110100000:32:001:0401, площею 0,0844 га, та за кадастровим номером 2110100000:32:001:0400, площею 0,0051 га, що знаходиться по АДРЕСА_4 , вартістю 51830 грн., на користь територіальної громади міста Ужгорода.

В обґрунтування зустрічного позову відповідач зазначає, що позовна заява позивача є безпідставною, необґрунтованою та такою, що не підлягає до задоволення.

Зауважує, що як було зазначено позивачем, рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 14.12.2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 14.06.2017 року у справі № 308/12760/15 позов прокурора м. Ужгорода до Ужгородської міської ради, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про визнання незаконним рішення, скасування акту на право власності на земельну ділянку та договору дарування було задоволено в повному обсязі. Постановою Верховного Суду від 11.12.2019 року у справі № 308/12760/15 вказані рішення першої та апеляційної інстанцій частково скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову керівника Ужгородської місцевої прокуратури Закарпатської області до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та Ужгородської міської ради Закарпатської області про визнання договору дарування земельної ділянки та додаткового договору до договору дарування недійсними. В інший частині рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 14.12.2016 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 14.06.2017 року залишено без змін. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що п. 1.18 рішення Ужгородської міської ради від 27.11.2009 року № 1301, яким затверджено проект відведення земельної ділянки ОСОБА_2 та передано у власність земельну ділянку площею 0,0895 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 є незаконним та підлягає скасуванню, так як Ужгородською міською радою були допущені порушення під час відведення та передачі у власність ОСОБА_2 спірної земельної ділянки, зокрема, щодо питання зміни її цільового призначення та врахування її розташування. У зв`язку з чим також було визнано недійсним державний акт, який виданий на підставі цього рішення. Також, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли до висновку, що до спірної земельної ділянки частково включено запроектовану дорогу, яка відноситься до земель загального користування, передача яких у приватну власність не допускається згідно з п. «а» ч. 4 ст. 83 ЗК України. Вищезазначене свідчить про незаконність оформлення права власності ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку. Оскільки рішення, яким передано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку за вищезазначеною адресою, прийнято Ужгородською міською радою протиправно, суди прийшли до висновку про обґрунтованість вимоги щодо визнання недійсним державного акту на право приватної власності на земельну ділянку за кадастровим номером 2110100000:31:003:0120, виданого ОСОБА_2 .

Зазначає, що як встановлено матеріалами справи № 308/12760/15-ц ОСОБА_1 став власником спірної земельної ділянки на підставі договору дарування земельної ділянки від 25.08.2010 року та додаткового договору № 1 від 01.12.2015 року, укладеного між ним та ОСОБА_2 , відповідно до якого ОСОБА_1 прийняв в дар земельну ділянку площею 0,0895 га за кадастровим номером 2110100000:31:003:0120, яка розташована: АДРЕСА_1 , що стверджується витягом з Державного реєстру правочинів № 4089107 та Державним актом на право власності на земельну ділянку за даним кадастровим номером. Всі зазначені обставини перевірені та встановлені рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 14.12.2016 року та ухвалою апеляційного суду Закарпатської від 14.06.2017 року у справі № 308/12760/15-ц, а відтак, відповідно до положень ст. 82 ЦПК України доказуванню не підлягають.

З огляду на те, що договір дарування, згідно з яким право власності земельної ділянки перейшло до ОСОБА_1 , відповідно до постанови Верховного Суду від 11.12.2019 року у справі № 308/12760/15 залишено в силі, то спірна земельна ділянка перебуває у володіння відповідача. Разом з тим, спірна земельна ділянка незаконно вибула із власності територіальної громади, що на даний час доведено і встановлено рішеннями судів, відтак наявні правові підстави для витребування її від добросовісного набувача, тобто від ОСОБА_1 .

