Рішення № 92348051, 19.10.2020, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 жовтня 2020 р. Справа№200/14720/19-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Троянової О.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Держпраці у Донецькій області (юридична адреса: 85302, Донецька область, м. Покровськ, вул. Прокоф`єва, буд. 82, код ЄДРПОУ 39790445) про визнання протиправною та скасування постанови Головного управління Держпраці у Донецькій області від 04.12.2019 року,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Держпраці у Донецькій області в якому просить суд визнати протиправним та скасувати постанову Головного управління Держпраці у Донецькій області від 04.12.2019 року №ДЦ460/549/АВ/П/ТД-ФС про накладення штрафу на ФОП ОСОБА_1 , у розмірі 250380,00 гривень.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 17 січня 2020 року прийнято до розгляду позовну заяву, відкрито провадження в адміністративній справі № 200/14720/19-а та призначено підготовче засідання на 12 лютого 2020 року.

12 лютого 2020 року судом відкладено підготовче засідання до 11 березня 2020 року.

27 лютого 2020 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву від відповідача.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 11 березня 2020 року продовжено строк підготовчого провадження у справі № 200/14720/19-а на тридцять днів та відкладено підготовче засідання до 31 березня 2020 року.

30 березня 2020 року на адресу суду надійшла відповідь на відзив від позивача.

31 березня 2020 року судом відкладено підготовче засідання до 16 квітня 2020 року.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 16 квітня 2020 року підготовче засідання відкладено до 13 травня 2020 року.

13 травня 2020 року судом відкладено підготовче засідання до 10 червня 2020 року.

10 червня 2020 року судом відкладено підготовче засідання до 08 липня 2020 року.

08 липня 2020 року судом відкладено підготовче засідання до 12 серпня 2020 року.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 12 серпня 2020 року закрито підготовче провадження та призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 23 вересня 2020 року.

23 вересня 2020 року судом відкладено розгляд справи до 19 жовтня 2020 року.

19 жовтня 2020 року на адресу суду надійшло клопотання позивача про розгляд за його відсутності.

У призначений час в судове засідання представники сторін з`явились, про дату час і місце розгляду справи повідомлений належним чином.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що на підставі інспекційного відвідування 04.12.2019 року відповідачем винесено постанову про накладення штрафу у розмірі 250 380 грн. Під час інспекційного відвідування відповідачем було зафіксовано здійснення реалізації товарів двома особами, які не знаходились у трудових відносинах з позивачем. Зазначив, що ці особи знаходились на торгівельному об`єкті, проте не виконували функцій продавця. Крім того, зазначив, що відповідачем зазначено лише загальний опис факту виконання цими особами робіт, без конкретних посилань на підтвердження вчинення дій, спрямованих на оплатну передачу іншим особам певних товарів у роздріб, фізичне знаходження на об`єкті не є автоматичним свідченням про виконання ними оплачуваних робіт. Позивач вважає постанову про накладення штрафу протиправною та такою, що підлягає скасуванню, оскільки прийнята з порушенням вимог чинного законодавства про працю.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав заявлені позовні вимоги та просив суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідачем через канцелярію суду надано відзив на позовну заяву, відповідно до якого останній просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що ОСОБА_2 здійснювала, згідно пояснень продавця - ОСОБА_3 , обслуговування покупців з її дозволу. На другий день за адресою об`єкту, на якому здійснювалась перевірка, знаходилась ОСОБА_4 здійснювала реалізацію товарів. Проте позивачем для проведення інспекційного відвідування було надано трудові договори, укладені з ОСОБА_3 та ОСОБА_5 . Крім того, позивачем надано пояснення, згідно яких гр. ОСОБА_2 проходила практику з метою подальшого працевлаштування, гр. ОСОБА_4 виконувала обов`язки продавця. Враховуючи зазначене, позивач допустив до роботи без укладення трудової угоди вищезазначених осіб. Також, відповідач вважає, що посадові особи управління діяли лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчинили дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримувались встановленої законом процедури та обрали лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Представник відповідача у судовому засіданні підтримав викладені обставини та просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивачем через канцелярію суду надано відповідь на відзив, у якому зазначив, що ОСОБА_3 попросила частих покупців ОСОБА_2 та ОСОБА_4 приглянути за магазином на час її відсутності, проте останні з власної ініціативи почали здійснювати продаж товару. Відповідно, з ними не було укладено трудових договорів.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 , зареєстрований в якості фізичної особи - підприємця 21.11.2003 року за № 22400170000000298, включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань за № 2733607590.

