Ухвала суду № 92352816, 16.10.2020, Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

справа №314/3907/19

пр. № 1-кп/336/291/2020

16 жовтня 2020 року м. Запоріжжя

Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючого судді Зарютіна П.В., за участю: секретаря судового засідання: Когут С.І., за участю прокурора Турченка А.В., захисника Сілкіної О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження по обвинуваченню

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень (злочинів), передбачених ч. 3 ст. 15 ч. 1 ст. 115, ч. 1 ст. 263, ст. 348, ч. 1 ст. 122, ч. 4 ст. 296 КК України,-

В С Т А Н О В И В:

Прокурором до суду було подано клопотання про продовження обвинуваченому строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 днів.

У судовому засіданні захисник Сілкіна О.О. заперечила на клопотання, як на безпідставне щодо застосування тримання під вартою, просила застосувати до обвинуваченого домашній арешт.

Клопотання розглядалось одним з членів колегії суддів, у провадженні якого перебуває кримінальне провадження, на підставі п. 20-5 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК України, відповідно до якого у разі неможливості у визначений цим Кодексом строк суддею (колегією суддів) розглянути клопотання про обрання або продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, крім клопотання, поданого на розгляд до Вищого антикорупційного суду, воно може бути передано на розгляд до іншого судді, визначеного в порядку, встановленому частиною третьою статті 35 цього Кодексу, або розглянуто головуючим, а за його відсутності - іншим суддею зі складу колегії суддів, якщо справа розглядається колегіально, або може бути передано для розгляду до іншого суду в межах юрисдикції одного суду апеляційної інстанції або до суду в межах юрисдикції різних апеляційних судів в порядку, передбаченому абзацом шостим цього пункту.

Заслухавши думки учасників судового засідання, вирішуючи клопотання прокурора, суд виходить з наступного.

Так, у провадженні Шевченківського районного суду м. Запоріжжя знаходиться вказане вище кримінального провадження, по якому продовжується судовий розгляд.

Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України.

Метою запобіжного заходу у виді тримання під вартою є запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється особа, знищити чи спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, незаконно впливати на потерпілого, свідка, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.

Відповідно до ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу та відповідно до ч.3 ст.197 КПК України про його продовження, суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1)наявність обґрунтованої підозри у вчинені підозрюваним кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 КПК, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Із змісту наведених норм випливає, що завданням застосування будь-якого запобіжного заходу є забезпечення належної процесуальної поведінки особи, яка піддана кримінальному переслідуванню, а при обранні того чи іншого запобіжного заходу, достатнього і необхідного у кожному конкретному випадку, крім тяжкості звинувачення, необхідно враховувати сукупність перелічених в законі обставин.

Відповідно до положень ст.ст.132 КПК України, заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються на підставі ухвали слідчого судді або суду. Під час розгляду питання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження сторони кримінального провадження повинні подати слідчому судді докази обставин, на які вони посилаються.

Відповідно до ст.ст. 197, 199 КПК України, за клопотанням прокурора строк тримання особи під вартою може бути продовжений за наявності обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з`явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою,строк дії ухвали суду про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може перевищувати 60 днів.

Згідно ст.ст. 7-9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини. У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року Європейський суд з прав людини вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки він свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє «прогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства».

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Москаленко проти України» (Заява № 37466/04) від 20.08.2010 року ЄСПЛ вказував, що необхідність забезпечити належний хід провадження також є достатньою підставою для первісного тримання заявника під вартою. Суворість покарання, яке може бути призначено, є належним елементом при оцінці ризику переховування від суду чи скоєння іншого злочину.

Отже, обвинувачення особи у скоєнні тяжкого злочину та очікуване покарання, яке можливо призначити за вказаний злочин, є однім з факторів, який має враховувати суд при обранні запобіжного заходу, хоча такий фактор сам по собі без оцінки усіх інших обставин у сукупності не може слугувати єдиною підставою для тримання особи під вартою.

Обґрунтованість підозри відносно обвинуваченого підтверджується відомостями з Реєстру матеріалів досудового розслідування про результати проведення слідчих та процесуальних дій, наданими суду документами, показаннями потерпілих в судовому засіданні.

Тобто, на даному етапі судового розгляду підозра цілком обґрунтована, доводи сторони захисту про необгрунтованість пред`явленого обвинувачення лише будуть перевірятися в ході судового розгляду у встановленому законом порядку.

За змістом ст. 178 КПК України, при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, суд зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі вагомість наявних доказів, тяжкість покарання, що загрожує особі, у разі визнання її винуватою, вік та стан здоров`я обвинуваченого, міцність соціальних зв`язків, наявність постійного місця роботи, наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення, репутацію обвинуваченого, наявність у нього судимостей, дотримання обвинуваченим умов застосування запобіжних заходів у випадках їхнього попереднього застосування.

Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа, у цьому випадку обвинувачений, вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.

Таким чином, суд, оцінюючи вірогідність такої поведінки обвинуваченого, має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи.

Надаючи оцінку можливості обвинувачених переховуватися від суду, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що обвинувачений з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованих йому злочинів, може вдатися до відповідних дій.

На користь реального існування вказаних ризиків слід віднести ті обставини, що ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 15 ч. 1 ст. 115, ч. 1 ст. 263, ст. 348, ч. 1 ст. 122, ч. 4 ст. 296 КК України, в тому числі й в період іспитового строку, тобто у вчиненні злочинів тяжких та особливо тяжких, за вчинення яких законом, зокрема, передбачено покарання у виді довічного позбавлення волі.

