Рішення № 92383772, 23.10.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

23.10.2020Справа № 910/12647/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Павленка Є.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали справи за позовом приватного акціонерного товариства "Авдіївський коксохімічний завод" до акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення 3 542,67 грн.,

без виклику представників сторін (без проведення судового засідання).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У серпні 2020 року приватне акціонерне товариство "Авдіївський коксохімічний завод" (далі - Завод) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою про стягнення з акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - Залізниця) збитків у розмірі 3 542,67 грн., які виникли у зв`язку з втратою вантажу при перевезенні.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач, як перевізник, належним чином не виконав зобов`язань щодо збереження вантажу під час його перевезення залізничним транспортом, внаслідок чого частину вантажу було втрачено, а позивачу були спричинені збитки в розмірі 3 542,67 грн., які відповідач, як перевізник, зобов`язаний відшкодувати.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25 серпня 2020 року вищенаведену позовну заяву Заводу прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/12647/20 та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання).

Крім того, цією ухвалою відповідачу було визначено строк для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали.

7 вересня 2020 року через загальний відділ канцелярії та документального забезпечення суду надійшов відзив Залізниці на позовну заяву від 1 вересня 2020 року № 2022/1250, в якому остання заперечила проти задоволення вимог Заводу, з огляду на відсутність у матеріалах справи, на думку відповідача, належних доказів вартості втраченого вантажу, оскільки рахунок від 24 березня 2020 року № 93172332, що підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу, видано не відправником, а приватним акціонерним товариством "Металургійний комбінат "Азовсталь".

21 вересня 2020 року через загальний відділ канцелярії суду надійшла відповідь позивача від 10 вересня 2020 року № 11/10/799 на відзив, в якій останній навів аргументи на спростування викладених відповідачем у відзиві обставин.

21 жовтня 2020 року до суду надійшла заява позивача від 21 жовтня 2020 року № 11/10/887 про зменшення позовних вимог, в якій останній просив стягнути з відповідача 1 151,81 грн. збитків, які виникли у зв`язку із втратою вантажу при перевезенні.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23 жовтня 2020 року вищевказану заяву Заводу, на підставі статті 118 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), залишено без розгляду в зв`язку з пропуском строку на її подачу.

Відповідно до частин 5, 8 статті 252 ГПК України суд розглядає справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. При розгляді справи у порядку спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Враховуючи подання сторонами у даній справі заяв по суті спору, в яких останні висловили свої правові позиції, доводи та міркування щодо спірних вимог, а також беручи до уваги наявність у матеріалах справи всіх документів та доказів, необхідних для повного, всебічного та об`єктивного її розгляду і вирішення даного спору, суд дійшов висновку про можливість вирішення по суті наведеної справи, призначеної до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання).

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,

ВСТАНОВИВ:

1 листопада 2017 року між Заводом і приватним акціонерним товариством "Металургійний комбінат "Азовсталь" було укладено договір № 0103/11606, за умовами якого останнє зобов`язалося передати, а покупець - прийняти та оплатити продукцію на умовах, передбачених даним договором.

Цей договір підписаний уповноваженими представниками його сторін та скріплений печатками наведених суб`єктів господарювання.

24 березня 2020 року товариством з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Трансінвестсервіс" (вантажовідправником) у відповідності до умов вищенаведеного договору від 1 листопада 2017 року № 01030/11606 зі станції відправлення Чорноморська (експ. для ТІС) до станції призначення Авдіївка Донецької залізниці згідно із залізничною накладною № 40796096 та досилочною залізничною накладною № 46924270 у вагоні № 56917081 (із зазначенням у залізничній накладній ваги - 68500 кг) відправлено вантаж - вугілля кам`яне бітумінозне, вантажоотримувачем якого був Завод.

Як вбачається зі змісту пункту 110 Статуту залізниць, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження Статуту залізниць України" від 6 квітня 1998 року № 457 (далі - Статут) Залізниця несе відповідальність за збереження вантажу від часу його прийняття для перевезення і до моменту видачі одержувачу або передачі згідно з Правилами іншому підприємству.

Пунктом 1.2 Правил оформлення перевізних документів (затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21 листопада 2000 року № 644) накладна (залізнична) є обов`язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна одночасно є договором застави вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення.

Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення, де видається одержувачу разом з вантажем.

Згідно з пунктом 1.1 Правил оформлення перевізних документів накладна відповідно до цих Правил може оформлятися і надаватися в електронному вигляді (із накладенням електронного цифрового підпису). Електронний перевізний документ та його паперова версія мають однакову юридичну силу.

З матеріалів справи вбачається, що 2 квітня 2020 року на станції Авдіївка Донецької залізниці органом транспорту на підставі статті 52 Статуту було проведено комісійне переважування маси вантажу у вагоні № 56917081. За результатами наведеного комісійного переважування було виявлено недостачу вантажу в цьому вагоні, про що складено комерційний акт від 2 квітня 2020 року № 482803/69.

У комерційному акті від 2 квітня 2020 року № 482803/69 встановлено, що загальна маса вантажу у вагоні № 56917081, яка значиться у перевізному документі (накладна № 40796096), становить нетто 68500 кг, тара - 22000 кг. Водночас при переважуванні виявилося, що фактична маса вантажу становить: нетто - 66800 кг, тара - 22000 кг, що менше ваги накладної на 1700 кг. При комерційному огляді також виявлено, що вантаж прибув у справному вагоні, люки щільно закриті, течі вантажу немає. Поверхня вантажу на рівні бортів, по всій довжині вагона множинні поглиблення, потоптана, маркування не проглядається.