Як зауважує відповідач у зустрічній позовній заяві, пунктом 3 рішення сесії Ужгородської міської ради від 13.12.2018 року № 1352 Департаменту міського господарства було надано дозвіл на складання технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднанню земельної ділянки площею 0,0895 га на земельні ділянки площею 0,0051 га та площею 0, 0844 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 з подальшою реєстрацією комунальної власності за умови винесення земельних ділянок на аукціон, на підставі якого і було розроблено відповідну технічну документацію. Далі, відповідно до п. 2.1 рішення сесії Ужгородської міської ради від 18.04.2019 року № 1516 Департаменту міського господарства було затверджено вищезазначену технічну документацію на земельні ділянки за наступними кадастровими номерами: 2110100000:32:001:0401 (площею 0,0844 га) та 2110100000:32:001:0400 (площею 0,0051 га) для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 з подальшою реєстрацією комунальної власності. Вказана обставина встановлена постановою Закарпатського апеляційного суду від 11.06.2019 року у справі № 308/5395/19 за результатами розглядом апеляційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу судді Ужгородського міськрайонного суду від 20.05.2019 року за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Ужгородської міської ради та виконавчого комітету Ужгородської міської ради в особі відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень виконавчого комітету Ужгородської міської ради про визнання незаконним і скасування рішення органу місцевого самоврядування і державного реєстратора. Поділ земельної ділянки площею 0,0895 га на 2 земельні ділянки 0,0844 га за кадастровим номером 2110100000:32:001:0401 та площею 0,0051 за кадастровим номером 2110100000:32:001:0400 не змінює факту та обставин порушення порядку відведення такої земельної ділянки. Формалізований підхід до зміни об`єкта цивільних прав, без реальної зміни конфігурації та істотних особливостей такої земельної ділянки не свідчить, що поділом останньої була створена нова річ, яка якісно відрізняється від земельної ділянки, набутої ОСОБА_2 безоплатно із комунальної власності територіальної громади міста Ужгорода, яка в подальшому за договором дарування перейшла до ОСОБА_1 . Відтак, оскільки протиправність набуття земельної ділянки, виходячи із протиправності спірного пункту рішення органу місцевого самоврядування, згідно з яким така ділянка була відведена та безоплатно передана у власність, є встановленою судом першої та апеляційної інстанцій, то вимога про витребування спірних земельних ділянок, які були сформовані внаслідок поділу однієї земельної ділянки за кадастровим номером 2110100000:31:003:0120, у даному випадку є належним та ефективним способом судового захисту прав та інтересів територіальної громади міста Ужгород, а тому зазначена позовна вимога підлягає до задоволення.

Вказує, що спірна земельна ділянка належить територіальній громаді, незаконно вибула із її власності, без волі власника, оскільки передана на підставі незаконних рішень ради, з порушенням норм чинного законодавства, за наявності дефекту волі власника майна, що доведено та встановлено рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 14.12.2016 року у справі № 308/12760/15-ц, відтак наявні правові підстави для витребування земельних ділянок з володіння добросовісного набувача, а саме від ОСОБА_1 , який придбав її згідно з договором дарування земельної ділянки від 25.08.2010 року у ОСОБА_2 .

Враховуючи викладене, вважає, що Ужгородська міська рада має всі підстави для витребування спірної земельної ділянки від відповідача за зустрічним позовом.

17.06.2020 року представниками відповідачів Ужгородської міської ради та Департаменту міського господарства Ужгородської міської ради до суду подано відзиви на позовну заяву відповідно, згідно з якими просять відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1

