Рішення № 92356480, 20.10.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 жовтня 2020 року м. Київ №640/19635/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Шейко Т.І.,

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 до Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ)проскасування постанов Третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_2 , встановив:

ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_2 , в якому просила:

-визнати протиправними дії державного виконавця Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Цтібор Івана Івановича по накладенню на ОСОБА_1 штрафу та стягнення витрат виконавчого провадження та скасувати постанову державного виконавця Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Цтібор Івана Івановича від 09 квітня 2020 року у виконавчому провадженні №60556835 про накладення штрафу на користь держави у розмірі 1700,00 грн. та постанову від 09 квітня 2020 року про стягнення витрат виконавчого провадження у розмірі 195,30 грн.

Позовні вимоги позивачка мотивувала тим, що рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 20 червня 2019 року у справі №755/10363/18 позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Служба у справах дітей Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації, про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною, визначення способів участі у її вихованні та зобов`язання вчинити певні дії - задоволено частково. Встановлено графік спілкування дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , із батьком - ОСОБА_2 . При цьому перші три місяці від дня набрання законної сили судовим рішенням ці спілкування мали відбувались в рекреаційних зонах та зонах дитячого дозвілля в присутності матері. Натомість батько дитини рішення суду не виконував, а зловживаючи своїм правом, 16 серпня 2019 року отримав виконавчого листа у справі №755/10363/18 та у листопаді 2019 року направив його до Голосіївського РВ ДВС м. Київ ГТУ юстиції у м. Києві.

27 листопада 2019 року державний виконавець викликав боржника ОСОБА_1 з`явитись до виконавця 11 грудня 2019 року, посилаючись при цьому на розділ IX пункту 5 Інструкції з організації примусового виконання рішень, та зазначив, що державний виконавець визначає час та (або) місце побачення стягувача з дитиною, враховуючи позицію сторін виконавчого провадження та інтереси дитини, шляхом винесення постанови про визначення часу та (або) місця побачення стягувача з дитиною.

11 грудня 2019 року позивачка прибула до виконавця та надала пояснення з приводу неможливості виконання рішення суду у зв`язку із невиконанням стягувачем встановленого судом графіку.

ІНФОРМАЦІЯ_3 позивачка письмово повідомила начальника виконавчої служби про те, що у зв`язку із пандемією коронавірусу на період дії карантину дитина буде знаходитись в ізоляції поза межами міста, в селі у дідуся та бабусі.

09 квітня 2020 року державний виконавець склав вимогу, згідно якої вимагав перенесення виконання рішення суду у зв`язку із заходами, пов`язаними з карантином, так як в резолютивній частині судового рішення місцем побачення зазначено місця рекреаційних зон та зон дитячого дозвілля.

Водночас, 09 квітня 2020 року державний виконавець виніс постанову, якою застосував до позивачки штраф у розмірі 1700,00 грн., мотивуючи постанову тим, що відбувся вихід за місцем (не відомо за яким), стягувач прибув, а боржник не виконав вимоги судового рішення. При цьому зазначивши, що було складено державним виконавцем відповідний акт.

Також 09 квітня 2020 року державний виконавець виніс постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження у розмірі 195,30 грн.

Вважаючи протиправними постанови державного виконавця від 09 квітня 2020 року про застосування штрафу та визначення мінімальних витрат виконавчого провадження, позивачка звернулась до суду із даним позовом.

Беручи до уваги наведені позивачем обгрунтування щодо причин пропуску строку звернення до суду із заявленими позовними вимогами, ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 вересня 2020 року поновлено позивачу строк звернення до суду, відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду на 15 вересня 2020 року.

Вказаною ухвалою суду, окрім іншого, зобов`язано відповідача надати належним чином завірені копії матеріалів виконавчого провадження №60556835.

В судове засідання 15 вересня 2020 року прибув представник позивача, представник відповідача не прибув та не надав матеріалів виконавчого провадження, в зв`язку з чим судове засідання відкладено на 30 вересня 2020 року та залучено третю особу ОСОБА_2 .

15 вересня 2020 року через канцелярію суду від Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) надійшов лист від 08 вересня 2020 року, яким останній повідомив суд, що надати копії матеріалів не представляється можливим в зв`язку з тим, що дана справа передана за територіальністю до Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ). В зв`язку з цим повернуто до суду ухвалу суду, копію позову та додатків до нього.

Не зважаючи на те, що оскаржуються у даній справі постанови від 09 квітня 2020 року про застосування штрафних санкцій та про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, які винесені Голосіївським районним відділом державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), отже відповідачем є саме Голосіївський районний відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), - відповідач не надав відзиву на позовну заяву чи будь-яких інших пояснень щодо суті спору.

