Рішення № 92353687, 30.09.2020, Київський районний суд м. Одеси

______________________

Справа № 947/17108/20

Провадження № 2/947/3093/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.09.2020 року

Київський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді Салтан Л.В.,

при секретарі Громико В.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за позовною заявою Київської районної адміністрації Одеської міської ради, як орган опіки та піклування, що діє в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи: Одеська місцева прокуратура № 1, Служба у справах дітей Одеської міської ради, КНП «Міський спеціалізований будинок дитини № 1» Департаменту охорони здоров`я Одеської міської ради, КУ «Центр соціально-психічної реабілітації дітей Одеської міської ради Одеської області», про позбавлення батьківських прав, стягнення аліментів, -

ВСТАНОВИВ:

23 червня 2020 року представник позивача Київської районної адміністрації Одеської міської ради, як орган опіки та піклування, в інтересах малолітніх: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , звернувся до Київського районного суду м. Одеси з позовною заявою про позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав щодо малолітніх: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ; стягнення на них аліментів у розмірі 1/3 частки заробітку відповідача щомісячно до досягнення дитини повноліття, посилаючись на те, що відповідач не проявляє ніякої турботи, дітей не відвідувала, повністю ухилилися від турботи та матеріального забезпечення дітей.

Представник позивача КРА ОМР, як орган опіки та піклування у судове засідання не з`явився.

Відповідач ОСОБА_3 у судове засідання не з`явилась, до суду надала заяву, в якій заперечила проти задоволення позовної заяви.

Представники третьої особи Служби у справах дітей Одеської міської ради надав до суду заяву про розгляд справи за його відсутністю, позовну заяву підтримує.

Представники третіх осіб Одеської місцевої прокуратури № 1, КНП «Міський спеціалізований будинок дитини № 1» Департаменту охорони здоров`я Одеської міської ради, КУ «Центр соціально-психічної реабілітації дітей Одеської міської ради Одеської області» у судове засідання не з`явились.

Згідно з ч. 2 ст. 282 ЦПК України, розгляд справи і ухвалення рішення проводяться за правилами загального чи спрощеного позовного провадження з особливостями, встановленими цією главою.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, допитавши свідків, суд вважає, що позовна заява є необґрунтованою та не підлягає задоволенню з наступних підстав.

У судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_3 є матір`ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Статтею 155 СК України встановлено, що здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Відповідно до ч. 1 ст. 164 СК України, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він:

1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування;

2) ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини;

3) жорстоко поводяться з дитиною;

4) є хронічними алкоголіками або наркоманами;

5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва;

6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Згідно з ч. 4, 5 ст. 19 СК України, орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Київська районна адміністрація Одеської міської ради, як орган опіки та піклування, надала до суду висновок за № 1338/01-11 від 22 червня 2020 року про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 щодо малолітніх: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Пленум Верховного Суду України в п.п. 15, 16 постанови від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» роз`яснив, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно їх утримують, та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток, як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Згідно зі ст. 50 СК України, батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини, яка ратифікована Постановою ВР за № 789-XII від 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Згідно з ч. 1 ст. 9 цієї Конвенції, держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Згідно зі ст. 9 Декларації прав дитини , яка прийнята резолюцією за № 1386 (ХIV) Генеральної Асамблеї ООН від 20 листопада 1959 року, дитина має бути захищена від усіх форм недбалого ставлення, жорстокості та експлуатації. Вона не повинна бути об`єктом торгівлі в будь-якій формі.

Згідно з положеннями ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Слід врахувати пояснення допитаних свідків, які у судовому засіданні вказали, що відповідач працює, повністю забезпечує дітей усім необхідним, піклується про них, діти здорові та мають охайний вигляд.

У зв`язку з чим, суд вважає, що не має підстав для задоволення позовної заяви щодо позбавлення батьківських прав.

Оскільки відповідач не позбавлена батьківських прав щодо дітей, суд вважає, що не має підстав для задоволення позовної заяви щодо стягнення аліментів.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування . Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі», під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ч. 2 ст. 89 ЦПК України, жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі Ващенко проти України від 26 червня 2008 року, принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Суд вважає, що позовна заява підлягає задоволенню, як законна та доведена.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Керуючись ст. 77, 81, 89, 263-265, 354-355 ЦПК України, ст. 164-167, 180-183 СК України,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви Київської районної адміністрації Одеської міської ради, як орган опіки та піклування, що діє в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи: Одеська місцева прокуратура № 1, Служба у справах дітей Одеської міської ради, КНП «Міський спеціалізований будинок дитини № 1» Департаменту охорони здоров`я Одеської міської ради, КУ «Центр соціально-психічної реабілітації дітей Одеської міської ради Одеської області», про позбавлення батьківських прав, стягнення аліментів - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення суду.

Повний текст рішення складено 09 жовтня 2020 року.

Головуючий Салтан Л. В.