Рішення № 92383462, 23.10.2020, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.10.2020м. ДніпроСправа № 904/4968/20

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Фещенко Ю.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників сторін справу

за позовом Дніпропетровського обласного центру зайнятості (м. Дніпро)

до Приватного сільськогосподарського підприємства "Каспій" (м. П`ятихатки, Дніпропетровської області)

про стягнення суми виплаченого матеріального забезпечення у розмірі 45 209 грн. 27 коп.

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2020 року Дніпропетровський обласний центр зайнятості (далі - позивач) звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просив суд стягнути з Приватного сільськогосподарського підприємства "Каспій" (далі - відповідач) суму виплаченого матеріального забезпечення в розмірі 45 209 грн. 27 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані наступним:

- у грудні 2019 року до П`ятихатської районної філії Дніпропетровського обласного центру зайнятості звернувся, як шукаючий роботу, громадянин ОСОБА_1 , який був звільнений 30.11.2019 з останнього місця роботи - Військової частини А 3283, на підставі підпункту "а" пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (у зв`язку із закінченням строку контракту);

- перед цим громадянин ОСОБА_1 був звільнений з Приватного сільськогосподарського підприємства "Каспій" - 24.05.2019 згідно із пунктом 4 статті 40 КЗпП України (за прогул без поважних причин);

- Наказом П`ятихатської районної філії від 03.12.2019 № НТ 191203 ОСОБА_1 було надано статус безробітного;

- відповідно до пунктів 1, 3, 4 статті 22, пункту 1 статті 23 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" громадянину ОСОБА_1 з 10.12.2019 було призначено матеріальне забезпечення на випадок безробіття з урахуванням страхового стажу;

- 10.06.2020 наказом Філії № НТ 200713 було припинено реєстрацію громадянина ОСОБА_1 , у зв`язку з поновленням його на роботі у Приватному сільськогосподарському підприємстві "Каспій" з 24.05.2019 за рішенням Дніпропетровського апеляційного суду від 10.06.2020, яке допущено до негайного виконання;

- відповідно до частини 4 статті 35 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" із роботодавця утримуються сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному у разі поновлення його на роботі за рішенням суду;

- за період з 10.12.2019 по 10.06.2020 громадянину ОСОБА_1 було виплачено матеріальне забезпечення на випадок безробіття у розмірі 45 209 грн. 27 коп.;

- 21.07.2020 Філією було направлено претензію № 01-180 до Приватного сільськогосподарського підприємства "Каспій" з вимогою повернути виплачену громадянину ОСОБА_1 допомогу по безробіттю;

- 28.08.2020 Філією отримана відповідь на претензію, згідно з якою відповідач відмовляє у задоволенні вимог, зазначених у претензії, у зв`язку з поданням заяви до Дніпропетровського апеляційного суду про перегляд постанови від 10.06.2020;

- жодних виплат відповідно до вищезазначеної претензії Приватним сільськогосподарським підприємством "Каспій" на теперішній час здійснено не було;

- неповернення коштів до Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування на випадок безробіття порушує державні інтереси в сфері соціального захисту населення в частині професійного навчання, працевлаштування та соціальної підтримки тимчасово непрацюючих громадян.

Позовну заяву було подано без додержання вимог, встановлених статтею 164 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку з чим ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 11.09.2020 позовну заяву було залишено без руху та позивачу надано строк для усунення недоліків протягом 7-ми днів з дня отримання ухвали суду.

Позивачем подано заяву про усунення недоліків (вх. суду № 43125/20 від 16.09.2020), в якій він просив суд долучити до матеріалів справи докази надсилання Приватному акціонерному товариству "Каспій" копії позовної заяви і доданих до неї документів.

Ухвалою суду від 17.09.2020 позовну заяву було прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до статті 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно з частиною 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).

З приводу дотримання прав відповідача під час розгляду даної справи судом, слід зазначити таке.

Частиною 2 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи, зокрема, про місцезнаходження останньої.

На підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 11.09.2020, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 52100, Дніпропетровська область, м. П`ятихатки, вулиця Шевченко, будинок 170, на яку і була направлена кореспонденція господарського суду для відповідача (а.с.22).

Відповідно до частини 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Згідно з частиною 6 статті 242 цього Кодексу днем вручення судового рішення є, окрім іншого, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.