В судове засідання 30 вересня 2020 року прибув представник позивача. Відповідач та третя особа не прибули, хоча належним чином повідомлялись про дату, час та місце проведення судового засідання.

З огляду на інформацію Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), викладену в листі від 08 вересня 2020 року щодо передачі матеріалів виконавчого провадження №60556835 до Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), суд ухвалою від 30 вересня 2020 року зобов`язав останнього надати витребувані матеріали.

За таких обставин суд відклав судове засідання на 13 жовтня 2020 року.

У судове засідання 13 жовтня 2020 року прибув представник позивача та третя особа ОСОБА_2 .

Відповідач не прибув. Також не надійшли від Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) матеріали виконавчого провадження №60556835.

У судовому засіданні 13 жовтня 2020 року представник позивача підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити. Зазначав, що третя особа ухилялась від виконання судового рішення щодо спілкування з дитиною на першому етапі графіку, визначеного судом, зокрема щодо спілкування з дитиною у присутності матері дитини, а на даний час бажає спілкуватись без участі матері дитини - позивачки, завдаючи при цьому дитині психологічного тиску. В той же час державний виконавець без врахування дійсних обставин та ситуації з карантином застосував до позивачки штраф. При цьому, з огляду на неправомірність застосування штрафних санкцій, представник позивача вважає протиправним і стягнення витрат виконавчого провадження.

Третя особа ОСОБА_2 проти задоволення позову заперечив. Наголосив на тому, що жодним чином не ухилявся від спілкування з дитиною. Дійсно отримував два рази повідомлення від позивачки щодо зустрічі для спілкування з дитиною у розважальних центрах, однак прибувши на місце чекав близько трьох годин, але так і не з`явились позивачка та дитина. Приміщення торгово-розважальних центрів великі, а позивачка конкретно не вказувала місце зустрічі, тому чекав біля дитячих розважальних майданчиків. Так як позивачка не прийшла на зустріч і не привела дитину, то в подальшому, як стверджує ОСОБА_2 , він не ходив до ТРЦ. Водночас зауважив, що такі майданчики для зовсім маленьких діток, в той час як дитина його та позивачки, на час встановлення графіку спілкування, була у віці 12 років. Крім того ОСОБА_2 зазначив, що в його розумінні рекреаційна зона та/або зона дитячого дозвілля не лише конкретно визначене місце (розважальний центр, парк), але й будь-яке інше місце, «навіть на лавці біля будинку», де вважатиметься за можливе поспілкуватись із дитиною. На думку ОСОБА_2 боржниця сама не бажає виконувати рішення суду. Зокрема ІНФОРМАЦІЯ_1, у день народження сина, направила повідомлення до державного виконавця, що дитина на час дії карантину буде в селі, хоча за рішенням суду у день народження ОСОБА_3 мало відбуватись спілкування дитини з батьком з 19.00 годин до 20.00 години.

На запитання представника позивача щодо висновку ОСОБА_4 за результатами психологічного обстеження від 05 червня 2018 року, яким встановлено, що дитина зазнала психологічного тиску з боку батька, та що поведінка ОСОБА_2 в ситуації взаємодії із ОСОБА_5 спричинила виникнення у нього психосоматичного захворювання стану гострої фрустрації (психологічного стресу), - третя особа ОСОБА_2 вказав на те, що це не є предметом спору у даній справі, а з дитиною він бажає спілкуватися.

Вирішуючи спір суд виходив з наступного.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Рішення, що підлягають примусовому виконанню на підставі виконавчих документів визначені статтею 3 Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідно до частини шостої статті 26 цього Закону за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню).

Виконання рішення про встановлення побачення з дитиною, рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною врегульовано статтею 64-1 Закону України «Про виконавче провадження».

Частиною першою цієї статті встановлено, що виконання рішення про встановлення побачення з дитиною полягає у забезпеченні боржником побачень стягувача з дитиною в порядку, визначеному рішенням.

Державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником цього рішення у час та місці побачення, визначених рішенням, а у разі якщо вони рішенням не визначені, то перевірка здійснюється у час та місці побачення, визначених державним виконавцем (частина друга статті 64-1).

Відповідно до частини третьої статті 64-1 Закону у разі невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт та виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі, визначеному частиною першою статті 75 цього Закону. У постанові зазначаються вимога виконувати рішення та попередження про кримінальну відповідальність.