18.06.2020 року представником відповідача Ужгородської міської ради до суду подано доповнення до зустрічної позовної заяви, в яких зазначає, що у тексті зустрічної позовної заяви Ужгородською міською радою помилково не було зазначено позицію щодо позовної давності. Як було зазначено у позовній заяві ОСОБА_1 та зустрічній позовній заяві Ужгородської міської ради рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 14.12.2016 року, залишеного без змін ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 14.06.2017 року у справі № 308/12760/15 позов прокурора м. Ужгорода до Ужгородської міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про визнання незаконним рішення, скасування акту на право власності на земельну ділянку та договору дарування було задоволено в повному обсязі. З моменту постановлення ухвали апеляційним судом Закарпатської області 14.06.2017 року Ужгородська міська рада повністю здійснювала всі правомочності власника щодо володіння, користування та розпорядження спірною земельною ділянкою. Як було вказано позивачем за первісним позовом, Ужгородська міська рада оформила реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 0,0895 га за кадастровим номером 2110100000:31:003:0120, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . В подальшому, Ужгородською міською радою було здійснено поділ вказаної земельної ділянки, який був затверджений рішенням сесії Ужгородської міської ради від 18.04.2019 року № 1516, відповідно до якого утворилися дві земельні ділянки: площею 0,0844 га (кадастровий номер 2110100000:32:001:0401) та площею 0,0051 га (площею 2110100000:32:001:0400). Тому про обставини порушення свого права володіння, користування та розпорядження вказаними земельними ділянками, Ужгородська міська рада дізналася з постанови Верховного Суду від 11.12.2019 року у справі № 308/12760/15, якою рішення першої та апеляційної інстанцій частково скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову керівника Ужгородської місцевої прокуратури Закарпатської області до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та Ужгородської міської ради Закарпатської області про визнання правовстановлюючого документу, а саме договору дарування земельної ділянки та додаткового договору до договору дарування недійсними. Відтак, враховуючи викладене і те, що Ужгородська міська рада дізналася про порушення свого права 11.12.2019 року, вважає, що строк позовної давності для витребування спірної земельної ділянки від ОСОБА_1 не є пропущеним.

19.06.2020 року представником відповідача Ужгородської міської ради до суду подано клопотання разом з доповненням до зустрічної позовної заяви, відповідно до яких, у випадку, якщо суд прийде до висновку про початок перебігу строку позовної давності з моменту подання позовної заяви прокуратурою міста Ужгорода з жовтня 2015 року, то Ужгородська міська рада вважає за необхідне подати клопотання про його поновлення, так як у період з 14.06.2017 року до 11.12.2019 року не вважала своє право порушеним і це є поважною причиною не звернення до суду за захистом своїх прав.

Враховуючи викладене, на підставі ст. 267 ЦК України, ст. ст. 49, 193 ЦПК України, відповідач просив суд: поновити строки позовної давності на подачу зустрічної позовної заяви, як пропущеного з поважних причин, за умови початку їх обчислення з 2015 року; витребувати від ОСОБА_1 земельні ділянки за кадастровим номером 2110100000:32:001:0401, площею 0,0844 га, та за кадастровим номером 2110100000:32:001:0400, площею 0, 0051 га, що знаходиться по АДРЕСА_4 , вартістю 51830 грн., на користь територіальної громади міста Ужгорода.

02.10.2020 року представником позивача ОСОБА_1 - адвокатом Кукарека К.С. подано заяву про уточнення позовних вимог, згідно з якою у зв`язку з поданням відповідачем зустрічного позову про витребування з чужого незаконного володіння майна - земельних ділянок за кадастровими № 2110100000:32:001:0401 площею 0,0844 га та № 2110100000:32:001:0400 площею 0,0051 га, на підставі ст. 31 ЦПК України просить суд витребувати від незаконного володіння Ужгородської міської ради на користь ОСОБА_1 земельні ділянки № 2110100000:32:001:0401 площею 0,0844 га та № 2110100000:32:001:0400 площею 0,0051 га, які виникли в результаті поділу земельної ділянки площею 0,0895 га, кадастровий номер 2110100000:31:003:0120.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 02.10.2020 року постановлено прийняти зустрічний позов Ужгородської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа на стороні позивача: Департамент міського господарства Ужгородської міської ради, про витребування майна, до спільного розгляду з первісним позовом ОСОБА_1 до Ужгородської міської ради та Департаменту міського господарства Ужгородської міської ради про витребування майна з чужого незаконного володіння, об`єднавши вимоги за зустрічним позовом в одне провадження з первісним позовом. Закрито підготовче провадження та призначено цивільну справу до судового розгляду по суті.

