Рішення № 92356491, 20.10.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 жовтня 2020 року м. Київ № 640/16010/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Федорчука А.Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 (

АДРЕСА_1 )

до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (04116, м.

Київ, вул. Шолуденка, 33/19)

про визнання протиправною та скасування вимоги від 15 травня 2019 року,-

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (надалі по тексту - позивач) з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (надалі по тексту - відповідач), в якому просить суд: визнати протиправною та скасувати складену відповідачем вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 15 травня 2019 року №Ф-217311-17 на суму 5211,36 грн (надалі по тексту - оскаржувана вимога).

Заявлені вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач не мав законних підстав для складання оскаржуваної вимоги, оскільки підприємницька діяльність позивача була припинена ще у 2001 році.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 жовтня 2019 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Представник відповідача надав до суду відзив на адміністративний позов, у якому зазначив, що згідно з даними інтегрованої картки позивача по єдиному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (надалі по тексту - єдиний внесок), контролюючим органом в автоматичному режимі збільшено зобов`язання, у зв`язку з чим у позивача утворилася недоїмка у розмірі 5211,36 грн. Відповідач вважає, що оскаржувана вимога складена у відповідності до норм Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року №2464-VI (надалі по тексту - Закон України №2464-VI).

З огляду на викладене вище, справа розглядається в порядку спрощеного провадження без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі, на підставі наявних у справі матеріалів.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

15 травня 2019 року відповідачем складено оскаржувану вимогу, згідно з якою, станом на 30 квітня 2019 року за позивачем обліковується заборгованість за сплати єдиного внеску у розмірі 5211,36 грн.

Вказана вимога позивачем оскаржена до Державної фіскальної служби України, однак скарга позивача залишена без розгляду.

Незгода позивача із вимогою від 15 травня 2019 року зумовила його звернення до суду з даним адміністративним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені Законом України №2464-VI. Норми вказаного Закону у даному рішенні застосовуються у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

Слід зазначити, що до Закону України №2464-VI з 01 січня 2017 року Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року №1774-VIII були внесені зміни, які запровадили, серед іншого, сплату єдиного внеску для фізичних осіб-підприємців (крім тих, які обрали спрощену систему оподаткування) та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, у сумі, що не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску, незалежно від отримання доходу (прибутку) у місяці нарахування єдиного внеску.

Зокрема, пунктом 2 частини 1 статті 1 Закону України №2464-VI визначено, що єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону (частина 1 статті 2 Закону України №2464-VI).

Виключно цим Законом визначаються, зокрема, платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску (частина 2 статті 2 Закону України №2464-VI).

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону України №2464-VI, платниками єдиного внеску є: фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини 1 статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (пункт 2 частини 1 статті 7 Закону України №2464-VI).

Частинами 2, 3 статті 9 Закону України №2464-VI визначено, що обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Обчислення єдиного внеску податковими органами у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до податкових органів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Відповідно до абзацу 3 частини 8 статті 9 Закону України №2464-VI у редакції, яка діяла до 31 грудня 2017 року, платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 частини 1 статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

При цьому, у редакції статті 9 Закону України №2464-VI, яка діє з 01 січня 2018 року, встановлено, що платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини 1 статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Отже, необхідною умовою для сплати особою єдиного внеску є провадження такою особою, зокрема підприємницької діяльності в не залежності від отримання доходу від такої діяльності.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статі 6 Закону України №2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Пунктом 7 частини 1 статті 13 Закону України №2464-VI передбачено, що органи доходів і зборів мають право стягувати з платників несплачені суми єдиного внеску.

За правилами частин 1-4 статті 25 Закону України №2464-VI рішення, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов`язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами.

Положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов`язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

У разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.

Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.

Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.

Форма вимоги про сплату боргу (недоїмки) для платника єдиного внеску - фізичної особи станом на 15 травня 2019 року затверджена наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року №449 «Про затвердження Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (надалі по тексту - Інструкція №449) та наведена у додатку 7 до вказаної Інструкції.

Згідно розділу VI зазначеної вище Інструкції, до платників, які не виконали визначені Законом обов`язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.

У разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції.

Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.

Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.

Органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.

У випадку, передбаченому абзацом другим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) приймається відповідним органом доходів і зборів протягом 10 робочих днів з дня, що настає за днем вручення платнику акта перевірки, а за наявності заперечень платника єдиного внеску до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки.

