Ухвала суду № 92356338, 20.10.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 У Х В А Л А

20 жовтня 2020 року м. Київ № 640/12383/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді-доповідача Келеберди В.І., суддів Амельохіна В.В., Качура І.А., розглянувши клопотання представника Кабінету Міністрів України про розгляд справи в прядку загального позовного провадження, про закриття провадження, про визнання зловживанням процесуальними правами та клопотання позивача про витребування доказів у справі за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, ОСОБА_2 , Акціонерне товариство «Аграрний фонд» про визнання протиправним та скасування розпорядження та поновлення на роботі, -

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Кабінету Міністрів України про визнання протиправним та скасування розпорядження № 514-р від 13.05.2020 року «Про звільнення ОСОБА_1 від виконання обов`язків голови правління ПАТ «Аграрний фонд» та поновлення на роботі.

Ухвалою суду від 23.06.2020 року відкрито провадження та вирішено здійснювати розгляд справи одноособово за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) колегією у складі трьох суддів.

20 липня 2020 року до суду представником відповідача подано відзив на позовну заяву до якого додано клопотання про розгляд справи в прядку загального позовного провадження, про закриття провадження, про визнання зловживанням процесуальними правами.

Зазначенні клопотання обґрунтовані тим, що позивач ставить під сумнів правомірність дій Уряду, що безпосередньо впливає на рівень суспільної довіри як до відповідача так і до держави. Також, відповідач зазначає, що провадження в цій справі підлягає закриттю, оскільки даний спір має розглядатись за правилами господарського судочинства, адже не є публічно-правовим і відповідач у цих правовідносинах не здійснює владних управлінських функцій.

Разом з тим, відповідач просить визнати зловживання ОСОБА_1 процесуальними правами, що полягає у поданні позовної заяви до Окружного адміністративного суду міста Києва та Господарського суду міста Києва з аналогічним предметом і з аналогічних підстав.

31 липня 2020 року до суду позивачем подано відповідь на відзив до якого долучено клопотання про витребування судом доказів, а саме:

- Інформації про власника 100% акцій простих іменованих бездокументальних публічного акціонерного товариства «Аграрний фонд», код ЄДРПОУ 38926880, станом на 13.05.2020 року у формі облікового запису на рахунку в цінних паперах депонента/виписку з рахунка в цінних паперах;

- інформацію стосовно операцій з цінними паперами просити іменованими акціями публічного акціонерного товариства «Аграрний фонд», код ЄДРПОУ 38926880 за період з 15.11.2019 року по 13.05.2020 року;

- реєстр власників іменних цінних паперів публічного акціонерного товариства «Аграрний фонд», код ЄДРПОУ 38926880 станом на 00 годин 00 хвилин 13.05.2020 року.

Зазначене клопотання обґрунтоване тим, що вказанні докази не можуть бути отримання позивачем, оскільки мають обмежений доступ, проте можуть свідчити про обґрунтованість позовних вимог та протиправність оскаржуваного розпорядження.

Розглянувши матеріали справи та подані клопотання, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного).

Умови, за яких суд має право розглядати справи у загальному або спрощеному позовному провадженні, визначаються КАС України (ч. 5 ст. 12 КАС України).

Відповідно до ч. 2 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Згаданою ч. 4 ст. 257 КАС України, а також ч. 4 ст. 12 КАС України вказано чіткий перелік категорій справ, які за правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті, а саме справи у спорах:

1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом;

2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності;

4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно з пункту 6 частини шостої статті 12 КАС України справами незначної складності є справи у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.

Водночас, Кодексом визначено, а саме частиною другою статті 12 КАС України, що спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Так, дослідивши матеріали справи, враховуючи те, що дана справа, де предметом спору є розгляд питання правомірності прийняття відповідачем рішення про припинення повноважень позивача на посаді заступника голови правління, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку, суд дійшов висновку, що дана справа підлягає розгляду за правилами спрощеного позовного провадження, оскільки вважає, що швидкість вирішення справи вказаної категорії є пріоритетним.

Щодо закриття провадження у справі, суд зазначає, що згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

У відповідності до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

На підставі п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

У п. 2 ч. 1 ст. 4 КАС України закріплено, що публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Тобто, для наявності такого спору є обов`язковим наявність зв`язку між здійсненням органом влади покладених на нього владних управлінських функцій та порушення прав, свобод чи інтересів фізичної або юридичної особи внаслідок такої реалізації своїх функцій владним органом.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

До юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17.

У той же час, при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних, цивільних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Натомість, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.

Наведене нормативне регулювання визначає, за якими критеріями певні спірні правовідносини належить відносити до тих, на які поширюється або не поширюється юрисдикція адміністративних судів. Вияв і вибір ознак належності спору до відповідної юрисдикції суду в кожному конкретному випадку має провадитися із суб`єктного складу спірних правовідносин, суті та юридичної природи фактичних передумов конфлікту і, що головне, змісту правовідносин між їх суб`єктами.

