Рішення № 92387536, 22.10.2020, Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2020 року м. Мукачево Справа №303/3599/20

2/303/1389/20

Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

у складі: головуючого - судді Кость В.В.

секретар судового засідання Немеш Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в м. Мукачево цивільну справу

за позовом ОСОБА_1

до відповідача ОСОБА_2

третя особа: Орган опіки та піклування виконавчого комітету Мукачівської міської ради

про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про позбавлення її батьківських прав відносно дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (надалі - Діти) та стягнення аліментів на утримання Дітей у розмірі по 2000,00 гривень щомісячно.

Третьою особою по справі зазначено Орган опіки та піклування Мукачівської міської ради.

Позовні вимоги обґрунтовуються доводами про те, що відповідач, яка є матір`ю Дітей ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків, не піклується про їх фізичний, духовний та моральний розвиток, не цікавиться долею Дітей . Також, просить стягнути з позивача аліменти на утримання Дітей у вищезазначеному розмірі.

Позивач в судове засідання не з`явилася, натомість подала суду заяву про розгляд справи без її участі, позов просить задоволити, проти винесення заочного рішення не заперечує.

Належним чином повідомлена про дату, час та місце судового засідання відповідач в судове засідання не з`явилася, відзив на позовну заяву не надала, тому суд ухвалює рішення при заочному розгляд справи.

Третя особа надала суду висновок про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав по відношенню до Дітей.

Дослідивши подані по справі доказові матеріали, суд констатує наступне.

1. Судовим розглядом справи встановлено, що предметом спору, тобто правовим об`єктом з привиду якого виникла конфліктна ситуація між сторонами справи є сімейні правовідносини, пов`язані з виконанням батьківських обов`язків по відношенню до Дітей.

В контексті хронології існуванням спірних правовідносин суд наводить наступні обставини справи.

Відповідач є матір`ю ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 від 3 липня 2018 року) та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (повторне свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 від 3 липня 2018 року).

На підставі рішення виконавчого комітету Мукачівської міської ради від 24.07.2018 №210 встановлено опіку над Дітьми, які внаслідок смерті батька, відповідно до п.п. 5, 7 рішення виконавчого комітету Мукачівської міської ради №176 від 26.06.2018 набули статусу дітей, позбавлених батьківського піклування. В свою чергу, позивача було призначено опікуном над Дітьми (а.с. 12-13).

ОСОБА_1 працює в товаристві з обмеженою відповідальністю Пікард Україна (довідка про доходи від 3 червня 2020 року, а.с. 15).

Згідно з даними інформації, наданої Мукачівською загальноосвітньою школою І-ІІІ ступенів №2 ім Т.Г. Шевченка Мукачівської міської ради від 13.10.2020 №01-12/98 та №01-12/99 вихованням Дітей займається тітка - ОСОБА_1 .

Орган опіки та піклування виконавчого комітету Мукачівської міської ради надав висновок від 22.10.2020 року №1542/01-32 про доцільність позбавлення батьківських прав відповідача відносно Дітей та стягнення аліментів у визначеному законом розмірі.

2. Надаючи правову оцінку фактичним обставинам справи та спірним правовідносинам, у контексті з доводами та запереченнями учасників справи, суд враховує наступні норми права та наводить мотиви їх застосування.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування У ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що «при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права».

Виходячи з міжнародно-правових зобов`язань держави, положень ст. 8 Конституції України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) дотримання принципу верховенства права є однією з підвалин демократичного суспільства.

Статтею 8 Конвенції передбачено, що: «Кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб».

Європейський суд з прав людини в своєму рішенні від 7 грудня 2006 року за результатами розгляду справи «Хант проти України» (Заява N 31111/04) (п.п. 54-55) зазначив, що: «між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (див. рішення у справі Olsson v. Sweden (N 2), від 27 листопада 1992 року, Серія A, N 250, ст. 35 - 36, п. 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків».

В іншому своєму рішенні від 18 грудня 2008 року (справа «Савіни проти України», Заява №39948/06, п.п. 47, 48) Європейський суд з прав людини вказав на те, що: «право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 (див., зокрема, рішення у справі "МакМайкл проти Сполученого Королівства" (McMichael v. the United Kingdom) від 24 лютого 1995 року, п. 86, серія A, N 307-B).

