
ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
____________
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 жовтня 2020 р.м. ХерсонСправа № 540/2754/20
Херсонський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Варняка С.О.,
при секретарі: Нікітенко А.В.,
за участю:
позивача - ОСОБА_1 ,
представника відповідача - Яцемирського С.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі, третя особа - Голопристанський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправними та скасування податкових вимог про сплату боргу (недоїмки) № Ф-12553-51 від 06.02.2019 року та від 07.11.2019 року ,
встановив:
Звернувшись до суду, позивач зазначає, що 28 лютого 2002 року був зареєстрований Голопристанською райдержадміністрацією як суб`єкт підприємницької діяльності.
06 лютого 2019 року Головне управління ДПС у Херсонській області, АР Крим та м. Севастополі склало позивачу вимогу № Ф-12553-51 про сплату боргу єдиного внеску в розмірі 18276,72 грн.
07 листопада 2019 року Головне управління ДПС у Херсонській області, АР Крим та м. Севастополі склало позивачу вимогу № Ф-12553-51 про сплату боргу єдиного внеску в розмірі 8262,54 грн.
Разом з тим, відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб фізичних осіб підприємців та громадських формувань позивач, як суб`єкт підприємницької діяльності, не зареєстрований. Зазначене унеможливлює нарахування податкового боргу, особі, яке не проводить підприємницьку діяльність, зважаючи на таке. Позивач набув статусу суб`єкта підприємницької діяльності та отримав відповідне свідоцтво про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи до 01 липня 2004 року, тобто до набрання чинності Законом № 755-IV, але не звертався до державного реєстратора з реєстраційною карткою про включення відомостей про нього до ЄДР відповідно до вимог цього Закону. Зважаючи на викладене, а також на правові висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 липня 2020 року по справі № 260/81/19 у відповідача відсутні підстави для нарахування та сплати єдиного податку.
Позивач просить суд:
- визнати протиправною та скасувати податкову вимогу від 07 листопада 2019 року Головного управління ДПС у Херсонській області, АР Крим та м. Севастополі № Ф-12553-51 про сплату боргу єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в розмірі 8262,54 грн.;
- визнати протиправною та скасувати податкову вимогу від 06 лютого 2019 року Головного управління ДПС у Херсонській області, АР Крим та м. Севастополі № Ф-12553-51 про сплату боргу єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в розмірі 18276,72 грн.;
- зупинити стягнення по виконавчим документам: податкової вимоги від 06 лютого 2019 року Головного управління ДПС у Херсонській області. АР Крим та м. Севастополі № Ф-12553-51 про сплату боргу єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в розмірі 18276,72 грн. та від 07 листопада 2019 року Головного управління ДПС у Херсонській області, АР Крим та м. Севастополі № Ф-12553-51 про сплату боргу єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в розмірі 8262,54 грн.;
- судові витрати покласти на відповідача.
Ухвалою суду від 29.09.2020 року відкрито спрощене провадження в адміністративній справі та призначено судове засідання на 19.10.2020 року.
15.10.2020 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач позовні вимоги не визнає, вважає їх необґрунтованими. Зазначає, що відповідно до АІС "Податковий блок" встановлено, що позивач з 28.02.2002 року по теперішній час перебуває на обліку як фізична особа-підприємець. Факт набуття позивачем статусу фізичної особи-підприємця підтверджується також свідоцтвом про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи. Отже, статус фізичної особи-підприємця позивач набув у 2002 році, до початку функціонування та формування Єдиного державного реєстру. З урахуванням змін, визначених Законом України від 06.12.2016 року № 1774-VІІІ, з 01.01.2017 року позивач зобов`язаний сплачувати єдиний соціальний внесок незалежно від здійснення підприємницької діяльності та отриманого доходу (прибутку) у звітному кварталі, або окремому місяці звітного кварталу. З урахуванням норм чинного законодавства та наявним податковим боргом, відповідачем було сформовано вимогу від 06.02.2019 року № Ф-12553-51 про сплату боргу (недоїмки) у сумі 18276,72 грн. та від 07.11.2019 року № Ф-12553-51 про сплату боргу (недоїмки) у сумі 8262,54 грн. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
У судовому засіданні позивач наполягав на позовних вимогах, просив суд задовольнити позов.
