Рішення № 92384359, 15.10.2020, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2020 року Справа № 915/2492/19

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Ржепецького В.О., за участі секретаря судового засідання Матвєєвої А.В., розглянувши матеріали справи

за позовом: Департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради (код ЄДРПОУ 03194499, вул. М.Морська, 19, м. Миколаїв, 54001)

до відповідача: Центрального відділу державної виконавчої служби міста Миколаїв Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області (код ЄДРПОУ 35065742, вул. Артилерійська, 18, м. Миколаїв, 54000),

третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору на сторін відповідача: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 )

про: повернення надміру виплачених державних коштів,

за участі представників учасників справи:

від позивача: Смірнова Т.І., згідно довіреності

від відповідача: не з`явився

третя особа: не з`явився,

ВСТАНОВИВ:

27.12.2019 позивач звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовом за вих. №09.6255/08 від 26.12.2019 про стягнення з відповідача коштів державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім`ям в сумі 3487,20 грн.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.12.2019, справі присвоєно єдиний унікальний номер 915/2492/19 та визначено головуючим у справі суддю Давченко Т.М.

Ухвалою суду від 28.12.2019 позивачеві відмовлено у відкритті провадження у справі на підставі п.1 ч. 1 ст. 175 ГПК України.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.05.2020 задоволено апеляційну скаргу Департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради, ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 28.12.2019 у справі №915/2492/19 скасовано, справу передано на розгляд до Господарського суду Миколаївської області.

Ухвалою від 10.06.2020 визнано обгрунтованою та задоволено заяву судді Давченко Т.М. про самовідвід від розгляду справи №915/2492/19.

Згідно розпорядження керівника апарату господарського суду Миколаївської області від 10.06.2020 №103 здійснено повторний автоматизований розподіл справи.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.06.2020 визначено головуючим у справі суддю Ржепецького В.О.

Ухвалою суду від 12.06.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Судом постановлено: підготовче засідання у справі призначити на 07 липня 2020 року о 10:20, залучити до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_1 , визнати обов`язковою явку у судове засідання повноважного представника Департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради, витребувати у Департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради оригінал позовної заяви за вих. №09.6255/08 від 26.12.2019. Судом також встановлено учасникам справи процесуальні строки для подання до суду заяв по суті справи.

01.07.2020 Департаментом праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради надано суду оригінал позовної заяви від 26.12.2019 №09-6255/08.

07.07.2020 судом постановлено протокольну ухвалу про продовження строку підготовчого провадження у справі на строк дії карантину та відкладення підготовчого засідання у справі на 08 вересня 2020 року о 09.50 год.

08.09.2020 судом постановлено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження у справі та призначення розгляду справи по суті на 15 жовтня 2020 року о 09.30.

Учасники справи належним чином повідомлені про дату. Час та місце проведення судового засідання, відповідач та третя особа правом участі у судовому засідання не скористались, їх явка у судове засідання судом не визнавалась обов`язковою.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримала у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві, просить позов задовольнити.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з приписами ст.17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

02.04.2020 набрав чинності Закон України від 30.03.2020 № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID- 19)» (далі - Закон № 540-ІХ), яким розділ Х «Прикінцеві положення» Господарського процесуального кодексу України доповнено пунктом 4 такого змісту: «під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, апеляційного оскарження, залишення апеляційного скарги без руху, повернення апеляційної скарги, подання заяви про скасування судового наказу, розгляду справи по суті, строки, на які зупиняється провадження, подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, звернення зі скаргою, оскарження рішення третейського суду, судового розгляду справи, касаційного оскарження, подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину. Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)».

17.07.2020 набрав чинності Закон України від 18.06.2020 № 731-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» (далі - Закон № 731-ІХ), яким пункт 4 розділу X «Прикінцеві положення» Господарського процесуального кодексу України викладено в такій редакції: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.

Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином».

При цьому, пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 731-ІХ визначено, що процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X «Прикінцеві положення» Господарського процесуального кодексу України, пункту 3 розділу XII «Прикінцеві положення» Цивільного процесуального кодексу України, пункту 3 розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» № 540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.

Виходячи з вищенаведеного, слід вважати, що строк на подання відзиву, продовжений з урахуванням пункту 4 розділу X «Прикінцеві положення» ГПК України (в редакції Закону № 540-IX), відповідно до приписів пункту 4 розділу X «Прикінцеві положення» ГПК України (в редакції Закону № 731-ІХ) для відповідача у даній справі тривав до 06.08.2020 включно.

Будь-яких заяв чи клопотань як по суті справи, так і з процесуальних питань, від учасників справи до суду не надходило.