Маріупольською міською радою направлено до Головного управління Держпраці у Донецькій області лист від 30.09.2019 року №21.3-58416-21-1, відповідно до якого за результатами обстеження торгівельних місць встановлено суб`єкти господарювання, які мають не працевлаштованих осіб, зокрема ФОП ОСОБА_1 . (а.с. 62)

11.10.2019 року Головним управлінням Держпраці у Донецькій області видано направлення на проведення інспекційного відвідування суб`єкта господарювання ФОП ОСОБА_1 , під розписку про ознайомлення.

Так, у ході інспекційного відвідування 17 жовтня 2019 року було встановлено, що на момент інспекційного відвідування на об`єкті, де здійснює діяльність ФОП ОСОБА_1 , розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , знаходилась ОСОБА_2 , яка надала пояснення, що підміняє продавця – ОСОБА_3 на час обідньої перерви. Засобами відеотехніки зафіксовано, що ОСОБА_2 здійснювала реалізацію товарів, які знаходяться на об`єкті, проводила розрахунки з покупцями. ОСОБА_3 надано аналогічні пояснення, крім того, зазначила, що перебуває у трудових відносинах з ОСОБА_1 . На другий день проведення інспекційного відвідування 18 жовтня 2019 року за місцезнаходженням об`єкту перевірки знаходилась гр. ОСОБА_4 , яка здійснювала реалізацію товарів, проводила розрахунки з покупцями. ФОП ОСОБА_1 було надано трудові договори, укладені з ОСОБА_5 та ОСОБА_3 . Стосовно ОСОБА_2 та ОСОБА_4 ФОП ОСОБА_1 надав пояснення, відповідно до яких ОСОБА_2 проходила практику з метою подальшого працевлаштування; ОСОБА_4 виконувала на об`єкті функції, притаманні професії «продавець», є подругою його дочки та допомогала їй на об`єкті. Жодних документів щодо підтвердження факту оформлення трудових відносин з працівниками ОСОБА_4 та ОСОБА_2

ОСОБА_2 надано пояснення, відповідно до яких вона зайшла за покупками, де її попросили підмінити ОСОБА_3 на час обідньої перерви, обслуговувала клієнтів, безоплатно. (а.с. 68)

ОСОБА_3 надано пояснення, відповідно до яких ОСОБА_2 знаходилась на об`єкті, оскільки ОСОБА_3 було необхідно забрати дитину зі школи. ОСОБА_2 здійснювала реалізацію товару з дозволу підприємця та ОСОБА_3 (а.с. 69)

ОСОБА_4 відмовилась від надання пояснень. (а.с. 70)

ФОП ОСОБА_1 були надані пояснення, відповідно до яких в момент перевірки в магазині знаходилась ОСОБА_2 , яка проходить практику, ОСОБА_4 іноді приходить та допомагає ОСОБА_3 по роботі. (а.с. 71)

23 жовтня 2019 року за результатами інспекційного відвідування за період з 17.10.2019 14:10 по 23.10.2019 року 16:40 відповідачем прийнято акт №ДЦ460/549/АВ про виявлене порушення норм ч.1 ст. 21, ч. 1,3 ст. 24 КЗпП; Порядку №413, а саме не забезпечено дотримання вимог законодавства про працю, в частині оформлення трудових відносин з працівниками ОСОБА_2 та ОСОБА_4 та не повідомлено центральний орган виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування про прийняття працівників на роботу. Виявлене порушення не усунуто на дату закінчення інспекційного відвідування – 23.10.2019 року. (а.с. 9-17).

Позивач отримав примірник акту 23.10.2019 року особисто, про що зазначив у вищевказаному акті.

23.10.2019 року Головним управління Держпраці у Донецькій області видано припис про усунення виявлених порушень №ДЦ460/549/АВ/П, яким зобов`язано ФОП ОСОБА_1 зобов`язано усунути порушення, встановлені актом від 23 жовтня 2019 року №ДЦ460/549/АВ. (а.с. 72-73)

08.11.2019 року позивачем надано на адресу відповідача повідомлення про прийняття працівника на роботу та трудові договори стосовно працівників ОСОБА_4 та ОСОБА_6 (а.с. 74-80)

04 грудня 2019 року Головним управління Держпраці у Донецькій області винесено постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ДЦ460/549/АВ/П/ТД-ФС, якою у зв`язку з відсутністю усунення порушення на дату закінчення інспекційного відвідування – 23.10.2019 року, вирішено накласти на позивача штраф у сумі 250 380 грн. (а.с. 6-8)

Не погодившись з постановою про накладення штрафу від 04 грудня 2019 року №ДЦ460/549/АВ/П/ТД-ФС, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Отже визначальним для вирішення спірних правовідносин є встановлення наявності ознак трудових правовідносин між позивачем та громадянкою ОСОБА_2 , та громадянкою ОСОБА_4 .

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходив із наступного.

Вирішуючи адміністративну по суті заявлених позовних вимог, оцінюючи обґрунтованість заперечень відповідача, суд виходить з такого.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначено Кодексом законів про працю України.