У відповідності з частиною четвертою цієї статті, у разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт, виносить постанову про накладення на боржника штрафу в подвійному розмірі, надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення, звертається з поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України до суду за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби, виносить вмотивовану постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами (із врахуванням обмежень, передбачених частиною десятою статті 71 цього Закону) та вживає інші заходи примусового виконання рішення, передбачені цим Законом.

Рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною виконується у порядку, встановленому статтею 63 цього Закону (частина сьома статті 64-1 Закону України «Про виконавче провадження»).

Порядок виконання рішень, за якими боржник зобов`язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, встановлений статтею 63 Закону України «Про виконавче провадження».

Так, відповідно до частини першої статті 63 Закону України «Про виконавче провадження» за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.

У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність (частина друга статті 63 Закону України «Про виконавче провадження»).

Статтею 75 Закону України «Про виконавче провадження» встановлена відповідальність за невиконання рішення, що зобов`язує боржника вчинити певні дії, та рішення про поновлення на роботі.

Так, відповідно до частини першої цієї статті у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення (частина друга статті 75 Закону).

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом на примусовому виконанні, у відповідності з постановою про відкриття виконавчого провадження ВП №60556835 від 12 листопада 2019 року, у Голосіївському районному відділі державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві перебував виконавчий лист №755/10363/18, виданий 16 серпня 2019 року Дніпровським районним судом м. Києва, яким встановлено графік спілкування дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 із батьком - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженцем м. Києва, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: - перші три місяці - перша та третя субота місяця з 13.00 годин по 16.00 годин в рекреаційних зонах та зонах дитячого дозвілля в присутності матері - ОСОБА_1 ; - з четвертого по шостий місяці - перша та третя субота місяця з 13.00 годин по 16.00 годин в рекреаційних зонах та зонах дитячого дозвілля в присутності матері ОСОБА_1 ; в подальшому: - кожну першу та третю п`ятницю з 17.00 до 21.00 та першу та третю суботи з 14.00 годин по 19.00 годин; першу неділю літніх канікул, - день народження ОСОБА_3 з 19.00 годин до 20.00 годин.

27 листопада 2019 року державним виконавцем на адресу ОСОБА_1 вчинено виклик, зі змісту якого вбачається, що задля виконання вимоги виконавчого документа треба встановити місце побачення, а тому державний виконавець зобов`язував ОСОБА_1 з`явитись до виконавця 11 грудня 2019 року о 11.00 для встановлення часу та місця побачення стягувача із дитиною.

В матеріалах справи наявний лист від ОСОБА_1 , адресований начальнику Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Кенюк Л.В. та державному виконавцю Цтібору І.І. , зареєстрований у відділі 11 грудня 2019 року за №30102, в якому ОСОБА_1 інформувала, що 07 вересня 2019 року , 21 вересня 2019 року, 05 жовтня 2019 року, 19 жовтня 2019 року повідомляла ОСОБА_2 про місце та час зустрічі з дитиною, однак ОСОБА_2 не прибув. З 17 жовтня 2019 року до 23 жовтня 2019 року дитина перебувала на лікуванні, а з 25 жовтня 2019 року до 03 листопада 2019 року на відпочинку в Туреччині. На наступну зустріч 16 листопада 2019 року ОСОБА_2 був попереджений рекомендованим листом від 07 листопада 2019 року, однак на зустріч не з`явився. При цьому ОСОБА_1 повідомила виконавця, що має оригінали підтверджуючих документів і за вимогою державного виконавця може їх надати.

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_1 повідомила державного виконавця, що у зв`язку з введенням карантину, зокрема у навчальних закладах, з ІНФОРМАЦІЯ_1 до 3 квітня, вона разом із дитиною будуть відсутні в м. Києві за адресою проживання і дитина на період дії карантину буде знаходитись у селі у дідуся та бабусі до дати відновлення навчального процесу.

09 квітня 2020 року державним виконавцем винесено вимогу, адресовану ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , в якій державний виконавець вимагав: «Перенесення виконання рішення суду у зв`язку з заходами, пов`язаними з карантином, т.я. в резолютивній частині місцем побачення зазначено місця рекреаційних зон та зон дитячого дозвілля».

Водночас, 09 квітня 2020 року державним виконавцем винесено постанову про накладення штрафу ВП №60556835, якою на боржника ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 1700 грн. Зокрема, у постанові зазначено, що «Виходом за місцем було встановлено, що рішення суду не виконується. Боржник з дитиною не з`явився, пояснюючи це вмотивованим карантином. Стягувач на місце зустрічі прибув вчасно. Про що було складено відповідний Акт (з фото у додатку).

