Рішення № 92377414, 12.10.2020, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

12 жовтня 2020 р. Справа № 120/3918/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Жданкіної Наталії Володимирівни,

за участю:

секретаря судового засідання: Кушніренко О.В.,

представника позивача: Герасимчука О.О.,

представника відповідача: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вікітан" до Головного управління ДПС у Миколаївській області про визнання протиправними та скасування наказу та рішення,

в с т а н о в и в :

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулось товариство з обмеженою відповідальністю "Вікітан" (далі - ТОВ Вікітан", позивач) з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Миколаївській області (далі - ГУ ДПС у Миколаївській області, відповідач) про визнання протиправними та скасування наказу та рішення.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що наказ ГУ ДПС у Миколаївській області від 21.07.2020 за № 1036 «Про проведення фактичної перевірки» є протиправним, таким, що оформлений з порушеннями положень Податкового кодексу України та не може бути підставою для проведення фактичної перевірки. Так позивач зазначає, що відповідач не вручив під розписку копію наказу позивачу відповідно до вимог п. 80.2 ст. 80 ПК України. Форма та зміст наказу не відповідають вимогам податкового законодавства, визначеним в п. 81.1 ст. 81 ПК України. Позивач мав право не допустити працівників до фактичної перевірки, оскільки наказ не відповідає вимогам ПК України, як це передбачено в п. 81.1 ст. 81 ПК України. На підставі цього, застосування арешту майна позивача є незаконним, а тому рішення підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Ухвалою від 21 серпня 2020 року відкрито провадження у справі та справу призначено до судового розгляду за правилами загального позовного провадження з призначенням підготовчого судового засідання.

У встановлений судом строк відповідачем подано відзив на позовну заяву в якому останній заперечує щодо задоволення даного адміністративного позову. Зокрема, представник відповідача зазначив, що перевірка була проведена на підставі пп. 80.2.5 п. 80.2 ст. 80 Податкового Кодексу України, яка визначає, що фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції, під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності обставин, визначених Кодексом, зокрема, у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту платниками податків, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального. В свою чергу, застосування арешту майна позивача здійснено на виконання пп. 94.2.3 п. 94.2 ст. 94 Податкового Кодексу України, яким визначено, що арешт майна може бути застосовано, якщо платник податків відмовляється від проведення документальної або фактичної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу. Таким чином, у зв`язку з недопуском оператором АГЗК ТОВ "Вікітан" працівників ГУ ДПС у Миколаївській області до проведення фактичної перевірки, відповідач отримав право на застосування повного адміністративного арешту майна платника податків до ТОВ "Вікітан".

Ухвалою від 07.09.2020, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, із занесенням до протоколу судового засідання закрито підготовче засідання та призначено розгляд справи по суті 12.10.2020.

В судовому засіданні 12.10.2020 представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав наведених у позовній заяві, а також усних пояснень наданих під час судового розгляду справи.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про причини неявки суду не повідомив. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся завчасно та належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Заслухавши пояснення та доводи представника позивача, розглянувши подані документи і матеріали, суд зазначає наступне.

Наказом Головного управління ДПС у Миколаївській області від 21.07.2020 за №1036, на виконання п.п. 80.2.5. п. 80.2 ст. 80 призначено проведення фактичної перевірки ТОВ "Вікітан" за місцем здійснення діяльності: вул. Одеська, 220, м. Первомайськ, Миколаївська область з 21.07.2020, терміном 10 діб, за період з 01.07.2019 на момент закінчення перевірки. Предметом перевірки окреслено здійснення контролю за дотриманням платниками податків законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування підакцизних товарів (а.с. 4).

На підставі наказу Головного управління ДПС у Миколаївській області від 21.07.2020 за № 1036, відповідачем оформлено направлення на перевірку від 21.07.2020 за №1014/14-29-01, №1015/14-29-01 та №1016/14-29-01 (а.с. 50-52).

Як встановлено із поданих відповідачем письмових доказів, 21.07.2020 о 16 год. 00 хв. під час пред`явлення службових посвідчень, направлень на перевірку та вручення копії наказу про проведення фактичної перевірки оператору АГЗС ТОВ "Вікітан" ОСОБА_1 останній відмовився від підпису у направленні на перевірку. Внаслідок чого працівниками податкового органу складено акт відмови від підпису у направленні на перевірку від 21.07.2020 (а.с. 54)

Вважаючи наказ від 21.07.2020 за № 1036 «Про проведення фактичної перевірки» таким, що прийнятий із порушенням норм податкового законодавства, не відповідає вимогам законодавства щодо оформлення наказу на перевірку та не був вручений позивачу, що є порушенням порядку проведення перевірки, позивач не допустив працівників відповідача до перевірки.

У зв`язку з відмовою посадовим особам податкового органу у допуску до проведення перевірки, останніми складено акт від 21.07.2020 за № 451/14-29-32-01/30641728 (а.с. 54). Також, у зв`язку з відмовою оператора АГЗС ТОВ "Вікітан" ОСОБА_1 від отримання вказаного Акту посадовим особами відповідача складено Акт відмови від підписання та отримання акту про відмову в допуску до проведення/відмову від проведення фактичної перевірки від 21.07.2020 (а.с. 57)

На підставі не допуску податкових інспекторів до проведення фактичної перевірки, відповідач прийняв рішення про застосування адміністративного арешту платника податків від 22.07.2020 за №15.