Частиною першою статті 3 КЗпП України передбачено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

У відповідності до статті 21 КЗпП України, трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Фактичний допуск до роботи вважається укладенням трудового договору незалежно від того, чи було прийняття на роботу належним чином оформлене, якщо робота провадилась за розпорядженням чи з відома роботодавця.

Статтею 24 КЗпП України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інші документи.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами (стаття 23 КЗпП України).

Загальне визначення цивільно-правового договору наведено у ст. 626 Цивільного кодексу України. Так, вказаною нормою встановлено, що договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно зі статтею 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Основною ознакою, що відрізняє цивільні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.

Виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, працівник не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.

З аналізу наведених норм вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.

Статтею 265 КЗпП передбачено відповідальність юридичних та фізичних осіб - підприємців які використовують найману працю, у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору(контракту) оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати.

За змістом наведеної норми відповідальність настає в разі, якщо особа виконує певні роботи з відома, за дорученням, зокрема фізичної особи - підприємця.

При цьому повинен бути встановлений факт використання фізичною особою підприємцем найманої праці.

У наданих поясненнях ОСОБА_2 повідомила інспекторів праці про те, що вона зайшла за покупками, де її попросили підмінити на час обідньої перерви, та обслуговувала клієнтів на безоплатній основі.

Водночас ОСОБА_3 надано пояснення, відповідно до яких ОСОБА_2 знаходилась в об`єкті інспектування на її прохання. Реалізацію товару здійснювала з дозволу господаря та ОСОБА_3 .

Таких висновків інспектор праці дійшов виключно на підставі пояснень громадянки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , зафіксованих засобом відеотехніки.

Крім того, ФОП ОСОБА_1 надано пояснення, що ОСОБА_2 на момент проведення інспекційного відвідування проходила практику, у зв`язку з наміром позивача прийняти її на роботу в якості продавця.

Стосовно письмових пояснень, яка надійшли до суду від імені осіб ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , із поясненнями стосовно проведеної перевірки, суд зазначає, що останні не є належним та допустимим доказом у справі – вказані особи у судовому засіданні не допитувались та не попереджались про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих свідчень, а тому їх письмові пояснення судом не можуть бути прийняті.

Відповідно до ч. 6 ст. 18 Закону України "Про освіту", стажування це набуття особою практичного досвіду виконання завдань та обов`язків у певній професійній діяльності або галузі знань.

Згідно з п. 1.5 розділу І "Порядку професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації зареєстрованих безробітних", затвердженого 31 травня 2013 року наказом Міністерства соціальної політики України, Міністерства освіти і науки України №318/655, стажування це підвищення кваліфікації безробітного з метою набуття практичних умінь і навичок для виконання професійних обов`язків за професією або на посаді, на яку претендує безробітний у роботодавця.

Статтею 8 Закону України "Про зайнятість населення" встановлено, що кожен має право на професійне навчання, яке реалізується шляхом первинної професійної підготовки, перепідготовки, спеціалізації і підвищення кваліфікації, стажування у професійно-технічних, вищих навчальних закладах та закладах післядипломної освіти, безпосередньо на робочих місцях на виробництві чи у сфері послуг з метою здобуття особою відповідної кваліфікації або приведення її рівня у відповідність із вимогами сучасного виробництва та сфери послуг.

Враховуючи викладене, метою стажування є набуття особою практичного досвіду, навичок та вмінь.

Частиною 1 статті 26 КЗпП України визначено, що при укладенні трудового договору може бути обумовлене угодою сторін випробування з метою перевірки відповідності працівника роботі, яка йому доручається. Умова про випробування повинна бути застережена в наказі (розпорядженні) про прийняття на роботу.

Отже, випробування, на відміну від стажування, під час якого особа набуває практичний досвід для виконання професійних обов`язків, передбачає безпосередню реалізацію такого досвіду та перевірку професійних навичок на відповідність дорученій роботі. Відтак, стажування не є різновидом випробування та ч. 1 ст. 26 КЗпП України не покладає на роботодавця обов`язок укласти трудовий договір з працівником у разі проходження останнім стажування.

Стосовно наявності ознак трудових правовідносин між позивачем та громадянкою ОСОБА_4 суд зазначає наступне.

З наданих пояснень ФОП ОСОБА_7 ОСОБА_8 ОСОБА_4 є подругою його дочки, та іноді допомагає їй по роботі.

Суд звертає увагу, що твердження відповідача щодо допущення ОСОБА_4 до роботи без укладення з нею трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника, ґрунтується виключно на відеозаписі, здійсненому під час проведення інспекційного відвідування.

Водночас, в ході судового розгляду адміністративної справи відповідач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження порушення позивачем вимог ч.3 ст.24 КЗпП України та фактичного допуску ОСОБА_4 та ОСОБА_2 до роботи без укладення трудового договору.

