Рішення № 92366643, 22.10.2020, Кіровський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 203/3250/20

Провадження № 2/0203/1125/2020

КІРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2020 року Кіровський районний суд м. Дніпропетровська, в особі судді Колесніченко О.В., розглянувши у спрощеному порядку в письмовому провадженні у м. Дніпрі в залі суду цивільну справу у паперовій формі за позовом Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, –

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2020 року позивач, АТ КБ «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570, м. Київ), з підстав прострочення зобов`язання за договором пред`явив вимоги на предмет стягнення з відповідача, ОСОБА_1 , заборгованості станом на 20 липня 2020 року на суму 21523,31 грн., з яких 20324,64 грн. заборгованості за тілом кредиту, в тому числі за простроченим, 1198,67 грн. заборгованість за простроченими відсотками.

АТ КБ «ПриватБанк», будучи правонаступником публічного акціонерного товариства, в обґрунтування підстав позову посилається на укладення договору банківських послуг шляхом підписання 04 листопада 2014 року анкети-заяви про приєднання відповідача до Умов та Правил надання банківських послуг, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, на підставі чого відповідачу була видана платіжна картка з встановленим кредитним лімітом на ініційований ним переказ коштів під проценти за користування на строк дії емітованої позивачем картки, чим відповідач скористався для розрахунків у побуті, але з поверненням кредиту і сплатою процентів прострочив, на позасудові вимоги про погашення заборгованості не реагує.

Наведені у позовній заяві доводи і міркування про забезпечений неустойками і наданий під проценти кредит позивач аргументував змістом договору, зафіксованим у кількох письмових та електронних документах, відповідно до п.п.1.1.5.1, 2.1.1.2.3, 2.1.1.2.4 Умов та Правил надання банківських послуг, за якими клієнт надає банку право змінювати у будь-який момент кредитний ліміт у бік зменшення чи збільшення, тим самим безумовно погоджуючись в момент укладання договору на прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту, встановленого за рішенням банку.

Відповідач свій відзив не подав, маючи у повному обсязі можливість реалізувати надані Законом процесуальні права на заперечення для спростування аргументів позовної заяви; про жодні причини неможливості подання доказів письмово суду не повідомляв.

З відкриттям спрощеного позовного провадження за ухвалою суду від 24 вересня 2020 року з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду цієї справи по суті на засадах диспозитивності проведена її письмова підготовка без виникнення процесуальних ускладнень та без потреби у витребуванні доказів чи у сприянні в поданні доказів іншим чином.

Суд, дослідивши зібрані докази, відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України дійшов висновку про вирішення справи в межах заявлених вимог за наявними в ній матеріалами з відмовою у позові, виходячи з встановлених у судовому засіданні наступних обставин.

Предметом позову у даній справі є стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором у розмірі 21523,31 грн., з яких 20324,64 грн. заборгованості за тілом кредиту, в тому числі за простроченим, 1198,67 грн. заборгованість за простроченими відсотками.

Згідно доводів позовної заяви 04 листопада 2014 року між банком та ОСОБА_1 , відповідачем у справі, укладено кредитний договір, відповідно до якого останній отримав кредит без визначеного розміру у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.

На підтвердження факту укладення з відповідачем кредитного договору позивачем надано анкету-заяву від 04 листопада 2014 року про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку (а.с.21), яка хоч і містить підпис від імені ОСОБА_1 , проте не містить інформації про виявлене бажання оформити на своє ім`я дебетову особисту картку, не містить даних, якою саме послугою мав намір скористатись позичальник, не містить зазначений бажаний кредитний ліміт, а також, не зазначено індивідуального номеру картки та відкритого за цією заявою банківського рахунку, строку дії та який кредитний ліміт їй було встановлено; не містить істотних умов договору (базову процентну ставку, порядок погашення кредиту, пільговий період та інше), як це передбачено нормами ст. ст. 207, 1055 ЦК України, при цьому, надана до заяви-анкети у паперовій формі інформація щодо типу кредитного продукту та основних умов кредитування з урахуванням побажань споживача хоча і підписані ОСОБА_1 , однак її підпис датується 22 лютого 2019 року, що не відповідає даті написання заяви-анкети 04 листопада 2014 року та не містить чіткого визначення типу кредитного продукту, який отримав відповідач з певними умовами його отримання та користування, а містить лише варіанти можливих послуг різноманітних видів кредитних продуктів, як то картка «Універсальна» та «Універсальна ГОЛД» з різними умовами, які пропонуються банком взагалі(а.с.22-25).

