Рішення № 92367563, 22.10.2020, Тернівський районний суд м. Кривого Рогу

Тернівський районний суд міста Кривого Рогу

Дніпропетровської області

Справа № 215/3135/20

Провадження 2/215/2284/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2020 року Тернівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі головуючої-судді Красюк К.І., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження його здоров`я, -

ВСТАНОВИВ:

29.05.2020 року ОСОБА_1 , через свого представника – адвоката

Меланчука І.В., звернувся до Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області із указаною позовною заявою. В обґрунтування позову вказував, що позивач, перебуваючи в трудових відносинах з ДП Криворізький державний залізорудний комбінат, правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Криворізький залізорудний комбінат» на посаді підземного електрогазозварника,

26 липня 2001 року приблизно о 12:30 год., з вини роботодавця, знаходячись на горизонті 1270 м камери електровозного депо дільниці № 6 споруджуваної шахти «Гвардійська», внаслідок нещасного випадку, отримав тілесні ушкодження у вигляді: «Здавлювання грудної клітини. Забій, садна верхнього плечового пояса. Забій легень, перелом ключиці зліва, закритий перелом грудини, здавлювання грудної клітини. Забій лівого ключично-акроміального з`єднання. Посттравматична плексалгія».

Даний факт підтверджується Актом №7 Форми Н-1 «Про нещасний випадок».

Нещасний випадок на виробництві стався під час виконання ним своїх трудових обов`язків, а саме: відповідно до завдання в.о. начальника дільниці № 6 ОСОБА_2 на другу зміну (8-15 год.) 25.07.2001 року гірничий майстер дільниці № 6 ОСОБА_3 віддав наряд на ремонт вагона ВПК-7.5 в електровозному депо гор. 1270 м електрослюсарям ОСОБА_4 , ОСОБА_5 і електрозварнику ОСОБА_1 . Для ремонту була потрібна заміна передньої каретки, що можливо було здійснити шляхом підйому кузова за допомогою двох домкратів. Коли кузов вийшов з пазів каретки, його стрімко повернуло в сторону через відсутність синхронної роботи домкратів, придавив при цьому стоячого поряд ОСОБА_1 до стіни виробки, завдавши йому при цьому вищезазначені тілесні ушкодження.

Відповідно до п. 6 акту № 7, комісією встановлено, що наряд на ремонт вагона ВПК-7,5 був виданий без конкретного інструктажу з безпеки, на ділянці відсутній проект з організації робіт на цей вид ремонту.

Відповідно до п. 6.1 акту № 7, вид події – вплив рухомого кузова вагону ВПК-7,5.

Згідно п.п. 7, 8 акту № 7 внаслідок відсутності проекту організації робіт на ремонт вагону ВПК-7,5, який належить роботодавцю та є джерелом підвищеної небезпеки, і цільового інструктажу перед початком роботи - стався нещасний випадок.

Відповідно до п. 10 акту № 7, нещасний випадок, в результаті якого ним отримано тілесні ушкодження, стався внаслідок порушення вимог законодавства про охорону праці з боку працівників відповідача: начальника дільниці № 6 ОСОБА_6 , який порушив вимоги п.8.21.2 СУОТ, та гірничого майстра дільниці № 6 ОСОБА_3 , який порушив вимог п.п.8.22.1., 8.22.5.

Внаслідок нещасного випадку, пов`язаного з виробництвом, 20.11.2001 року, позивач вперше пройшов огляд лікарсько-трудовою експертною комісією (надалі – ЛТЕК), де йому було визначено ступінь втрати професійної працездатності - 20% внаслідок трудового каліцтва, рекомендовано обмеження в праці по лінії ЛКК, що підтверджується випискою з акта огляду ЛТЕК «Про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги».

10.12.2002 року, 18.02.2004 року, позивач повторно проходив огляд ЛТЕК, де йому було визначено ступінь втрати професійної працездатності - 10% внаслідок трудового каліцтва, що підтверджується випискою з акта огляду ЛТЕК «Про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби додаткових видах допомоги».

