Рішення № 92378442, 07.10.2020, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 жовтня 2020 року № 320/5311/20

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Щавінського В.Р., при секретарі судового засідання - Ставничому Н.В., за участю представника позивача - Невгади О.В., представника відповідача - Снімщикова А.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області та просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київської області від 03.03.2020 №80112300002896 про відмову в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання громадянину Республіки Азербайджан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ;

- зобов`язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київської області повторно розглянути заяву громадянина Республіки Азербайджан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , про обмін посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_2 від 03.01.2017 та зобов`язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області здійснити обмін посвідки на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_2 від 03.01.2017 громадянину Республіки Азербайджан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 30.06.2020 відкрито спрощене позовне провадження в даній адміністративній справі.

На обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що він є громадянином Республіки Азербайджан. 03.01.2017 рішенням відділу у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб ГУ МВС України в Київській області йому видана посвідка на постійне місце проживання в Україні, серії НОМЕР_2 від 03.01.2017, строком дії - безстроково. Стверджує, що на території України проживає 11 років та весь час перебування на території України проживав на законних підставах та правомірно, створив сім`ю та має майно.

Зазначив, що у зв`язку досягненням ним 45-річного віку, в січні 2020 року звернувся до Центрального міжрегіонального управління Міграційної служби у м. Києві та Київській області для обміну посвідки. Однак, 03.03.2020 відповідач виніс рішення №80112300002896 про відмову в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання на підставі пп. 3 п. 62 Порядку №321.

На думку позивача, оскаржуване рішення є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки рішення не конкретне та не обґрунтоване, фактично призведе до безпідставного позбавлення гарантованого Конституцією України права громадянина іншої держави на постійне проживання в Україні.

Відповідач надав до суду відзив на позовну заяву у якому зазначив, що не визнає позов та заперечує проти доводів адміністративного позову. Зокрема, вказує, що позивач у лютому 2020 року звернувся із заявою про обмін посвідки на постійне проживання, але в ході проведеної перевірки встановлено, що у 2009 році відділом ГІРФО ГУМВС України в Київській області позивача документовано посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_3 від 16.01.2009 на підставі листа УБОЗ ГУМВС України в Київській області. Тобто дозволу на імміграцію позивач не отримував, юридичних підстав для отримання такого документа не мав та у статусі іммігранта не перебував. Однак, відповідно до законодавства України, відповідні підстави для отримання посвідки на постійне проживання не зазначені. У подальшому посвідка на постійне проживання серії НОМЕР_3 була обміняна на посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_2 від 03.01.2017. Відповідача, зважаючи на наведене, вважає що у позивача були відсутні підстави для отримання вказаних посвідок та оскаржуване рішення було прийняте правомірно з врахуванням норм чинного законодавства.

Позивач надав до суду відповідь на відзив, у якій поди доводів відповідача заперечував. Зауважив, що на територію України в`їхав на законних підставах відповідно до Угоди між Кабінетом Міністрів України і Урядом Азербайджанської Республіки про безвізові поїздки громадян від 14.02.2002 (Угоду затверджено Постановою Кабінету Міністрів України №1565 (1565-2002-п) від 24.10.2002), якою встановлено, що громадяни держави однієї Сторони, незалежно від місця їх постійного проживання, можуть в`їжджати, прямувати транзитом, виїжджати та перебувати на території держави іншої Сторони без віз через прикордонні пункти пропуску, відкриті для міжнародного сполучення.

На думку позивача, твердження відповідача про те, що у нього були відсутні підстави для отримання посвідок на постійне проживання є безпідставними, оскільки при видачі посвідки на постійне місце проживання в Україні відповідний державний орган підтвердив правильність наданих позивачем документів та наявність підстав для отримання відповідної посвідки.

Позивач стверджує, що оскаржуване рішення від 03.03.2020 №80112300002896 про відмову в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання не відповідає вимозі щодо обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень, оскільки не містить фактичних обставин та доказів на підтвердження надання мною недостовірної інформації, які є необхідною підставою для відмови у оформленні або видачі такої.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд даний адміністративний позов задовольнити.