Крім того, за характеристикою сільського голови обвинувачений є особою з запальним характером, на яку до сільської ради надходили неодноразові скарги від сусідів і мешканців села, під час судового розгляду демонструє агресію про відношенню потерпілих, під час судового розгляду порушує свої процесуальні обов`язки, предбачені п.3 ч.7 ст. 42 КПК України. При цьому, ОСОБА_1 раніше засуджений за ч. 1 ст. 263 КК України, і звільнений від відбування призначеного судом покарання в вигляді трьох років позбавлення волі з іспитовим строком на 1 рік, наразі обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України відносно потерпілого ОСОБА_2 , в період цього іспитового строку. Також, наступні обвинувачення, зокрема за ч. 3 ст. 15, ч. 2 ст. 115 КК України, теж стосуються того ж потерпілого, що з врахуванням того, що потерпілий є сусідом ОСОБА_1 , свідчить про можливість продовження ним злочинної діяльності щодо потерпілого ОСОБА_2 .

Суд враховує положення ст. 5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. Як неодноразово підкреслює Європейський суд з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.

На переконання суду, наявні достатні підстави вважати, що, знаходячись на волі, усвідомлюючи суворість можливого покарання, ОСОБА_1 може переховуватись від суду, та вчинити інші кримінальні правопорушення, в тому числі і щодо потерпілих в цьому кримінальному провадженні, що є ризиками, передбаченим п. п.1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.

Крім того, відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст.184 КПК України, доведено наявність ризику, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме, є всі підстави вважати, що ОСОБА_1 , знаходячись на свободі, матиме реальну можливість незаконного впливу на свідків у кримінальному провадженні.

Такі ризики у сукупності є достатньо вагомими для застосування щодо обвинуваченого найбільш суворого запобіжного заходу.

Зважаючи на суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи та не суперечить практиці Європейського суду з прав людини і вимогам Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, враховуючи мету застосування запобіжних заходів, доведеність всіх обставин, передбачених ч. 1 ст. 194 КПК України, розцінюючи зазначені ризики як реальні та такі, що виправдовують обмеження свободи фізичної особи, суд вважає за необхідне продовжити відносно ОСОБА_1 запобіжний захід у виді тримання під вартою, оскільки інший, менш суворий запобіжний захід не зможе забезпечити виконання покладених на нього процесуальних обов`язків.

Задовольняючи клопотання прокурора, суд, враховуючи також сімейний стан і стан здоров`я ОСОБА_1 , який не одружений, офіційно не працевлаштований, є інвалідом третьої групи і не є непрацездатним, на утриманні малолітніх та неповнолітніх дітей не має, проживає з матір`ю, яка є особою похилого віку та отримує пенсію за віком, виходить із необхідності уникнення ризиків, визначених статтею 177 Кримінального процесуального кодексу України, із ступеня тяжкості інкримінованих обвинуваченому злочинів, а також приймає до уваги ту обставину, що ризики, за наявності яких судом було обрано і продовжено обвинуваченому запобіжний захід у виді тримання під вартою, на даний час не відпали.

Оскільки обставини по справі з часу останнього продовження строку дії запобіжного заходу не змінились, а ризики, передбачені статтею 177 Кримінального процесуального кодексу України не тільки не зменшились, а з урахуванням поведінки обвинуваченого - збільшилися, то це унеможливлює застосування до обвинуваченого більш м`якого запобіжного заходу, зокрема домашнього арешту, про застосування якого просить сторона захисту.

Таким чином, за висновками суду застосування більш м`якого, окрім виняткового запобіжного заходу, не зможе запобігти ризикам, передбаченим пунктами 1, 3, 4 та 5 частини 1 статті 177 Кримінального процесуального кодексу України, внаслідок чого, вважає за необхідне продовжити обвинуваченому ОСОБА_1 дію раніше обраного запобіжного заходу

Відповідно до положень п.2 ч.4 ст.183 КПК України суд не визначає розміру застави, оскільки обвинувачений обвинувачується у кримінальних правопорушеннях, вчинених із застосуванням насильства.

На переконання суду продовження строку тримання під вартою не суперечить вимогам статті 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який в цьому випадку полягає у необхідності забезпечення права учасників справи на розгляд справи у розумний строк та усунення небезпеки вчинення протиправних діянь обвинуваченим та, не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи.

З огляду на продовження обвинуваченому строку тримання його під вартою, відповідне клопотання сторони захисту щодо застосування домашнього арешту судом лишається без задоволення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 32, 34, 55, 61, 62, 183, 197, 199, п.4 ч.3, ст. ст. 331, 392, КПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Клопотання прокурора задовольнити та продовжити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 днів, визначивши строк дії цієї ухвали по 14 грудня 2020 року включно.

Копію ухвали суду надіслати Державній установі «Запорізький слідчий ізолятор», обвинуваченому,вручити захиснику та прокурору.

Визначення часу оголошення повного тексту ухвали - 19 жовтня 2020 року о 8-30 годині.

Ця ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку через Шевченківський районний суд м. Запоріжжя до Запорізького апеляційного суду протягом семи днів з дня її оголошення. Для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення. Якщо ухвалу суду було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.

Ухвала підлягає негайному виконанню, її оскарження не зупиняє її виконання.

Головуючий суддя: П.В. Зарютін