Позивач вважає, що наказ та рішення прийняті відповідачем необґрунтовано, з порушенням вимог чинного податкового законодавства, а тому є протиправними, і підлягають скасуванню, у зв`язку з чим, звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку правовідносинам що склалися суд зазначає наступне.

Положеннями статті 19 Конституції України (тут і далі по тексту всі нормативно-правові акти наведені в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п. 75.1 статті 75 ПК України, контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Згідно з п.п. 75.1.3 п. 75.1 статті 75 ПК України, фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

Підстави призначення, обставини та порядок проведення фактичної перевірки визначено положеннями статті 80 ПК України.

Так, фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом та за наявності хоча б однієї з підстав, визначених п.п. 80.2.1 - 80.2.7 п. 80.2 статті 80 ПК України.

Суд зазначає, що для проведення фактичної перевірки мають існувати вказані вище фактичні обставини та передумови, які дозволяють податковому органу керуватись зазначеною правовою нормою при призначенні (проведенні) такої перевірки.

Як вбачається з оскаржуваного наказу, підставою для призначення фактичної перевірки стали 80.2.5 п. 80.2 статті 80 ПК України.

Приписами п.п. 80.2.5 п. 80.2 ст. 80 ПК України визначено, що фактична перевірка може проводитись у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального.

Виходячи з аналізу вказаних норм, підставою для проведення такого виду перевірки є наявність та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства.

Пунктом 80.5 статті 80 ПК України передбачено, що допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення фактичної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу.

Згідно з абз. 3 п. 81.1 статті 81 ПК України, у наказі про проведення перевірки зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу.

Системно проаналізувавши положення статей 75-81 ПК України, суд зазначає, що вимоги до змісту наказу про призначення як планової документальної перевірки, так і позапланової документальної перевірки, документальної невиїзної перевірки, фактичної перевірки сформульовані лише в абз. 3 п. 81.1 статті 81 цього Кодексу, де вказано, що в наказі зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися.

Однак, в оскаржуваному наказі відсутні будь-які посилання на конкретні підстави призначення перевірки, крім як на норми, що регулюють питання призначення перевірки - підпункт 80.2.5 п. 80.2 ст. 80 ПК України, що не свідчить про наявність в ньому інформації, яка може слугувати підставою для його прийняття та необхідності здійснювати податковий контроль в формі фактичної перевірки.

Вказана позиція суду узгоджується із обов`язковою для врахування позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 18.05.2018 у справі № 813/3977/16, від 18.12.2018 у справі № 820/4895/18 та від 05.03.2019 у справі № 820/4893/18, від 09.09.2020 у справі №640/21536/19.

Таким чином, ГУ ДПС у Миколаївській області не доведено наявність підстав, у контексті розуміння п.п. 80.2.2, 80.2.5 п. 8.2 статті 80 ПК України, для проведення фактичної перевірки позивача.

Зазначені обставини зумовлюють висновок про те, що спірний наказ не відповідає положенням ПК України щодо його змісту, що додатково свідчить про наявність підстав для його скасування, в частині що стосується позивача.

Суд наголошує, що встановлені Главою 8 розділу II ПК України правила щодо призначення та проведення перевірок є законодавчими гарантіями дотримання прав платників податків під час контролю за дотриманням вимог податкового та іншого законодавства, який здійснюється контролюючими органами в процесі адміністрування податків і зборів. З цією метою нормативно обмежено перелік підстав для призначення та проведення перевірок платників податків контролюючими органами, а також визначено умови проведення відповідних перевірок та порядок допуску посадових осіб контролюючих органів до їх проведення.

Відповідні гарантії спрямовані на забезпечення нормального перебігу господарської діяльності платників податків, а так само на надання можливості платникові податків висловити свою незгоду із неправомірним, на його думку, проведенням контрольних заходів щодо такого платника.

Недотримання встановлених статтями 75 - 81 ПК України вимог порушує відповідні гарантії захисту прав та інтересів платника податків, а отже, є порушенням прав останнього.

Згідно абз. 2 п. п. 5.4 п. 5 Рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 N 5-рп/2005 із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі.

Згідно абз. 3 п. п. 3.1 п. 3 Рішення Конституційного Суду України від 29.06.2010 № 17-рп/2010 одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто, обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.

З огляду на викладене, в даній справі також підлягає застосуванню Рішення Конституційного Суду України від 27.02.2018 № 1-р/2018 справа № 1-6/2018, яким сформовано правову позицію щодо верховенства права: «Основними елементами конституційного принципу верховенства права є справедливість, рівність, правова визначеність.

Конституційні принципи, на яких базується здійснення прав і свобод людини і громадянина в Україні передбачають правові гарантії, правову визначеність і пов`язану з ними передбачуваність законодавчої політики, необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано (абзац третій пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11.10.2005 N 8-рп/2005).