Представник ОСОБА_1 - адвокат Кукарека К.С. у судовому засіданні позовні вимоги за первісним позовом підтримала повністю, посилаючись на обставини, викладені у позові. Зауважила, що спірна земельна ділянка неправомірно розподілена на дві земельні ділянки та вибула з володіння ОСОБА_1 поза його волею. Після вибуття земельної ділянки було зареєстровано нові земельні ділянки, а відтак, просить витребувати від незаконного володіння Ужгородської міської ради на користь позивача земельні ділянки № 2110100000:32:001:0401 площею 0,0844 га та № 2110100000:32:001:0400 площею 0,0051 га, які виникли в результаті поділу земельної ділянки площею 0,0895 га, кадастровий номер 2110100000:31:003:0120. Просить застосувати до зустрічного позову позовну давність та відмовити у її задоволенні у зв`язку зі спливом строку позовної давності.

Представник Ужгородської міської ради та Департаменту міського господарства Ужгородської міської ради у дане судове засідання не з`явилася, при цьому подала до суду заяву, відповідно до якої з урахуванням ситуації, яка склалася з епідемічною небезпекою через COVID-19, просить розглянути справу без їх участі за наявними матеріалами, зазначивши, що вимоги зустрічного позову Ужгородської міської ради підтримують, а в задоволенні первісного позову ОСОБА_1 просять відмовити в повному обсязі з мотивів, наведених у поданому відзиві.

Заслухавши представника позивача за первісним позовом та відповідача за зустрічним позовом, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, виходячи з їх належності та допустимості, суд дійшов висновку, що у задоволенні первісного позову слід відмовити, а зустрічний позов задовольнити повністю, виходячи з наступного.

Як встановлено судом, на підставі договору дарування земельної ділянки від 25.08.2010 року та додаткового договору № 1 від 01.12.2015 року, що укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , ОСОБА_1 набув право власності на земельну ділянку за кадастровим номером 2110100000:31:003:0120, площею 0,0895 га, в АДРЕСА_1 , що стверджується витягом з Державного реєстру правочинів № 4089107 та Державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 578763.

У жовтні 2015 року прокурор м. Ужгорода Закарпатської області, правонаступником якого є керівник Ужгородської місцевої прокуратури Закарпатської області, звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , Ужгородської міської ради Закарпатської області про визнання рішення міської ради, державного акта на право власності на землю недійсними.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 14.12.2016 року (справа № 308/12760/15-ц), залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 14.06.2017 року, позов керівника Ужгородської місцевої прокуратури Закарпатської області задоволено. Визнано незаконним та скасовано пункт 1.18 рішення 5 сесії 5 скликання Ужгородської міської ради Закарпатської області від 27 листопада 2009 року № 1301, яким затверджено проект відведення земельної ділянки ОСОБА_2 та передано у власність земельну ділянку площею 0,0895 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 . Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 578783 за кадастровим номером 2110100000:31:003:0120. Визнано недійсним договір дарування земельної ділянки за кадастровим номером 2110100000:31:003:0120, укладений 25 серпня 2010 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , та додатковий договір від 01 грудня 2015 року № 1 до вказаного договору дарування (реєстраційний номер 2930).

Постановою Верховного Суду від 11.12.2019 року рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 14.12.2016 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 14.06.2017 року в частині позовної вимоги про визнання недійсними договору дарування земельної ділянки від 25.08.2010 року та додаткового договору від 01.12.2015 року № 1 скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення. У задоволенні позову керівника Ужгородської місцевої прокуратури Закарпатської області до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та Ужгородської міської ради Закарпатської області про визнання договору дарування земельної ділянки та додаткового договору до договору дарування недійсними відмовлено. В іншій частині рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 14.12.2016 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 14.06.2017 року залишено без змін.

