Рішення № 92356559, 21.10.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 жовтня 2020 року м. Київ № 640/20406/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Скочок Т.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 доГоловного управління Пенсійного фонду України в м. Києві прозобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулась ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити та виплачувати у подальшому ОСОБА_1 пенсію за віком за 04.04.2019 (з дати першого звернення за призначенням пенсії) у розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.

В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено про те, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві безпідставно відмовлено у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком, оскільки, як наголошено у позовній заяві, при віці 82 роки і страховому стажі понад 32 роки, остання набула усіх необхідних умов для призначення пенсії за віком.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), встановлено відповідачу строк для надання відзиву та витребувано від останнього відповідні матеріали та докази.

Відповідач не скористався наданим йому правом на подання до суду відзиву, а також не повідомив суд про причини неможливості його подання, з огляду на що, суд звертає увагу на положення ч. 4 ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якими, неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову. Крім того, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч. 6 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України).

Разом з тим, 13.12.2019 від представника відповідача через канцелярію суду надійшла копія матеріалів пенсійної справи ОСОБА_1 .

З урахуванням викладеного, виходячи з положень п. 2 ч. 1 ст. 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов до висновку про можливість розгляду даної адміністративної справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Як вбачається з наявних у матеріалах справи доказів, представник ОСОБА_1 за дорученням звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про призначення останній пенсії за віком від 04.04.2019, до якої долучено особисту заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії (оригінал), довіреність представників (оригінал), посвідчення особи № НОМЕР_1 (оригінал для ознайомлення та нотаріально завірена копія), ІПН (оригінал для ознайомлення та нотаріально завірена копія), диплом (оригінал для ознайомлення та нотаріально завірена копія), свідоцтво ветерана праці (оригінал для ознайомлення та нотаріально завірена копія), свідоцтво про одруження (оригінал для ознайомлення та нотаріально завірена копія), свідоцтво до медалі ветерана праці (оригінал для ознайомлення та нотаріально завірена копія).

Листом від 22.04.2019 №84781/03 Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві повідомлено представника ОСОБА_1 про те, що у силу Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, заява про призначення (перерахунок) пенсії з необхідними документами, подається пенсіонером особисто або його законним представником за довіреністю до органу, що призначає пенсію за місцем реєстрації або фактичного проживання. При цьому, у даному листі зауважено, що представництво за довіреністю, яке ґрунтується на договорі, не є представництвом за законом. Крім того, за висновком Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, за результатами аналізу документів, які були надані для призначення пенсії за віком ОСОБА_1 , встановлено, що у даному пакеті документів відсутні оригінали та копії паспорту громадянки України та трудової книжки гр. ОСОБА_1 . На підставі викладеного, законні підстави для призначення останній пенсії за віком, відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», як громадянці України, яка виїхала на постійне місце проживання до Ізраїлю, відсутні.

З огляду на наведене, вважаючи власні права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернувся з позовом до суду.

Розглядаючи справу по суті, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч. 1 ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996, ратифікована Законом України від 14.09.2006 №137-V, яка набрала чинності з 01.02.2007 (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (п. 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.

Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов`язаннями України.

Нормативно-правовим актом, який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом, є Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (тут і надалі у редакції, яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності, зокрема, наступного страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років.

Так, за твердженням представника позивача, ОСОБА_1 при віці 82 роки має страховий стаж понад 32 роки, згідно із записами трудової книжки, про що зазначено у заяві від 04.04.2019, поданій до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві.

У свою чергу, порядок звернення за призначенням (перерахунком) пенсії врегульовано положеннями ст. 44 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у силу ч. 1 якої, заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

З аналізу наведених законодавчих положень вбачається, що заява про призначення пенсії разом з усіма необхідними документами подається до відповідного органу Пенсійного фонду України особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

З приводу викладеного, слід одразу зазначити про необґрунтованість тверджень представника відповідача про те, що представництво за довіреністю, яке ґрунтується на договорі, не є представництвом за законом, оскільки положення ч. 1 ст. 44 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» чітко передбачають можливість подання заяви про призначення пенсії або особисто особою або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально. У той же час, посилання представника відповідача на приписи Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (надалі - Порядок №22-1), суд визнає необґрунтованими, оскільки, виходячи зі змісту наведених положень Порядку №22-1, Правління Пенсійного фонду України під час визначення особи, уповноваженої на подачу відповідних заяв, оперує різними поняттями представництва «представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально», «представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, або законного представника», «законним представником». Разом з тим, приписи Цивільного кодексу України, як акту вищої юридичної сили, що містить у собі спеціальні правові норми, які регулюють питання представництва, визначають як рівнозначні за своєю правовою природою такі види представництва, які виникають на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства, відмінність між якими полягає лише у порядку оформлення такого представництва. Крім того, ч. 1 ст. 44 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», які наведено вище, також передбачають подання відповідних заяв особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Пунктом 16 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років.

Відповідно до ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення», до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.

До стажу роботи зараховується також, зокрема, будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

У силу ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та ч. 1 ст. 48 Кодексу законів про працю України, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Відповідно до п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (надалі - Порядок № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

З аналізу наведених законодавчих положень у сукупності вбачається, що обов`язок щодо надання документів, необхідних для призначення пенсії, тобто як трудової книжки, так і уточнюючих довідок (у разі необхідності) покладено на заявника (у даному разі на позивача). Водночас, приписи ч. 3 ст. 44 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачають право органів Пенсійного фонду вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.

Тобто, можливість витребування органами Пенсійного фонду відповідних документів обґрунтовується необхідністю перевірки та/або уточнення даних, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, а не з метою первинного збирання таких документів, обов`язок чого покладено на заявника (у даному разі на позивача).

Крім того, суд звертає увагу, що у заяві від 04.04.2019, поданій представником позивача до Головного управління Пенсійного фонду України, з метою призначення ОСОБА_1 пенсії, останнім наголошено про наявність в останньої достатнього страхового стражу, згідно із записами у трудовій книжці. При цьому, оригіналу чи копії трудової книжки до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві не надано, а також не зазначено про причини неможливості її подання до органу Пенсійного фонду.

Суд також вказує, що згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

З урахуванням викладеного, суд звертає увагу, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві правомірно відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком, з огляду на відсутність доказів, які б підтверджували наявність в останньої достатнього страхового стажу.

У силу ч.ч. 1 та 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Беручи до уваги викладене, суд дійшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог та відсутність підстав для задоволення останніх.

Керуючись ст.ст. 77, 139, 246, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ 42098368, адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16) відмовити у повному обсязі.

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Т.О. Скочок