Таке втручання є порушенням зазначеного положення, якщо воно здійснюється не "згідно із законом", не відповідає законним цілям, переліченим у пункті 2 статті 8, і не може вважатися "необхідним у демократичному суспільстві" (див. згадане вище рішення у справі МакМайкла, п. 87).

Визначаючи, чи було конкретне втручання "необхідним у демократичному суспільстві", Суд повинен оцінити - у контексті всієї справи загалом - чи були мотиви, наведені на виправдання втручання, доречними і достатніми для цілей пункту 2 статті 8 Конвенції і чи був відповідний процес прийняття рішень справедливим і здатним забезпечити належний захист інтересів, як цього вимагає стаття 8 (див., наприклад, справи "Кутцнер протии Німеччини" (Kutzner v. Germany), N 46544/99 п. 65, ЄСПЛ 2002-I, та "Зоммерфельд проти Німеччини" (Sommerfeld v. Germany), [GC], N 31871/96, п. 66, ЄСПЛ 2003-VIII).

Також, при вирішенні переданого на розгляд суду позову, також слід врахувати те, що в Декларації прав дитини, яка проголошена Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, однин з принципових положень визначено те, що дитина повинна зростати в умовах турботи.

Дитина для повного і гармонійного розвитку її особи потребує любові і розуміння. Вона повинна, якщо це можливо, зростати під опікою і відповідальністю своїх батьків і, в усякому разі, в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості;

Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини, що ратифікована постановою Верховної Ради Української РСР від 27.02.91 №789-XII в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Крім того, в ст. 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-сторони забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини.

В свою чергу, в Конвенцією про контакт з дітьми, яка ратифікована Україною 20 вересня 2006 року (частина перша та друга ст. 4, п. «с» ст.7) передбачено, що дитина та її батьки мають право встановлювати й підтримувати регулярний контакт один з одним. Забезпечення перед прийняттям рішення наявності достатньої інформації, зокрема від носіїв батьківської відповідальності, для прийняття рішення в найвищих інтересах дитини, і, коли необхідно, одержання додаткової інформації від інших відповідних органів чи осіб. Такий контакт може бути обмежений або заборонений лише тоді, коли це необхідно в найвищих інтересах дитини.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Частиною сьомою статті 7 Сімейного кодексу України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини (частина перша статті 151 Сімейного кодексу України ).

Відповідно до частини першої статті 155 Сімейного кодексу України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Згідно з приписами п. 2 частини першої ст. 164 Сімейного кодексу України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляється від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Роз`яснюючи вищевказані законодавчі положення, Пленум Верховного Суду України у постанові від 30 березня 2007 року №3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді прав про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» (п. 16) (надалі - Постанова) зазначив, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

По відношенню до спірної по справі ситуації слід зазначити, що одним з фундаментальних принципів демократичного суспільства є законність, на яку посилається преамбула до Конвенції. Законність передбачає, серед іншого, що втручання з боку виконавчої влади в права осіб повинне бути предметом ефективного контролю. Цей контроль звичайно здійснюється судовою владою (принаймні, в якості останньої інстанції), оскільки судовий контроль надає найкращі гарантії незалежності, неупередженості і належної правової процедури.

Демократичне суспільство характеризується плюралізмом, терпимістю, широтою поглядів. Таким чином, держави мають позитивне зобов`язання із забезпечення процедурних гарантій від свавілля як умову обґрунтованості втручання в права, що захищаються статтею 8 Конвенції. Щоб втручання було визнано «необхідним у демократичному суспільстві», воно повинно бути обґрунтовано «гострою соціальною необхідністю». Причини, що наводяться внутрішніми судами для обґрунтування оскаржених заходів, повинні бути достатніми і стосуватися справи.

Як зазначалося перед цим, позбавлення батьківських прав є втручанням у сімейне життя. Однак таке втручання в даному випадку буде виправданим і пропорційним, оскільки цього потребують інтереси Дітей.

У відповідності до частини третьої ст. 12 та частини першої ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Правовий зміст наведених законодавчих норм окреслює предмет доказування у цивільному процесі. Обсяг предмету доказування обмежується не лише обставинами, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а й іншими обставинами, які мають значення для вирішення цивільного спору.