За змістом рішень судів першої та апеляційної інстанції у справі № 308/12760/15-ц, задовольняючи позовні вимоги суд виходив з того, що п. 1.18 рішення Ужгородської міської ради від 27.11.2009 року № 1301, яким затверджено проект відведення земельної ділянки ОСОБА_2 та передано у власність земельну ділянку площею 0,0895 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 є незаконним та підлягає скасуванню, так як Ужгородською міською радою були допущені порушення під час відведення та передачі у власність ОСОБА_2 спірної земельної ділянки, зокрема, щодо питання зміни її цільового призначення та врахування її розташування. У зв`язку з чим також було визнано недійсним державний акт, який виданий на підставі цього рішення. Крім того, до спірної земельної ділянки частково включено запроектовану дорогу, яка відноситься до земель загального користування, передача яких у приватну власність не допускається згідно з п. «а» ч. 4 ст. 83 ЗК України. Зазначене свідчить про незаконність оформлення права власності ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку. Оскільки рішення, яким передано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку за вказаною адресою прийнято Ужгородською міською радою протиправно, суди дійшли висновку про обґрунтованість вимоги щодо визнання недійсним державного акту на право приватної власності на земельну ділянку за кадастровим номером 2110100000:31:003:0120, виданого ОСОБА_2 .

Після постановлення ухвали апеляційного суду Закарпатської області від 14.06.2017 року у справі № 308/12760/15-ц рішенням державного реєстратора виконавчого комітету Ужгородської міської ради Мага Т.В. від 26.10.2017 року за № 37780008 було скасовано запис про право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку за кадастровим номером 2110100000:31:003:0120, та рішенням державного реєстратора від 07.03.2018 року за № 40042137 зареєстровано право власності на вказану земельну ділянку за Ужгородською міською радою (форма власності: комунальна), що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (номер інформаційної довідки: 166384414 від 13.05.2019 року).

Рішенням ХХХ сесії VII скликання Ужгородської міської ради від 13.12.2018 року № 1352 «Про надання та відмову у наданні згоди на складання технічної документації щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості)» Департаменту міського господарства було надано дозвіл на складання технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднанню земельної ділянки площею 0,0895 га на земельні ділянки площею 0,0051 га та площею 0,0844 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 з подальшою реєстрацією комунальної власності за умови винесення земельних ділянок на аукціон (п. 3).

На підставі вказаного рішення було розроблено відповідну технічну документацію.

Відповідно до рішення ХХХV сесії VII скликання Ужгородської міської ради від 18.04.2019 року № 1516 «Про затвердження технічної документації щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості)» вирішено Департаменту міського господарства затвердити зазначену технічну документацію на земельні ділянки за наступними кадастровими номерами: 2110100000:32:001:0401 (площею 0,0844 га) та 2110100000:32:001:0400 (площею 0,0051 га) для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 з подальшою реєстрацією комунальної власності (п. 2.1).

На даний час земельні ділянки за наступними кадастровими номерами: 2110100000:32:001:0401 (площею 0,0844 га) та 2110100000:32:001:0400 (площею 0,0051 га), що утворилися внаслідок поділу земельної ділянки за кадастровим номером 2110100000:31:003:0120, площею 0,0895 га, перебувають у комунальній власності.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 вказує що договір дарування земельної ділянки від 25.08.2010 року та додатковий договір від 01.12.2015 року № 1 на сьогоднішній день є чинними і на підставі даних правовстановлючих документів він наділений правом власності на земельну ділянку, та враховуючи, що спірне майно вибуло без волі його власника - ОСОБА_1 на підставі скасованого судового рішення, вважає, що він має право витребувати це майно від добросовісного набувача на підставі ст. 388 ЦК України.

За змістом статей 15 та 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання.

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (статті 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб відповідно до викладеної у позові вимоги, який не суперечить закону.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Аналіз статті 387 ЦК свідчить, що віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) «юридично» - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб`єктом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18) зроблено висновок, що: «предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння. Враховуючи специфіку речей в обороті, володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18) зроблено висновок, що «враховуючи специфіку речей в обороті, володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16-ц (провадження № 14-208цс18) зроблено висновок, що «метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю). Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними».

Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває прав власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього кодексу майно не може бути витребуване у нього (стаття 330 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.

Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Положення статті 388 ЦК України застосовуються як підстава позову про витребування майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати це майно з незаконного володіння набувача (статті 387, 388 ЦК України).

Відповідно до статті 387 ЦК та частини третьої статті 12 ЦПК України особа, яка звернулася до суду з позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння, повинна довести своє право власності на майно, що знаходиться у володінні відповідача.

Суд зазначає, що постановою Верховного Суду від 11.12.2019 року у справі 308/12760/15-ц встановлено незаконність оформлення права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку за кадастровим номером 2110100000:31:003:0120. При цьому Верховний Суд у даній постанові не ставить під сумнів належність земельної ділянки до комунальної власності.

Зокрема, Верховним Судом встановлено, що спірна земельна ділянка до передачі її у власність згідно з планово-картографічними матеріалами рахувалася сільськогосподарськими угіддями, що відображено в матеріалах щодо вибору місця розташування земельної ділянки, а відтак, відносилась до земель сільськогосподарського призначення. У власність ОСОБА_2 вона була передана вже як земельна ділянка житлової та громадської забудови. У той же час в матеріалах справи відсутні відомості про прийняття міською радою рішення про зміну цільового призначення земельної ділянки. В наявних у матеріалах справи рішеннях Ужгородської міської ради Закарпатської області від 10 квітня 2009 року № 1069 та від 16 липня 2009 року за № 1176 не вказано про зміну цільового призначення земельної ділянки, як і відсутнє послання на статтю 20 ЗК України. Тобто, затверджуючи проект із землеустрою, міська рада не приймала рішення про зміну цільового призначення земельної ділянки. Ухвалюючи рішення про порушення процедури зміни цільового призначення земельної ділянки при передачі її ОСОБА_2 у власність, суди дійшли вірного висновку про те, що вказане є підставою для визнання недійсним відповідних рішень міської ради та державного акта на право власності на земельну ділянку. Також, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що земельна ділянка частково накладається на запроектовану дорогу, що є протиправним. Зокрема, згідно з листом Управління містобудування та архітектури від 20 жовтня 2015 року № 291/20-13 управлінням містобудівні умови та обмеження на забудову земельної ділянки за кадастровим № 2110100000:31:0120 по АДРЕСА_2 не надавались. Згідно з детальним планом забудови, попередньо погодженим 08 квітня 2009 року, між указаною земельною ділянкою та ділянкою, розташованою напроти, передбачено проїзд до сусідніх ділянок згідно ДБН 390-62 не менше 6 м. Указане узгоджується із викопіюванням з детального плану забудови. Згідно з висновком судової будівельно-технічної експертизи від 29 вересня 2016 року № 264 встановлено, що ширина проїзду (дороги) вздовж межі земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2110100000:31:003:0120 від точки А до Б становить: на початку земельної ділянки в т. А - 6,51 м; на відстані 2,1 м від початку земельної ділянки - 6,0 м; на відстані 5,4 м від початку земельної ділянки - 5,2 м; на відстані 14,66 м від початку земельної ділянки - 6,0 м; на відстані 37,25 м від початку земельної ділянки - 7,88 м. У пункті 2 висновку зазначено, що земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2110100000:31:003:0120 вздовж межі від точки А до точки Б накладається на частину запроектованої дороги. Тобто, до спірної земельної ділянки частково включено запроектовану дорогу, яка відноситься до земель загального користування, передача яких у приватну власність не допускається згідно з пунктом «а» частини четвертої статті 83 ЗК України.

Відповідно до частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно з частиною першою статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до частин першої-п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з частинами першою та другою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до частини другої статті 228 ЦК України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до частини першої статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Згідно із цією статтею правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Виділяючи правочин, що порушує публічний порядок, як окремий вид нікчемних правочинів, ЦК України виходить зі змісту самої протиправної дії та небезпеки її для інтересів держави і суспільства загалом, а також значимості порушених інтересів внаслідок вчинення такого правочину.