Слід наголосити, що нормами статті 64-1 та статті 75 Закону України «Про виконавче провадження» застосування штрафних санкцій допускається за невиконання рішення суду без поважних причин.

Поважність причин невиконання судового рішення оцінюється у кожному конкретному випадку через призму того, наскільки це об`єктивно перешкодило виконанню судового рішення.

Суд критично оцінює постанову державного виконавця ВП №60556835 від 09 квітня 2020 року про накладення штрафу, з огляду на наступне.

Як вже було зазначено вище виконання рішення про встановлення побачення з дитиною, рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною унормовані статтею 64-1 Закону України «Про виконавче провадження».

За нормами частин першої - другої цієї статті виконання рішення про встановлення побачення з дитиною полягає у забезпеченні боржником побачень стягувача з дитиною в порядку, визначеному рішенням.

Державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником цього рішення у час та місці побачення, визначених рішенням, а у разі якщо вони рішенням не визначені, то перевірка здійснюється у час та місці побачення, визначених державним виконавцем.

Відповідно до пункту 5 розділу IX Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року №512/5, державний виконавець визначає час та (або) місце побачення стягувача з дитиною, враховуючи позицію сторін виконавчого провадження та інтереси дитини, шляхом винесення постанови про визначення часу та (або) місця побачення стягувача з дитиною.

Якщо сторона виконавчого провадження не з`явилася у визначений у виклиці час до державного виконавця та письмово не повідомила державного виконавця про зручні для неї час та (або) місце проведення побачення стягувача з дитиною, державний виконавець визначає час та (або) місце такого побачення без врахування позиції відповідної сторони виконавчого провадження.

З наведеного слідує, що положення як статті 64-1 Закону України «Про виконавче провадження», так і пункту 5 розділу IX Інструкції з організації примусового виконання рішень, покладають обов`язок на вчинення певних дій не лише на сторін виконавчого провадження, зокрема боржника, але й, за певних обставин, на державного виконавця шляхом визначення відповідною постановою місця та (або) часу побачень стягувача з дитиною.

За виконавчим листом №755/10363/18, виданим 16 серпня 2019 року Дніпровським районним судом м. Києва, місцем побачення ОСОБА_2 із дитиною визначено рекреаційні зони та зони дитячого дозвілля.

Як вірно наголосив ОСОБА_2 у судовому засіданні, рекреаційні зони та зони дитячого дозвілля це широке поняття, місця без конкретно визначеної адреси.

Позивачка стверджувала, що визначала такі місця самостійно, надсилаючи повідомлення стягувачу ОСОБА_2 , однак останній на зустріч не приходив. В подальшому повідомляла державного виконавця про перебування дитини на час дії карантину поза межами міста Києва.

09 квітня 2020 року державний виконавець виніс вимогу про «…перенесення виконання рішення суду…», при цьому не вказавши жодного місця, адреси та часу для проведення побачення ОСОБА_2 з дитиною, і в цей же день 09 квітня 2020 року виніс постанову про накладення штрафу на боржника ОСОБА_1 , в мотивувальній та резолютивній частині постанови зазначивши, що «Виходом за місцем було встановлено, що рішення суду не виконується. Боржник з дитиною не з`явився, пояснюючи це вмотивованим карантином. Стягувач на місце зустрічі прибув вчасно. Про що було складено відповідний Акт (з фото у додатку)».

Постанова державного виконавця від 09 квітня 2020 року про накладення штрафу є рішенням суб`єкта владних повноважень та, відповідно, має бути перевірене судом на відповідність положенням частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

В тому числі рішення суб`єкта владних повноважень повинно бути зрозумілим та послідовним.

В той же час, враховуючи перенесення вимогою державного виконавця від 09 квітня 2020 року виконання рішення, при цьому без визначення адреси, місця, часу побачення стягувача з дитиною, - в постанові про накладення штрафу від 09 квітня 2020 року державний виконавець вказує про вихід на місце. Слід зазначити, що в постанові про накладення штрафу державним виконавцем не вказано адреси місця, за яким здійснено вихід та часу. Також відсутнє посилання на будь-яке рішення державного виконавця, яким виконавцем визначалося б таке місце та час для побачення стягувача з дитиною на виконання рішення суду.

У відповідності з частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідач по справі - Голосіївський районний відділ державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) не довів перед судом правомірність застосування до позивачки оскаржуваною постановою штрафних санкцій. Відповідач не скористався своїм правом на подачу відзиву та, відповідно, надання доказів на підтвердження прийнятих ним рішень. Більше того, не зважаючи на те, що позивачем оскаржуються постанови від 09 квітня 2020 року, винесені саме Голосіївським районним відділом державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), останній, посилаючись на те, що провадження за виконавчим листом передано до Дніпровського районного відділу ДВС, - повернув до суду копію позову та додатків до нього.

В свою чергу суд, з метою повного та всебічного з`ясування всіх обставин у справі ухвалою від 30 вересня 2020 року вирішив витребувати у Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) належним чином завірену копію матеріалів виконавчого провадження №59487933. Однак станом на час вирішення справи по суті спору матеріали виконавчого провадження №59487933 до суду не надійшли. Утім це не позбавляло відповідача, як суб`єкта владних повноважень, обов`язку самостійно вжити заходів щодо надання доказів задля підтвердження правомірності прийнятих ним рішень.

Таким чином, враховуючи вище викладене, суд дійшов висновку про необгрунтованість постанови державного виконавця від 09 квітня 2020 року про накладення на ОСОБА_1 штрафу у розмірі 1700 грн., а відтак оскаржувана постанова є протиправною та підлягає скасуванню судом.

Стосовно постанови державного виконавця Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 09 квітня 2020 року про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження ВП №60556835, слід вказати на таке.

Статтею 42 Закону України «Про виконавче провадження» визначені кошти виконавчого провадження.

Так кошти виконавчого провадження складаються з:

1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця;

2) авансового внеску стягувача;

3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.

Витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження.

Витрати виконавчого провадження органів державної виконавчої служби здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виконавчого провадження, зазначених у пунктах 2 і 3 частини першої цієї статті.

Розмір та види витрат виконавчого провадження встановлюються Міністерством юстиції України.

На стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.

2 серпня 2019 року до пунктів 2, 3 розділу VI Інструкції з організації примусового виконання рішень внесено зміни, згідно яких витрати виконавчого провадження складаються з мінімальних та додаткових витрат виконавчого провадження.

Державний виконавець одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження виносить постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, яку надсилає сторонам виконавчого провадження.

Мінімальні витрати виконавчого провадження складаються з плати за користування автоматизованою системою виконавчого провадження та витрат, пов`язаних з винесенням постанов про: відкриття виконавчого провадження; стягнення виконавчого збору; стягнення витрат виконавчого провадження; закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу.

Витрати, що пов`язані з винесенням постанов, включають наступні види витрат виконавчого провадження: виготовлення постанов та супровідних листів до них (папір, копіювання або друк документів, канцтовари); пересилання постанов (конверти, марки або послуги маркувальної).

Оскаржуючи постанову державного виконавця від 09 квітня 2020 року про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження представник позивача пов`язував її протиправність, як наслідок прийняття постанови державного виконавця від 09 квітня 2020 року про накладення штрафу.

Однак, з урахуванням змісту статті 42 Закону України «Про виконавче провадження» та положень Інструкції з організації примусового виконання рішень встановлення мінімальних витрат виконавчого провадження не ставиться в залежність від змісту прийнятих державним виконавцем постанов, а власне від вчинення фізичних дій під час виконавчого провадження з застосуванням певних засобів (користування автоматизованою системою виконавчого провадження, виготовлення постанов та супровідних листів до них (папір, копіювання або друк документів, канцтовари); пересилання постанов (конверти, марки або послуги маркувальної) тощо).

За наведених обставин судом не здобуто підстав для визнання протиправною та скасування постанови державного виконавця від 09 квітня 2020 року про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження на загальну суму 195,30 грн.

Таким чином позовні вимоги ОСОБА_1 є частково обгрунтованими, а відтак підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Керуючись статтями 2, 77, 139, 241-246, 287, 251 Кодексу адміністративного судочинства України Окружний адміністративний суд міста Києва -

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 до Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_2 , про визнання протиправних дій та скасування постанов - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії державного виконавця Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Цтібор Івана Івановича по накладенню на ОСОБА_1 штрафу та скасувати постанову державного виконавця Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Цтібор Івана Івановича від 09 квітня 2020 року у виконавчому провадженні №60556835 про накладення штрафу на користь держави у розмірі 1700,00 грн.

В задоволенні решти позову відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (03022, м. Київ, вул. Ломоносова, буд. 22/15, код ЄДРПОУ 34999976) понесені судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 420,40 грн.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, встановлені статтями 287, 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Т.І. Шейко