Відповідач обізнаний про розгляд даної справи судом, оскільки ухвалу суду від 17.09.2020 отримав 22.09.2020, що вбачається з поштового повідомлення № 4930012721759 (№5210001964006), отже завчасно (а.с.35).

Так, ухвалою суду від 17.09.2020, з урахуванням вимог частини 8 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, судом було запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Враховуючи дату отримання ухвали суду - 22.09.2020, відповідач мав подати відзив на позовну заяву в строк по 07.10.2020 включно.

Частиною 6 статті 116 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що останній день строку триває до 24 години, але коли в цей строк слід було вчинити процесуальну дію тільки в суді, де робочий час закінчується раніше, строк закінчується в момент закінчення цього часу.

Згідно з частиною 7 статті 116 Господарського процесуального кодексу України строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здані на пошту чи передані іншими відповідними засобами зв`язку.

Відповідно до строків, встановлених Нормативами і нормативними строками пересилання поштових відправлень та поштових переказів, затвердженими наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958 та зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 28.01.2014 за № 173/24950, нормативні строки пересилання простої письмової кореспонденції операторами поштового зв`язку (без урахування вихідних днів об`єктів поштового зв`язку) місцевої - Д+2, пріоритетної - Д+1; у межах області та між обласними центрами України (у тому числі для міст Києва, Сімферополя, Севастополя) - Д+3, пріоритетної - Д+2; між районними центрами різних областей України (у тому числі для міст обласного підпорядкування) - Д+4, пріоритетної - Д+3; між іншими населеними пунктами різних областей України - Д+5, пріоритетної - Д+4, де Д - день подання поштового відправлення до пересилання в об`єкті поштового зв`язку або опускання простого листа чи поштової картки до поштової скриньки до початку останнього виймання; 2, 3, 4, 5 - кількість днів, протягом яких пересилається поштове відправлення. При пересиланні рекомендованої письмової кореспонденції зазначені в пункті 1 цього розділу нормативні строки пересилання збільшуються на один день.

Судом також враховані Нормативи і нормативні строки пересилання поштових відправлень, затверджені наказом Міністерства інфраструктури України № 958 від 28.11.2013, на випадок направлення відповідачем відзиву на позовну заяву або клопотання до суду поштовим зв`язком.

Однак, станом на 23.10.2019 строк на подання відзиву на позовну заяву, з урахуванням додаткового строку на поштовий перебіг, закінчився.

Будь-яких клопотань про продовження вказаного процесуального строку у порядку, передбаченому частиною 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, до суду від відповідача не надходило; поважних причин пропуску вказаного строку суду також не повідомлено.

Згідно із частиною 1 статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Слід також зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).

Більше того, права відповідача, як учасника справи, не можуть забезпечуватись судом за рахунок порушення прав позивача на своєчасне вирішення спору судом, що є безпосереднім завданням господарського судочинства, та яке відповідно до норм частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на надання відзиву на позовну заяву та вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.

Враховуючи предмет та підстави позову у даній справи, суд приходить до висновку, що матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення, оскільки у відповідача було достатньо часу для подання як відзиву на позову заяву так і доказів погашення спірної заборгованості, у разі їх наявності, чого відповідачем зроблено не було, будь-яких заперечень чи відомостей щодо викладених у позовній заяві обставин відповідачем суду також не повідомлено.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

Відповідно до частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, а також доводи, викладені у відзиві на позовну заяву, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

ВСТАНОВИВ:

Наказом П`ятихатської районної філії Дніпропетровського обласного центру зайнятості від 03.12.2019 № НТ 191203 ОСОБА_1 було надано статус безробітного.

Наказом П`ятихатської районної філії Дніпропетровського обласного центру зайнятості від 10.12.2019 № НТ 191210 відповідно до пунктів 1, 3, 4 статті 22, частини 1 статті 23 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" громадянину ОСОБА_1 з 10.12.2019 було призначено та розпочато виплату допомоги по безробіттю (матеріальне забезпечення на випадок безробіття) з урахуванням страхового стажу.