18.01.2006 року, 27.02.2008 року, 04.03.2009 року, 17.02.2010 року, 10.02.2011 року, 25.01.2012 року, 20.02.2013 року, 11.02.2014 року, 25.02.2015 року, 27.01.2016 року, 15.03.2017 року, 01.08.2018 року, 23.10.2019 року, позивач проходив огляд медико-соціальною експертною комісією (надалі – МСЕК), де йому було визначено ступінь втрати професійної працездатності - 10% внаслідок трудового каліцтва, що підтверджується виписками з актів огляду МСЕК «Про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби додаткових видах допомоги».

У зв`язку з вказаним нещасним випадком порушено та порушуються нормальні життєві зв`язки позивача, на теперішній час в ушкодженій області руки спостерігається обмеження рухів, відчуття оніміння травмованої області, позивач починаючи з 2001 року позбавлений можливості в достатній мірі реалізовувати свої звички та бажання, задоволення елементарних повсякденних побутових потреб потребує від нього додаткових зусиль, що додає йому дискомфорту та страждань у повсякденному житті.

Після отримання травми змінилися умови життя, які стали характеризуватись суттєвим зниженням його активності, що вказує на відсутність у позивача можливості в достатній мірі реалізовувати свої наміри в професійній сфері, повноцінно працювати, що, як наслідок, відображається на погіршенні матеріального становища, втратою соціальних зв`язків, необхідність лікування та проходження оглядів МСЕК. Просить стягнути на його користь з відповідача 94460 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої каліцтвом.

Ухвалою судді від 05.06.2020 року відкрито провадження у справі, визначено проводити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

02 вересня 2020 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача просив суд відмовити позивачу в задоволенні позову. В обґрунтування своїх заперечень проти позову відповідач зазначив, що з позовом про відшкодування моральної шкоди, спричиненої ушкодженням здоров`я на виробництві позивач звернувся лише в травні 2020 року. З цього часу виникли правовідносини, на які поширює свою дію Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» в редакції, чинній з 01.01.2015 року. Оскільки на час виникнення спірних правовідносин вказаний Закон покладав відповідальність за відшкодування моральної шкоди на роботодавця і не передбачав можливості такого відшкодування Відділенням Фонду, тому правові підстави для задоволення позову відсутні. Встановлення розміру відшкодування моральної шкоди можливе лише після встановлення факту заподіяння моральної шкоди. Вказує, що відшкодування моральної шкоди потерпілому на виробництві незалежно від часу настання страхового випадку не є страховою виплатою, а тому відсутні підстави покладення на Фонд обов`язку здійснювати таку виплату.

Крім того, разом з відзивом на позов надійшло клопотання відповідача про розгляд справи з викликом сторін, у задоволенні якого ухвалою Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22.10.2020 року відмовлено.

13.08.2020 року представником позивача суду подано заяву, якою він підтвердив отримання відзиву на позов, вважає доводи відповідача викладені в ньому безпідставними, просить задовольнити заявлені позовні вимоги в повному обсязі.

Також, 22.09.2020 року представником позивача суду подано заяву, в якій зазначив, що не потребує додаткового часу для надання відповіді на відзив. Просить задовольнити заявлені позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідно до ч. 8 ст. 279 ЦПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач ОСОБА_1 перебував в трудових відносинах з ДП Криворізький державний залізорудний комбінат, правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Криворізький залізорудний комбінат» на посаді підземного електрогазозварника.

Відповідно до Акту № 7 про нещасний випадок на виробництві від 31.07.2001 року, який трапився з позивачем 26.07.2001 року приблизно о 12:30 год., в результаті чого він отримав тілесні ушкодження у вигляді: «Здавлювання грудної клітини. Забій, садна верхнього плечового пояса. Забій легень, перелом ключиці зліва, закритий перелом грудини, здавлювання грудної клітини. Забій лівого ключично-акроміального з`єднання. Посттравматична плексалгія», причиною нещасного випадку зазначено порушення вимог законодавства про охорону праці з боку працівників відповідача: начальника дільниці № 6 ОСОБА_6 , який порушив вимоги п.8.21.2 СУОТ, та гірничого майстра дільниці № 6 ОСОБА_3 , який порушив вимог п.п.8.22.1., 8.22.5 (а.с.25-28).