У зв`язку з чим, враховуючи недоведеність належними та допустимими доказами факту допущення працівника до роботи без оформлення трудового договору, суд вважає, що оскаржена Постанова про накладення штрафу, є такою, що прийнята всупереч норм чинного законодавства, а тому є неправомірною та підлягає скасуванню.

Оскільки відповідачем в ході розгляду справи не доведено факту правомірності своїх дій при прийняті оскаржуваної постанови, тому позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню у повному обсязі.

Зважаючи на вищевикладене, суд звертає увагу на те, що за приписами ст.ст. 24, 265 КЗпП України відповідальність роботодавця наступає тільки у разі фактичного допуску працівника до роботи без укладення трудового договору.

Як вже раніше зазначалось, механізм накладення на суб`єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною 2 статті 265 КЗпП України та частинами 2 - 7 статті 53 Закону України "Про зайнятість населення", визначений Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 року № 509.

Штрафи можуть бути накладені на підставі, зокрема, акта про виявлення під час перевірки суб`єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу, виконавчого органу міської ради міста обласного значення та сільської, селищної, міської ради об`єднаної територіальної громади.

Таким чином, за змістом наведених норм, питання безпосереднього виконання роботи конкретної особи у конкретного суб`єкта господарської діяльності мало бути предметом детальної перевірки та об`єктивного дослідження відповідачем.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 27.06.2017 у справі № К/800/16974/17.

Для притягнення особи до відповідальності відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 265 Кодексу законів про працю України в його діях повинно бути декілька складових: фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудових відносин та виплата йому заробітної плати без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків.

З урахуванням означеного, суд дійшов висновку, що постанова про накладення штрафу уповноваженими особами від 04.12.2019 року №ДЦ460/549/АВ/П/ТД-ФС в частині накладення штрафу на позивача за неоформлення трудових відносин із ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , у розмірі 250 380 грн. є необґрунтованою, оскільки прийнята без дослідження усіх обставин, що мали суттєве значення для правильного вирішення справи, тому підлягає скасуванню судом.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до положень статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з нормами частини другої зазначеної статті у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Нормами статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Зазначена стаття визначає, як розподіляються обов`язки щодо доказування і подання доказів між особами, які беруть участь у справі, та передбачає активну роль суду у процесі доказування та спрямована на забезпечення повного з`ясування обставин у справі на основі поєднання принципів змагальності та офіційності.

Презумпція винуватості покладає на суб`єкта владних повноважень обов`язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів. Такий обов`язок відсутній, якщо відповідач визнає позов.

Однак, презумпція винуватості не є абсолютною. Презумпція винуватості суб`єкта владних повноважень-відповідача означає припущення, що повідомлені позивачем обставини у справі про рішення, дії, бездіяльність відповідача і про порушення права, свободи чи інтересу відповідають дійсності, доки відповідач їх не спростує на основі доказів. Отож застосування принципу презумпції винуватості суб`єкта владних повноважень не обумовлює його автоматично програшного становища у справі та не звільняє суд від обов`язку ухвалити справедливе і правосудне судове рішення.

За таких обставин, беручи до уваги всі надані сторонами докази в їх сукупності, з урахуванням наданих судом висновків, суд не вбачає протиправності в діях відповідача, отже, вимоги позивача є необґрунтованими, а позов таким, що не підлягає задоволенню.

Відповідно до положень частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 503,81 грн. підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача.

На підставі вищевикладеного та керуючись статями 2-15, 19-21, 72-79, 90, 94, 122, 123, 132, 159-161, 164, 192-194, 224-228, 241-247, 255, 287, 293-295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Держпраці у Донецькій області (юридична адреса: 85302, Донецька область, м. Покровськ, вул. Прокоф`єва, буд. 82, код ЄДРПОУ 39790445) про визнання протиправною та скасування постанови Головного управління Держпраці у Донецькій області від 04.12.2019 року - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати Постанову начальника Головного управління Держпраці у Донецькій області від 04.12.2019 року №ДЦ460/549/АВ/П/ТД-ФС про накладення штрафу на ФОП ОСОБА_1 , у розмірі 250 380,00 гривень.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держпраці у Донецькій області (юридична адреса: 85302, Донецька область, м. Покровськ, вул. Прокоф`єва, буд. 82, код ЄДРПОУ 39790445) судовий збір у розмірі 2 503 (дві тисячі п`ятсот три) гривні 81 коп. на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Рішення прийнято, складено в повному обсязі та підписано в нарадчій кімнаті 19 жовтня 2020 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Апеляційна скарга згідно положень статті 297 КАС України подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Донецький окружний адміністративний суд.

Суддя О.В. Троянова