Рішення № 92377465, 23.10.2020, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

23 жовтня 2020 р. Справа № 120/1705/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мультян М.Б., розглянувши у письмовому провадженні у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини 3008 про визнання бездіяльності неправомірною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з адміністративним позовом до Військової частини 3008 (далі - відповідач) про визнання бездіяльності неправомірною та зобов`язання вчинити дії.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що з огляду на не проведення відповідачем з ним повного розрахунку в день звільнення, він звернувся до Військової частини 3008 із заявою про нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені за період з 29.05.2018 року по 26.12.2019 року. Разом із тим, листом відповідача, позивачу відмовлено в нарахуванні та виплаті середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Не погоджуючись із такою відмовою, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Ухвалою від 21.04.2020 року відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Даною ухвалою також встановлено відповідачу строк на подання відзиву на позовну заяву.

У встановлений судом строк відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує щодо задоволення даного позову, зокрема зазначає, що на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 08.10.2019 року у справі №120/2627/19-а про зобов`язання виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2017 по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення.

Виплата грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2017 по 2019 рік, була здійснена в розмірі 14225,07 гривень 23.12.2019 року (а не 26.12.2019 року як вказує позивач), відповідно до видаткового касового ордеру №154 від 23.12.2019 року.

Щодо необґрунтованості вимог позивача щодо виплати йому середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, відповідач зазначає, що позивач свідомо вводить суд в оману висловлюваннями про відсутність спеціальної норми в законодавстві, так як при обґрунтуванні інших вимог у позовній заяві самостійно наголошує на застосуванні до спірних правовідносин пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 (далі - Положення № 1153/2008), яким встановлено: «особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини».

Тому, у зв`язку з тим, що позивач особисто погодився на звільнення з військової служби до проведення з ним усіх розрахунків, відповідач переконаний про відсутність правових підстав компенсувати йому час затримки при звільненні (абзац 3 пункту 242 Положення).

Наказ командира військової частини 3008 Національної гвардії України від 29.05.2019 року №117, яким було виключено зі списків військової частини 3008 (звільнено) позивача доведений йому належним чином, що останнім не оскаржується.

При цьому, представник відповідача зауважив, що стаття 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати, оскільки з прийняттям судового рішення статті 116 та 117 КЗпП не застосовуються. Також, відповідач звернув увагу суду, що грошова компенсація за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій не є складовою грошового забезпечення військовослужбовців у відповідності до статті 9 закону України від 20.12.1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців, та членів їх сімей».

Правом на подачу відповіді на відзив позивач не скористався.

Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 18.06.2020 року № 731-IX, процесуальний строк на подання відповіді на відзив закінчився, а тому суд ухвалює рішення у справі за наявними доказами у відповідності до положень частини 6 статті 162 КАС України.

Ухвалою суду від 23.10.2020 року у задоволенні клопотання представника військової частини 3008 про залишення позовної заяви без розгляду відмовлено.

Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив, що позивач проходив військову службу у Військовій частині 3008.

Наказом командира військової частини 3008 НГ України від 29.05.2019 року №117 (по стройовій частині) старшого солдата ОСОБА_1 звільненого відповідно до п.п. "а" п.2 ч. 5 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" з військової служби наказом командувача Національної гвардії України від 27.05.2109 року №23 о/с у запас за станом здоров`я, виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 29.05.2019 року.

В подальшому, вважаючи, що з ним не проведено повний розрахунок при звільненні, позивач звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду.

Встановлено, що рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 08.10.2020 року по справі № 120/2627/19-а, окрім іншого, зобов`язано військову частину 3008 нарахувати й виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день його звільнення з військової служби 29.05.2019 року.

Згідно видаткового касового ордеру від 23.12.2019 року позивачу виплачено грошові кошти в сумі 14225,07 гривень, про що свідчить його власноручний підпис.

24.01.2020 року позивач звернувся до військової частини 3008 з заявою про здійснення нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в період з 29.05.2019 року по 26.12.2019 року.

11.02.2020 року позивач отримав відповідь з військової частини 3008, якою йому відмовлено в нарахуванні та виплаті середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Причиною відмови вказано, що законодавство, яке регулює порядок проходження військової служби не передбачає виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та законодавство про працю не застосовується до військовослужбовців Збройних Сил України.

Не погоджуючись з такою відмовою, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із наступного.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Cпеціальним законодавством, яке регулює грошове забезпечення військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, тому суд доходить висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31.10.2019 року по справі № 2340/4192/18 (адміністративне провадження № К/9901/24531/19).