20.11.2001 позивач вперше пройшов огляд ЛТЕК, де йому було визначено ступінь втрати професійної працездатності – 20% та встановлено з 20 листопада 2001 року по 01 грудня 2002 року, обмежено в праці по лінії ЛКК. В подальшому позивачем пройдено повторні огляди МСЕК. Останнім оглядом МСЕК 23.10.2019 року було визначено 10% втрати професійної працездатності по 01.08.2021 року, дата чергового переогляду 01.07.2021 року (а.с.10-24).

Згідно зі ст.ст. 15, 16 ЦК кожна особа має право на захист свого порушеного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду по захист свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 3 Конституції України визначено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Стаття 46 Конституції України передбачає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

Страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, є одним із видів загальнообов`язкового державного соціального страхування (ст.4 Закону України від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР «Основи законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування»), правове регулювання якого здійснювалося, зокрема Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 року, який набрав чинності з 01 квітня 2001 року.

Норми вказаного Закону від 23 вересня 1999 року в редакції, чинній з моменту прийняття цього Закону і до внесення змін Законом України від 23 лютого 2007 року №717-V, передбачали, що: відшкодування моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей є завданням страхування від нещасного випадку (абзац 4 ст.1); у разі настання страхового випадку Фонд зобов`язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров`я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому (підпункт «е» п.1 ч.1 ст.21); за наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому Фондом провадиться страхова виплата за моральну шкоду (ч.3 ст.28); моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної (немайнової) шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів. Відшкодування здійснюється у вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших видів страхових виплат (ч.3 ст.34).

З огляду на положення ст.ст.21, 28, 30, 34, 35 Закону України від 23 вересня 1999 року, право на отримання потерпілим страхових виплат у разі настання стійкої втрати працездатності, у тому числі виплати за моральну шкоду, виникає в особи з дня встановлення їй такої стійкої втрати працездатності вперше висновком МСЕК.

Відповідно до статті 4 Закону України «Про охорону праці» державна політика в галузі охорони праці базується, зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров`я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.

Згідно зі статтею 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством (стаття 237-1 КЗпП України).

Частиною першою статті 1168 Цивільного кодексу (далі – ЦК) України передбачено, що моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в п.5 Постанови «Про судову практику в правах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 року, оскільки питання про відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з`ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати, якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодуванню моральної шкоди у цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду.

Відповідно до підпункту «е» пункту 1 частини першої статті 21 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі – Закон №1105-XIV) у редакції, чинній станом на час настання страхового випадку та первинного встановлення позивачеві стійкої втрати професійної працездатності у зв`язку з трудовим каліцтвом, у разі настання вказаного випадку Фонд зобов`язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров`я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому.

Страховим випадком є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму за обставин, зазначених у статті 14 цього Закону, з настанням яких виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення та/або соціальних послуг (частина друга статті 13 Закону № 1105-XIV у вказаній редакції).

Отже, право потерпілого на відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я, Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» пов`язував з настанням страхового випадку.

20 березня 2007 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов`язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» від 23 лютого 2007 року (далі – Закон № 717-V), згідно з яким був виключений підпункт «е» пункту 1 частини першої статті 21 Закону № 1105-XIV, а також інші приписи, які кваліфікували відшкодування моральної шкоди як страхові виплати.

Конституційний Суд України в абзаці 9 пункту 5 мотивувальної частини рішення

№ 20-рп/2008 від 08 жовтня 2008 року звернув увагу на те, що положеннями пункту 1, абзацу третього пункту 5, пункту 9, абзацу третього пункту 10, пункту 11 розділу I Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (надалі – Закон № 717-V) скасовано право застрахованих громадян, що потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду, яке вони мали відповідно до приписів первинної редакції Закону № 1105-XIV. Проте зазначив, що право цих громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 ЦК України та статтею 237-1 КЗпП України їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).

Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (частини друга та третя статті 5 ЦК України).