При цьому категорія публічного порядку застосовується не до будь-яких правовідносин у державі, а лише щодо суттєвих основ правопорядку.

Таким чином, публічний порядок - це публічно-правові відносини, які мають імперативний характер і визначають основи суспільного ладу держави.

Отже, положеннями статті 228 ЦК України визначено перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об`єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об`єктів цивільного права, тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об`єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не вважаються такими, що порушують публічний порядок.

Такий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 24 квітня 2019 року в справі № 527/1007/17 (провадження № 61-640св18).

У постанові Верховного Суду України від 17 грудня 2014 року (провадження № 6-140цс14) зроблено висновок, що власник майна може витребувати належне йому майно від будь якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними. Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.

Суд дійшов до переконання, що ОСОБА_2 не мав законних прав на відчуження земельної ділянки за кадастровим № 2110100000:31:003:0120, внаслідок чого позицію ОСОБА_1 про правомірність набуття права власності на таке майно з огляду на те, що договір дарування земельної ділянки від 25.08.2010 року та додатковий договір від 01.12.2015 року на даний час є чинними, суд вважає хибною.

ОСОБА_1 не був позбавлений можливості з`ясувати історію відчуження вказаної земельної з комунальної власності.

За таких обставин, оскільки протиправність набуття земельної ділянки, виходячи із протиправності спірного пункту рішення органу місцевого самоврядування, згідно з яким така ділянка була відведена та безоплатно передана у власність ОСОБА_2 , встановлена судами у справі № 308/12760/15-ц, суд дійшов висновку, що вимога ОСОБА_1 про витребування спірного майна є безпідставною.

Відповідно до частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно з частиною першою статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до статті 387 ЦК України право витребувати майно із чужого незаконного володіння має власник такого майна.

Згідно з постановою Верховного Суду від 11.12.2019 року у справі № 308/12760/15 договір дарування земельної ділянки, відповідно до якого право власності земельної ділянки за кадастровим № 2110100000:31:003:0120 перейшло до ОСОБА_1 , є чинним, у зв`язку з чим на підставі даного правочину вказане нерухоме майно перебуває у володінні ОСОБА_1 .

Таким чином, повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, установивши, що спірне нерухоме майно перебуває у комунальній власності і таке майно до його поділу вибуло з власності територіальної громади міста Ужгорода поза її волею, оскільки земельна ділянка передана на підставі незаконного рішення Ужгородської міської ради, тобто з порушенням норм чинного законодавства, що встановлено рішенням судів у справі № 308/12760/15-ц, з огляду це суд приходить до переконання, що ОСОБА_1 не має повноважень на витребування спірного майна на свою користь.

З урахуванням висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 17 грудня 2014 року (провадження № 6-140цс14), суд вважає, що у даному випадку наявні правові підстави для витребування земельних ділянок за кадастровим номером 2110100000:32:001:0401, площею 0,0844 га, та за кадастровим номером 2110100000:32:001:0400, площею 0,0051 га, що знаходиться по АДРЕСА_4 , на користь територіальної громади міста Ужгорода з володіння добросовісного набувача - ОСОБА_1 , який у свою чергу прийняв у дар земельну ділянку від ОСОБА_2 згідно з договором дарування земельної ділянки від 25.08.2010 року, що на даний час є чинним, що на думку суду буде ефективним способом захисту права власності позивача за зустрічним позовом.

