Рішення № 92378433, 07.08.2020, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 серпня 2020 року 320/2914/20

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Балаклицького А.І., розглянувши в м. Києві у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови

в с т а н о в и в:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Київського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки про визнання протиправною та скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу від 23.12.2019 №170184.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що спірною постановою до позивача за перевищення габаритно-вагових нормативів застосовано адміністративно-господарський штраф у розмірі 8500,00 грн. відповідно абз. 14 ч. 1 ст. 60 Закону України "Про автомобільний транспорт".

Позивач не погоджується з правомірністю застосування штрафу та зазначає, що посадовими особами відповідача під час проведення габаритно-вагового контролю не було враховано властивості вантажу, що перевозився - пшениця насипом, який є сипучим, що зумовлює можливість його переміщення по всім осям під час руху транспортного засобу та відповідно, впливає на осьове навантаження.

Крім того, позивач зауважила, що на момент проведення габаритно-вагового контролю була відсутня методика зважування сипучих вантажів, що унеможливлює встановлення факту порушення вагових параметрів при перевезенні сипучого вантажу.

Також позивач стверджує, що посадовими особами відповідача на вимогу водія не були надані документи, які б підтверджували повірку і сертифікацію вагового пункту, а у складених відповідачем за результатами габаритно-вагового контролю документах також відсутня інформація щодо вагового комплексу, за допомогою якого було здійснено зважування транспортного засобу.

Позивач зазначила, що після проведеного габаритно-вагового контролю її транспортний засіб не затримували, плата за проїзд не сплачувалась, а транспортний засіб продовжив свій рух, що суперечить вимогам чинного законодавства.

Крім того, позивач звернула увагу на те, що контролюючим органом не було повідомлено її про дату та час розгляду справи про порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт, що позбавило позивача права бути присутньою під час розгляду справи, надати відповідні докази, висловити заперечення тощо.

У зв`язку з зазначеним, позивач стверджує, що оскаржувана постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу є протиправною та такою, що підлягає скасуванню.

Відповідач позов не визнав, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив суд відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що за результатами габаритно-вагового контролю транспортного засобу позивача марки DAF, номерний знак НОМЕР_1 , було встановлено, що навантаження на одиночну вісь становить 11,84 т, при нормативно допустимій масі - 11 т, що свідчить про порушення позивачем вимог 22.5 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10.10.2001.

При цьому, відповідач наголосив на тому, що відсутність спеціальної методики для проведення зважування сипучих вантажів не є підставою, яка звільняє від відповідальності за порушення перевізником відповідних нормативів.

Відповідач зазначив, що Київським міжрегіональним управлінням Укртрансбезпеки було належним чином повідомлено позивача про розгляд справи про порушення.

У зв`язку з цим, відповідач вважає, що спірна постанова була прийнята правомірно та не підлягає скасуванню.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 03.04.2020 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 18.05.2020 замінено первісного відповідача у даній справі - Київське міжрегіональне управління Укртрансбезпеки на належного - Державну службу України з безпеки на транспорті.

Статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" установлено з 12.03.2020 на усій території України карантин. На підставі постанови Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 №392 (з урахуванням змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України від17.06.2020 №500) дію карантину продовжено до 31.07.2020.

При цьому, пунктом 9 Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30.03.2020 №540-IX розділ VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України доповнено пунктом 3, яким передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки розгляду адміністративної справи продовжуються на строк дії такого карантину.

В такій редакції пункт 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України діяв до 17.07.2020.

17.07.2020 набрав чинності Закон України від 18.06.2020 №731-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)".

Вказаним Законом пункт 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України викладено в такій редакції: "3. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.

Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином".

Відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 18.06.2020 №731-ІХ процесуальні строки, які були продовжені, зокрема, відповідно до пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" N540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом.

Враховуючи те, що матеріали справи не містять будь-яких заяв або клопотань учасників справи щодо неможливості її розгляду через запровадження на усій території України карантину, суд вважає за можливим розглянути та вирішити справу по суті у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з таких підстав.

ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована як фізична особа-підприємець 16.11.2018, номер запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців 23510000000003622, про що свідчить копія виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 19.11.2018.

Основним видом діяльності позивача є 49.41 Вантажний автомобільний транспорт.

З матеріалів справи вбачається, що з 18.11.2019 по 24.11.2019 посадовими особами Київського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки на підставі направлення на перевірку від 15.11.2019 №000154 була проведена рейдова перевірка вантажних автомобілів на місцях здійснення габаритно-вагового контролю, під час виїзду з підприємства та місць стоянки, які знаходяться на адміністративній території м. Києва та Київської області.

20.11.2019 на ділянці дороги Р-03 с. Проліски 4 км + 100 м ПСО співробітниками Київського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки було зупинено автомобіль марки DAF моделі ХF 95.430, номерний знак НОМЕР_1 , для здійснення габаритно-вагового контролю.

Водієм транспортного засобу був ОСОБА_2 .

За результатами проведення зважування було складено довідку про результати здійснення габаритно-вагового контролю, в якій вказано, що навантаження на осі є таким: 1) 6,92 тони; 2) 11,84 тони; 3) 6,66 тони; 4) 6,46 тони; 5) 7,8 тон. Повна маса транспортного засобу - 39,68 тон.

Відповідачем складено акт про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів від 20.11.2019 №026632, в якому зазначено, що за результатами габаритно-вагового контролю транспортного засобу було встановлено, що навантаження на одиночну вісь становить 11,84 тони при нормативно допустимій масі у 11 тон.

Відповідно до складеного розрахунку плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування від 20.11.2019 №026632 позивачем було перевищено навантаження на одиночну вісь на 7,64%.

Крім того, Київським міжрегіональним управлінням Укртрансбезпеки складено акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 20.11.2019, яким зафіксовано порушення ОСОБА_1 вимог абз. 14 ч. 1 ст. 60 Закону України "Про автомобільний транспорт", а саме: перевищення встановлених законодавством вагових норм від 5% до 10% (на 7,64%) при перевезенні вантажу без відповідного дозволу.

На підставі цих обставин Київським міжрегіональним управлінням Укртрансбезпеки 23.12.2019 прийнято постанову №170184 про застосування адміністративно-господарського штрафу, якою на позивача накладено штраф у розмірі 8500,00 грн.

Не погоджуючись з правомірність прийняття вказаної постанови, позивач звернулась з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Частиною другою статті 29 Закону України "Про дорожній рух" від 30.06.1993 №3353-XII передбачено, що з метою збереження автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, допускається за наявності дозволу на участь у дорожньому русі таких транспортних засобів.

Статтею 33 Закону України "Про автомобільні дороги" від 08.09.2005 №2862-IV рух транспортних засобів, навантаження на вісь, загальна маса або габарити яких перевищують норми, встановлені державними стандартами та нормативно-правовими актами, дозволяється за погодженнями з відповідними органами у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частин першої-другої статті 48 Закону України "Про автомобільний транспорт" від 05.04.2001 №2344-ІІІ (далі - Закон №2344) автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

Пунктами 2 та 3 Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №30 від 18.01.2001 (далі - Правила №30, в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) передбачено, що транспортний засіб чи автопоїзд з вантажем або без вантажу вважається великогабаритним, якщо його габарити перевищують хоча б один з параметрів, зазначених у пункті 22.5 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306.

Транспортний засіб чи автопоїзд з вантажем або без вантажу вважається великоваговим, якщо максимальна маса або осьова маса перевищує хоча б один з параметрів, зазначених у пункті 22.5 Правил дорожнього руху.

У свою чергу, згідно з пунктом 22.5 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10.10.2001 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) за спеціальними правилами здійснюється дорожнє перевезення небезпечних вантажів, рух транспортних засобів та їх составів у разі, коли хоч один з їх габаритів перевищує за шириною 2,6 м, за висотою від поверхні дороги - 4 м (для контейнеровозів на встановлених Укравтодором і Національною поліцією маршрутах - 4,35 м), за довжиною - 22 м (для маршрутних транспортних засобів - 25 м), фактичну масу понад 40 т (для контейнеровозів - понад 44 т, на встановлених Укравтодором і Національною поліцією для них маршрутах - до 46 т), навантаження на одиночну вісь - 11 т (для автобусів, тролейбусів - 11,5 т), здвоєні осі - 16 т, строєні - 22 т (для контейнеровозів навантаження на одиночну вісь - 11 т, здвоєні осі - 18 т, строєні - 24 т) або якщо вантаж виступає за задній габарит транспортного засобу більш як на 2 м.

Осі слід вважати здвоєними або строєними, якщо відстань між ними (суміжними) не перевищує 2,5 м.

Рух транспортних засобів та їх составів з навантаженням на одиночну вісь понад 11 т, здвоєні осі - понад 16 т, строєні осі - понад 22 т або фактичною масою понад 40 т (для контейнеровозів - навантаження на одиночну вісь - понад 11 т, здвоєні осі - понад 18 т, строєні осі - понад 24 т або фактичною масою понад 44 т, а на встановлених Укравтодором і Національною поліцією для них маршрутах - понад 46 т) у разі перевезення подільних вантажів автомобільними дорогами забороняється.

Пунктом 4 Правил №30 визначено, що рух великовагових та великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами здійснюється на підставі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні (далі - дозвіл), виданим перевізникові уповноваженим підрозділом Національної поліції, або документа про внесення плати за проїзд таких транспортних засобів.

Видача (відмова у видачі, переоформлення, видача дубліката, анулювання) дозволу здійснюється відповідно до Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності" через центри надання адміністративних послуг.

Дозвіл оформлюється уповноваженим підрозділом Національної поліції на підставі погоджувальних документів з власниками вулично-дорожньої мережі, залізничних переїздів, мостового господарства, служб міського електротранспорту, електромереж, електрифікації, електрозв`язку, в яких визначаються умови і режим проїзду зазначених транспортних засобів.

Допускається перевищення вагових параметрів порівняно з визначеними у пункті 22.5 Правил дорожнього руху на 2 відсотки (величина похибки) без оформлення відповідного дозволу та внесення плати за проїзд.

Відповідно до статті 6 Закону №2344 державний контроль автомобільних перевізників здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок.

Згідно з частиною третьою статті 6 Закону №2344 центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері автомобільного транспорту, забезпечує: формування та реалізацію державної політики у сфері автомобільного транспорту; нормативно-правове регулювання; визначення пріоритетних напрямів розвитку автомобільного транспорту.

Згідно з пунктами 1, 3, та 4, Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №103, Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті.

Укртрансбезпека у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.

Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи та Держспецтрансслужбу.

Основними завданнями Укртрансбезпеки є: реалізація державної політики з питань безпеки на автомобільному транспорті загального користування (далі - автомобільний транспорт), міському електричному, залізничному транспорті; здійснення державного нагляду (контролю) за безпекою на автомобільному, міському електричному, залізничному транспорті.

Пунктом 5 Положення визначено, що Укртрансбезпек, зокрема, відповідно до покладених на неї завдань: здійснює габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування; здійснює нарахування, вживає заходів щодо стягнення плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, під час здійснення габаритно-вагового контролю; у випадках, передбачених законом, складає протоколи про адміністративні правопорушення, розглядає справи про адміністративні правопорушення і накладає адміністративні стягнення.

Згідно з пунктом 8 вказаного Положення Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Отже, Київське міжрегіональне управління Укртрансбезпеки як територіальний орган Укртрансбезпеки має повноваження щодо здійснення перевірок додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт, перевірку документів на здійснення перевезень.

Механізм здійснення габаритно-вагового контролю великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, що використовуються на автомобільних дорогах загального користування, визначений Порядком здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2007 №879 (далі - Порядок №879, в редакцій чинній на момент виникнення спірних відносин).

Відповідно до пункту 3 Порядку №879 габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування здійснюється Укртрансбезпекою, її територіальними органами та уповноваженими підрозділами Національної поліції.