Як свідчать матеріали справи, звертаючись до суду з даним позовом, позивач, зокрема просив визнати протиправним та скасувати розпорядження Кабінету Міністрів України від 13.05.2020 року № 514-р щодо звільнення ОСОБА_1 від виконання обов`язків голови правління публічного акціонерного товариства «Аграрний фонд».

Так, пунктом 6 статті 116 Конституції України визначено, що Кабінет Міністрів України здійснює управління об`єктами державної власності відповідно до закону.

Згідно з частиною першою статті 1 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» управління об`єктами державної власності - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб`єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об`єктів, пов`язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

Відповідно до частини першої статті 5 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» Кабінет Міністрів України є суб`єктом управління, що визначає об`єкти управління державної власності, стосовно яких виконує функції з управління, а також об`єкти управління державної власності, повноваження з управління якими передаються іншим суб`єктам управління, визначеним цим Законом.

Пунктом 5 ч. 2 зазначеної статті передбачено, що здійснюючи управління об`єктами державної власності, Кабінет Міністрів України призначає на посади та звільняє з посад керівників господарських структур, стосовно яких функції з управління виконує Кабінет Міністрів України.

Відповідно до пунктів 6, 7 Статуту ПАТ «Аграрний фонд», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 липня 2013 року № 698, засновником Товариства є держава в особі Кабінету Міністрів України. Єдиним акціонером Товариства є держава в особі Мінагрополітики.

Положенням пункту 27 Статуту ПАТ «Аграрний фонд» визначено, що акція Товариства посвідчує корпоративні права акціонера щодо Товариства.

Пунктом 33 Статуту ПАТ «Аграрний фонд» затверджено, що органами Товариства є: загальні збори; наглядова рада; правління; ревізійна комісія.

Разом з тим, підпунктом 3 пункту 36 Статуту ПАТ «Аграрний фонд» передбачено, що на період коли єдиним засновником та акціонером Товариства є держава голова правління призначається на посаду та звільняється з посади Кабінетом Міністрів України за поданням Мінагрополітики.

Абзацом 7 пункту 36 Статуту ПАТ «Аграрний фонд» встановлено, що рішення Мінагрополітики з питань, що належать до компетенції загальних зборів, оформляються у формі наказу.

Водночас, п. 8 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про акціонерні товариства» визначено, що корпоративні права - сукупність майнових і немайнових прав акціонера - власника акцій товариства, які випливають з права власності на акції, що включають право на участь в управлінні акціонерним товариством, отримання дивідендів та активів акціонерного товариства у разі його ліквідації відповідно до закону, а також інші права та правомочності, передбачені законом чи статутними документами.

З аналізу вказаних норм та положень статуту Товариства вбачається, що єдиним акціонером Товариства є держава в особі Мінагрополітики, яке Кабінет Міністрів України визначив здійснювати функції з управління корпоративними правами, що належатимуть державі у статутному капіталі Товариства.

Відтак, суд зазначає, що Кабінет Міністрів України є виключно засновником Компанії і не володіє корпоративними правами ПАТ «Аграрний фонд», у зв`язку з їх передачею іншому суб`єкту управління корпоративними правами - Міністерство аграрної політики та продовольства України.

Враховуючи викладене, даний спір не є спором пов`язаним в реалізацією учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні, оскільки Кабінет Міністрів України в даному випадку не є учасником Товариства, а отже не є володільцем корпоративних прав Товариства.

Однак, суд зазначає, що Законом України «Про управління об`єктами державної власності» та пунктом 36 Статуту ПАТ «Аграрний фонд» передбачено право Кабінету Міністрів України приймати рішення, зокрема про звільнення членів правління Товариства.

Таким чином, враховуючи відсутність корпоративних правовідносин між Кабінетом Міністрів України та ПАТ «Аграрний фонд» з однієї сторони та наявністю в уряду України повноважень щодо прийняття рішення про звільнення з посади членів правління Товариства з іншої сторони, суд дійшов висновку, що оскаржуване розпорядження прийнято на виконання публічно-владних управлінських функцій суб`єктом владних повноважень.

Отже, з огляду на сукупність встановлених обставин, суд вважає, що даний позов в частині оскарження розпорядження Кабінету Міністрів України від 13.05.2020 року № 514-р підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки спір у цій справі виник не щодо корпоративних правовідносин, а предметом спору є перевірка законності виконання владних управлінських функцій відповідача щодо організації та забезпечення звільнення з посади виконуючого обов`язки голови правління Товариства, у зв`язку з чим, цей спір є публічно-правовим і він має розглядатися за правилами адміністративного судочинства.

Разом з тим, щодо закриття провадження в частині поновлення на роботі, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Пунктом 17 ч.1 ст. 4 КАС України визначено, що публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Як вбачається з матеріалів справи позивача звільнено з посади виконуючого обов`язки голови правління Товариства, тобто з посади, яка не віднесена публічної служби.

