Рішення № 92356166, 21.10.2020, Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2020 року справа № 580/3749/20

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гаращенка В.В., розглянувши в порядку спрощеного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Черкаській області про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Головного управління Національної поліції в Черкаській області, в якій просить:

- стягнути з Головного управління Національної поліції в Черкаській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні в сумі 208 074 грн. 40 коп.

- стягнути з Головного управління Національної поліції в Черкаській області на користь ОСОБА_1 суму відшкодування моральної шкоди в розмірі 20000 гривень.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказує, що відповідач протиправно не виплатив при звільненні позивачу доплату за службу в нічний час. Остаточний розрахунок виплати позивачу проведено 31.08.2020 на підставі рішення Черкаського окружного адміністративного суду у справі № 580/3248/19, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16.04.2020.

Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 15.09.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі без виклику сторін.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач подав до суду відзив, у якому вказав, що обов`язок виплати грошового забезпечення за службу в нічний час виник лише з дати набрання законної сили рішенням суду у справі № 580/3248/19, тому відповідач не порушив вимоги законодавства в частині проведення остаточного розрахунку при звільненні.

У відповіді на відзив позивач наполягав на задоволенні позову, мотивуючи свою позицію тим, що доплата грошового забезпечення за службу в нічний встановлена законом, тому повинна виплачуватись незалежно від судового рішення.

Дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд зазначає таке.

З матеріалів справи судом вбачається, що наказом Головного управління Національної поліції в Черкаській області від 25.01.2019 № 21 о/с капітана поліції ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції за пунктом 7 (за власним бажанням) частини 1 статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 № 580-VIII. Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 № 393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей" позивачу виплачена одноразова грошова допомога в розмірі 25% місячного грошового забезпечення.

В подальшому відповідачем прийнято наказ від 17.03.2020 № 66 о/с, яким внесено зміни в наказ від 25.01.2019 № 21 о/с, а саме змінено підставу звільнення капітана поліції ОСОБА_1 зі служби в поліції "за пунктом 7 частини 1 статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" (за власним баженням)" на "за пунктом 2 частини 1 статті 77 Закону України " Про Національну поліцію" (через хворобу)".

Також, вважаючи, що відповідач не нарахував та не виплатив позивачу грошове забезпечення у вигляді доплати за службу в нічний час за період з 25.11.2017 по 11.03.2018 в сумі 320,00 грн. позивач звернувся до суду з позовом.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2019 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16.04.2020 у справі №580/3248/19 стягнуто з Головного управління Національної поліції в Черкаській області на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення у вигляді доплати за службу в нічний час за період з 25.11.2017 по 11.03.2018 у сумі 322 (триста двадцять дві) грн. 63 коп.

Вказана сума грошового забезпечення фактично виплачена позивачу 31.08.2020, що визнається сторонами.

Вважаючи, що непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у момент звільнення є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає про таке.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 № 580-VIII (далі - Закон № 580-VIII).

Частиною 1 статті 47 Закону України № 580-VIII визначено, що призначення на посади поліцейських здійснюють посадові особи органів (закладів, установ) поліції відповідно до номенклатури посад, яку затверджує Міністерство внутрішніх справ України, а відповідно до частини 1 статті 48 Закону № 580-VIII призначення та звільнення з посад поліцейських здійснюється наказами посадових осіб, зазначених у статті 47 цього Закону.

Згідно з пунктом 10 розділу ІІІ Порядку підготовки та видання наказів щодо проходження служби в поліції затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 23.11.2019 № 1235 (далі - Порядок № 1235) передбачено, що у випадку видання наказу про звільнення працівника зі служби в поліції в наказі органу поліції зазначаються стаж служби в поліції, вислуга років для призначення пенсії (у тому числі на пільгових умовах), необхідність виплати одноразової грошової допомоги при звільненні.

Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб " від 09.04.1992 № 2263-ХІІ (далі Закон № 2263-ХІІ) та постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 № 393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей" (далі - Постанова № 393) врегульовано питання виплати одноразової грошової допомоги поліцейським.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

Таким чином, трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини. У зв`язку з чим є помилковою позиція позивача про наявність підстав для стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку відповідно до частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України.

Відповідно до частини 1 статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Частиною 1 статті 117 Кодексу законів про працю України встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки до дня фактичного розрахунку.

Відповідно до частини 2 статті 117 Кодексу законів про працю України передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Стаття 117 Кодексу законів про працю України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати.

Така позиція суду узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини, яка підлягає застосуванню при вирішенні даного спору, згідно з частиною 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України.

Зокрема, рішенням Європейського суду з прав людини у справі "Меньшакова проти України" від 08.04.2010 передбачено, що компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України може вимагатись лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати. З прийняттям судових рішень статей 116, 117 Кодексу законів про працю України більше не застосовуються, а зобов`язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов`язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права. Таким чином, немає обґрунтованих підстав стверджувати, що ці положення передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом.

За таких обставин суд вважає, що за наявності спірних правовідносин, які стосуються розміру належних звільненому працівникові сум, доводи позивача про наявність підстав для стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку в розумінні частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України є безпідставними.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 810/1543/17, яка, в силу положень частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, має враховуватись судом під час прийняття рішення у даній справі.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є необґрунтованими, а вимоги такими, що задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 139 КАС України у зв`язку з відмовою в задоволенні позову підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст.ст. 6, 9, 14, 72, 76, 90, 139, 241-246, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана з врахуванням особливостей закріплених п. 15.5 Перехідних положень КАС України протягом тридцяти днів з дня підписання рішення суддею.

Суддя В.В. Гаращенко