Відповідач про час, дату та місце проведення судового засідання належним чином повідомлений, явку свого уповноваженого представника не забезпечив, надав до суду клопотання про розгляд даної справи без участі учасника справи (вх. №30812/20 від 14.09.2020).

Дослідивши матеріали адміністративної справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином Республіки Азербайджан, що підтверджується копією паспорту серії НОМЕР_4 .

З матеріалів справи вбачається, що у 2009 році відділом ГІРФО ГУ МВС України в Київській області ОСОБА_1 був документований посвідкою на постійне місце проживання (оформлено і видано посвідку серії НОМЕР_3 від 16.01.2009) на підставі листа УБОЗ ГУ МВС України в Київській області.

В подальшому, у зв`язку із обміном вказаної вище посвідки на постійне місце проживання позивачем отримано посвідку серії НОМЕР_2 від 03.01.2017, орган, що видав 7401.

У зв`язку з досягненням 45-річного віку позивач звернувся до ЦМУ ДМС в м.Києві та Київській області для посвідки на постійне місце проживання, що підтверджується наявною в матеріалах справи заявою-анкетою №260390000 від 01.02.2020.

03.03.2020 відповідач постановив рішення №80112300002896 про відмову в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання на підставі пп. 3 п. 62 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 №321.

Не погоджуючись з правомірністю прийняття відповідачем оскаржуваного рішення, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що склалась між сторонами, суд виходить з наступного.

Конституція України встановлює, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України (ст. 26).

Відповідно до положень частини 1 статті 1 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства":

- іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав;

- іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, - іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в`їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території, або тимчасово перебувають в Україні;

- іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, - іноземці та особи без громадянства, які отримали посвідку на постійне проживання, якщо інше не встановлено законом;

- посвідка на постійне проживання - документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні.

Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Частиною 1 статті 4 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" визначено, що іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до Закону України "Про імміграцію" іммігрувати в Україну на постійне проживання.

Іноземці та особи без громадянства, зазначені у частинах першій та шістнадцятій статті 4 цього Закону, отримують посвідку на постійне проживання (ч. 1 ст. 5 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства").

Положеннями статті 1 Закону України "Про імміграцію" визначені наступні дефініції термінів:

- імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання;

- іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання;

- квота імміграції - це гранична кількість іноземців та осіб без громадянства, яким передбачено надати дозвіл на імміграцію протягом календарного року;

- дозвіл на імміграцію - рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про імміграцію" дозвіл на імміграцію надається в межах квоти імміграції.

Квота імміграції встановлюється Кабінетом Міністрів України у визначеному ним порядку по категоріях іммігрантів:

1) діячі науки та культури, імміграція яких відповідає інтересам України;

2) висококваліфіковані спеціалісти і робітники, гостра потреба в яких є відчутною для економіки України;

3) особи, які здійснили іноземну інвестицію в економіку України іноземною конвертованою валютою на суму не менше 100 (ста) тисяч доларів США;

4) особи, які є повнорідними братом чи сестрою, дідом чи бабою, онуком чи онукою громадян України;

5) особи, які раніше перебували в громадянстві України;

6) батьки, чоловік (дружина) іммігранта та його неповнолітні діти;

8) особи, які безперервно проживали на території України протягом трьох років з дня встановлення їм статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми;

9) особи, які прослужили у Збройних Силах України три і більше років.

Дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається:

1) одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і батькам громадян України;

2) особам, які є опікунами чи піклувальниками громадян України, або перебувають під опікою чи піклуванням громадян України;

3) особам, які мають право на набуття громадянства України за територіальним походженням;

4) особам, імміграція яких становить державний інтерес для України;

5) закордонним українцям, подружжям закордонних українців, їх дітям у разі їх спільного в`їзду та перебування на території України.

У свою чергу, умови, порядок та перелік документів, необхідних для вирішення питання про надання дозволу на імміграцію, визначені статтею 9 Закону України "Про імміграцію".

Так, для надання дозволу на імміграцію до заяви додаються такі документи: 1) три фотокартки; 2) копія документа, що посвідчує особу; 3) документ про місце проживання особи; 4) відомості про склад сім`ї, копія свідоцтва про шлюб (якщо особа, яка подає заяву, перебуває в шлюбі); 5) документ про те, що особа не є хворою на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров`я.