З огляду на вказане Закон № 717-V не міг ретроспективно встановити обов`язок роботодавця з відшкодування моральної шкоди, щодо юридичної відповідальності, зокрема і цивільно-правової, оскільки новий закон застосовується лише тоді, коли він пом`якшує або скасовує відповідальність особи.

Тому суд вважає, що до спірних правовідносин слід застосовувати Закон № 1105-XIV у редакції, під час дії якої позивачеві була заподіяна моральна шкода у зв`язку з настанням страхового випадку та яка передбачала, що обов`язок відшкодувати таку шкоду покладається на Фонд. А відтак необґрунтованими є твердження відповідача про те, що Фонд не є належним відповідачем у справі.

Аналогічні висновки викладені в Постанові Великої Палати Верховного Суду від

20 листопада 2019 року у справі № 210/3177/17.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, завдання моральної шкоди іншій особі (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України).

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я (частина перша та пункт 1 частини другої статті 23 ЦК України).

Доводи відповідача про те, що позивач не довів моральні страждання, не маючи встановленого факту заподіяння йому моральної шкоди є необґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до Порядку встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров`я, пов`язаного з виконанням трудових обов`язків, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 22 листопада 1995 року № 212, який був чинним до 28 вересня 2012 року, МСЕК мала, серед іншого, обов`язок встановлювати факт спричинення моральної шкоди (підпункт «д» пункту 1.1).

Закону, який би передбачав можливість встановлення факту завдання моральної шкоди потерпілому від нещасного випадку на виробництві лише на підставі висновку МСЕК, немає.

Отже, наявність у МСЕК вказаного обов`язку не обмежує суд у праві встановити факт завдання моральної шкоди на підставі інших доказів, врахувавши характер каліцтва чи іншого ушкодження здоров`я, залишкову працездатність потерпілого тощо.

Матеріалами справи підтверджено, що позивачу первинно було встановлено втрату професійної працездатності 20.11.2001. Отже, останній на підставі статей 21, 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» в редакції, яка була чинна на момент встановлення стійкої втрати працездатності, має право на відшкодування моральної шкоди, завданої йому в результаті втрати професійної працездатності, саме за рахунок відповідача.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).

Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 210/5258/16-ц (касаційне провадження 14-463цс18).

Вирішуючи питання щодо розміру відшкодування моральної шкоди суд виходить з меж позовних вимог та доводів позовної заяви, тяжкості наслідків, які настали у здоров`ї позивача, незворотності таких наслідків, розміру втрати працездатності, без визначення групи інвалідності, покращення з часом стану здоров`я позивача (з 20% на 10%), постійний характер страждань позивача, який переносить постійний фізичний дискомфорт, обмежений в можливості звичайних повсякденних занять та активному спілкуванні, що вносить істотні вимушені зміни у життєвих стосунках.

Виходячи із засад розумності та справедливості, з урахуванням наслідків трудового каліцтва та ступеню втрати позивачем професійної працездатності, судом встановлені обставини щодо наявності правових підстав для відшкодування моральної шкоди позивачу, оскільки уже самим фактом втрати позивачем професійної працездатності йому спричинена моральна шкода.

З урахуванням наведеного, з відповідача на користь позивача необхідно стягнути моральну шкоду в розмірі 40 000 грн.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача підлягає стягненню судовий збір на користь держави в сумі 840 грн. 80 коп., виходячи з відповідної ставки судового збору станом на день звернення позивача до суду з позовом.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 10, 13, 19, 77-80, 89, 141, 258, 259, 263-265, 279, 352 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження його здоров`я, задовольнити частково.

Стягнути з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 40 000 (сорок тисяч) гривень на відшкодування моральної шкоди, заподіяної внаслідок ушкодження його здоров`я.

Стягнути з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області, на користь держави судовий збір у розмірі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 коп.

У решті позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Дніпровського апеляційного суду через Тернівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , проживає за адресою:

АДРЕСА_1 .

Відповідач: Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області, ЄДРПОУ - 41323962, місцезнаходження: 49020, м. Дніпро, пр.-т Д.Яворницького, буд. 93.

Повний текст рішення складено та підписано 22.10.2020 року.

Суддя: