Рішення № 92356455, 20.10.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 жовтня 2020 року м. Київ № 640/16631/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Федорчука А.Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )

до Міністерства оборони України (03168, м. Київ, просп. Повітрофлотський, 6)

про визнання протиправним і скасування рішення, зобов`язання вчинити певні

дії,-

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (надалі по тексту - позивач) з адміністративним позовом до Міністерства оборони України (надалі по тексту - відповідач, Міноборони України), в якому просить суд: визнати протиправним і скасувати рішення відповідача про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги позивачу як інваліду ІІ групи з 23 жовтня 2018 року внаслідок поранення, захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби під час перебування в країнах, де велись бойові дії, оформлене протоколом засідання комісії з розгляд питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності осіб, звільнених з військової служби, від 17 травня 2019 року №61; зобов`язати відповідача призначити, нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01 січня календарного року як інваліду ІІ групи з 23 жовтня 2018 року внаслідок поранення, захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби під час перебування в країнах, де велись бойові дії.

Заявлені вимоги представник позивача обґрунтовує тим, що відмова відповідача у виплаті позивачу одноразової грошової допомоги суперечить нормам законодавства, адже ІІ групу інвалідності позивачу встановлено 23 жовтня 2018 року і саме з цієї дати останній має право на отримання вказаної допомоги. Отримання одноразової грошової допомоги не залежить від первинного чи вторинного встановлення групи інвалідності.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 вересня 2019 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Представник відповідача надав до суду відзив на адміністративний позов, у якому зазначив, що відмова у виплаті позивачу одноразової грошової допомоги є правомірною, оскільки ІІ групу інвалідності останньому встановлено понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності.

З огляду на викладене вище, справа розглядається в порядку спрощеного провадження без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі, на підставі наявних у справі матеріалів.

При цьому, суд враховує клопотання представника позивача про прискорення розгляду справи.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

У період із 07 лютого 1986 року по 18 листопада 1987 року позивач перебував на обліку в Деснянському районному у м. Києві військовому комісаріаті як учасник бойових дій на території Демократичної Республіки Афганістан, що підтверджується довідкою від 14 лютого 2017 року №571.

З наявних у матеріалах справи копій висновку від 15 березня 2013 року №46 та протоколу від 11 квітня 2013 року №868 вбачається, що позивач отримав поранення, пов`язане з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

Згідно довідки МСЕК серії АВ №0071467 від 07 листопада 2013 року, за результатами первинного огляду позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності з 29 жовтня 2013 року. Причина інвалідності: поранення, контузія, пов`язані з виконанням військової служби під час перебування в країнах, де велись військові дії. Інвалідність встановлена до 01 листопада 2014 року.

ІІІ група інвалідності позивачу встановлювалася у визначеному законом порядку включно до 05 жовтня 2018 року.

З 23 жовтня 2018 року, відповідно до довідки МСЕК серії АВ №0985123 від 06 листопада 2018 року позивачу встановлено ІІ групу інвалідності. Причина інвалідності: поранення, контузія, пов`язані з виконанням військової служби під час перебування в країнах, де велись військові дії.

Зважаючи на встановлення позивачу ІІ групи інвалідності, він звернувся із заявою та доданими до неї документами до уповноваженого органу щодо вирішення питання про виплату одноразової грошової допомоги як інваліду ІІ групи.

Разом з тим, як вбачається з наявної у матеріалах справи копії витягу з протоколу засідання комісії Міноборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 17 травня 2019 року №61, розглянувши подані документи, комісія дійшла висновку про відмову у призначенні позивачу одноразової грошової допомоги.

Висновок комісії щодо відсутності підстав для виплати позивачу одноразової грошової допомоги ґрунтується на тому, що зміна групи інвалідності у позивача відбулася понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності. Крім того, первинно інвалідність позивачу встановлено понад 3-місячний термін, визначений статтею 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ (надалі по тексту - Закон України №2011-ХІІ) у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин. Також позивачем не подано документ, що свідчить про причини та обставини поранення, який передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 «Про Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» (надалі по тексту - Порядок №975).

Не погоджуючись із зазначеним висновком, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Також статтею 17 Конституції України визначено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Згідно зі статтею 41 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ, виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України №2011-ХІІ.

Так, відповідно до статті 1 Закону України №2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з частиною 9 статті 16-3 Закону України №2011-ХІІ, порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

Суд зауважує, що виходячи з меж заявлених позовних вимог не підлягають дослідженню та оцінці твердження відповідача про те, що позивач не має права на одержання одноразової грошової допомоги, оскільки вперше інвалідність ІІІ групи позивачу встановлено 29 жовтня 2013 року, тобто через 29 років після звільнення зі строкової військової служби. Зазначений факт не пов`язаний із правом позивача на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановлення ІІ групи інвалідності.

Також суд вважає необґрунтованими доводи відповідача про безпідставність встановлення позивачу ІІ групи інвалідності, оскільки будь-яких доказів на підтвердження вказаного суду не надано. Зі змісту частини 4 статті 16-3 Закону України №2011-ХІІ чітко вбачається, що підставою для виплати одноразової грошової допомоги є факт підвищення групи інвалідності, що, у даному випадку, підтверджується наявною у матеріалах справи довідкою МСЕК.

Так, у межах заявлених позивних вимог встановленню підлягає факт правомірності/протиправності відмови відповідача у виплаті позивачу одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням останньому ІІ групи інвалідності 23 жовтня 2018 року.