Що стосується спливу позовної давності, про що у судовому засіданні зауважувала представник відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_1 - адвокат Кукарека К.С., суд зазначає наступне.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Отже, позовна давність є строком для подання позову як безпосередньо суб`єктом, право якого порушене (зокрема і державою, що наділила для виконання відповідних функцій у спірних правовідносинах певний орган державної влади, який може звернутися до суду), так і прокурором, уповноваженим законом звертатися до суду з позовом в інтересах держави як носія порушеного права, від імені якої здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах може певний її орган.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Статтею 257 ЦК України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Разом з тим, у цивільному законодавстві закріплені об`єктивні межі застосування позовної давності. Вони встановлюються: (а) прямо (стаття 268 ЦК України); (б) опосередковано, тобто з урахуванням сутності заявленої позовної вимоги (пункт 96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц).

Оцінивши доводи позивача за зустрічним позовом та виходячи з досліджених матеріалів справи, суд вважає, що про обставини порушення свого права щодо володіння, користування та розпорядження земельними ділянками Ужгородська міська рада дізналася з постанови Верховного Суду від 11.12.2019 року у справі № 308/12760/15, згідно з якою рішення першої та апеляційної інстанцій частково скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, відповідно до якого відмовлено у задоволенні позову керівника Ужгородської місцевої прокуратури Закарпатської області до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та Ужгородської міської ради Закарпатської області про визнання правовстановлюючого документу, а саме договору дарування земельної ділянки та додаткового договору до договору дарування недійсними.

З урахуванням сутності заявленої позовної вимоги вказане свідчить, що Ужгородська міська рада звертаючись із зустрічним позовом до суду 12.06.2020 року не пропустила строк позовної давності.

Враховуючи викладене, у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 слід відмовити, а зустрічний позов Ужгородської міської ради задовольнити повністю та витребувати від ОСОБА_1 земельні ділянки за кадастровим номером 2110100000:32:001:0401, площею 0,0844 га, та за кадастровим номером 2110100000:32:001:0400, площею 0,0051 га, що знаходиться по АДРЕСА_4 , на користь територіальної громади міста Ужгорода.

У відповідності до вимог ч. 1 ст. 141 ЦПК України з ОСОБА_1 належить стягнути понесені Ужгородською міською радою та документально підтверджені судові витрати у розмірі 2102 грн. сплаченого судового збору.

У судовому засіданні 16.10.2020 року на підставі ч. 6 ст. 259 ЦПК України проголошено вступну та резолютивну частини судового рішення, повний текст якого складено 23.10.2020 року.

Керуючись статтями 11, 15, 16, 387, 388 ЦК України, статтями 4, 5, 13, 76, 80, 81, 89, 258, 259, 263-265, 273, 279, 354, 355 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В:

Відмовити у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 до Ужгородської міської ради та Департаменту міського господарства Ужгородської міської ради про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Зустрічний позов Ужгородської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа на стороні позивача: Департамент міського господарства Ужгородської міської ради, про витребування майна - задовольнити повністю.

Витребувати від ОСОБА_1 земельні ділянки за кадастровим номером 2110100000:32:001:0401, площею 0,0844 га, та за кадастровим номером 2110100000:32:001:0400, площею 0,0051 га, що знаходиться по АДРЕСА_4 , на користь територіальної громади міста Ужгорода.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Ужгородської міської ради 2102 (дві тисячі сто дві) гривні судового збору.

Позивач за первісним позовом та відповідач за зустрічним позовом: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , що проживає за адресою: АДРЕСА_3 .

Відповідач за первісним позовом та позивач за зустрічним позовом: Ужгородська міська рада, код ЄДРПОУ 36541721, що знаходиться за адресою: пл. Поштова, 3, м. Ужгород, Закарпатська область.

Відповідач за первісним позовом та третя особа за зустрічним позовом: Департамент міського господарства Ужгородської міської ради, код ЄДРПОУ 36541721, що знаходиться за адресою: пл. Поштова, 3, м. Ужгород, Закарпатська область.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду, при цьому відповідно до п. п. 15.5 п. 15 Перехідних положень ЦПК України в редакції Закону України від 03.10.2017 року № 2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Дата складення повного судового рішення - 23 жовтня 2020 року.

Суддя Ужгородського міськрайонного суду

Закарпатської області А.І. Сарай