Відтак, обставини звільнення позивача з займаної посади перебувають поза площиною правового регулювання проходження публічної служби, в адміністративного суду відсутні повноваження надавати оцінку рішенням та діям відповідача по відношенню до позивача за правилами адміністративного судочинства.

Наведений висновок суду щодо розмежування трудових правовідносин та публічної служби, а також юрисдикції судів щодо розгляду таких спорів, підтверджується правовою позицією Вищого адміністративного суду України викладеною в постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року №8, де у п. 13.1 зазначено, що компетенція адміністративних судів поширюється на саме публічно-правові спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Враховуючи, що ОСОБА_1 не проходив публічної служби, суд вважає, що даний спір в частини поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу не підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до п. 1 ч.1 ст. 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Аналіз наведених правових положень та обставин справи дає підстави для висновку, що клопотання представника Кабінету Міністрів України про закриття провадження в даній справі в частині закриття провадження щодо поновлення на роботі є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

Разом з тим суд роз`яснює, що відповідно до частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України, що загальні суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Відтак з даним позовом позивач може звернутись до відповідного місцевого загального суду за правилами цивільного судочинства.

Згідно ч. 2 ст. 238 КАС України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.

Враховуючи те, що позивачем при зверненні до адміністративного суду судовий збір не сплачувався, підстави для розподілу між сторонами судових витрат відсутні.

Згідно з ч. 2 ст. 239 КАС України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Водночас, вивчивши клопотання відповідача про визнання зловживанням позивачем процесуальними правами, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 45 КАС України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.

Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 45 КАС України з урахуванням конкретних обставин справи суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню адміністративного судочинства, зокрема подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями.

Оскільки позивачем подано позовні заяви до різних судових установ (різної юрисдикції) і підстави викладенні в позовних заявах є також різними, суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання таких дій позивача зловживанням процесуальними правами.

За таких обстави у задоволенні такого клопотання, суд вважає за необхідне відмовити.

Щодо витребування доказів суд зазначає, що питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч. 2 ст. 76 Кодексу адміністративного судочинства України).

Статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Відповідно до частин першої, другої статті 80 КАС України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 79 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

У клопотанні про витребування доказів повинно бути зазначено:

1) який доказ витребовується;

2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати;

3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа;

4) заходи, яких особа, що подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів, та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу.

Положеннями частини 3 статті 80 КАС України встановлено, що про витребування доказів за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи, або про відмову у витребуванні доказів суд постановляє ухвалу.

Як вбачається з заявленого клопотання позивач просить суд витребувати у акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» перелік документів.

Разом з тим, позивачем, в порушення вимог пунктів 2, 4 частини другої статті 80 КАС України не зазначено обставини, які може підтвердити кожен доказ, або аргументи, які вони можуть спростувати та не зазначено заходи, яких особа, що подає клопотання, вжила для отримання цих доказів самостійно, докази вжиття таких заходів, та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу.

Приймаючи рішення про витребування доказів, суд оцінює наявність обставин, що зумовлює винесення відповідної ухвали, з урахуванням доказів, що містяться в матеріалах справи та керуючись законом.

Враховуючи те, що предметом спору є правомірність прийняття Кабінетом Міністрів України рішення під час виконання публічно-владних управлінських функцій, суд дійшов висновку, що клопотання про витребування доказів є необґрунтованим, у зв`язку із чим у задоволенні клопотання позивача слід відмовити.

Крім того, суд наділений правом витребувати такі докази у подальшому, якщо дійде висновку про їх необхідність для повного та всебічного розгляду справи та прийняття обґрунтованого рішення.

Додатково суд зазначає, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Відтак, сторони не позбавлені можливості подачі доказів на підтвердження своєї позиції або письмових пояснень.

Керуючись ст. ст. 12, 45, 77, 80, 238, 239, 243, 248, 253 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

У Х В А Л И В:

1. Відмовити у задоволенні клопотання представника Кабінету Міністрів України про розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

2. Задовольнити частково клопотання представника Кабінету Міністрів України про закриття провадження у справі № 640/12383/20.

3. Закрити провадження в частині позовних вимог про поновлення ОСОБА_1 на посаді виконуючого обов`язки голови правління Приватного акціонерного товариства «Аграрний фонд» з 13.05.2020 року.

4. У задоволені клопотання Кабінету Міністрів України про закриття провадження в іншій частині відмовити.

5. На виконання ч. 1 ст. 239 КАС України роз`яснити позивачу, що розгляд таких позовних віднесено до юрисдикції місцевого загального суду в порядку цивільного судочинства.

6. Відмовити у задоволенні клопотання представника Кабінету Міністрів України про визнання зловживанням процесуальними правами.

7. Відмовити у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про витребування доказів у справі.

Ухвала набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України з моменту її підписання та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції в порядку та в строки, передбачені ст.ст. 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач В.І. Келеберда

Судді В.В. Амельохін

І.А. Качур