Також це не підтверджується і наданим Витягом з тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна»(а.с.26,27).

Також банком наданий до позовної заяви витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, який не підписано позичальником (а.с.28-87).

Крім того, посилаючись в позовній заяві на Тарифи банку та інформацію про кредитні продукти у вигляді карток «Універсальна» та Універсальна ГОЛД», як документи, що регулюють тарифи обслуговування різних видів кредитів та кредитних карт, позивач до позовної заяви не обґрунтував якими саме пунктами цих Тарифів визначені тарифи для того типу картки, яку виявив бажання оформити відповідач згідно заяви, з огляду на те, що в заяві взагалі не визначено жодного типу картки, який бажає отримати відповідач та на яких умовах.

Кожен вид кредитної картки «Універсальна» та «Універсальна ГОЛД» передбачає пільговий період, базову процентну ставку на місяць, обов`язковий щомісячний платіж, пеню за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів.

При цьому, довідка про видачу кредитних карток на ім`я ОСОБА_1 містить декілька номерів карток, як то № НОМЕР_1 з датою відкриття 11 листопада 2016 року, № НОМЕР_2 з датою видачі 24 січня 2017 року, № НОМЕР_3 з датою видачі 29 січня 2019 року, видача яких аж ніяк не відповідає даті анкети-заяви від 04 листопада 2014 року (а.с.19).

Додана довідка про зміну умов кредитування на а.с. 20 міститься відомості про старт карткового рахунку 11 листопада 2016 року за номером карти № НОМЕР_1 та не містить ні підпису позичальника, ні інших істотних умов укладеного кредитного договору, а також не містить достатніх даних, які б давали підстави вважати поза розумним сумнівом, що саме ця довідка стосується зміни умов кредитування за договором, оформленим анкетою-заявою від 04 листопада 2014 року, з урахуванням тієї обставини, що ця заява не містить ні індивідуального номеру отриманої картки, ні номеру банківського рахунку, відкритого за карткою, ні розміру стартового кредитного ліміту, який нібито видавався відповідачеві у листопаді 2014 року.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

У ході судового розгляду встановлено, що надана позивачем анкета-заява про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку (а.с.21), окрім підпису від імені ОСОБА_1 , не містить даних якою кредитною послугою мав намір скористатись позичальник, не містить зазначений бажаний кредитний ліміт, процентну ставку, а також, який саме вид платіжної картки банком фактично було видано відповідачу відповідно до його заяви від 04 листопада 2014 року, її номеру, строку дії та який кредитний ліміт йому було встановлено станом на день підписання анкети-заяви від 04 листопада 2014 року; не містить істотних умов договору (базову процентну ставку, порядок погашення кредиту, пільговий період та інше). Доданий до позовної заяви витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку не підписано позичальником, як і не підписана довідка про зміну умов кредитування на а.с.20.

Умови та Правила надання банківських послуг, які не містять підпису відповідача та не мають дати їх складання позивачем, у судовій практиці застосування ст. 207 ЦК України за висновками Верховного Суду України в постанові № 6-16цс15 від 11 березня 2015 року не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами договору, оскільки такий документ не може без сумнівів підтверджувати, що саме ці Умови розумів позичальник, підписуючи заяву-анкету.

За офіційним тлумаченням частини четвертої статті 42 Конституції України в рішенні Конституційного Суду України від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин і свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту, з огляду на що споживач послуг банку приєднується лише до тих умов, з якими він ознайомлений, а банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші.

Відповідно, суд відкидає аргументи позивача про застереження у заяві-анкеті перед місцем її підписання відповідачем, що ця заява разом із Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку становить між сторонами договір банківських послуг, внаслідок їх явної неприйнятності з огляду на усталену судову практику застосування ст. ст. 207, 634 ЦК України за висновками Великої палати Верховного Суду, викладеними третього липня 2019 року у постанові № 14-131цс19, про неприпустимість покладання на слабшу сторону – споживача невиправданого тягаря з`ясування змісту кредитного договору.

За відсутності в заяві-анкеті домовленості сторін про сплату комісій, пені та штрафів за несвоєчасне повернення кредиту надані позивачем банком витяги з тарифів і умов, які не містять підпису відповідача, в судовій практиці застосування ст. ст. 633, 634 ЦК України за висновками Великої палати Верховного Суду у зазначеній постанові № 14-131цс19 не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного з відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не можуть підтверджувати вказаних обставин.

Враховуючи поділ умов договору щодо процентів та неустойки відповідно до ст. 628 ЦК України на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі), у з`ясованих судом обставинах відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення строків виконання, а також ціну договору в формі сплати комісій та в тому розмірі процентів, яких по суду відшукує позивач саме у цій справі.

Так, номер банківського рахунку у підписаній від імені ОСОБА_1 в заяві-анкеті позивачем зазначений не був, а до позовної заяви додано виписки про рух коштів на клієнтському рахунку про зарахування позивачем коштів на виконання ч. 2 ст. 1068 ЦК України в розмірі встановленого кредитного ліміту 4000 грн. на користь відповідача, що аж ніяк не відповідає тілу кредиту в розмірі 20 324,64 грн., як про це зазначає позивач у позовній заяві, внаслідок чого у суду відсутні достатні достовірні фактичні дані передачі коштів кредитного ліміту у будь-якому розмірі у власність відповідача на умовах кредитного договору від 04 листопада 2014 року згідно з ст. 1054 ЦК України, як при підписанні анкети-заяви, так і в момент видачі платіжної карти у 2016 році, відповідно до наданої довідки про надання кредитних карток на ім`я ОСОБА_1 (а.с.19).

Положеннями статті 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Таким чином, матеріали справи не містять письмових доказів на підтвердження факту отримання ОСОБА_1 за кредитним договором від 04 листопада 2014 року кредитних коштів в обумовленому кредитним договором розмірі, оскільки договором такий розмір не узгоджувався, картка 04 листопада 2014 року не видавалась, а з доданої незавіреної належним чином роздруківки руху коштів по картці на ім`я ОСОБА_1 видно, що 04 листопада 2014 року відповідач взагалі ніяких коштів не отримував, встановлення кредитного ліміту датовано 11 листопада 2016 року, що не відповідає даті підписання анкети-заяви 04 листопада 2014 року.

Таким чином і незавірена належним чином уповноваженою особою роздруківка руху коштів по картці містить дані з 11 листопада 2016 року лише на суму у валюті картки 200 грн., а ніяк ні у валюті картки у 20324,64 грн., що суперечить наданій довідці про встановлення кредитного ліміту 11 листопада 2016 року в розмірі 4000 грн. При цьому, належить відзначити, що за даними розрахунку заборгованості (а.с.12-18) також від дати 11 листопада 2016 року від суми кредиту у 200 грн. проводилась операція по видачі готівки у відділенні банку на суму 200 грн., що не може свідчити про отримання кредиту ОСОБА_1 04 листопада 2014 року у будь-якому розмірі, а іншого отримання відповідачем кредитних коштів судом не встановлено, тому суд критично оцінює такий розрахунок та виписку про рух кошті до цього розрахунку.

Також належить відзначити, що оскільки Умови та Правила надання банківських послуг відповідачем не підписувались, то не є складовою кредитного договору, у зв`язку з чим доводи позивача про визначення позивачем на підставі п. 2.1.1.2.5 вказаних Умов та Правил будь-якого розміру кредитного ліміту, його збільшення/зменшення на власний розсуд без погодження таких умов у вказаній вище Анкеті-заяві суд до уваги не приймає.

Відповідно, з письмових доказів, наданих стороною позивача, неможливо встановити чітку дату надання позивачем відповідачеві кредиту та розмір кредитного ліміту дійсно визначеного на картку, оскільки саме про отримання карткового кредиту заявляє позивач у позовній заяві, а тому неможливо визначити розмір заборгованості за договором, оскільки його розрахунок виходить безпосередньо з розміру наданого банком кредиту.

Такі висновки судом зроблені відповідно до ч.4 ст. 263 ЦПК України з урахуванням правових позицій, висловлених Верховним Судом у постанові Великої палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 14-131цс19, постановах Верховного Суду від 09 січня 2020 року у справі № 203/4297/18, 09 січня 2020 року у справі № 204/6608/18, а також у постанові Верховного Суду від 27 березня 2020 року №703/3063/18.

Судові витрати з урахуванням п.2 ч.2 ст. 141 ЦПК України відносяться на рахунок позивача.

Керуючись ст. ст. 3, 4, 11-13, 81, 141, 209, 258, 263-265, 268, 274, 279 ЦПК України, суд, –

ВИРІШИВ:

Акціонерному товариству комерційному банку «ПриватБанк» в задоволенні його позову до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовити в повному обсязі.

Судовий збір віднести на рахунок позивача.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги у паперовій формі до Дніпровського апеляційного суду через Кіровський районний суд м. Дніпропетровська протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текс складено 22.10.2020.

Суддя О.В. Колесніченко