Також, потрібно враховувати, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 року по справі №821/1083/17 (провадження №11-1329апп18) зробила такі висновки, зокрема:

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України), відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.02.2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

Таким чином, враховуючи, що непроведення з вини власника, або уповноваженого ним органу, розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме: виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, у позивача наявне право на отримання відшкодування за затримку виплати одноразової грошової допомоги на підставі статті 117 КЗпП України.

Як встановлено судом, відповідач провів остаточний розрахунок з позивачем 23.12.2019 року, виплативши на виконання рішень суду, грошову компенсацію за щорічну додаткову відпустку як учаснику бойових дій в сумі 14225,07 гривень.

Згідно з статтею 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

При цьому, суд зазначає, що під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

У постанові Верховного Суду від 26.02.2020 року у справі №821/1083/17 (провадження №11-1329апп18), зроблено висновок, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.

Отже, непроведення з вини уповноваженого органу розрахунку з працівником у строк передбачений статтею 116 КЗпП України, є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати (зокрема, індексації) роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме: виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Оскільки позивача звільнено з військової служби з 29.05.2019 року, а виплата грошової компенсації за щорічну додаткову відпустку як учаснику бойових дій в сумі 14225,07 гривень військовою частиною здійснена лише 23.12.2019 року, відповідно строк затримки розрахунку складає - 207 дні, а не 212 дні, як зазначає позивач.

Згідно з Довідкою про розмір грошового забезпечення позивача середньомісячний заробіток позивача складає 10315,50 гривень. Отже, середньоденний заробіток позивача становить - 338,21 гривень.

При цьому, суд звертає увагу на те, що при розмірі невчасно виплаченої компенсації за щорічну додаткову відпустку, як учаснику бойових дій в сумі 14225,07 гривень, позивач просить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку, який складає 71700,52 гривень, що значно перевищує розмір невчасно виплачених сум.

Верховний Суд у постанові від 18.07.2018 року по справі № 825/325/16 вказав, що при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, те, що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету та інших обставин справи.

Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності зазначена у постанові Верховного Суду від 04.04.2018 року по справі №524/1714/16-а, та постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року по справі №761/9584/15-ц.

Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, Верховний Суд в постанові від 33.10.2019 року по справі №806/2473/18 (адміністративне провадження №К/9901/2118/19) сформував правову позицію щодо врахування істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку.

Суд враховує зазначені висновки Верховного Суду при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку позивачу у цій справі.

Так, істотність частки складових заробітної плати (грошового забезпечення) в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає: 14225,07 гривень (частка компенсації за щорічну додаткову відпустку як учаснику бойових дій)/71700,52 гривень (середній заробіток за весь час затримки розрахунку з 29.05.2019 року по 23.12.2019 року (207 дні)) х 100 = 19,84%.

Отже сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 19,84% становить: 338,21 гривень (середньоденний заробіток позивача) х 19,84 % = 67,10 гривень, 67,10 гривень х 207 ( днів затримки розрахунку) = 13889,70 гривень.

Таким чином, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, суд вважає, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачу у розмірі 13889,70 гривень, з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком.

Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Таким чином, суд, з врахуванням правової позиції Верховного Суду щодо істотної частки викладеної в постанові від 30.10.2019 року по справі №806/2473/18 та інших вказаних правових позицій Верховного Суду, вважає, що позивач частково довів позовні вимоги, а суб`єкт владних повноважень, який заперечує проти позову, не довів правомірності невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку, що підтверджено доказами, перевіреними судом, тому даний адміністративний позов слід задовольнити частково.

Вирішуючи питання щодо судових витрат у справі, суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" позивач звільнений від сплати судового збору. Відтак позивачем при подачі позову до суду судовий збір не сплачувався. Тому, керуючись положеннями статті 139 КАС України судові витрати не підлягають стягненню.

Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову, яка відображена в листі військової частини 3008 від 11.02.2020 року №50/08/33-348, в нарахуванні та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в період з 29.05.2019 року по 23.12.2019 року.

Стягнути з військової частини 3008 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29.05.2019 року по 23.12.2019 року в сумі 13889,70 (тринадцять тисяч вісімсот вісімдесят дев`ять гривень 70 копійок).

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.

Відповідно до статті 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

Військова частина 3008 (віл. Некрасова, 72, м. Вінниця, Вінницька область, код ЄДРПОУ 08803572)

Суддя Мультян Марина Бондівна