В подальшому, Наказом П`ятихатської районної філії Дніпропетровського обласного центру зайнятості від 13.07.2020 № НТ 200713 було припинено виплату допомоги по безробіттю, у зв`язку з припиненням реєстрації безробітного відповідно до пункту 1 статті 45 Закону України "Про зайнятість населення", пункту 1 статті 31 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" та підпунктів 1, 2 пункту 37 Порядку від 20.02.2013 № 198, згідно з поновленням на роботі за рішенням суду, що набрало законної сили, відповідно до підпункту 2 пункту 1 статті 45 Закону України "Про зайнятість населення", підпункту 2 пункту 1 статті 31 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" та підпункту 2 пункту 1 частини V Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітними підприємницької діяльності з 10.06.2020.

Вказані обставини підтверджуються витягом з наказів П`ятихатської районної філії Дніпропетровського обласного центру зайнятості про прийняття рішення по особі - ОСОБА_1 ; персональна картка № НОМЕР_1 (а.с.5) та довідкою про виплачену допомогу по безробіттю у період з 10.12.2019 по 10.06.2020 № 01-179 від 21.07.2020, з якої вбачається, що за період з 10.12.2019 по 10.06.2020 громадянину ОСОБА_1 було виплачено матеріальне забезпечення на випадок безробіття у розмірі 45 209 грн. 27 коп. (а.с.15).

При цьому, у зв`язку з вказаними вище обставинами (поновленням ОСОБА_1 на роботі за рішенням суду) П`ятихатською районною філією Дніпропетровського обласного центру зайнятості було направлено до Приватного сільськогосподарського підприємства "Каспій" претензію № 01-180 від 21.07.2020, в якій центр зайнятості просив відповідача перерахувати кошти, сплачені гр. ОСОБА_1 у вигляді допомоги по безробіттю в сумі 45 209 грн. 27 коп., на підставі статті 35 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" (а.с.16).

На вказану претензію відповідачем було надано відповідь , в якій відповідач відмовив у поверненні вказаних грошових коштів, у зв`язку з поданням заяви до Дніпропетровського апеляційного суду про перегляд постанови від 10.06.2020 (а.с.17).

Як зазначив у позовній заяві позивач, жодних виплат відповідно до вищезазначеної претензії Приватним сільськогосподарським підприємством "Каспій" на теперішній час здійснено не було.

Спір у справі виник у зв`язку із наявністю, на думку позивача, у відповідача обов`язку з відшкодування Центру зайнятості виплаченої допомоги по безробіттю у розмірі 45 209 грн. 27 коп. на підставі статті 35 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття".

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з огляду на таке.

Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування на випадок безробіття визначаються Законом України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" (надалі - Закон).

Відповідно до частин 1, 2 статті 8 Закону Фонд загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття створюється для управління страхуванням на випадок безробіття, акумуляції страхових внесків, контролю за використанням коштів, виплати забезпечення та надання соціальних послуг, здійснення інших функцій згідно із цим Законом і статутом Фонду. Фонд є цільовим централізованим страховим фондом, некомерційною самоврядною організацією. Держава є гарантом забезпечення застрахованих осіб та надання їм відповідних соціальних послуг Фондом.

Відповідно до пункту 1 статті 1 Закону загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття - система прав, обов`язків і гарантій, яка передбачає матеріальне забезпечення на випадок безробіття з незалежних від застрахованих осіб обставин та надання соціальних послуг за рахунок коштів Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

Пунктом 8 статті 1 Закону передбачено, що страховий випадок - це подія, через яку: застраховані особи втратили заробітну плату (грошове забезпечення) або інші передбачені законодавством України доходи внаслідок втрати роботи з незалежних від них обставин та зареєстровані в установленому порядку як безробітні, готові та здатні приступити до підходящої роботи і дійсно шукають роботу; застраховані особи опинилися в стані часткового безробіття.

Матеріалами справи (витяг з наказів Центру зайнятості, довідка) підтверджується, що ОСОБА_1 (персональна картка № НОМЕР_1 ) перебував на обліку в Центрі зайнятості з 10.12.2019 по 10.06.2020 і за вказаний період йому виплачено допомогу по безробіттю на загальну суму 45 209 грн. 27 коп.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 45 Закону України "Про зайнятість населення", реєстрація безробітного в територіальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, припиняється у разі поновлення на роботі за рішенням суду, що набрало законної сили.

У пункті 2 частини 1 статті31 Закону встановлено, що виплата допомоги по безробіттю припиняється у разі поновлення безробітного на роботі за рішенням суду.

З матеріалів справи вбачається, що постановою Дніпровського апеляційного суду від 10.06.2020 по справі № 190/1226/19 (провадження № 22-ц/803/4576/20) було, зокрема:

- визнано незаконним та скасовано наказ Приватного сільськогосподарського підприємства "Каспій" від 27.05.2019 № 16 про звільнення ОСОБА_1 ;

- поновлено ОСОБА_1 на посаді водія автотранспортних засобів Приватного сільськогосподарського підприємства "Каспій" з 24.09.2019;

- стягнуто з Приватного сільськогосподарського підприємства "Каспій" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 25.05.2019 по 10.06.2020 в розмірі 61 765 грн. 60 коп. Рішення в частині поновлення на посаді допущено до негайного виконання.(а.с.6-14).

Вказане судове рішення та на час розгляду даного спору набрало законної сили та не було скасоване.

Відповідно до частини четвертої статті 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Частиною 1 статті 34 Закону передбачено, що Фонд загальнообов`язкового державного соціального страхування має право, зокрема, стягувати з роботодавця суму страхових коштів та вартість соціальних послуг, наданих безробітному в разі поновлення його на роботі за рішенням суду, а також незаконно виплачені безробітному суми матеріального забезпечення в разі неповідомлення роботодавцем Фонду про прийняття його на роботу.

Відповідно до частини 4 статті 35 Закону із роботодавця утримується сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному у разі поновлення його на роботі за рішенням суду.

Таким чином, положеннями статей 34, 35 Закону передбачено право Фонду стягувати з роботодавця суму страхових коштів та вартість соціальних послуг, наданих безробітному в разі поновлення його на роботі за рішенням суду та обов`язок роботодавця відшкодувати суму виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному у разі поновлення його на роботі за рішенням суду.

Частиною 1 статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" також визначено, що роботодавці - це підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Відповідач у цій справі є юридичною особою з повним обсягом законодавчої право- та дієздатності. Доказів на спростування самостійного ведення розрахунків із застрахованими особами відповідач суду не надав.

Отже, Приватне сільськогосподарське підприємство "Каспій" по відношенню до ОСОБА_1 є роботодавцем у розумінні частини 4 статті 35 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття".

Центр зайнятості є органом Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, що діє від імені Фонду відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття".

З огляду на викладене, саме на Приватне сільськогосподарське підприємство "Каспій" покладено обов`язок з відшкодування Центру зайнятості суми виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг ОСОБА_1 , у зв`язку з поновлення його на роботі за рішенням суду.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 12.06.2018 у справі №914/2087/17, від 06.07.2018 у справі № 921/220/17-г та від 09.07.2018 у справі №914/1875/17.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частинами 1, 3 статті 74, частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Як унормовано приписами частини 2 статті 42 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи зобов`язані, зокрема: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Згідно з приписами частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов`язання по сплаті на користь позивача суми виплаченої допомоги по безробіттю у розмірі 45 209 грн. 27 коп. Відповідачем вказана заборгованість не спростована, доказів її погашення суду не надано.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідачем обставин, з якими чинне законодавство пов`язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов`язання, не наведено.

Таким чином, вимога позивача про стягнення з відповідача суми виплаченого матеріального забезпечення у розмірі 45 209 грн. 27 коп. є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

З урахуванням викладеного, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору в сумі 2 102 грн. 00 коп. покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Дніпропетровського обласного центру зайнятості до Приватного сільськогосподарського підприємства "Каспій" про стягнення суми виплаченого матеріального забезпечення у розмірі 45 209 грн. 27 коп. - задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Приватного сільськогосподарського підприємства "Каспій" (52100, Дніпропетровська область, м. П`ятихатки, вулиця Шевченко, будинок 170; ідентифікаційний код 31687213) на користь Дніпропетровського обласного центру зайнятості (49000, м.Дніпро, вулиця Юрія Савченка, будинок 12; ідентифікаційний код 03490909) 45 209 грн. 27 коп. виплаченого матеріального забезпечення та 2 102 грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 23.10.2020.

Суддя Ю.В. Фещенко