Пунктом 4 частини 2 статті 16 Закону України №2011-ХІІ у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року №1774-VIII (надалі по тексту - Закон України №1774-VIII,), тобто до 01 січня 2017 року, було визначено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі: встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому пункті.

Починаючи з 01 січня 2017 року пункт 4 частини 2 статті 16 Закону України №2011-ХІІ викладено у наступній редакції: «Одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі: встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті».

Згідно з пунктом 6 частини 2 статті 16 Закону України №2011-ХІІ у редакції, чинній з 01 січня 2017 року, одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі: встановлення військовослужбовцю строкової військової служби, військовозобов`язаному або резервісту, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю строкової військової служби, військовозобов`язаному або резервісту при виконанні обов`язків військової служби або служби у військовому резерві, або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби, закінчення зборів, проходження служби у військовому резерві, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження строкової військової служби, цих зборів, служби у військовому резерві.

Відповідно до частини 1 статті 16-2 Закону України №2011-ХІІ, одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі: а) 750-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста у випадках, зазначених у підпункту 1 пункту 2 статті 16 цього Закону; 500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста у випадках, зазначених у підпунктах 2-3 пункту 2 статті 16 цього Закону; б) 400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності I групи, 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи, 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи (підпункт 4 пункту 2 статті 16 цього Закону).

Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги врегульований статтею 16-3 Закону України №2011-ХІІ.

Зокрема, вперше порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги запроваджений з 01 січня 2014 року шляхом доповнення Закону України №2011-ХІІ статтею 16-3 в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законів України з питань соціального захисту військовослужбовців» від 04 липня 2012 року №5040-VI (надалі по тексту - Закон України №5040-VI).

Так, згідно з частиною 4 статті 16-3 Закону України №2011-ХІІ, якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов`язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

З метою реалізації статті 16-3 Закону України №2011-ХІІ затверджено Порядок №975, який набрав чинності з 01 січня 2014 року.

Відповідно до пункту 3 Порядку №975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Згідно з пунктом 8 Порядку №975, якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов`язаному та резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

Отже, обмеження дворічним строком, протягом якого зміна групи інвалідності, її причин або ступеня втрати працездатності є підставою для виплати одноразової грошової допомоги, введені з 01 січня 2014 року.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 18 травня 2017 року №335 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України», пункт 8 Порядку №975 доповнено другим абзацом, яким визначено, що у разі повторного встановлення (зміни) групи інвалідності, причин її виникнення або ступеня втрати працездатності понад дворічний строк після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги не здійснюється.

При цьому, у Постанові №335 чітко зазначено, що пункт 8 Порядку №975 у такій редакції застосовується з 01 січня 2017 року.

Також, Законом України №1774-VIII, який набрав чинності 01 січня 017 року, частину 4 статті 16-3 Закону України №2011-ХІІ доповнено абзацом другим, яким визначено, що у разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв`язку із змінами, що відбулися, не здійснюється.

Таким чином, проаналізувавши викладене вище, суд робить висновок, що у разі якщо інвалідність особі вперше встановлена до 01 січня 2014 року, а зміна групи інвалідності, її причин або ступеня втрати працездатності відбулися після січня 2014 року, то обмеження строком до таких правовідносин не застосовується.

Така правова позиція узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 22 серпня 2019 у справі №806/2180/18 та від 30 жовтня 2019 року у справі 806/815/16.

У межах розгляду даної адміністративної справи судом встановлено, що вперше ІІІ групу інвалідності, що настала внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби, позивачу встановлено 29 жовтня 2013 року, а з 23 жовтня 2018 року позивачу встановлено ІІ групу інвалідності без зміни її причин.

Тобто, інвалідність позивачу вперше встановлена до 01 січня 2014 року, а саме тоді коли законодавством не було встановлено обмеження строків реалізації права на отримання одноразової грошової допомоги.

Отже, підсумовуючи викладене, суд приходить до висновку про протиправність відмови відповідача у призначенні позивачу одноразової грошової допомоги як інваліду ІІ групи з 23 жовтня 2018 року.

При цьому, суд зазначає, що вимога про зобов`язання відповідача призначити і виплатити одноразову грошову допомогу не може бути задоволена у такому формулюванні, адже призначення і виплата вказаної допомоги є дискреційними повноваженнями органу.

Водночас, належним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву з документами позивача про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням інвалідності та прийняти рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Відповідно до частини 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У розумінні частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими, а тому позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до частини 5 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Судові витрати не підлягають розподілу, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору як інвалід ІІ групи.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати пункт 15 протоколу комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 17 травня 2019 року №61 щодо відмови ОСОБА_1 у призначені одноразової грошової допомоги на підставі частини 4 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ.

Зобов`язати Міністерство Оборони України повторно, з урахуванням висновків суду, які містяться у даному судовому рішенні, розглянути подану ОСОБА_1 заяву та додані до неї документи про призначення і виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ, а саме у зв`язку зі встановленням 23 жовтня 2018 року ОСОБА_1 ІІ групи інвалідності згідно довідки Медико-соціальної експертної комісії серії АВ №0985123 від 06 листопада 2018 року.

В іншій частині позов залишити без задоволення.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення встановленого ст. 295 КАС України строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи: апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Суддя А.Б. Федорчук