Рішення № 92377988, 23.10.2020, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 жовтня 2020 р. Справа№200/7849/20-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Зінченка О.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Держави України в особі Державної казначейської служби України (юридична адреса: 01601, м. Київ, вул. Бастіонна, буд. 6, код ЄДРПОУ 37567646) третя особа: Державна судова адміністрація України (юридична адреса: 01601, м. Київ, вул. Липська, буд. 18/5, код ЄДРПОУ 26255795) про відшкодування матеріальної шкоди, завданої актом, визнаним неконституційним, -

В С Т А Н О В И В:

21 серпня 2020 року ОСОБА_1 звернулась до Донецького окружного адміністративного суду із позовною заявою до Держави України, в особі Державної казначейської служби України, третя особа: Державна судова адміністрація України, в якій просить суд стягнути з Держави Україна за рахунок бюджетних коштів Державного бюджету України шляхом списання з відповідного рахунку, відкритого у Державній казначейській службі України на її користь 232 000 грн. у відшкодування майнової шкоди, завданої органом державної влади прийняттям неконституційного правового акту.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що при звільненні у відставку з посади судді Волноваського районного суду Донецької області вона мала право на вихідну допомогу у розмірі десяти місячних заробітних плат за останньою посадою згідно з частиною 1 статті 136 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» від 07.07.2010 року.

Проте, вихідну допомогу після звільнення позивач не отримала, оскільки статтю 136 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» від 07.07.2010 року, відповідно до якої позивачу мала б бути виплачена вихідна неоподатковувана допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, було виключено на підставі положення підпункту 1 пункту 28 розділу II Закону України №1166-VII від 27.03.2014 року «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні».

Рішенням Конституційного Суду України №2-р(ІІ)/2020 від 15.04.2020 року положення підпункту 1 пункту 28 розділу ІІ Закону України №1166-VII від 27.03.2014 року «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» визнано таким, що не відповідає Конституції України.

Таким чином, позивач вважає, що зазначеним Рішенням Конституційного Суду України їй поновлено право на отримання вихідної неоподатковуваної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, так як відповідно до статті 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. У зв`язку з чим, просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Ухвалою суду від 26 серпня 2020 року позовна заява прийнята до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) (арк. справи 12).

Розгляд справи проведено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі.

Згідно статті 258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Вищевказаною ухвалою суду відповідачу встановлений п`ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали для подання відзиву на позов, який повинен відповідати вимогам статті 162 КАС України, і подання всіх письмових та електронних докази (які можливо доставити до суду), висновків експертів і заяв свідків, що підтверджують заперечення проти позову. З рекомендованого повідомлення вбачається, що копія ухвали із позовною заявою із додатком відповідачем отримано 01 вересня 2010 року (арк. справи 18).

Проте, своїм правом на подання відзиву чи інших письмових доказів відповідач не скористався.

Відповідно до частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

23 вересня 2020 року третьою особою - Державною судовою адміністрацією України надані письмові пояснення на позов, в яких викладена позиція проти задоволення заявлених вимог позивача. В обґрунтування вказано, що на момент звільнення позивача з посади у відставку не передбачалась виплата вихідної допомоги судді, а тому правові підстави для їх виплати були відсутні. При цьому зазначає, що визнання неконституційним положення підпункту 1 пункту 28 розділу ІІ Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27 березня 2014 року № 1166-VII не може застосовуватись до спірних правовідносин, оскільки дана норма втрачає чинність з моменту ухвалення рішення. Окрім того, вважає, що наведені позивачем підстави позову не містять посилань на порушення ним питання про визнання незаконним та скасування нормативно-правового акту, а визнання закону неконституційним не має наслідком відшкодування матеріальної шкоди, у зв`язку з чим, просить у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. (арк. справи 20-26).

Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.

