Рішення № 92366764, 16.10.2020, Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 204/5079/20

Провадження № 2/204/1526/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 жовтня 2020 року м. Дніпро

Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого - судді Черкез Д.Л.,

за участю секретаря судового засідання Старостенко Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Дніпрі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виселення з квартири, -

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2020 року позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 , в якій просила: усунути для неї перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_2 ; стягнути з ОСОБА_2 на її користь заборгованість за комунальні платежі та судовий збір. В обґрунтування позову зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її дядько (брат її матері) - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після його смерті відкрилась спадщина на належне ОСОБА_3 майно. За життя ОСОБА_3 був складений заповіт, посвідчений державним нотаріусом Третьої дніпропетровської державної нотаріальної контори 19 липня 2002 року, зареєстрований в реєстрі за № 2-1202, згідно якого останній все належне йому майно, де б воно не знаходилось та з чого б воно не складалось, та все майно, що буде йому належати і на що він буде мати право за законом, заповів ОСОБА_1 . Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 20 січня 2014 року по справі № 204/7355/13-ц за ОСОБА_1 визнано право власності на квартиру АДРЕСА_1 , житловою площею 28,9 кв.м., загальною площею 45,1 кв.м. в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 . Зазначене рішення суду 20 травня 2014 року було зареєстровано в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Але суди продовжувались ще 6 років. Після рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська по справі № 204/5674/16-ц вона отримала новий витяг з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 17 липня 2020 року, а попередній витяг був скасований 14 липня 2020 року. З дня смерті ОСОБА_3 та на теперішній час у квартирі безпідставно проживає ОСОБА_2 . На всі звернення до ОСОБА_2 щодо звільнення квартири, остання відповідає відмовою. Відповідач у квартирі не зареєстрована, комунальні платежі не сплачує, наявні борги майже за 11 років, за останні декілька років борг становить більше 50 000,00 грн. Добровільно звільнити квартиру відповідач відмовляється, але в останню зустріч пообіцяла, що після рішення суду одразу ж звільнить квартиру. Гарантуючи захист права власності закон надає їй право вимагати усунення будь-яких порушень її права, права власника будинку. Стаття 383 ЦК України передбачає право власника будинку використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім`ї, інших осіб і розпоряджатися майном на свій розсуд. У зв`язку з викладеним позивач звернулась до суду з даним позовом.

У судове засідання позивач не з`явилась, але надала суду заяву в якій просила розглядати справу без її участі, позовні вимоги підтримала, просила позов задовольнити в повному обсязі, проти розгляду справи у заочному порядку не заперечувала.

Відповідач в судове засідання не з`явилась, про день, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином, причин неявки суду не повідомила.

Допитаний у судовому засіданні 30 вересня 2020 року у якості свідка ОСОБА_4 суду пояснив, що позивач є його матір`ю. ОСОБА_2 проживає у квартирі АДРЕСА_1 . При цьому, ОСОБА_2 фізично перешкоджає його матері у користуванні вищевказаною квартирою, не дає потрапити їй у вказану квартиру, хоча ОСОБА_2 відомо, що дана квартира належить його матері. Раніше у даній квартирі проживав дід - ОСОБА_3 . ОСОБА_2 є онукою ОСОБА_3 та за життя останнього час від часу проживала у даній квартирі. Після смерті ОСОБА_3 ОСОБА_2 залишилась проживати у квартирі АДРЕСА_1 та мешкає там вже більше 10 років. Протягом всього цього часу його мати не може потрапити у вказану квартиру. ОСОБА_2 зареєстрована у м. Нікополь та має там 2-кімнатну квартиру. Його матір зверталась до районного відділенні поліції з цього приводу, однак там їй пояснили, що їй необхідно звернутися до суду.

Допитана в судовому засіданні 30 вересня 2020 року у якості свідка ОСОБА_5 суду пояснила, що позивач ОСОБА_1 є її сусідкою, вони дружили 40 років. ОСОБА_3 вона також знала, оскільки вона є лікарем, а ОСОБА_3 часто хворів та ОСОБА_1 просила її оглянути ОСОБА_3 . За місцем мешкання ОСОБА_3 проживала також і його онука - ОСОБА_2 . ОСОБА_3 казав їй, що ОСОБА_2 обманює його, забирає пенсію. Одного разу, у 2011-2012 р.р. вона разом з ОСОБА_1 приїжджали на АДРЕСА_2 та намагались потрапити у квартиру, однак ОСОБА_2 їй у квартиру не пускала. Сусіди повідомляли, що ОСОБА_2 дійсно проживає у вказаній квартирі. Потім почалися суди та більше вона у тій квартирі не була.

Згідно ч. 4 ст. 223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення). За згодою позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

У зв`язку з неявкою осіб, які приймають участь у справі, суд розглядає справу у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Дослідивши матеріали справи, допитавши свідків та оцінивши наявні докази у їх сукупності, судом встановлені наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на праві власності належала квартира АДРЕСА_1 .

19 липня 2002 року ОСОБА_3 склав заповіт, посвідчений державним нотаріусом Третьої Дніпропетровської державної нотаріальної контори Хилько Л.А., зареєстрований в реєстрі за № 2-1202, в якому все своє майно, де б воно не було та з чого б воно не складалося, і взагалі все те, що йому належатиме і на що за законом він матиме право, він заповів ОСОБА_1 - позивачу по справі.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер. Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина на належне йому нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_1 .