Згідно з підпунктом 4 пункту 2 Порядку №879 габаритно-ваговий контроль - контроль за проїздом великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування, який включає перевірку відповідності габаритно-вагових параметрів таких транспортних засобів установленим законодавством параметрам і нормам, наявності дозволу на рух за визначеними маршрутами, а також дотримання визначених у дозволі умов та режиму руху транспортних засобів.

Пунктом 21 Порядку №879 визначено, що у разі виявлення факту перевищення хоча б одного вагового та/або габаритного нормативного параметра більш як на 2 відсотки подальший рух транспортного засобу забороняється до внесення плати за його проїзд автомобільними дорогами загального користування. Плата за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу, що рухався без відповідного дозволу, здійснюється у подвійному розмірі за пройдену частину маршруту по території України. У разі здійснення руху з порушенням умов, визначених у дозволі на рух, подвійний розмір застосовується в частині перевищення фактичних показників над показниками, визначеними у дозволі, за пройдену частину маршруту. Довідка про здійснення габаритно-вагового контролю та/або сертифікат зважування, або документ щодо внесення плати за проїзд є чинними протягом усього маршруту.

Відповідно до статті 60 Закону №2344 за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за: перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм від 5% до 10% включно при перевезенні вантажу без відповідного дозволу - штраф у розмірі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 10%, але не більше 20% при перевезенні вантажу без відповідного дозволу - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 20% при перевезенні вантажу без відповідного дозволу - штраф у розмірі двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Як зазначено вище, за результатами проведення контролюючим органом габаритно-вагового контролю транспортного засобу, який належить позивачу, було встановлено таке навантаження на осі, зокрема:

- одиночна вісь - 11,84 тони (11 тон - нормативно допустиме навантаження);

- здвоєна вісь - 6,92 тони (11 тон - нормативно допустиме навантаження).

Повна маса транспортного засобу - 39,68 тони (40 тон - нормативне допустиме навантаження).

У розрахунку плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування від 20.11.2019 №026632 відповідач зазначив, що позивачем було перевищено:

- навантаження на одиночну вісь на 7,64%.

З матеріалів справи вбачається, що спірною постановою позивачу нарахований штраф у розмірі 8500,00 грн. за перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм від 5% до 10%, відповідальність за яке передбачена ст.60 Закону №2344.

Враховуючи, що пунктом 22.5 Правил дорожнього руху встановлена габаритно-вагова норма щодо граничного навантаження на одиночну вісь, перевищення цього показника є підставою для застосування адміністративно-господарського штрафу відповідно до статті 60 Закону №2344, у зв`язку з чим суд визнає непереконливими твердження позивача про можливість застосування такого штрафу виключно у разі перевищення загальної маси транспортного засобу над допустимою.

Водночас, досліджуючи обставини визначення відповідачем допущеного ФОП ОСОБА_1 перевищення навантаження на одиночну вісь на 7,64%, суд зазначає таке.

З матеріалів справи вбачається, що позивач здійснював перевезення пшениці, тобто сипучого вантажу, про що зазначено в акті про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів від 20.11.2019 №026632.

Отже, оскільки транспортний засіб позивача перевозив сипучий вантаж, який є рухомим під час маршруту транспортного засобу, його маса не є сталою у різних точках автомобіля під час руху, що створює перешкоди для точного визначення навантаження на осі транспортного засобу.

Відповідно до пунктів 23-24 Порядку №879 власник великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу або уповноважена ним особа має право привести габаритно-вагові параметри транспортного засобу у відповідність з установленими нормативами шляхом часткового розвантаження, перевантаження на інший транспортний засіб або у будь-який інший спосіб.

Після приведення габаритно-вагових параметрів транспортного засобу у відповідність з установленими нормативами і внесення плати за проїзд такий засіб спрямовується для здійснення повторного габаритно-вагового контролю. Якщо під час здійснення повторного габаритно-вагового контролю фактів перевищення габаритно-вагових параметрів не виявлено, транспортний засіб може продовжити подальший рух.

Отже, повторне зважування вантажу проводиться якщо є сумніви щодо правильності першого зважування, а також на вимогу перевізника.