Відповідно до Постанови Верховної Ради України №1434-VIII від 05.07.2016 року «Про звільнення суддів» ОСОБА_1 звільнено у відставку з посади судді Волноваського районного суду Донецької області (арк. справи 6-7).

З копії наказу Волноваського районного суду Донецької області № 23-К від 25 липня 2016 року суддя ОСОБА_1 відрахована зі штату Волноваського районного суду Донецької області з 27 липня 2016 року (арк. справи 8).

Листом від 28 квітня 2020 року за вихідним № 01-43/21/2020, Волноваський районний суд Донецької області повідомив позивача про те, що голова суду не є розпорядником бюджетних коштів і запропонував з приводу отримання вихідної допомоги звернутись до Державної судової адміністрації України (арк. справи 10).

Листом ТУ ДСА України в Донецькій області від 04 червня 2020 року за вихідним № 05-1166/2020 повідомлено позивача, що застосування положень рішення Конституційного суду України від 15 квітня 2020 року №2-р(ІІ)/2020 в частині нарахування та виплати вихідної допомоги в розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою до суддів у відставці не є можливим, оскільки відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, у зв`язку з чим відсутні правові підстави для проведення нарахування та виплати вихідної допомоги (арк. справи 11).

Позивач, не погоджуючись з відмовою у виплаті вихідної неоподатковуваної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, звернулась з даним позовом до суду.

Згідно із частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Приписами статті 130 Конституції України, передбачено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів; розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Стаття 126 Конституції України серед підстав для звільнення судді визначає подання суддею заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.

Відставка судді є особливою формою звільнення його з посади за власним бажанням та обумовлена наявністю в особи відповідного стажу роботи на посаді судді. Наслідком відставки є, зокрема, припинення суддею своїх повноважень з одночасним збереженням за ним звання судді і гарантій недоторканності, а також набуттям прав на виплату вихідної допомоги та отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання.

За приписами абзацу третього пункту 7 Указу Президента України «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності» від 10 червня 1997 року № 503/97 акти Верховної Ради України і Президента України про призначення відповідно до законодавства на посади і звільнення з посад набирають чинності з моменту їх прийняття.

Чинним на час виникнення спірних відносин законодавством визначений порядок реалізації права судді на звільнення у зв`язку з відставкою, який починався з подання суддею відповідної заяви про відставку і закінчувався прийняттям Верховною Радою України постанови про звільнення з посади судді, яка набирає чинності з моменту її прийняття.

Так, відповідно до Постанови Верховної Ради України №1434-VIII від 05.07.2016 року «Про звільнення суддів» позивача звільнено у відставку з посади судді Волноваського районного суду Донецької області.

Враховуючи викладене, реалізація права позивача на звільнення у зв`язку з відставкою відбулась у момент прийняття Верховною Радою України відповідної постанови, тобто 05 липня 2016 року.

Частиною першою статті 43 Закону України від 15 грудня 1992 року №2862-ХІІ «Про статус суддів» було визначено, що кожен суддя за умови, що він працював на посаді судді не менше 20 років, має право на відставку, тобто на звільнення його від виконання обов`язків за власним бажанням або у зв`язку з закінченням строку повноважень. При цьому частиною третьою цієї ж статті встановлювалось, що судді, який пішов у відставку, виплачується вихідна допомога без сплати податку у розмірі місячного заробітку за останньою посадою за кожен повний рік роботи на посаді судді, але не менше шестимісячного заробітку.

Проте, вказаний Закон втратив чинність на підставі Закону 2453-VІ, який зберіг за суддею, який пішов у відставку право на отримання вихідної допомоги, однак передбачав інші розміри такої допомоги.

Так, згідно з частиною першою статті 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції до 01 квітня 2014 року) суддя, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

В подальшому, як встановлено під час розгляду справи, відповідно до Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» №1166-VII, який набрав чинності 01 квітня 2014 року, із Закону України №2453-VІ, зокрема, виключено статтю 136, яка передбачала право судді, який вийшов у відставку, на отримання вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VII виплату вихідної допомоги судді у зв`язку з відставкою було відновлено, а її розмір відповідно до статті 143 вказаного закону становить 3 місячних суддівських винагороди за останньою посадою.