Представник відповідача у судовому засіданні по суті позову заперечував, просив у задоволенні позову відмовити.
Заслухавши сторони та дослідивши докази у справі, суд встановив такі обставини.
ОСОБА_1 з 28.02.2002 року зареєстрована суб`єктом підприємницької діяльності - фізичної особи відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію (перереєстрацію) суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи.
06.02.2019 року ГУ ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі сформувало та скерувало позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) за № Ф-12553-51, у якій повідомило про наявність у ОСОБА_1 заборгованості зі сплати ЄСВ в сумі 18276,72 грн., яку вимагало сплатити протягом 10 календарних днів, що настають за днем одержання цієї вимоги.
07.11.2019 року ГУ ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі сформувало та скерувало позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) за № Ф-12553-51, у якій повідомило про наявність у ОСОБА_1 заборгованості зі сплати ЄСВ в сумі 8262,54 грн., яку вимагало сплатити протягом 10 календарних днів, що настають за днем одержання цієї вимоги.
Відповідно до інтегрованої картки платника ОСОБА_1 відбулося нарахування єдиного внеску в розмірі мінімального страхового внеску за такі періоди:
09.02.2018 в розмірі 8448,00 грн. (за 2017 рік),
19.04.2018 в розмірі 2457,18 грн.,
19.07.2018 в розмірі 2457,18 грн.,
19.10.2018 в розмірі 2457,18 грн.,
21.01.2019 в розмірі 2457,18 грн.,
19.04.2019 в розмірі 2457,18 грн.,
19.07.2019 в розмірі 2457,18 грн.,
21.10.2019 в розмірі 2457,18 грн.
Вирішуючи спір, суд застосовує такі норми права.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначаються Законом України від 08.07.2010 № 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон № 2464-VI).
Пунктами 2 і 6 частини першої статті 1 Закону № 2464-VІ визначено, що єдиний внесок - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування; недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VІ платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
01.01.2017 набрав чинності Закон України від 06.12.2016 № 1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (далі - Закон № 1774-VIII), яким було внесено зміни, зокрема, до пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VІ щодо нарахування єдиного внеску його платниками.
Так, відповідно до абзаців першого та другого пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VІ (у редакції Закону № 1774-VIII, зі змінами, внесеними Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій") єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статі 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Таким чином, у зв`язку із внесеними до Закону № 2464-VІ змінами щодо нарахування єдиного внеску його платниками у фізичних осіб - підприємців з 01.01.2017 виник обов`язок щодо нарахування та сплати єдиного внеску незалежно від того, чи отримували вони дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу.
Згідно з абзацами першим, третім - п`ятим частини четвертої статті 25 Закону № 2464-VІ орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею. У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.
Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску страхувальниками, визначеними Законом № 2464-VІ, нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначає Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджена наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 07.05.2015 за № 508/26953 (далі - Інструкція № 449).
Абзацом другим пункту 2 розділу VI Інструкції № 449 установлено, що у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції.
Згідно з абзацом першим пункту 4 розділу VI Інструкції № 449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).
Як вбачається із матеріалів справи, спір виник щодо наявності у позивача статусу платника єдиного внеску відповідно до пункту 4 частини першої статі 4 Закону № 2464-VІ і, як наслідок, наявності обов`язку сплачувати єдиний внесок у мінімальному розмірі з 01.01.2017 року відповідно до оскаржуваних вимог за відсутності доходу від здійснення підприємницької діяльності. При цьому, позивач набув статусу суб`єкта підприємницької діяльності та отримав відповідне свідоцтво про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи до 01.07.2004, тобто до набрання чинності Законом України від 15.05.2003 № 755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" (далі - Закон № 755-IV), але не звертався до державного реєстратора з реєстраційною карткою про включення відомостей про нього до ЄДР відповідно до вимог цього Закону. Тобто, до предмета доказування в цій справі входить наявність можливості в осіб, які набули статусу суб`єктів підприємницької діяльності до набрання чинності Законом № 755-ІV, здійснювати конституційне право на підприємницьку діяльність та отримувати дохід від такої діяльності на законних підставах у разі неподання ними реєстраційної картки відповідно до вимог цього Закону.
При вирішенні даної справи суд виходить з такого.
01.07.2004 набрав чинності Закон № 755-ІV, яким передбачено створення і формування Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (тут і далі - у первинній редакції).