У Доповіді «Верховенство права», яка схвалена Європейською Комісією «За демократію через право» (Венеціанською Комісією) на 86-му пленарному засіданні (25-26 березня 2011 року), наголошено, що принцип правової визначеності є ключовим у питанні довіри до судової системи і верховенства права; держава зобов`язана дотримуватися та застосовувати у прогнозований і послідовний спосіб ті закони, які вона ввела в дію (пункт 44); правова визначеність передбачає, що норми права повинні бути зрозумілими і точними, а також спрямованими на забезпечення постійної прогнозованості ситуацій і правових відносин (пункт 46); парламентові не може бути дозволено зневажати основоположні права людини внаслідок ухвалення нечітких законів (пункт 47); правова визначеність означає також, що необхідно у цілому дотримуватися зобов`язань або обіцянок, які взяла на себе держава перед людьми (поняття «законних очікувань») (пункт 48).

Конституційний Суд України вважає, що принцип правової визначеності вимагає від законодавця чіткості, зрозумілості, однозначності правових норм, їх передбачуваності (прогнозованості) для забезпечення стабільного правового становища людини».

Вказане також узгоджується і з сталою практикою ЄСПЛ, яка знайшла своє відображення у справі «Звежинський проти Польщі»: «Суд підкреслює, що, розглядаючи питання, які мають загальний інтерес, органи державної влади повинні діяти коректно і дуже послідовно (рішення у справі «Беєлер проти Італії»). Крім того, як охоронець громадського порядку держава має моральне зобов`язання бути взірцевою, вона повинна стежити за тим, щоб такими були й державні органи, що захищають публічний порядок (п. 73)».

Згідно статті 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до підпункту 21.1.3 пункту 21.1 статті 21 ПК України посадові особи контролюючих органів зобов`язані забезпечувати ефективну роботу та виконання завдань контролюючих органів відповідно до їх повноважень.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з положеннями статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України, під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:

1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Разом з тим відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не було надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували наявність у контролюючого органу підстав для включення позивача до переліку суб`єктів господарювання для проведення фактичних перевірок.

Отже, позивачем не було допущено до перевірки відповідача, оскільки в наказі на перевірку не зазначена конкретна підстава, за наявності якої може проводитись перевірка, що є обов`язковою вимогою до оформлення наказів на перевірку відповідно до ст. 80 Податкового кодексу України. Недотримання визначених законодавством вимог до оформлення наказу на перевірку свідчить про його неправомірність.

Таким чином, суд дійшов висновку, що Наказ №1036 від 21.07.2020 «Про проведення фактичної перевірки» прийнятий із порушеннями вимог чинного податкового законодавства України, отже є протиправним та підлягає скасуванню.

З огляду на встановлення факту незаконності наказу №1036 від 21.07.2020 «Про проведення фактичної перевірки», позивач правомірно не допустив відповідача до перевірки.

Таким чином, у відповідача не було підстав для застосування адміністративного арешту майна позивача та прийняття рішення.

Відповідно до пункту 94.1 статті 94 ПК України адміністративний арешт майна платника податків (далі - арешт майна) є винятковим способом забезпечення виконання платником податків його обов`язків, визначених законом.

Арешт майна може бути застосовано, якщо з`ясовується одна з таких обставин, зокрема разі якщо платник податків відмовляється від проведення документальної або фактичної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу (п. 94.3 ст. 94 ПК України).

Оскільки в даному випадку відсутні законні підстави для прийняття наказу та проведення фактичної перевірки, порушено порядок повідомлення позивача про проведення перевірки, наказ не відповідає вимогам законодавства щодо його оформлення, а податковим органом прийнято рішення про застосування адміністративного арешту за результатами не допуску посадових осіб до проведення перевірки на підставі наказу який не відповідає вимогам чинного законодавства, також рішення про застосування адміністративного арешту є незаконним.

Враховуючи відсутність законних підстав для проведення податкової перевірки, рішення про застосування адміністративного арешту платника податків від 22.07.2020 за №15 на підставі ст. 94 Податкового кодексу України, підлягає скасуванню.

Враховуючи, що відповідачем не надано належних до допустимих доказів в підтвердження оскаржуваного наказу та рішення, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

в и р і ш и в :

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Державної податкової служби у Миколаївській області за №1036 від 21.07.2020 "Про проведення фактичної перевірки ТОВ "Вікітан" (код ЄДРПОУ 30641728)".

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної податкової служби у Миколаївській області за № 15 від 22.07.2020 "Про застосування адміністративного арешту майна платника податків".

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Вікітан" (код ЄДРПОУ 30641728) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Миколаївській області сплачений при звернені до суду судовий збір у розмірі 4104,00 грн. (чотири тисячі сто чотири гривні 00 коп.).

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Вікітан" (вул. Гайсинське шосе, 2, м. Немирів, Вінницька область, 22800, код ЄДРПОУ 30641728)

Головне управління ДПС у Миколаївській області (вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, 54001, код ЄДРПОУ 43144729)

Повний текст рішення виготовлено та підписано: 22.10.2020

Суддя Жданкіна Наталія Володимирівна