Суд звертає увагу на те, що оскільки перевищення навантаження було встановлено лише щодо одиночної вісі та лише на 0,84 тони, у той час як навантаження на здвоєну ось - 6,92 тони (11 тон - нормативно допустиме навантаження), вчинення водієм дій по розподіленню сипучого вантажу між осями дійсно надало б можливість привести у відповідність габаритно-вагові параметри.

Однак, матеріали справи не містять доказів надання відповідачем можливості водію розподіли вантаж рівномірно по осям, а також врахування цієї можливості під час розгляду справи про порушення ФОП ОСОБА_1 норм статті 60 Закону №2344.

У зв`язку з цим, суд вважає, що висновки відповідача щодо наявності відповідних порушень не ґрунтуються на дослідженні всіх обставин справи.

Суд вважає за необхідне зазначити, що, перевозився сипучий вантаж, який є рухомим під час руху автомобіля, а тому його маса не є сталою у різних точках автомобіля під час руху, що в свою чергу не дає можливості за відсутності відповідної методики зважування з достовірністю встановити, що перевезення вантажу здійснювалось з перевищенням вагових обмежень.

В свою чергу, зважування відбувалось у русі автотранспорту, про що не заперечується відповідачем, а тому зафіксовано різницю у фактичному осьовому навантаженні.

Відповідно до п. 19 Порядок №879, під час проведення габаритно-вагового контролю Укртрансбезпека або її територіальні органи керуються методикою, затвердженою Мінекономрозвитку.

Хоча вказаним положенням Порядку №879 і передбачена наявність методики, на підставі якої проводиться процес вимірювання (зважування) габаритно-вагових параметрів фактичної маси та навантаження на вісі (осі) транспортного засобу, як на дату проведення ГВК, так і на даний час відповідна методика Мінекономрозвитку не затверджена.

Єдиною методикою виконання вимірювань поосьових навантажень на маси вантажних транспортних засобів у русі в Україні є лише Методика виконання вимірювань поосьових навантажень та маси вантажних транспортних засобів у русі, розроблена Харківським національним автомобільно-дорожнім університетом Державної служби автомобільних доріг України, затверджена заступником голови Державної служби автомобільних доріг України (Укравтодор), атестована у відповідності з ГОСТ 8.010-99 Національним науковим центром "Інститут Метрології", свідоцтво про атестацію №02-84-08 (далі Методика).

Вказана методика не розповсюджується на транспорті засоби з рідким вантажем або вантажем, що змінює розподіл навантажень на вісі транспортного засобу в русі. Зазначене свідчить про відсутність вимог щодо нормативів навантаження транспортних засобів з відповідним видом вантажу, та, відповідно, про неможливість встановлення факту порушення вагових параметрів.

Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного суду у справі №816/2329/13-а (постанова від 12.04.2018), у справі №826/442/13-а (постанова від 16.01.2018), у справі №821/597/17 (постанова від 12.06.2018) по застосуванню положень ст. 74 Кодексу адміністративного судочинства України.

З огляду на викладене, суд зазначає, що результати вимірювання, здійснені відповідачем, не можна вважати достовірними, зважаючи на неможливість встановлення точного показника навантаження на кожну з осей транспортного засобу з відповідним вантажем.

Стосовно тверджень позивача про відсутність на момент проведення габаритно-вагового контролю відповідного транспортного засобу методики визначення параметрів фактичної маси та навантаження на вісь щодо рідких та сипучих вантажів, суд зазначає, що на момент виникнення спірних правовідносин така методика Мінекономрозвитку дійсно не була затверджена.

Проте, за змістом статей 4 і 29 Закону України "Про дорожній рух", статті 33 Закону України "Про автомобільні дороги" визначення порядку здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування віднесено до компетенції Кабінету Міністрів України, і такий механізм здійснення габаритно-вагового контролю великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів визначено Порядком №879, яким керувався відповідач.

Наведене узгоджується з подальшим нормативним регулюванням спірних правовідносин, а саме: скасування п. 19 Порядку №879 Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №671 без визначення необхідності застосування затвердженою Мінекономрозвитку або іншою методикою.

Аналогічний правовий висновок висловлений Верховним Судом у постановах від 02.08.2018 у справі №820/1420/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 75673434) та від 09.08.2019 у справі №817/1051/16 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 83553106).

У зв`язку з цим, суд вважає, що проведення посадовими особами Укртрансбезпеки габаритно-вагового контролю транспортного засобу із сипучим вантажем за відсутності відповідної методики зважування є правомірним та обґрунтованим.

Також суд вважає непереконливими посилання позивача на ненадання відповідачем на вимогу водія документів, які б підтверджували повірку і сертифікацію вагового пункту, а також відсутність у складених відповідачем за результатами габаритно-вагового контролю документах інформації щодо вагового комплексу, за допомогою якого було здійснено зважування.

Так, відповідно до пунктів 12-14 Порядку №879 вимірювальне і зважувальне обладнання для здійснення габаритно-вагового контролю повинне утримуватись у робочому стані; періодично проводиться повірка (метрологічна атестація) такого обладнання з подальшим клеймуванням (пломбуванням) та видачею відповідного свідоцтва спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері метрології.

Під час здійснення габаритно-вагового контролю не допускається використання вимірювального і зважувального обладнання, періодична повірка (метрологічна атестація) якого не проведена, а також обладнання, що перебуває у несправному стані.

Вимоги до облаштування та технічного оснащення пунктів габаритно-вагового контролю визначаються Мінінфраструктури.

Відповідачем під час розгляду справи було долучено до матеріалів справи копію свідоцтва про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки №П40М07805219 від 19.02.2019, видане Державним підприємством Київський обласний науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації ДП "Київоблстандартметрологія", назва та умовне позначення - ваги для статистичного зважування., виробник: ООО "Метровес", власник: КП "Київдорсервіс".

У свідоцтві вказано, що засіб вимірювальної техніки відповідає вимогам ДСТУ EN 45501:2016 та експлуатаційній документації фірми-виробника.

Діапазон зважування: НГЗ=80000 кг., НмГЗ = 400 кг., d=20 кг, е+20 кг, клас точності (ІІІ) середній.

Вказаний документ, який був чинним до 19.02.2020, тобто на момент виникнення спірних правовідносин, свідчить про те, що засіб вимірювання відповідає метрологічним та технічним вимогам.

Крім того, суд наголошує на тому, що діючим законодавством не передбачено обов`язковість зазначати в квитанції та інших документах тип вимірювальної техніки, за допомогою якої здійснювалось зважування транспортного засобу, у той час як свідоцтво про повірку робочого засобу вимірювальної техніки свідчить про можливість його використання до 19.02.2020.

Аналогічний правовий висновок висловлений Верховним Судом у постанові від 09.08.2019 у справі №817/1051/16 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 83553106).

Щодо посилань позивача на те, що після проведеного габаритно-вагового контролю транспортний засіб не затримували, плата за проїзд не сплачувалась, а транспортний засіб продовжив свій рух, суд зазначає, що така бездіяльність відповідача не оскаржується позивачем та не впливає на правомірність винесеної постанови.

Окрім того, відповідно до Порядку №879, право вжиття заходів із затримання транспортного засобу покладено на відповідні підрозділи Нацоінальної поліції України, які також присутні при габаритно-ваговому контролі.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 09.08.2019 у справі №817/1051/16 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 83553106).

Стосовно посилань позивача на недотримання відповідачем порядку повідомлення про розгляд справи про порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт, суд зазначає таке.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 №1567 затверджено Порядок здійснення державного контролю на автомобільному транспорті (далі - Порядок в редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до пункту 25 Порядку справа про порушення розглядається в органі державного контролю за місцезнаходженням суб`єкта господарювання або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою уповноваженої особи суб`єкта господарювання) не пізніше ніж протягом двох місяців з дня його виявлення.

Пунктом 26 Порядку визначено, що справа про порушення розглядається у присутності уповноваженої особи суб`єкта господарювання.

Про час і місце розгляду справи про порушення уповноважена особа суб`єкта господарювання повідомляється під розписку чи рекомендованим листом із повідомленням.

Відповідно до пункту 27 Порядку у разі неявки уповноваженої особи суб`єкта господарювання справа про порушення розглядається без її участі.

За наявності підстав керівник органу державного контролю або його заступник виносить постанову про застосування адміністративно-господарських штрафів, яка оформляється згідно з додатком 5.

Відповідно до пункту 29 Порядку №1567 копія постанови видається не пізніше ніж протягом трьох днів після її винесення уповноваженій особі суб`єкта господарювання під розписку чи надсилається рекомендованим листом з повідомленням.

Отже, розгляд справи про порушення у відсутність уповноваженої особи суб`єкта господарювання можливий лише у разі належного сповіщення суб`єкта господарювання про розгляд справи, а засобами сповіщення суб`єкта господарювання про розгляд справи про порушення визначено розписку чи рекомендований лист із повідомленням.

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що 11.12.2019 позивачу було направлено повідомлення про розгляд справи про порушення вимог законодавства, норм і стандартів щодо організації перевезень автомобільним транспортом.

На підтвердження доказів направлення вищевказаного повідомлення відповідач надав суду список направлень листів рекомендованої поштової кореспонденції №10982 та фіскальний чек від 11.12.2019 із штрихкодовим ідентифікатором №0308300446714, а також роздруковану інформацію з офіційного веб-сайту АТ "Укрпошта" про отримання позивачем рекомендованої поштової кореспонденції 13.12.2019.

Водночас, позивач спростовує факт отримання ним зазначеного рекомендованого повідомлення, з приводу чого суд зазначає таке.

Відповідно до вимог статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 75 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до пункту 2 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270, повідомлення про вручення поштового відправлення, поштового переказу - повідомлення, яким оператор поштового зв`язку доводить до відома відправника чи уповноваженої ним особи інформацію про дату вручення реєстрованого поштового відправлення, виплати коштів за поштовим переказом та прізвище одержувача.

Згідно з пунктом 62 цих Правил у разі подання для пересилання реєстрованого поштового відправлення, поштового переказу з повідомленням про його вручення відправник заповнює бланк повідомлення на свою поштову адресу або адресу особи, якій за його дорученням належить надіслати повідомлення після вручення поштового відправлення, поштового переказу.

Пунктом 94 Правил визначено, що порядок доставки поштових відправлень, поштових переказів, повідомлень про вручення поштових відправлень, поштових переказів, періодичних друкованих видань юридичним особам узгоджується оператором поштового зв`язку разом з юридичною особою. Для отримання поштових відправлень юридична особа повинна забезпечити створення умов доставки та вручення поштових відправлень відповідно до вимог Закону України "Про поштовий зв`язок", цих Правил.

Прості та рекомендовані поштові відправлення, повідомлення про надходження поштових відправлень, поштових переказів, повідомлення про вручення поштових відправлень, поштових переказів, періодичні друковані видання, адресовані юридичним особам, можуть доставлятися з використанням абонентських поштових скриньок, що встановлюються на перших поверхах приміщень чи інших доступних для цього місцях або у канцелярії, експедиції тощо, розміщені на перших поверхах приміщень, чи видаватися в приміщеннях об`єкта поштового зв`язку представникам юридичних осіб, уповноваженим на одержання пошти.

У разі вручення рекомендованих поштових відправлень, рекомендованих повідомлень про вручення поштових відправлень, поштових переказів, повідомлень про надходження поштових відправлень з використанням абонентської поштової скриньки згідно з укладеним договором датою вручення вважається дата їх вкладення до скриньки.

За таких обставин, допустимим доказом належного повідомлення позивача про дату, час та місце розгляду його справи про порушення є примірник відповідного повідомлення про вручення поштового відправлення.

Однак, допустимий доказ належного повідомлення позивача, а саме: примірник відповідного повідомлення про вручення поштового відправлення, відповідач суду не надав.

Водночас, суд звертає увагу на те, що згідно листа начальника ЦПЗ Яготин КМД АТ "Укрпошта" від 08.05.2020 №02-50, відправлення за №0308300446714 відповідно до ф.8 вручено 13.12.2019 листоношою (помилково) працівнику ДВС Ганжі В.Ю.

Отже, вказані обставини свідчать про те, що позивача не було проінформовано про розгляд його справи про порушення вимог статті 60 Закону №2344, що позбавило його можливості права бути присутнім під час розгляду справи, надати відповідні докази, висловити заперечення тощо.

Суд зазначає, що право бути почутим є ключовим принципом належного управління в демократичній державі. У тих випадках, коли існує прямий або несприятливий вплив на права чи інтереси будь-якої особи, її потрібно своєчасно та належно проінформувати про це, для того, щоб вона мала можливість підготувати відповідні звернення. Такі звернення можна підготувати письмо або висловити усно на слуханнях або зустрічах. У будь-якому разі такі звернення можуть містити документальні докази, висновки та/або заяви. Важливо, щоб особи мали достатньо часу для надсилання звернень до ухвалення рішення суб`єктом владних повноважень.

Перевірка адміністративними судами дотримання суб`єктами владних повноважень права особи "бути почутою" є обов`язковою, що безпосередньо закріплено в пункті 9 частини другої статті 2 КАС України, за яким у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.

Крім того, Резолюцією Комітету Міністрів Ради Європи 77 (31) від 28.09.1977 урядам держав-членів рекомендовано керуватися у своєму праві й адміністративній практиці принципами, які наводяться у додатку до цієї резолюції.

Ці принципи застосовуються для захисту осіб, як фізичних, так і юридичних, в адміністративних процедурах відносно будь-яких індивідуальних заходів або рішень, які були прийняті в ході здійснення публічної влади і які за своїм характером безпосередньо впливають на їхні права, свободи або інтереси (адміністративні акти).

В ході реалізації цих принципів слід враховувати належним чином вимоги щодо належного та ефективного управління, а також інтереси третіх сторін та основні публічні інтереси. У випадках, коли вимоги зумовлюють необхідність внесення змін або вилучення одного чи більше принципів у конкретних випадках або в специфічних сферах публічної адміністрації, слід докласти всіх можливих зусиль, відповідно до фундаментальних цілей цієї резолюції, для досягнення якомога вищого ступеня справедливості.

Такими принципами, згідно з Додатком до Резолюції, зокрема, є право бути вислуханим, що означає, що щодо будь-якого адміністративного акта, який за своїм характером може несприятливо впливати на права, свободи або інтереси особи, така особа може пред`явити факти й аргументи та, у відповідних випадках, докази, що будуть ураховані адміністративним органом.

Отже, враховуючи існування загрози настання негативних для позивача наслідків у вигляді майнових втрат, суд вважає, що забезпечення його права взяти участь при прийнятті спірного рішення є обов`язковою передумовою його правомірності.

Враховуючи відсутність належних доказів інформування позивача про дату, час та місце розгляду справи про порушення, що позбавило позивача можливості "бути почутим", взяти участь при прийнятті спірного рішення, надати докази, висловити зауваження та заперечення тощо, суд вважає спірне рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, у зв`язку з чим позов слід задовольнити.

Отже, встановлені в ході судового розгляду обставини дають підстави дійти висновку, що оскаржувана постанова є протиправною та підлягає скасуванню.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п.29).

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На виконання цих вимог відповідач як суб`єкт владних повноважень належних і достатніх доказів, які б спростували доводи позивача, не надав.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір у розмірі 2102,00 грн., що підтверджується квитанцією від 24.03.2020 №30525623-1.

Таким чином, судові витрати щодо сплати судового збору підлягають присудженню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Державної служби України з безпеки на транспорті.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову Київського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки про застосування адміністративно-господарського штрафу від 23.12.2019 №170184.

Стягнути на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Державної служби України з безпеки на транспорті (код ЄДРПОУ 39816845) судовий збір у розмірі 2102 (дві тисячі сто дві) грн. 00 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Балаклицький А. І.