Вказані обставини були встановлені судом у рішенні Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 08 серпня 2019 року по справі № 204/5674/16-ц, яке набрало законної сили, а тому на підставі ч. 4 ст. 82 ЦПК України вони не підлягають доказуванню під час розгляду даної справи.

Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 08 серпня 2019 року по справі № 204/5674/16-ц було визнано за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 , житловою площею 28,9 кв.м, загальною площею 45,1 кв.м, яка складається: з 1 - коридор, 2 - кладова, 3 - кухня, 4 - житлова, 5 - житлова, 6 - ванна, 7 - вбиральня, І - балкон, ІІ - лоджія, в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 10-14).

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 04 лютого 2020 року (ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 07 лютого 2020 року виправлено описку у вступній частині постанови Дніпровського апеляційного суду від 04 лютого 2020 року, вказавши правильно «04 лютого 2020 року», замість помилково зазначеного «04 грудня 2020 року» (а.с. 28-30)) рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 08 серпня 2019 року було залишено без змін (а.с. 15-27).

Право власності на квартиру АДРЕСА_1 було зареєстровано за ОСОБА_1 (номер запису про право власності - 37370697), що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 216805370 від 17 липня 2020 року (а.с. 31).

Звертаючись до суду з даним позовом ОСОБА_1 посилалась на те, що вона не може користуватись та розпоряджатись належною їй на праві власності квартирою АДРЕСА_1 , оскільки до теперішнього часу там проживає відповідач ОСОБА_2 , яка є онукою померлого ОСОБА_3 , яка добровільно виселитись відмовляється та чинить їй перешкоди у користуванні квартирою, при цьому у вказаній квартирі ОСОБА_2 не зареєстрована.

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За приписами ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його прав, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння.

У відповідності до ст. 47 Конституції України ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

З довідки № 11421 про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб, виданої 28 вересня 2020 року Відділом обліку проживання фізичних осіб Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради вбачається, що відповідач ОСОБА_2 у квартирі АДРЕСА_1 не зареєстрована (а.с. 55).

Допитані під час розгляду справи свідки ОСОБА_4 та ОСОБА_5 суду пояснили, що ОСОБА_2 дійсно проживає у квартирі АДРЕСА_1 та чинить перешкоди ОСОБА_1 у користуванні вказаною квартирою, внаслідок яких остання не може потрапити у квартиру.

Таким чином, суд вважає доведеним факт вчинення відповідачем перешкод позивачу у користуванні належною останній на праві приватної власності квартирою АДРЕСА_1 .

При цьому, законних підстав для проживання ОСОБА_2 у належній позивачу квартирі АДРЕСА_1 під час розгляду справи судом не встановлено.

Права власника квартири визначені ст. 383 ЦК України, яка передбачає право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім`ї, інших осіб, розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання у права власника можливо лише з підстав, передбачених законом.

У відповідності зі ст. 41 Конституції України кожний має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності здобувається в порядку, визначеному законом.

Відповідно до ст. 150 Житлового кодексу громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Отже, з огляду на наведене суд вважає, що відповідачем було порушено право позивача на користування належною позивачу на праві приватної власності квартирою АДРЕСА_1 , яке підлягає судовому захисту та яке слід відновити, усунувши ОСОБА_1 перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_2 , оскільки саме такий спосіб захисту сприятиме відновленню порушених прав позивача та характеру тих правовідносин, які склалися між сторонами, у зв`язку з чим позовні вимоги ОСОБА_1 в цій частині підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 на її користь заборгованості за комунальні платежі суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Однак, жодних належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на підтвердження позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за комунальні платежі позивачем до суду не надано.

Більш того, позивачем у позовній заяві не визначений зміст позовної вимоги, а саме не зазначено який розмір заборгованості за комунальні платежі вона просить стягнути з відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Надані позивачем копії рахунків за комунальні послуги (а.с. 56-57) не містять інформації за який період утворилась заборгованість, не містять інформації щодо розміру такої заборгованості та з комунальних платежів за які послуги вона складається, а також не підтверджують, що заборгованість утворилась саме у зв`язку з несплатою ОСОБА_2 комунальних послуг.

При цьому, згідно ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Подання позивачем доказів на підтвердження обставин справи є обов`язковим, оскільки в цій частині між сторонами виникає спір про право та такі докази мають значення для ухвалення рішення по справі.

За таких обставин, суд приходить до переконливого висновку, що заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за комунальні платежі є недоведеними, у зв`язку з чим у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в цій частині слід відмовити за недоведеністю.

Таким чином, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково, а саме задоволено одну позовну вимогу немайнового характеру, то з відповідача на користь позивача повинно бути стягнуто судовий збір у розмірі 840,80 грн.

На підставі ст.ст. 41, 47 Конституції України, ст.ст. 15, 319, 383, 391 ЦК України, ст. 150 Житлового кодексу, та керуючись ст.ст. 2, 4, 76-81, 82, 133, 141, 142, 259, 263-265, 268, 272, 273, 280-282 ЦПК України,-

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виселення з квартири - задовольнити частково.

Усунути ОСОБА_1 перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_2 .

Стягнути з ОСОБА_2 (яка проживає за адресою: АДРЕСА_3 ), на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (РНОКПП - НОМЕР_1 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_4 ) судовий збір у розмірі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень, 80 копійок).

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яка може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Д.Л. Черкез