Ухвала суду № 92338715, 20.10.2020, Холодногірський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Харкова)

20.10.2020

Справа № 642/5348/20

Провадження №2/642/1580/20

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2020 року м. Харків

Суддя Ленінського районного суду м. Харкова Гримайло А.М. розглянувши позовну заяву ФОП ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ТОВ «ІМПФАНТ ФОРТУ ПЛЮС», ТОВ «ТАЙГЕР» про визнання договору оренди продовженим, –

В С Т А Н О В И В:

19 жовтня 20209 року ФОП ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ТОВ «ІМПФАНТ ФОРТУ ПЛЮС», ТОВ «ТАЙГЕР» про визнання договору оренди продовженим.

Позовні вимоги мотивував тим, що 13.09.2010 року між позивачем та відповідачем ТОВ «ТАЙГЕР» був укладений договір оренди нежитлових приміщень зі строком дії до 13.09.2020 року. 02.03.2020 новим власником орендованого приміщення став ОСОБА_2 , а 09.09.2020 змінився власник об`єкта оренди на ТОВ «Імпфант Форту Плюс», який є власником спірних нежитлових приміщень за договором оренди на теперішній час.

В своїй позовні заяві позивач ФОП ОСОБА_1 просить суд визнати поновленим (продовженим) на той самий строк на тих самих умовах Договір оренди нерухомого майна за номером правочину 4112304 від 13.09.2010, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Жиляєвою Н.В., а саме до 13.09.2030 включно.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексах випадках.

Частиною 1 ст.19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Тобто, в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових відносин.

Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

З дати набрання чинності ГПК України в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції визначено наявність між сторонами саме господарських правовідносин, а також впроваджено підхід щодо розмежування юрисдикції залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб`єктного складу сторін.

Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Відповідно до ст. 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

З огляду на положення ч.1 ст. 20 ГПК України а також статей 4, 45 цього Кодексу, для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб`єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності.

Такий висновок відповідає висновку, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду (постанова від 13 лютого 2019 року у справі № 910/8729/18).

З договору оренди від 13 вересня 2010 року вбачається, що спірний договір був укладений між фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 та ТОВ «Тайгер» у зв`язку із здійсненням ОСОБА_1 підприємницької діяльності.

Таким чином, за договором оренди нежитлове приміщення, розміщене за адресою: АДРЕСА_1 , надавалося позивачеві, як фізичній особі-підприємцю, для здійснення підприємницької діяльності і спірні правовідносини виникли між ФОП ОСОБА_1 та ТОВ «Тайгер». На теперішній час власником орендованого приміщення за спірним договором оренди є ТОВ «Імпфант Форту Плюс».

Як роз`яснив пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ у своїй постанові № 3 від 01.03.2013 року пунктом 3 суди мають виходити з того, що критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне (справи за позовами, що виникають із будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства), по-друге, суб`єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).

Відповідно до статей 1, 12, 41 ГПК України господарські суди розглядають справи в порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає положенням статті 1 ГПК України, а правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер.

Як зазначається в пункті 3.1.постанови пленуму Вищого господарського суду України№ 10від 24.10.2011року «Про деякі питання підвідомчості та підсудності справ господарським судам» господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: 1) участь у спорі суб`єкта господарювання; 2) наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; 3) відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Згідно зі ст.1,2 ГК України, цей Кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб`єктами господарювання, а також між цими суб`єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання. Учасниками відносин у сфері господарювання є суб`єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб`єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Під господарською діяльністю, відповідно до ст.3 ГК України, розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Тобто, юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб`єкта звернення, статусу у спірних правовідносинах відповідача та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.

Аналогічний висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 20 травня 2019 року у справі №640/10525/16-ц (провадження №14-593цс18) та від 09 жовтня 2019 року у справі № 209/1721/14-ц (провадження № 14-418цс19), підстав для відступу від нього не вбачається.

При вирішення питання щодо юрисдикційності даного спору суд враховує суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних правовідносин.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття «суд, встановлений законом» містить, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви № 29458/04 та № 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін «встановленим законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом» [див.рішення у справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria), заява № 7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства.

Фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках цей Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом «встановленим законом», національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.

Отже, поняття «суду, встановленого законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Враховуючи суб`єктний склад сторін правочину та зміст правовідносин сторін, за якими у сторін виникають права та обов`язки, відповідно до вимог ст. 4, 20, 45 ГПК України, спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства та належить до юрисдикції господарського суду.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст.186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства.

Враховуючи те, що позовна заява ФОП ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ТОВ «ІМПФАНТ ФОРТУ ПЛЮС», ТОВ «ТАЙГЕР» про визнання договору оренди продовженим, не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства відповідно до вимог п.1 ч.1 ст.186 ЦПК України у відкритті провадження по даній цивільній справі слід відмовити.

Відповідно до ч. 5 ст. 186 ЦПК України, слід роз`яснити позивачеві, що він має право звернутись із даним позовом до відповідного Господарського суду за правилами положень ГПК України, в порядку господарського судочинства.

Керуючись ст.ст.186, 260, 265 ЦПК України,-

П О С Т А Н О В И В:

Відмовити у відкритті провадженні у цивільній справі за позовною заявою ФОП ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ТОВ «ІМПФАНТ ФОРТУ ПЛЮС», ТОВ «ТАЙГЕР» про визнання договору оренди продовженим.

Відповідно до ч.5 ст.186 ЦПК України, роз`яснити позивачеві, що він має право звернутись із даним позовом до відповідного Господарського суду за правилами положень ГПК України, в порядку господарського судочинства.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана до Харківського апеляційного суду через Ленінський районний суд м.Харкова протягом 15 днів з дня її складення.

Суддя: А.М.Гримайло