Відповідно до статті 89 Цивільного процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У поданому суду висновку Органу опіки та піклування Мукачівської міської ради від 22.10.2020 №1542/01-32 вказано на доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно Дітей .

Приймаючи до уваги вищевказані фактичні обставини справи на предмет їх відповідності зазначеним судом нормам права, суд виходить з того, що фактичними даними по справі належним чином підтверджено обставини щодо свідомого ухилення відповідача від виконання своїх обов`язків по вихованню та утриманню Дітей.

Доказів, які б спростовували зазначений висновок суду, матеріали справи не містять.

При ухваленні рішення в даній справі суд враховує положення частини першої ст. 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради УРСР № 789-ХХІІ від 21 лютого 1991 року, в яких зазначено, що під час вирішення будь-яких питань щодо дітей суд повинен виходити з якнайкращого забезпечення інтересів дітей.

У спірній по справі ситуації, суд, передусім, виходить з того, що позбавлення батьківських прав - це насамперед спосіб захисту прав та інтересів самої дитини, тому задовольняючи позов суд вважає, що від такого вирішення справи у житті Дітей настануть позитивні наслідки.

І таке втручання для цілей пункту 2 статті 8 Конвенції суд визнає виправданим у спірній по справі ситуації і здатним забезпечити належний захист інтересів Дітей для її подальшого гармонійного розвитку.

При цьому суд зазначає, що Європейський суд з прав людини зауважує на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Таким чином, суд приходить до висновку про необхідність задоволення позову в частині позбавлення батьківських прав, оскільки матеріали справи містять належні та достатні доказові матеріали, які достовірно та безпосередньо підтверджують вказані в позові обставини щодо ухилення відповідача від виховання своєї Дітей .

Відповідно до частини 3 статті 166 Сімейного кодексу України при задоволенні позову щодо позбавлення батьківських прав суд одночасно приймає рішення про стягнення аліментів на дитину.

При розгляді позовних вимог в частині стягнення аліментів суд передусім виходить з того, що ст. 27 Конвенції ООН «Про права дітей» від 20 листопада 1989 року (ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-ХII) передбачено, що держави - учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно з ст. 180 Сімейного Кодексу України батьки зобов`язані утримувати дітей до досягнення ними повноліття.

Згідно з приписами ст. 182 Сімейного кодексу України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до частини другої ст. 182 Сімейного кодексу України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

З урахуванням того, що в суду не має відомостей про офіційне працевлаштування відповідача, суд вважає за необхідне визначити розмір аліментів на утримання Дитини у відповідності до ст. 184 Сімейного кодексу України, тобто у твердій грошовій сумі, та у розмірі, що становить по 1500,00 грн., щомісячно, та до досягнення дітьми повноліття.

Таким чином позовні вимоги в частині стягнення аліментів підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до частини першої ст. 191 Сімейного кодексу України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.

Пунктом 1 частини першої ст. 430 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що рішення про стягнення аліментів підлягає негайному виконанню у межах суми платежу за один місяць.

Крім того, з урахуванням ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України з відповідача підлягає стягненню в дохід держави судовий збір.

3. Питання про розподіл судових витрат суд вирішує в порядку, передбаченому ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України.

На підставі наведеного та керуючись статтями 8, 124, 129, 1291 Конституції України, статтями ст.ст. 2, 3, 10, 12, 13, 76-81, 259, 263-265, 273, 281, 284, 354 Цивільного процесуального кодексу України, Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

УХВАЛИВ:

1. Позов ОСОБА_1 - задоволити частково.

2. Позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

3. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі в розмірі по 1500,00 грн (одна тисяча п`ятсот гривень), щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 09.07.2020 року та до досягнення дітьми повноліття.

4. Допустити негайне виконання рішення у частині стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць.

5. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму 840,80 гривень (сімсот вісімсот сорок гривень 80 копійок) у відшкодування витрат по сплаті судового збору.

5.1. Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави 840,80 гривень (сімсот вісімсот сорок гривень 80 копійок) у відшкодування витрат по сплаті судового збору.

6. В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

7. Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.

8. Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи

9. Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ).

Відповідач: ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ).

Третя особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Орган опіки та піклування Мукачівської міської ради Закарпатської області (89600, м. Мукачево, пл. Духновича, 2, код ЄДРПОУ 38625180).

Суддя В.В. Кость