Ухвала суду № 92380916, 22.10.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 У Х В А Л А

22 жовтня 2020 року м. Київ № 640/384/19

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Пащенко К.С., за участю секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1

до Національної поліції України,

Департаменту захисту економіки Національної поліції України

про зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Національної поліції України (адреса: 01601, м. Київ, вул. Академіка Богомольця, 10, ідентифікаційний код 40108578), в якому просить суд стягнути з Національної поліції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 163 296,00 грн.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.08.2020 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково, стягнуто з Департаменту захисту економіки Національної поліції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 92740,60 грн. без урахування податків та зборів, у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

08.09.2020 до Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла заява представника ОСОБА_1 - адвоката Олійника О.С. від 07.09.2020 № М/27 "Про винесення додаткового рішення про стягнення витрат на професійну правничу допомогу".

В обґрунтування заяви зазначено, що до вирішення справи судом першої інстанції по суті позивачем подано заяву про збільшення позовних вимог № М/21 від 19.11.2019, в якій містився попередній розрахунок витрат на правову допомогу та вказаний розмір правової допомоги в розмірі 40 000,00 грн. Крім того позивач вказав, що про намір подати додаткові докази оплати правової допомоги у встановлений частиною сьомою статті 139 КАС України строк вказувалось в заявах по суті справи.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.10.2020 запропоновано Департаменту захисту економіки Національної поліції України надати пояснення щодо обставин викладених у заяві представника ОСОБА_1 - адвоката Олійника О.С. від 07.09.2020 № М/27 "Про винесення додаткового рішення про стягнення витрат на професійну правничу допомогу"; встановлено позивачу п`ятиденний строк для подання зазначених пояснень з моменту отримання копії даної ухвали.

22.10.2020 до суду надійшли пояснення Департаменту захисту економіки Національної поліції України від 20.10.2020 № 638/39/03-2020 з запереченням проти задоволення заяви про ухвалення додаткового рішення. Відповідач вважає, що сума витрат позивача на правничу допомогу, враховуючи предмет позову, його типовість та нескладність, категорію, даної судової справи, невеликий об`єм доказової бази, є неспівмірною та необґрунтованою.

Вирішуючи по суті подане клопотання суд відмічає таке.

Частиною 1 ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною 3 ст. 132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду;

3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз;

4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Розподіл судових витрат при прийнятті рішення в адміністративній справі регулюється статтею 139 КАС України.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з ч. 7 ст. 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

У відповідності до ч. 9 ст. 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Частиною 3 ст. 143 КАС України передбачено, що якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Відповідно до ч. 5 ст. 143 КАС України, у випадку, передбаченому частиною третьою цієї статті, суд виносить додаткове рішення в порядку, визначеному статтею 252 цього Кодексу.

Згідно з приписами ст. 252 КАС України, суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо:

1) щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення;

2) суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення;

3) судом не вирішено питання про судові витрати.

Заяву про ухвалення додаткового судового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання судового рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Як вже зазначено, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від від 26.08.2020 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково, стягнуто з Департаменту захисту економіки Національної поліції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 92740,60 грн. без урахування податків та зборів, у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Судом відмовлено у стягненні витрат на правову допомогу у зв`язку з тим, що позивачем не доведено, а судом не встановлено обґрунтованість та фактичний обсяг витрат на правничу допомогу, у зв`язку з чим вирішено відмовити у задоволенні вимоги позивача про стягнення витрат на правову допомогу.

У поданій заяві про винесення додаткового рішення про стягнення витрат на професійну правничу допомогу № М/27 від 07.09.2020 вказано, що до вирішення її по суті судом першої інстанції до суду подано заяву про збільшення позовних вимог № М/21 від 19.11.2019, в якій містився попередній розрахунок витрат на правову допомогу та вказаний розмір правової допомоги в розмірі 40 000,00 грн., а також зазначено, що про намір подати додаткові докази оплати правової допомоги у встановлений ч. 7 ст. 139 КАС України строк вказувалось у заявах по суті справи.

Суд відмічає, що представником позивача - адвокатом ОСОБА_1 було подано заяву про збільшення позовних вимог № М/21 від 19.11.2019, у п. 4 прохальної частини якої заявлено вимогу стягнути з Департаменту захисту економіки Національної поліції України на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у розмірі 40 000 грн.

При цьому вказана заява не містить повідомлення про намір подачі доказів, що підтверджують розмір витрат позивача на правову допомогу, після ухвалення рішення по суті.

Аналогічної заяви у відповіді на відзив № М/25 від 13.03.2020 також не вбачається.

Разом з тим, у заяві № М/27 від 07.09.2020 не надано жодних інших пояснень щодо поважності причин неподання такої заяви під час розгляду справи.

У відповідності до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд приймає до уваги наведений позивачем правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, яким передбачено, що вимога частини восьмої статті 141 ЦПК України (норма аналогічна ч. 7 ст. 139 КАС України) щодо строку та порядку подання доказів про розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, має застосовуватися і до справ, що розглядаються в спрощеному провадженні, де судові дебати відсутні. Така практика запроваджена у Касаційному адміністративному суді у складі Верховного Суду, зокрема у постанові від 16 квітня 2019 року у справі № 817/1889/17.

Разом з тим, слід відмітити, що у пункті 56 вказаної постанови Великою Палатою Верховного Суду зазначено, що після прийняття постанови у цій справі і після закінчення п`ятиденного строку, передбаченого частиною восьмою статті 141 ЦПК України, відповідачка надала новий розрахунок понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, який доповнила витратами на суму 50 894,40 грн.

Однак, Велика Палата Верховного Суду вважає, що відповідачка пропустила строк для подання доказів понесених витрат. При цьому у своєму клопотанні від 22 листопада 2019 року відповідачка не просила поновити пропущений процесуальний строк та не вказала про поважність причин його пропуску.

Таким чином, представник позивача у заяві від 07.09.2020 № М/27 не вказав пункту 58 зазначеної постанови, у якому вказано про залишення заяви про стягнення додаткових витрат без розгляду, оскільки докази були надані поза межами строку, встановленого ч. 8 ст. 141 ЦПК України.

Отже, висновки Великої Палати Верховного Суду вказують на те, що можливість подання доказів, що підтверджують розмір судових витрат, у порядку ч. 7 ст. 139 КАС України з урахуванням положень ч. 3, 5 ст. 143 КАС України, за обставин розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження є виключною і залежить від подання учасником справи попередньо заяви про намір надати такі докази після ухвалення рішення суду або за умови наявності поважних причин для неподання такої заяви впродовж розгляду справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Окрім того, суд відмічає, що Касаційним адміністративним судом Верховного Суду у постанові від 04.02.2020 у справі № 280/1765/19 висловлено позицію, у якій, зокрема, зазначено, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

З огляду на положення ст. 143 та ст. 252 КАС України та з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, суд наголошує, що судом під час прийняття рішення у справі вирішено питання розподілу судових витрат, разом з цим, заяву представником позивача про подання доказів, що підтверджують розмір понесених позивачем судових витрат, під час розгляду справи подано не було, а також не доведено наявність поважних причин для пропуску строку на подання такої заяви після ухвалення рішення суду, а відтак підстави для ухвалення додаткового судового рішення відсутні.

Керуючись статтями 132, 134, 139, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви представника ОСОБА_1 - адвоката Олійника О.С. від 07.09.2020 № М/27 "Про винесення додаткового рішення про стягнення витрат на професійну правничу допомогу" - відмовити.

Ухвала набирає законної сили відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя К.С. Пащенко