З аналізу вищевикладеного суд доходить висновку, що судді, щодо яких в період з 01 квітня 2014 року по 30 вересня 2016 року було прийнято рішення Верховною Радою України про звільнення з посади у відставку, до складу яких входить і позивач, були позбавленні права на отримання вихідної допомоги.

Зважаючи на те, що датою звільнення судді у разі подання заяви про відставку є дата прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення з посади, у позивача відсутнє право на отримання вихідної допомоги в розмірі 3-х місячних суддівських винагород за останньою посадою, передбачене частиною третьою статті 143 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIІ від 02 червня 2016 року, який набрав чинності з 30 вересня 2016 року.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 25 червня 2020 року у справі №802/2084/17-а.

Відповідно до висновків Конституційного Суду України, викладених в рішенні від 09.02.1999 року №1-рп/99 за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Відтак, враховуючи обставини того, що позивача було звільнено з посади судді постановою Верховної Ради України від 05.07.2016 року №1434-VIII, то в даному випадку, до спірних правовідносин слід застосовувати положення нормативно-правових актів, які діяли саме на час прийняття такого рішення стосовно позивача.

Стосовно посилання позивача на прийняття Конституційним Судом України рішення від 15.04.2020 р. №2-р(II) 2020, суд вказує наступне.

Статтею 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» встановлено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Зі змісту наведеної норми слідує, що за загальним правилом рішення Конституційного Суду України змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати ухвалення рішення, якщо інше не встановлено самим рішенням.

Так, рішенням Конституційного Суду України від 15.04.2020 р. №2-р(II) 2020 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення підпункту 1 пункту 28 розділу ІІ Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27 березня 2014 року № 1166-VII.

Пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України визначено, що положення підпункту 1 пункту 28 розділу ІІ Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27 березня 2014 року № 1166-VII, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Таким чином, дія підпункту 1 пункту 28 розділу ІІ Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27 березня 2014 року № 1166-VII втратила чинність 15 квітня 2020 року.

Спірні правовідносини між сторонами виникли щодо невиплати позивачу вихідної допомоги у липні 2016 року.

За таких обставин, рішення Конституційного Суду України від 15.04.2020 р. №2-р(II) 2020 на спірні правовідносини не може вплинути, оскільки такі виникли до прийняття вказаного Рішення Конституційного Суду України, а останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності.

Аналогічної позиції дотримується Верховний Суд у постановах від 23 січня 2019 року у справі № 820/2462/17 та від 25 липня 2019 року у справі № 804/3790/17, та від 23 грудня 2019 року № 814/1274/17.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади і органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.

Враховуючи вищевикладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд вважає, що відсутні правові підстави для задоволення позову.

З урахуванням того, що позивач звільнений від сплати судового збору, питання про розподіл судових витрат судом не вирішується.

На підставі викладеного, керуючись Конституцією України, ст. ст. 2-15, 31-32, 72-80, 160-161, 168, 171, 173-183, 192-198, 210, 223-225, 227-229, 241-246, 250-251, 255, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 (яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Держави України в особі Державної казначейської служби України (юридична адреса: 01601, м. Київ, вул. Бастіонна, буд. 6, код ЄДРПОУ 37567646) третя особа: Державна судова адміністрація України (юридична адреса: 01601, м. Київ, вул. Липська, буд. 18/5, код ЄДРПОУ 26255795) про відшкодування матеріальної шкоди, завданої актом, визнаним неконституційним, - відмовити у повному обсязі.

Повний текст судового рішення прийнятий в письмовому провадженні 23 жовтня 2020 року.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, або спрощеного позовного провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).

Суддя О.В. Зінченко