Крім зазначених документів подаються: для осіб, зазначених у пункті 6 частини другої статті 4 цього Закону, - копії документів, що засвідчують їх родинні стосунки з іммігрантом, і документ про те, що іммігрант не заперечує проти їх імміграції та гарантує їм фінансове забезпечення на рівні не нижчому від прожиткового мінімуму, встановленого в Україні.

У разі неподання особою всіх визначених цим Законом документів заява про надання дозволу на імміграцію не приймається.

З аналізу вищенаведених норм Закону України "Про імміграцію" вбачається, що для оформлення дозволу на імміграцію заявник повинен подати заяву з доданням певного пакету документів. У разі ж ненадання особою повного пакету документів, заява про надання дозволу на імміграцію не приймається та дозвіл на імміграцію не видається.

Суд зазначає, що процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну, поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, а також компетенцію центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію, визначено відповідним Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 №1983 (далі - Порядок №1983).

У відповідності до підпункту 2 пункту 2 цього Порядку № 1983 рішення за заявами про надання дозволу на імміграцію залежно від категорії іммігрантів приймають територіальні органи ДМС - стосовно іммігрантів, які підпадають під квоту імміграції (крім іммігрантів, стосовно яких рішення приймає ДМС), а саме: батьків, чоловіка (дружини) іммігранта та його неповнолітніх дітей.

Згідно пункту 12 Порядку № 1983 територіальні підрозділи за місцем проживання, до яких подано заяви про надання дозволу на імміграцію: формують справи, перевіряють підстави, законність перебування в Україні іммігрантів, справжність поданих документів та відповідність їх оформлення вимогам законодавства, у разі потреби погоджують це питання з органами місцевого самоврядування, у межах своєї компетенції з`ясовують питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію; надсилають у місячний термін разом з матеріалами справи інформацію про результати їх розгляду територіальним органам або підрозділам (відповідно до категорії іммігрантів). Справи, прийняття рішення за якими належить до компетенції ДМС чи територіальних органів, надсилаються територіальним органам, в інших випадках - територіальним підрозділам; здійснюють провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію, якщо таке провадження належить до їх компетенції.

Пунктом 14 Порядку №1983 визначено, що територіальні органи і підрозділи після отримання документів від зазначених у пунктах 12 і 13 цього Порядку органів перевіряють у місячний термін правильність їх оформлення, з`ясовують у межах своєї компетенції питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, передбачених статтею 10 Закону України "Про імміграцію", надсилають відповідні запити до регіональних органів СБУ, Робочого апарату Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужби.

Регіональні органи СБУ, Робочий апарат Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужба проводять у межах своєї компетенції у місячний термін після надходження таких запитів перевірку з метою виявлення осіб, яким дозвіл на імміграцію не надається. Про результати перевірки інформується орган, який зробив запит.

У разі коли прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію належить до компетенції територіальних органів і підрозділів, ці органи аналізують у місячний термін отриману від зазначених в абзаці другому пункту 14 цього Порядку органів інформацію та на підставі матеріалів справи приймають рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу (п. 16 Порядку).

Згідно з пунктом 19 Порядку №1983 рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу діє протягом року від дня його прийняття.

Особи, яким надано дозвіл на імміграцію, зобов`язані протягом періоду дії дозволу звернутися до територіального підрозділу за місцем проживання із заявою про видачу посвідки на постійне проживання, якщо вони перебувають на законних підставах в Україні.

З викладеного слідує, що прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію належить до компетенції відповідних державних органів, які на підставі заяви іммігранта, аналізу отриманої інформації, матеріалів справи приймають рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу. Рішення про надання дозволу на імміграцію є підставою для отримання посвідки на постійне проживання.

Судом встановлено, що компетентний орган державної влади при прийнятті рішення про надання позивачеві дозволу на імміграцію в Україні та оформленні посвідки на постійне проживання в Україні проводив необхідну перевірку поданих документів та з`ясовував у межах своєї компетенції питання щодо наявності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, проте таких підстав не виявив та було оформлено і видано посвідку серії НОМЕР_3 від 16.01.2009 та у зв`язку із обміном вказаної посвідки на постійне місце проживання, в подальшому видану позивачеві посвідку серії НОМЕР_2 від 03.01.2017, орган, що видав 7401.

