Ухвала суду № 92352979, 22.10.2020, Галицький районний суд м. Львова

Справа № 185/5767/20

Провадження № 2-з/461/12/20

УХВАЛА

про передачу справи за підсудністю

22.10.2020 року місто Львів

Галицький районний суд м. Львова в складі судді Стрельбицького В.В., вивчивши та дослідивши матеріали заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову до подання позовної заяви до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ІНВЕСТ ХАУС», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору – Приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Личук Тарас Володимирович, приватний виконавець Варава Р.С. про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,

встановив:

ОСОБА_1 звернулась до Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області із заявою про забезпечення позову до подання позовної заяви до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ІНВЕСТ ХАУС», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору – Приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Личук Тарас Володимирович, приватний виконавець Варава Р.С. про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Ухвалою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 28 серпня 2020 року матеріали заяви передано за підсудністю на розгляд Галицького районного суду м. Львова.

Мотивами постановлення вказаної ухвали було те, що виконавчий напис нотаріуса знаходиться на виконанні у приватного виконавця Варави Р.С. Згідно відомостей з Єдиного реєстру приватних виконавців України, адреса офісу приватного виконавця Варави Р.С. - 04119, м. Київ, вулиця Хохлових Сім`ї, 9А, оф. 1, що територіально не відноситься до підсудності Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області. Постанова про відкриття виконавчого провадження не скасована, адреса офісу приватного виконавця знаходиться на території не підсудній Павлоградському міськрайонному суду Дніпропетровської області, а також те, що виконавче провадження може бути відкрито не тільки за місцем проживання боржника, а й за місцезнаходження майна боржника, а місцем виконання є місце знаходження виконавчого провадження, тобто позивач безпідставно визначився з підсудністю справи Павлоградському міськрайонному суду Дніпропетровської області. Суд вказав, що доводи позивача щодо підсудності справи за місцем виплати пенсійних виплат Головним управлінням Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області за адресою: м. Павлоград, просп. Шахтобудівників, 5, є безпідставними, оскільки місцезнаходження цієї юридичної особи зареєстровано за адресою - Україна, 49094, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, вул. Набережна Перемоги, будинок 26, що також не відноситься до підсудності Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області. Підстава скерування даної заяви до Галицького районного суду м. Львова визначена, виходячи з місця знаходження відповідача.

Однак, суд вважає, що дану справу (заяву) скеровано до Галицького районного суду м. Львова помилково, з огляду на наступне.

Відповідно до ч.1 ст.152 ЦПК України, заява про забезпечення позову подається до подання позовної заяви - за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом для відповідного позову, або до суду за місцезнаходженням предмета спору - якщо суд, до підсудності якого відноситься справа, визначити неможливо.

Відповідно до ч. 2 ст. 27 ЦПК України, позови до юридичних осіб пред`являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Згідно ч.12 ст. 28 ЦПК України, позови до стягувача про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, або про повернення стягненого за виконавчим написом нотаріуса можуть пред`являтися також за місцем його виконання.

Як вбачається з заяви, відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ІНВЕСТ ХАУС» знаходиться за адресою: м. Львів, вул. М. Вороного, 2.

Приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника (ст.24 ЗУ «По виконавче провадження»).

Згідно заяви про забезпечення позову, позивач зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до копії паспорта заявниці остання зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно постанови про відкриття виконавчого провадження від 16.05.2020 року заявниця фактично проживає АДРЕСА_2 .

Виконується оскаржуваний виконавчий напис у приватного виконавця Варави Р.С. Згідно відомостей з Єдиного реєстру приватних виконавців України, адреса офісу приватного виконавця Варави Р.С. - 04119, м. Київ, вулиця Хохлових Сім`ї, 9А, оф. 1.

Таким чином, місцем виконання виконавчого напису є м. Київ, вулиця Хохлових Сім`ї, 9А, оф. 1, що відноситься до територіальної юрисдикції Шевченківського районного суду м. Києва.

Звертаючись із заявою про забезпечення позову, позивач вказує на положення ЦПК України, згідно яких позови до стягувача про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, або про повернення стягненого за виконавчим написом нотаріуса можуть пред`являтися також за місцем його виконання. Таким чином, заявниця, виходячи з наданих їй процесуальним законодавством положень, самостійно визначила спосіб реалізації своїх прав та норму яку вона має намір використати при зверненні до суду щодо визначення підсудності справи.

При цьому, факт того, що позивач не вірно визначила місце виконання виконавчого документа не свідчить про те, що заява повинна бути передана за загальними правилами підсудності, адже при поданні заяви до Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області позивачем було виявлено бажання подати заяву саме за місце виконання виконавчого документа.

Відповідно до ч.ч. 1,3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Таким чином, положення Цивільного процесуального кодексу відносять до виключних повноважень позивача право визначати суд до якого слід звернутись у разі наявності альтернативи щодо підсудності справи, тобто визначати критерій за яким слід визначати підсудність справи. Отже, навіть необізнаність позивача щодо визначення належного суду при зверненні до суду із відповідною заявою, наприклад незнання того, як на практиці використати те чи інше положення ЦПК, не позбавляє його прав визначити критерій (процесуальну норму) за якою слід визначати підсудність справи, тобто це відноситься до виключно його повноважень.

З поданої заяви вбачається, що позивач вказує на підставу яка визначає підсудність спору – місце виконання виконавчого напису, що встановлено ч.12 ст. 28 ЦПК України.

Враховуючи вищевикладене, прихожу до висновку, що вказана справа територіально не підсудна Галицькому районному суду м. Львова, оскільки місце виконання виконавчого напису знаходиться за межами територіальної юрисдикції Галицького району м. Львова.