Згідно статті 2 Правил складання актів (затверджених наказом Міністерства транспорту України від 28 травня 2002 року № 334) комерційні акти складаються для засвідчення (крім іншого) обставин невідповідності маси і кількості місць наявного вантажу, багажу чи вантажобагажу даним, зазначеним у перевізних документах.

Дані в комерційних актах зазначаються на підставі перевізних документів та виявлених обставин.

Частиною 1 статті 307 Господарського кодексу України (далі - ГК України) встановлено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Частиною 5 статті 307 ГК України передбачено, що умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб`єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству, та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов`язань.

Відповідно до статті 6 Статуту накладна - це основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов`язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача.

Статтею 129 Статуту визначено, що обставини, які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць. Комерційний акт складається для засвідчення, зокрема, невідповідності найменування, маси і кількості місць вантажу, багажу чи вантажобагажу натурою з даними, зазначеними у транспортних документах.

Згідно з частинами 1, 3 статті 314 ГК України, положення яких кореспондуються з положеннями статті 924 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини. За шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, перевізник відповідає: у разі втрати або нестачі вантажу - у розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає.

Частинами 1, 2 статті 23 Закону України "Про залізничний транспорт" також встановлено, що перевізники несуть відповідальність за зберігання вантажу, багажу, вантажобагажу з моменту його прийняття і до видачі одержувачу в межах, визначених Статутом залізниць України. За незбереження (втрату, нестачу, псування і пошкодження) прийнятого до перевезень вантажу, багажу, вантажобагажу перевізники несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з не залежних від них причин.

Статтею 110 Статуту передбачено, що залізниця несе відповідальність за збереження вантажу від часу його прийняття для перевезення і до моменту видачі одержувачу або передачі згідно з Правилами іншому підприємству.

Згідно із статтею 113 Статуту за незбереження (втрату, нестачу, псування і пошкодження) прийнятого до перевезення вантажу, багажу, вантажобагажу залізниці несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з не залежних від них причин.

Залізниця відшкодовує фактичні збитки, що виникли з її вини під час перевезення вантажу, зокрема, за втрату чи недостачу - у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи його недостачі (статті 114 Статуту).

Пунктом 27 Правил видачі вантажів встановлено, що вантаж вважається доставленим без утрати, якщо різниця між масою, вказаною в пункті відправлення в залізничній накладній, та масою, визначеною на станції призначення, не перевищує норми природної втрати і граничного розходження у визначенні маси нетто. При видачі вантажів, маса яких унаслідок їх властивостей зменшується при перевезенні, норма недостачі (сума норми природної втрати та граничного розходження визначення маси нетто) становить 2 % маси всіх інших вантажів. Для вантажів, які перевозяться без тари й упаковки, норми недостачі або надлишку маси вантажів розраховуються від маси нетто.

З матеріалів справи вбачається, що означена обставина була врахована позивачем при здійсненні розрахунку суми збитку від втрати частини вантажу.

Слід зазначити, що положеннями Статуту (у тому числі статями 130, 133 Статуту) не передбачено обов`язку надання доказів сплати вартості вантажу, а документами, які у встановленому законом порядку свідчать про вартість вантажу в даному випадку є рахунок-фактура від 24 березня 2020 року № 93172332 та відповідний акт прийому-передачі від 24 березня 2020 року № 93172332.

Водночас, суд не приймає до уваги доводи відповідача, викладені у його відзиві на позовну заяву стосовно ненадання позивачем документів, які підтверджують вартість втраченого вантажу, у зв`язку з тим, що кількість відправленого вантажу зазначена в залізничній накладній № 40796096, кількість втраченого вантажу відображена в комерційному акті № 482803/69. Крім того, оскільки втрата вантажу сталася під час перевезення, після передачі товару за актом прийому-передачі від 24 березня 2020 року № 93172332, то відповідно у даному акті факт втрати вантажу під час перевезення зазначений не був.

У своїй позовній заяві Завод просив стягнути з відповідача 3 542,67 грн. збитків.

Проте з наявних у матеріалах справи доказів, а також з наданого позивачем розрахунку, проведеного відповідно до Правил видачі вантажів, вбачається, що дійсна сума збитків, спричинених внаслідок недостачі вантажу у вказаному вагоні, становить 1 151,81 грн.

Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги підлягають частковому задоволенню в розмірі 1 151,81 грн.

Відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з акціонерного товариства "Українська залізниця" (03150, місто Київ, вулиця Єжи Гедройця, будинок 5; ідентифікаційний код 40075815) на користь приватного акціонерного товариства "Авдіївський коксохімічний завод" (86065, Донецька область, місто Авдіївка, проїзд Індустріальний, будинок 1; ідентифікаційний код 00191075) 1 151 (одну тисячу сто п`ятдесят одну) грн. 81 коп. заборгованості та 683 (шістсот вісімдесят три) грн. 41 коп. судового збору.

У задоволенні вимог приватного акціонерного товариства "Авдіївський коксохімічний завод" про стягнення з акціонерного товариства "Українська залізниця" збитків у розмірі 2 390,86 грн. відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва (пункт 17.5 частини 1 Перехідних положень ГПК України) протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 23 жовтня 2020 року.

Суддя Є.В. Павленко