Відповідач правом, передбаченим ст. 165 Господарського процесуального кодексу України щодо оформлення відзиву на позовну заяву і документів, що підтверджують заперечення проти позову, не скористався, про причини ненадання відзиву суд не повідомив.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Враховуючи, що відповідач належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, жодних заяв або клопотань, в тому числі щодо неможливості захисту своїх прав та законних інтересів, на розгляд суду не подано, суд, керуючись засадами рівності учасників судового процесу перед законом і судом, розумності строків розгляду справи, вважає відсутніми підстави для подальшого відкладення розгляду цієї справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Як визначено ст. 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Судочинство в господарських судах здійснюється на засадах змагальності і диспозитивності. Це означає, зокрема, що обов`язок доказування тих чи інших обставин лежить на стороні, а суд, крім випадків, встановлених цим Кодексом, не зобов`язаний збирати докази. (ч. 3 ст. 2, ч. 3 ст. 13, ч. 1 ст. 14 ГПК України)

Відповідно до ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Стаття 74 ГПК України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно зі ст.ст.76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Сприяння своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи, подання всіх наявних доказів в порядку та строки, встановлені законом, віднесено статтею 42 ГПК України до обов`язку учасників справи.

В той же час, згідно ч. 2 ст. 14 ГПК України, учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд, і відповідно до ч. 4 ст. 13 ГПК України, несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням тих чи інших процесуальних дій.

15.10.2020 року судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.

Гр. ОСОБА_1 перебувала на обліку в управлінні соціальних виплат і компенсацій Центрального району Департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради як отримувач державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім`ям.

На підставі заяв про призначення усіх видів соціальних допомог та декларації про доходи та витрати осіб від 05.12.2018 гр. ОСОБА_1 було призначено державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім`ям з 01.12.2018 по 31.05.2019 в сумі 3193,99 грн.

До середньомісячного сукупного доходу для визначення розміру вищезазначеної допомоги був взятий розмір отриманих аліментів гр. ОСОБА_1 за період з 01.06.2018 по 30.11.2018 в сумі 1589,88 грн на підставі довідки Державної виконавчої служби міста Миколаєва від 04.12.2018.

За результатами перевірки правильності та повноти інформації про доходи заявниці позивачем було встановлено, що довідка про отримання аліментів гр. ОСОБА_1 від 04.12.2018, яка видана Державною виконавчою службою міста Миколаєва, не відповідає інформації, яка отримана в результаті обміну даними з Державною податковою інспекцією, а саме було виявлено, що гр. ОСОБА_1 були отримані аліменти в розмірі 4547,13 грн.

У зв`язку з зазначеним виникла переплата державних коштів по державній соціальній допомозі малозабезпеченим сім`ям за період з 01.12.2018 по 31.05.2019 в сумі 3487,20 грн, що і стало підставою для звернення до суду із позовом про стягнення вищевказаної суми.

Предметом спору у даній справі є вимога про стягнення з відповідача Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області коштів державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім`ям в сумі 3487,20 грн.

При вирішенні спору судом враховано наступне.

В преамбулі Закону України “Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім`ям” (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) (далі – Закон) зазначено, що цей Закон спрямований на реалізацію конституційних гарантій права громадян на соціальний захист - забезпечення рівня життя не нижчого від прожиткового мінімуму шляхом надання грошової допомоги найменш соціально захищеним сім`ям.

Відповідно до ст. 1 Закону, державна соціальна допомога малозабезпеченим сім`ям (далі - державна соціальна допомога) - щомісячна допомога, яка надається малозабезпеченим сім`ям у грошовій формі в розмірі, що залежить від величини середньомісячного сукупного доходу сім`ї.

Відповідно до ст. 5 Закону, розмір державної соціальної допомоги визначається як різниця між прожитковим мінімумом для сім`ї та її середньомісячним сукупним доходом, який обчислюється за методикою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, але цей розмір не може бути більшим ніж 75 відсотків прожиткового мінімуму для сім`ї.

Відповідно до ст. 13 Закону, контроль за правильністю надання державної соціальної допомоги та використання коштів Державного бюджету України, спрямованих на надання державної соціальної допомоги, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, безпосередньо та через керівника та уповноважених ним осіб центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю.

Відповідно до п. 2 Порядку призначення і виплати державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім`ям", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24.02.2003 № 250 (далі – Порядок), державна соціальна допомога призначається і виплачується малозабезпеченим сім`ям, які постійно проживають на території України та з поважних або незалежних від них причин мають середньомісячний сукупний дохід менший від прожиткового мінімуму для сім`ї.