При цьому, ст.28 ЦПК України встановлює випадки альтернативної підсудності, за якої позов за вибором позивача може бути пред`явлений в одному з двох судів.

Таким чином, пред`явлення даної заяви за правилами альтернативної підсудності за місцем виконання виконавчого напису є правом позивача.

Водночас, обставин щодо виключної підсудності даного позову не встановлено, як і не встановлено що будь-яке майно позивача знаходиться на території Галицького району м. Львова.

Згідно правовим висновком Касаційного цивільного суду Верховного Суду, викладеним у постанові від 23.01.2018 року у справі №368/9910/13-ц, відповідно до ч.3 ст.3 ЦПК, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Суд не має права обмежувати вибір позивача для розгляду справи у конкретному суді. Альтернативна підсудність встановлена законом для таких категорій справ, в яких позивачі об`єктивно потребують у створенні їм найбільш сприятливих умов судочинства (полегшення поїздок до суду, збору доказів тощо), або в яких вони позбавлені можливості пред`явити позов за загальним правилом територіальної підсудності. Право вибору між судами, яким, згідно із загальним правилом територіальної підсудності і правилом альтернативної підсудності, підсудна дана справа, належить виключно позивачу. Це означає, що позови, можуть бути за вибором позивача пред`явлені як за загальним правилом територіальної підсудності - за місцем проживання або місцезнаходженням відповідача. У таких випадках суд не вправі повернути позивачу позовну заяву з мотивів непідсудності справи даному судові. Ці дії являються незаконними і обмежують право на доступ до правосуддя.

Дотриманням судами процесуальних норм інституту підсудності означає дотримання положення п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яке гарантує, що кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов`язків або при встановленні обґрунтованості будь-якого кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Конституційно-правовий механізм захисту всіх складових права на судовий розгляд являє собою нормативно визначену сукупність об`єкта захисту, суб`єктів, що здійснюють цей захист, та форм взаємодії між ними. Згадана система характеризується цілісністю, взаємозв`язком та покликана функціонально забезпечувати верховенство та пряму дію положень Конституції України, зокрема і в контексті виконання державою як її головного обов`язку – утвердження і забезпечення прав і свобод людини, так і відповідних йому зобов`язань, що походять з міжнародних договорів, учасником яких є Україна.

Враховуючи конституційну природу права на доступ до правосуддя, основою механізму забезпечення згаданого права є певна сукупність втілених у Конституції та чинному законодавстві України правових принципів, установлених інститутів, норм та юридичних гарантій, які в комплексі уможливлюють і сприяють його дотриманню, реалізації та захисту. В свою чергу, право на доступ до правосуддя є невід`ємною складовою права на судовий розгляд. Оскільки останнє, у свою чергу, є складовою прав людини, їх конституційно-правові гарантії в цілому повністю стосуються і права на доступ до правосуддя, що, дає підстави для висновку про існування згаданого права в системі координат загального конституційно-правового механізму гарантій прав людини.

Відтак, спеціальні гарантії права на доступ до правосуддя являють собою обумовлену позитивним обов`язком держави та метою правового регулювання цілісну систему юридичних умов, способів і засобів, які в комплексі забезпечують процес безперешкодної реалізації права на судовий розгляд, його захисту та поновлення у випадку порушення. Змістом цих гарантій є: забезпечення правового режиму непорушності права – неможливість його скасування, заборона звуження змісту та обсягу права при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, заборона обмеження права навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану; його гарантованість законом, зокрема на рівні акта найвищої юридичної сили – Конституції України; наявність передбачених законом гарантів права як складової прав людини; обов`язок здійснення діяльності органами державної влади, їх посадовими особами лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; можливість захисту як на національному, так і на міжнародному рівні; обумовленість його захисту примусовою силою держави або контрольними функціями міжнародних організацій; невичерпність закріплених Конституцією України прав людини, що є передумовою як для законодавчого запровадження нових прав, так і розширення змісту та обсягу існуючих.

Таким чином, зі змісту заяви вбачається, що позивач чітко наводить свої доводи щодо визначення підсудності даної справи. Вищенаведене свідчить про відсутність підстав для розгляду справи у Галицькому районному суді м. Львова, оскільки заява подана за вибором позивача за місцем виконання виконавчого напису, що являється процесуальним правом позивача.

У відповідності до п.1 ч.1 ст.31 ЦПК України, суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.

Згідно статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Враховуючи наведені положення цивільного процесуального законодавства, положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, наведену практику суду касаційної інстанції, приходжу до переконання, що дана справа не підсудна Галицькому районному суду м. Львова, оскільки, пред`явлення даної заяви за правилами альтернативної підсудності за місцем виконання виконавчого напису є виключним правом позивача, яке ним було реалізовано шляхом подачі заяви до відповідного суду, а тому з метою недопущення істотного обмеження законодавчо встановлених прав та гарантій позивача, заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову до подання позовної заяви слід передати на розгляд до Шевченківського районного суду м. Києва.

Керуючись ст.ст.27, 31 ЦПК України,

постановив:

Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову до подання позовної заяви до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ІНВЕСТ ХАУС», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору – Приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Личук Тарас Володимирович, приватний виконавець Варава Р.С. про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню – передати на розгляд до Шевченківського районного суду м. Києва.

Ухвала може бути оскаржена до Львівського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Повний текст ухвали складено 22 жовтня 2020 року.

Головуючий суддя Стрельбицький В.В.