Рішення № 92346232, 12.10.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

12.10.2020Справа №910/10194/20 За позовом Товариства з обмеженою відповідальніст "Виробнича фабрика

"Сімі"

до Фізичної особи-підприємця Пахачук Таміли Михайлівни

про стягнення 2 132, 17 грн.

Суддя Зеленіна Н.І.

Без виклику сторін.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробнича фабрика "Сімі" звернулося до Господарського суду м. Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця Пахачук Таміли Михайлівни про стягнення заборгованості за неналежне виконання зобов`язань за договором купівлі-продажу № 345/19 від 12.09.2019, яка складається з 1 593 (одна тисяча п`ятсот дев`яносто три) грн. 60 коп. - суми основного боргу, 262 (двісті шістдесят дві) грн. 92 коп. - пені, 116 (сто шістнадцять) грн. 35 коп. - 10% річних, 159 (сто п`ятдесят дев`ять) грн. 30 коп. - штрафу.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за Договором купівлі-продажу № 345/19 від 12.09.2019 в частині оплати поставленого позивачем товару у зв`язку з чим з посиланням на положення договору, керуючись нормами Цивільного кодексу, враховуючи допущене прострочення в оплаті, позивачем заявлені до стягнення в судовому порядку сума основного боргу, пеня, 10 % річних та штраф.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.07.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №910/10194/20, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами, визначив сторонам строк для реалізації процесуальних прав.

09.09.2020 від позивача надійшла заява якою він повідомляє, що станом на 31.07.2020 відповідачем на виконання своїх зобов`язань за Договором сплачено кошти у сумі 1 593,60 грн.

З 28.09.2020 по 09.10.2020 суддя Зеленіна Н.І. перебувала у відпустці.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Господарський суд встановив наступне.

12.09.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробнича фабрика "Сімі" (надалі - ТОВ "ВФ "Сімі", продавець, позивач) та Фізичною особою-підприємцем Пахачук Тамілою Михайлівною (надалі - покупець, відповідач) було укладено договір купівлі-продажу № 345/19 (надалі - Договір).

Згідно з п. 1.1. Договору продавець зобов`язався передати у власність, а покупець зобов`язався прийняти та оплатити товари, асортимент, кількість, ціна, а також інші характеристики яких вказані в рахунках-фактурах, податкових, видаткових накладних, надалі за текстом Договору - товари.

Згідно з п. 1.3. Договору товари поставляються партіями. Розмір, вартість та асортимент відповідної партії узгоджується сторонами та фіксуються в рахунках-фактурах та накладних.

Відповідно до п. 1.4 Договору загальна сума по Договору визначається сумою по видатковим накладним, якими оформлюється кожна партія товару отриманого покупцем від продавця на протязі дії цього Договору.

Згідно з п. 2.2. Договору, доказом передачі товару у власність покупця є видаткова накладна, оформлена належним чином: підпис уповноваженої особи покупця, печатка або штамп покупця, доручення на отримання партії товару з посиланням на номер і загальну суму вказану в видатковій накладній.

Пунктом 4.3. Договору передбачено, що оплата покупцем кожної партії товару проводиться шляхом: за кожну отриману партію товару з відстрочкою платежу 7 календарних днів по безготівковому розрахунку.

Договір набирає сили з моменту його підписання сторонами і діє до закінчення календарного року, але в любому випадку до погашення сторонами свої зобов`язань ( п. 6.1. Договору).

Як зазначає позивач, на виконання умов Договору позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 5 708, 85 грн., що підтверджується видатковими накладними №14858 від 07.10.2019 та №14859 від 07.10.2019.

За доводами позивача, відповідач в порушення умов договору не здійснив повну оплату за отриманий товар, оплативши лише частково на суму 4 115, 25 грн., що стало наслідком виникнення у останнього заборгованості, яка станом на момент звернення з позовом до суду складала 1 593, 60 грн.

Як зазначає позивач та з долученого ним до матеріалів справи платіжного доручення №@2PL990760 від 31.07.2020 вбачається, що після відкриття провадження у справі, відповідачем було сплачено заборгованість за Договором у розмірі 1 593, 60 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 ст. 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст. 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк - відповідно до положень ст. 530 цього Кодексу.

Згідно ч.1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Таким чином, змістом взаємних договірних зобов`язань сторін є обов`язок позивача поставити відповідачу обумовлений договором товар належної якості та кількості, який породжує обов`язок відповідача прийняти зазначений товар та оплатити за нього встановлену договором вартість у встановлений договором строк.

Як вбачається із матеріалів справи, згідно видаткових накладних №14858 від 07.10.2019 та №14859 від 07.10.2019, копії яких містяться в матеріалах справи, позивачем на виконання умов Договору було поставлено відповідачу товар на загальну суму 5 708, 85 грн.

Жодних претензій щодо невідповідності якості та/або кількості поставленої партії товару від відповідача не надходило.

Статтею 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

За приписами ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Як встановлено судом, відповідачем на виконання своїх зобов`язань за Договором було здійснено лише часткову оплату вартості поставленого товару на суму 4 115, 25 грн.

Інша часткова оплата була здійсненна відповідачем після відкриття провадження у справі у розмірі 1 593, 60 грн., про що свідчить платіжне доручення №@2PL990760 від 31.07.2020.

Отже, з матеріалів справи вбачається, що відповідачем сплачено на користь позивача суму основної заборгованості.

Стаття 231 Господарського процесуального кодексу України містить вичерпний перелік підстав з яких господарський суд закриває провадження у справі.

Закриття провадження у справі - це форма завершення справи, яке зумовлене передбаченими законом обставинами, які повністю відкидають можливість судочинства.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, в тому випадку коли спір врегульовано самими сторонами шляхом перерахування боргу (передачі майна чи усунення перешкод у користуванні ним) після звернення кредитора з позовом за умови подання доказів такого врегулювання.

Як на тому наголошено у пункті 4.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" господарський суд припиняє провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.

Суд вважає за можливе взяти до уваги вказані вище роз`яснення пленуму Вищого господарського суду України та застосувати їх за аналогією до статті 231 Господарського процесуального кодексу України.

За таких обставин, враховуючи сплату відповідачем грошових коштів у розмірі 1 593, 60 грн., суд приходить до висновку про закриття провадження у справі в цій частині, внаслідок відсутності предмету спору.

Відповідно до ч. 3 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 262, 92 грн., штрафу у розмірі 159, 30 грн. та 10 % річних у розмірі 116, 35 грн.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (ч.1 ст. 611 ЦК України).

Частиною 1 ст. 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Згідно з ч. ч. 2, 3 ст. 549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Проте, через несвоєчасне погашення заборгованості та виходячи з положень ст.ст. 610, 611, 612 ЦК України, ч. 2 ст. 193 ГК України, відповідач порушив грошове зобов`язання, що є підставою для застосування до нього правових наслідків, встановлених договором або законом, зокрема у вигляді нарахування та стягнення.

Згідно з п. 4.1. Договору, у випадку несвоєчасної оплати відповідної партії товару, покупець зобов`язаний сплатити на користь продавця пеню у розмірі подвійної ставки НБУ від суми несплаченого товару за кожен день прострочення.

Відповідно до п. 4.2. Договору, окрім сплати пені, передбаченої п. 4.1. Договору покупець відшкодовує продавцю 10 % річних від суми несвоєчасно сплаченого товару, які визнаються збитками.

У випадку прострочення терміну оплати передбаченого п. 3.3. Договору строком більше ніж на 70 календарних днів, покупець повинен сплатити продавцю штраф у розмірі 10% від простроченої суми (п. 4.3. Договору).

Суд перевіривши розрахунок пені та штрафу встановив, що останній є обґрунтованим та арифметично вірним, а тому позовні вимоги щодо стягнення пені у розмірі 262, 92 грн. та штрафу у розмірі 159, 30 грн. підлягають задоволенню в повному обсязі.

Частиною першою статті 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Нормами ч. 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або укладеним між сторонами договором.

Разом із тим, судом встановлено, що сторонами у пункті 4.2 Договору передбачено інший розмір процентів, ніж визначений у статті 625 ЦК України. Так, за умовами вказаного пункту Договору, у випадку несвоєчасної оплати поставленої партії товару, покупець зобов`язаний сплатити на користь постачальника, зокрема, 10 % річних.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 10 % річних у розмірі 116, 35 грн., суд дійшов висновку, що останній є обґрунтованим, арифметично вірним, а тому вимоги в цій частині правомірні та такі, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Обставин прострочення виконання своїх обов`язків за договором відповідачем не заперечено та не спростовано.

Як встановлено ст. ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

В порядку, передбаченому ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на вищезазначене, відповідачем не спростовано належними засобами доказування обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищенаведене, суд, виходячи з розміру позовних вимог, що були обґрунтовано заявлені до стягнення позивачем при поданні даного позову, дійшов висновку про покладення на відповідача витрат по сплаті судового збору в сумі 2 102, 00 грн.

Що стосується судових витрат позивача, пов`язаних з витратами на оплату професійної правничої допомоги за складення та подання до суду позовної заяви, які орієнтовно становлять 2 000, 00 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною третьою ст. 123 Господарського процесуального кодексу України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

В якості доказів, що підтверджують понесення витрат, пов`язаних з відправленням позовної заяви на адресу відповідача і суду, позивач долучив фіскальні чеки від 09.07.2020 на суму 23, 00 грн. кожен.

Таким чином, суд зазначає, що наведені витрати слід віднести до переліку судових витрат наведеного в п. 4 ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України.

Оскільки доказів, що підтверджують понесення позивачем витрат на оплату професійної правничої допомоги пов`язаних з розглядом справи на суму 2000, 00 грн., матеріали справи не містять та суду не надано, витрати, пов`язані з розглядом справи підлягають частковому задоволенню у розмірі 46, 00 грн.

Керуючись ст. 129, 231, 236 - 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва -

ВИРІШИВ:

1. Закрити провадження у справі в частині стягнення основного боргу у розмірі 1 593, 60 грн.

2. В іншій частині позовних вимог позов задовольнити.

3. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Пахачук Таміли Михайлівни ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробнича фабрика "Сімі" (вул. Володимирська, буд. 92, м. Васильків, Київська область, 08600; код ЄДРПОУ 37184114) пеню у розмірі 262, 92 грн., штрафу у розмірі 159, 30 грн., 10% річних у розмірі 116, 35 грн., судовий збір у розмірі 2 102,00 грн. та 46,00 грн. витрати, пов`язані з розглядом справи.

На рішення може бути подано апеляційну скаргу до Північного апеляційного господарського суду в строки, передбачені ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення суду набирає законної сили у порядку і строки, передбачені ст. 241 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено 19.10.2020 р.

Суддя Н.І. Зеленіна