Згідно п. 27. Порядку контроль за правильністю призначення і виплати соціальної допомоги здійснює орган соціального захисту населення безпосередньо та через соціальних інспекторів.

Органи соціального захисту населення мають право робити запити та у строк до п`яти календарних днів з дня надходження відповідного запиту безоплатно отримувати від ДФС, інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, органів Пенсійного фонду України інформацію, необхідну для перевірки достовірності даних, отриманих від осіб, які звертаються за призначенням державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім`ям.

Для підтвердження даних про доходи (відсутність доходів) використовуються відомості ДФС з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків у порядку, встановленому Мінсоцполітики та Мінфіном.

Пунктом 28 Порядку встановлено, якщо сім`єю приховано або навмисно подано недостовірні дані про її доходи та майновий стан, що вплинуло на встановлення права на призначення соціальної допомоги та визначення її розміру, внаслідок чого були надміру виплачені кошти, органи соціального захисту населення:

визначають обсяг надміру виплачених коштів та встановлюють строки їх повернення залежно від матеріального стану сім`ї;

повідомляють уповноваженого представника малозабезпеченої сім`ї про обсяг надміру виплачених коштів та строки їх повернення;

у разі врахування надміру виплачених коштів при виплаті соціальної допомоги у наступні періоди провадять щомісячні відрахування на підставі своїх рішень у розмірі не більш як 20 відсотків суми, що підлягає виплаті;

у разі неповернення надміру виплачених коштів добровільно в установлені строки вирішують питання про їх стягнення у судовому порядку.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Відповідно до ст. 1213 ЦК України набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

Відповідно до ст. 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті: 1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; 2) інше майно, якщо це встановлено законом.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що обов`язок про подання правдивих відомостей чи подання відомостей про зміни у складі сім`ї, перевищення середньомісячного сукупного доходу сім`ї, інші обставини, що впливають на виплату державної допомоги тощо покладено на одержувача допомоги, в даному випадку гр. ОСОБА_1

Управлінням соціальних виплат і компенсацій Центрального району Департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради на підставі поданої гр. ОСОБА_1 заяви про призначення соціальної допомоги та необхідних документів (зокрема, довідки про отримання аліментів) було призначено та виплачено (в тому числі надмірно) державну соціальну допомогу малозабезпеченій сім`ї.

Тобто, фізична особа ОСОБА_1 є одержувачем державної соціальної допомоги малозабезпеченій сім`ї (в тому числі надмірно виплаченої).

Заявлена до стягнення по даній справі сума за своєю правовою природою є надмірно виплаченими коштами державної соціальної допомоги (безпідставно одержане майно – ст. 1212 ЦК України), а не шкодою (ст. 1166 ЦК України).

За таких обставин, зобов`язаною особою за даними правовідносинами є саме одержувач державної соціальної допомоги гр. ОСОБА_1 , а не орган державної виконавчої служби.

Отже, позов про стягнення надмірно виплаченої державної соціальної допомоги малозабезпеченій сім`ї може бути пред`явлений до фізичної особи ОСОБА_1 .

Відповідно до абз. 6 п. 1.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 року з останніми змінами № 18 якщо у розгляді справи господарським судом буде з`ясовано, що іншим або належним відповідачем у ній мала б бути особа, яка згідно з процесуальним законом не може бути учасником судового процесу в господарському суді, а позивач наполягає на розгляді відповідної справи саме господарським судом, останній не вправі ні залучати відповідну особу до участі у справі, ані припиняти провадження в ній, а повинен розглянути справу стосовно того відповідача, якому пред`явлено позовну вимогу, та прийняти рішення по суті справи (в тому числі про відмову в позові, якщо відповідач є неналежним).

Враховуючи вищевикладене, в позові слід відмовити, оскільки позовну вимогу пред`явлено до неналежного відповідача.

Судовий збір відповідно до ст. 129 ГПК України покласти на позивача.

Керуючись ст.ст. 2, 73, 74, 77, 79, 86, 129, 201-241 Господарського процесуального кодексу України, суд-

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позовних вимог відмовити.

2. Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дати складення повного судового рішення.

3. Рішення може бути оскаржене в порядку, визначеному статтею 256 і підпунктом 17.5 Розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.

Учасники справі:

позивач: Департамент праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради (код ЄДРПОУ 03194499, вул. М.Морська, 19, м. Миколаїв, 54001),

відповідач: Центральний відділ державної виконавчої служби міста Миколаїв Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області (код ЄДРПОУ 35065742, вул. Артилерійська, 18, м. Миколаїв, 54000),

третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору на сторін відповідача: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 )

Повний текст рішення складено та підписано 23.10.2020 року

Суддя В.О. Ржепецький