Відповідно до частини першої статті 42 Закону № 755-ІV для проведення державної реєстрації фізична особа, яка має намір стати підприємцем, повинна подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцем проживання такі документи: заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця; копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов`язкових платежів; документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації ФОП.
Згідно з пунктом 2 розділу VIII "Прикінцеві положення" цього Закону державний реєстратор протягом 2004-2005 років при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, зобов`язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка. При цьому реєстраційний збір за заміну свідоцтва про державну реєстрацію не стягується.
Таким чином, визначена процедура державної реєстрації з дати набрання чинності Законом № 755-ІV передбачала встановлення волевиявлення особи щодо одержання правового статусу ФОП через здійснення повного (при первинному набутті) чи мінімального (при підтвердженні набутого статусу суб`єкта підприємницької діяльності до 01.07.2004) комплексу дій шляхом подання державному реєстратору реєстраційної картки (документ встановленого зразка, який підтверджує волевиявлення особи щодо внесення відповідних записів до ЄДР - абзац сьомий частини першої статті 1 Закону № 755-ІV) та отримання свідоцтва про державну реєстрацію (документ встановленого зразка, який засвідчує факт внесення до ЄДР запису про державну реєстрацію юридичної особи або ФОП - абзац дев`ятий частини першої статті 1 Закону № 755-ІV).
03.03.2011 набрав чинності Закон України від 01.07.2010 № 2390-VI "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб`єктів господарювання" (далі - Закон № 2390-VI), яким було внесено зміни до Закону № 755-ІV.
Пунктами 2-4 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 2390-VI було передбачено, що процес включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 01 липня 2004 року, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв. Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними.
Водночас, пунктом 8 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 2390-VI визначено, що після закінчення передбаченого для включення відомостей до ЄДР строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до ЄДР. За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, включаються до ЄДР з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, вважаються недійсними.
Таким чином, строк для включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких була проведена до 01.07.2004, визначений пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 2390-VI, закінчився 03.03.2012. При цьому цей строк включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких проведена до 01.07.2004, підлягав застосуванню виключно у випадках самостійного подання останніми реєстраційних карток державному реєстратору.
Натомість відомості про фізичних осіб - підприємців, які самостійно не звернулись із відповідною заявою у строк, установлений пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 2390-VI, підлягали включенню до ЄДР на підставі інформації, отриманої від тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій. Державні реєстратори, вносячи відомості про цих фізичних осіб - підприємців до ЄДР, зобов`язані були зробити відмітку про недійсність їхнього свідоцтва про державну реєстрацію.
25.04.2014 набрав чинності Закон України від 25.03.2014 № 1155-VII "Про внесення змін до деяких законів України щодо включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців до Єдиного державного реєстру" (далі - Закон № 1155-VII).
Цим Законом пункт 2 розділу VIII "Прикінцеві положення" Закону № 755-IV викладено в новій редакції, відповідно до якої усі діючі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 01 липня 2004 року, відомості про яких не включені до ЄДР, зобов`язані подати державному реєстратору відповідно до вимог статті 19 цього Закону реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР. Державний реєстратор після отримання від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки зобов`язаний включити відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців і видати їм виписку з ЄДР. До того ж Законом № 1155-VII виключено пункти 2-4 і 7-9 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 2390-VI.
Виходячи з системного аналізу судочинства, суд приходить до висновку про те, що статус ФОП є формою реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність, відсутність підтвердженого у визначеній державою формі реалізації цього права у нових умовах нормативно-правового регулювання, після 2004 року, виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 01.07.2004 ознак суб`єкта господарювання, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд.
Водночас зміни у процедуру адміністрування системи державної реєстрації фізичних осіб - підприємців, запроваджені Законами №2390-VI та №1155-VII, не спростовують наведених висновків щодо природи визначення статусу ФОП, а лише визначають регулювання діяльності уповноважених органів у відношенні до фізичних осіб, які мають намір продовжувати здійснювати підприємницьку діяльність, розпочату ними до 01.07.2004, що підтверджується виконанням ними обов`язку подати реєстраційну картку або ж констатації відмови особи від набуття статусу ФОП шляхом неподання реєстраційної картки, що за змістом нормативних приписів мало наслідком відмову в заміні свідоцтва про державну реєстрацію на бланки нового зразка та внесення відмітки до ЄДР про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01.07.2004, вважаються недійсними. Таким чином, виключалася можливість законного здійснення підприємницької діяльності, а відтак отримання доходу від такої діяльності. Суд також підкреслює, що існування нечіткого, суперечливого нормативного регулювання на час виникнення спірних правовідносин порушує принцип правової визначеності.