У свою чергу, підстави для скасування дозволу на імміграцію визначені статтею 12 Закону України "Про імміграцію", а саме, якщо: 1) з`ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.

Як слідує вбачається з матеріалів справи, 03.03.2020 відповідач виніс рішення №80112300002896 про відмову в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання на підставі підпункту 3 пункту 62 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України віл 25.04.2018 №321.

З відзиву відповідача вбачається, що відповідно до проведеної перевірки матеріалів справи про надання дозволу на імміграцію позивача встановлено, що на підставі наказу ДМС від 04.06.2020 №97 позивачу скасовано посвідку на постійне проживання в Україні.

Крім того, суд звертає увагу, що станом на момент прийняття рішення про надання дозволу на імміграцію, ВГІРФО ГУМВС України в Київській області, як уповноважений державний орган, перевіряв надані позивачем документи та будь-яких порушень законодавства не встановив, у зв`язку із чим позивача було документовано посвідкою на постійне проживання.

При цьому суд зазначає, що навіть допущення міграційними органами ймовірних помилок при прийнятті рішення про надання дозволу на імміграцію за відсутності у цьому вини позивача не є визначеною Законом України "Про імміграцію" та іншими законами України підставою для скасування такого дозволу.

Крім того, у відповідності до пунктів 21-24 Порядку №1983 дозвіл на імміграцію скасовується органом, який його видав.

Для започаткування процедури розгляду питання про скасування дозволу на імміграцію відповідне подання надсилається до органу, який приймав рішення про надання такого дозволу.

ДМС, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення.

Про прийняте рішення письмово повідомляються протягом тижня ініціатори процедури скасування дозволу на імміграцію та іммігранти.

Рішення про скасування дозволу на імміграцію надсилається протягом тижня органом, що його прийняв, до територіального підрозділу за місцем проживання для вилучення посвідки на постійне проживання в іммігранта та вжиття заходів відповідно до статті 13 Закону України "Про імміграцію". Копія рішення надсилається Держприкордонслужбі.

Отже, функція територіальних органів, які розглядають питання про скасування дозволу на імміграцію, реалізується шляхом всебічної перевірки на підставі відповідного подання, а також запрошення для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання.

Разом з тим, відповідачем на порушення вищевказаних приписів до суду не надано будь-яких доказів надіслання (вручення) позивачу запрошення про надання пояснень та відповідних документів.

Також суд звертає увагу на те, що відповідачем не надано суду доказів наявності подання яке, згідно з Порядком №1983 є підставою для започаткування процедури розгляду питання про скасування дозволу на імміграцію.

При цьому суд враховує, що частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено обов`язок органів державної влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З матеріалів справи слідує, що факт протиправної видачі позивачу дозволу на імміграцію в Україні був встановлений відповідачем в ході розгляду його заяви про обмін посвідки на постійне проживання та доданих до неї документів.

Водночас, відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Стаття 26 Конституції України зазначає, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Відповідно до ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Судом встановлено, що позивач має у користування квартиру, згідно Договору оренди житлового приміщення від 04.01.2017, в АДРЕСА_1 , також має у власності вантажний автомобіль марки «Opel Vivaro», державний номер НОМЕР_5 , 2008 року випуску (право власності підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_6 , виданим Центром ДАІ 7103). Крім того, судом встановлено, що позивач працевлаштований водієм у ФОП ОСОБА_2 , дане підтверджується довідкою від 05.10.2020, яка наявна в матеріалах справи та договором №1 оренди транспортного засобу з водієм від 01.03.2020.

Суд вважає, що ст.8 Конвенції по суті має захищати особу від свавільного втручання суб`єкта владних повноважень у здійснення ним своїх прав.

Згідно ч.2 ст.8 Конвенції таке втручання має бути «передбачено законом» і виправдане необхідністю досягнення законної мети чи цілі (рішення Європейського суду від 23.03.2006 р. у справі «Вітело проти Італії» (Vitiello c. Italie) скарга №77962/01).

Суд зазначає, що в даному випадку оскаржуване рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну переслідувало законну мету забезпечення порядку імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства.

Щодо того чи являлось таке втручання «необхідним у демократичному суспільстві» суд зазначає, що орган міграційної служби прийнявши заяву позивача разом з необхідними документами оформив дозвіл на імміграцію.

При цьому позивача не було повідомлено про юридичні дефекти поданих ним документів.

Та обставина, що перевіркою ДМС України встановлено, що дозвіл надано помилково, не знімає провину з державного органу який проводив необхідну перевірку поданих документів та з`ясовував у межах своєї компетенції питання щодо наявності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, проте таких підстав не виявив.

Аналогічної правової позиції дотримується Європейський суд, що знайшло своє відображення у п.п.30-36 рішення по справі «Бігаєва проти Греції» від 28 травня 2009 року, скарга №26713/05.

Вказане рішення Європейського суду судом застосоване як джерело права відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи зокрема прийняті (вчинені) вони пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

На думку суду, відповідачем, як суб`єктом владних повноважень не дотримано принципу пропорційності, що в свою чергу є підставою для визнання рішення протиправним і його скасування.

Таким чином, суд дійшов висновку, що оскаржуване позивачем рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київської області від 03.03.2020 №80112300002896 про відмову в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання громадянину Республіки Азербайджан ОСОБА_1 є необґрунтованим та безпідставним, а відтак підлягає скасуванню.

Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача здійснити обмін посвідки на постійне проживання позивача, суд зазначає наступне.

Як зазначено вище, позивач звернувся із заявою про обмін посвідки на постійне місце проживання в Україні. У вказаній заяві позивач просить відповідача здійснити обмін посвідки на постійне місце проживання у зв`язку з досягненням 45-річного віку.

Проте, суд звертає увагу на те, що замість обміну посвідки відповідачем прийнято рішення про відмову в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання, яке під час розгляду даної справи скасовано.

При цьому, обираючи спосіб відновлення порушеного права позивача, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до Рекомендацій Комітету Ради Європи N R(80)2 щодо здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Ради 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він уважає найкращим за конкретних обставин, та яке захистить або відновить порушене право.

При цьому, дискреційними є повноваження відповідача - суб`єкта владних повноважень, обирати у конкретній ситуації між альтернативними, кожна з яких є правомірною.

За приписами ч. 3 ст. 245 КАС України, у разі скасування індивідуального акту суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Аналізуючи дані положення кодексу, можна дійти висновку, що законодавством передбачено право суду у випадку встановлення порушення прав позивача зобов`язувати суб`єкта владних повноважень приймати рішення або вчиняти певні дії.

У даному випадку задоволення позовної вимоги щодо зобов`язання відповідача здійснити обмін посвідки на постійне проживання громадянину Республіки Азербайджан ОСОБА_1 у зв`язку з досягненням 45-річного віку є дотриманням судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.

Крім того, судом при задоволенні вказаної вимоги у наведений спосіб було враховано правові висновки Верховного Суду, викладені в Постановах від 24.07.2018 у справі №806/2254/15, від 01.03.2018 у справі №826/22282/15, від 29.03.2018 у справі №816/303/16, від 03.04.2018 у справі №815/6881/16, від 13.06.2018 у справі №815/6768/15.

Згідно з ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно ч.1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем при поданні позовної заяви сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн., що підтверджується квитанцією від 18.06.2020 №18-3412722/С.

Суд дійшов висновку про стягнення з Центрального міжрегіонального Управління ДМС у м. Києві та Київській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача 840,80 грн. судового збору.

Керуючись статтями 9, 14, 72-78, 90, 139, 143, 242-246, 251, 255 КАС України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київської області від 03.03.2020 №80112300002896 про відмову в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання громадянину Республіки Азербайджан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

3. Зобов`язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київської області повторно розглянути заяву громадянина Республіки Азербайджан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , про обмін посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_2 від 03.01.2017.

4. Зобов`язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області здійснити обмін посвідки на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_2 від 03.01.2017 громадянину Республіки Азербайджан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

5. Стягнути сплачений судовий збір на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) у розмірі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп. за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (РНОКПП 42552598, місцезнаходження: 02152, м.Київ, вул.Березняківська, 4-А)

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Щавінський В.Р.

Дата виготовлення і підписання повного тексту рішення - 14 жовтня 2020 р.