Орган доходів і зборів надсилає (вручає) вимогу про сплату боргу (недоїмки) платнику єдиного внеску протягом трьох робочих днів з дня її винесення.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень.

Протягом 10 календарних днів із дня одержання вимоги про сплату боргу (недоїмки) платник зобов`язаний сплатити зазначені у пункті 1 вимоги суми недоїмки, штрафів та пені.

У разі незгоди з розрахунком органу доходів і зборів суми боргу (недоїмки) платник єдиного внеску протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання вимоги, узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату боргу (недоїмки) в адміністративному або судовому порядку.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачу автоматично сформована оскаржувана вимога на суму 5211,36 грн. Підставою для формування оскаржуваної вимоги стали відомості щодо заборгованості зі сплати єдиного внеску, відображені в облікових даних платника.

Однак, як зазначено в адміністративному позові, за позивачем не може обліковуватися заборгованість зі сплати єдиного внеску, оскільки він, згідно з нормами Закону України №2464-VI, не є платником єдиного внеску, оскільки підприємницька діяльність позивача, як стверджує останній, припинена ще у 2001 році, про що податковий орган було повідомлено.

Будь-яких пояснень щодо викладених вище тверджень позивача представник відповідача суду не надав, натомість зазначив, що за даними інформаційної системи органу доходів і зборів позивач перебуває на обліку в ДПІ у Дніпровському рані Головного управління ДФС у м. Києві як фізична особа-підприємець з 14 січня 1996 року на загальній системі оподаткування. В інтегрованій картці позивача по коду платежу 71040000 (для фізичних осіб-підприємців, у тому числі, які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність) обліковуються автоматичні нарахування єдиного внеску фізичної особи-підприємця, що перебуває на загальній системі оподаткування, у розмірі мінімального страхового внеску за кожен місяць на загальну суму 10719,72 грн, а саме за: IV квартал 2018 року - 2457,18 грн; І-ІІІ квартали 2019 року - 8262,54 грн. При цьому суд зауважує, що оскаржувана вимога складена на суму 5211,36 грн.

Зважаючи на викладене, суд зазначає, що у матеріалах справи міститься копія довідки від 01 жовтня 2007 року №125/739/6-29, виданої ДПІ у Дніпровському районі м. Києва, з якої вбачається, що у зв`язку із прийняттям рішення про припинення підприємницької діяльності фізичною особою - позивачем до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців внесено запис від 15 квітня 2003 року за №5525. Також у довідці зазначено, що позивачем проведені остаточні розрахунки щодо податків і зборів (обов`язкових платежів), які справляються до бюджетів та державних цільових фондів та стосовно яких контролюючими органами є органи державної податкової служби.

Також у матеріалах справи міститься надана позивачем копія витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, у якій зазначено, що станом на 21 серпня 2019 року в Єдиному державному реєстрі записів щодо позивача не знайдено.

Слід зауважити, що створення та ведення Єдиного державного реєстру були передбачені Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» від 15 травня 2003 року №755-IV, який набрав чинності 01 липня 2004 року.

На момент припинення (скасування) підприємницької діяльності позивача порядок державної реєстрації, перереєстрації суб`єктів підприємницької діяльності, а також порядок скасування державної реєстрації суб`єктів підприємницької діяльності був визначений Положенням про державну реєстрацію суб`єктів підприємницької діяльності, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998 року №740.

Так, зі змісту пунктів 37, 38 зазначеного Положення вбачається, що скасування державної реєстрації суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи здійснювалося шляхом виключення його з Реєстру суб`єктів підприємницької діяльності. Обов`язок повідомити органи державної податкової служби про скасування державної реєстрації суб`єкта підприємницької діяльності було покладено на орган державної реєстрації.

Таким чином, враховуючи викладені положення та встановлені у ході розгляду справи обставини, суд робить висновок, що підприємницька діяльність позивача починаючи з 15 квітня 2003 року дійсно є припиненою у визначеному законом порядку. А тому, у відповідача були відсутні підстави для складання оскаржуваної вимоги, у зв`язку з чим така вимога є протиправною та такою, що підлягає скасуванню.

Відповідно до частини 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У розумінні частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими, а тому позов підлягає задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати складену Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 15 травня 2019 року №Ф-217311-17 на суму 5211,36 грн.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені ним документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривні 40 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 39439980).

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення встановленого ст. 295 КАС України строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи: апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Суддя А.Б. Федорчук