Крім цього, суд звертає увагу на те, що 03.06.2020 р. набрав чинності пункт 5 розділу І Закону України від 13.05.2020 № 592-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" щодо усунення дискримінації за колом платників" (далі - Закон № 592-ІХ), відповідно до положень якого розділ VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 2464-VI доповнено пунктом 9-15.
Так, згідно з абзацами першим та другим пункту 9-15 Закону № 2464-VІ (у редакції Закону № 592-ІХ) підлягають списанню за заявою платника та у порядку, визначеному цим Законом, несплачені станом на день набрання чинності Законом № 592-ІХ з урахуванням особливостей, визначених цим пунктом, суми недоїмки, нараховані платникам єдиного внеску, зазначеним у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, за період з 01 січня 2017 року до дня набрання чинності Законом № 592-ІХ, а також штрафи та пеня, нараховані на ці суми недоїмки, у разі якщо такими платниками не отримано дохід (прибуток) від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та за умови подання протягом 90 календарних днів з дня набрання чинності Законом № 592-ІХ, зокрема платниками, зазначеними у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), - державному реєстратору за місцем знаходження реєстраційної справи фізичної особи - підприємця заяви про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності та до податкового органу - звітності відповідно до вимог частини другої статті 6 цього Закону за період з 01 січня 2017 року до дня набрання чинності Законом № 592-ІХ. Зазначена звітність подається платником виключно у випадку, якщо вона не була подана раніше. З пояснювальної записки до проекту Закону № 592-ІХ убачається, що його прийняття було обумовлено, зокрема, тим, що встановлення обов`язку сплати єдиного соціального внеску без отримання доходу не відповідає легальній меті державного регулювання цього виду відносин та є непослідовним у контексті самого Закону, який визначає об`єктом нарахування єдиного соціального внеску саме отриманий дохід.
Таким чином, суд дійшов до висновку, що відсутність офіційного підтвердження у позивача статусу ФОП шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом № 755-ІV, що виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, за відсутності фактичних доказів протилежного, виключає і можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування за відповідним статусом.
З урахуванням встановлених обставин справи, наведених норм чинного законодавства України та висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.07.2020 у справі № 260/81/19, суд дійшов висновку про те, що оскільки позивач не підтвердив статусу ФОП шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом № 755-ІV, що виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, та доказів того, що з 01.01.2017 року позивач здійснював підприємницьку діяльність та отримував від неї доходи суду не надані, тому у відповідача були відсутні правові підстави для формування та направлення позивачу оскаржуваних вимог, у зв`язку із чим з наведених вище підстав, виходячи з наданих суду статтею 245 КАС України повноважень, позовні вимоги про визнання протиправними та скасування вказаних вимог належить задовольнити.
Позовна вимога щодо зупинення стягнення по виконавчим документам не підлягає задоволенню, оскільки ефективним захистом прав, свобод та інтересів ОСОБА_1 є визнання протиправними та скасування вимог № Ф-12553-51 від 06.02.2019 року та від 07.11.2019 року.
Крім того, вимога виконання таких дій, як зупинення стягнення по виконавчим документам, виходить за межі повноважень відповідача ГУ ДПС, а Голопристанський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) у даній справі відповідачем не являється.
Оцінка судом обставин справи базується на наданих доказах, їх належності та переконливості, в поєднанні з принципами КАС України.
Відповідно до ч.1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 1, 2 ст.77 КАС України).
З урахуванням системного аналізу правових норм, наведених вище, досліджених судом доказів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Згідно з приписами ч. 1, 3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду;
3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз;
4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з приписами частини 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
ОСОБА_1 заявлено позовну вимогу майнового характеру та вказано спосіб поновлення порушеного права, за яку має бути сплачено судовий збір в розмірі 840,80 грн.
В той же час позивачем сплачено судовий збір у сумі 878,80 коп.
Згідно п.1 ч.1 ст.7 Закону № 3674-VI сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
З даної правової норми слідує, що для повернення надмірно сплаченого судового збору у сумі 38 грн. ОСОБА_1 необхідно подати до суду відповідне клопотання.
Оскільки за результатами розгляду справи суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 в частині визнання протиправними та скасування податкової вимоги від 06.02.2019 року № Ф-12553-51 та податкової вимоги від 07.11.2019 року № Ф-12553-51, яка є позовною вимогою майнового характеру та за яку позивачем сплачено судовий збір у сумі 840,80 грн., а часткове задоволення позовних вимог пов`язано виключно з іншим способом захисту порушеного права, то на користь позивача з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань підлягає стягненню судовий збір у сумі 840,80 грн.
Вимога щодо стягнення комісії за платіж у сумі 50,00 грн. не підлягає задоволенню, оскільки комісія банку - грошові суми, що списуються з рахунків клієнтів як плата за обслуговування рахунку або за надання спеціальних послуг. Таким чином, комісія банку не належить до судових витрат.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Відповідно до ч. 3 ст. 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Аналіз наведених правових норм дає підстави вважати, що документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.
Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у ч. 5 ст.134 КАС України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно ч. 6, 7 ст.134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
При визначенні суми відшкодування суд також враховує критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Аналогічні критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Отже, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості, як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо, - є неспівмірним.
З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження понесення судових витрат на правничу допомогу представником позивача надано договір № 2в на надання адвокатських послуг від 22.09.2020 року, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серія ОД № 003035, копію розрахунку суми гонорару (додаток № 1 до договору від 22.09.2020 року).
Відповідно до п. 4.1 договору № 2в на надання адвокатських послуг від 22.09.2020 року за здійснення дій, вказаних в п. 1.1 Договору Клієнт зобов`язаний сплатити 8000 грн.
До складу витрат на оплату правничої допомоги відповідно додатку № 1 до договору від 22.09.2020 року включено: зустріч з клієнтом та надання консультацій (2 год. х 400 грн.) -800 грн., пошук та аналіз судової практики з питань застосування законодавства в спірних правовідносинах (5 год. х 800 грн.) - 4000 грн., підготовка матеріалів до написання позовної заяви (3 год.х400 грн.) - 1200 грн., складання позовної заяви (5 год. х 800 грн.) - 4000 грн.
Оскільки справа розглядалась за правилами спрощеного позовного провадження з огляду на незначну складність спору та невеликий обсяг доказів, не потребувала вивчення великого обсягу фактичних даних, обсяг і складність складених процесуальних документів не є значними, суд приходить до висновку, що співмірними витратами на послуги адвоката під час розгляду даної справи в суді першої інстанції є 6800 грн.
Зустріч з клієнтом та надання консультацій, пошук та аналіз судової практики з питань застосування законодавства в спірних правовідносинах, підготовка матеріалів до написання позовної заяви, на думку суду, не має перевищувати 2800,00 грн. Також суд вважає витрати, пов`язані зі складання позовної заяви не можуть перевищувати 2000,00 грн.
Керуючись статтями 9, 90, 139, 242 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Позов задовольнити частково.
Визнати противоправною та скасувати податкову вимогу від 07 листопада 2019 року Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі № Ф-12553-51 про сплату боргу єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в розмірі 8262,54 грн.
Визнати противоправною та скасувати податкову вимогу від 06 лютого 2019 року Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі № Ф-12553-51 про сплату боргу єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в розмірі 18276,72 грн.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (код ЄДРПОУ 43143201, просп. Ушакова, 75, м. Херсон, 73026) судовий збір у сумі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 грн.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (код ЄДРПОУ 43143201, просп. Ушакова, 75, м. Херсон, 73026) витрати на правничу допомогу у сумі 6800 (шість тисяч вісімсот) грн.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Повний текст рішення виготовлений та підписаний 22 жовтня 2020 р.
Суддя С.О. Варняк
кат. 111060000
Судове рішення № 92356036, Херсонський окружний адміністративний суд було прийнято 19.10.2020. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти корисні дані про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних включає повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити корисні дані.
Це рішення відноситься до справи № 540/2754/20. Компанії, які зазначені в тексті цього судового документа: