Ухвала суду № 92331359, 15.10.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 У Х В А Л А

15 жовтня 2020 року м. Київ № 640/11170/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 доКиївської міської радипро скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії,присутні у судовому засіданніпозивач - ОСОБА_1 , представник КМР - Проковський Д.С.,ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_1 ) (далі - позивач або ОСОБА_1 ) подав на розгляд Окружному адміністративному суду м. Києва позов до Київської міської ради (адреса: 01044, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 36, ідентифікаційний код - 22883141) (надалі - відповідач або КМР або Київрада), у якому просить суд:

- скасувати рішення Київської міської ради ІV сесії VІІІ скликання від 01.06.2017 "Про перейменування проспекту Генерала Ватутіна у м. Києві на проспект Р. Шухевича";

- зобов`язати Державу, її виконавчі органи, та будь-яку владу України, не знищувати в Україні: історію України; культурну спадщину України; пам`ять народу України; пам`ять ВВВ; пам`ятки воїнам ВВВ; обеліски; вічні вогні; меморіали; історію людства; будь-які пам`ятники; будь-яку пам`ять, будь-що, що несе інформацію про життя України за будь-який період часу.;

- зобов`язати Державу - Верховну Раду України прийняти Закон "Про знесення будь-якого пам`ятника в Україні, тільки у відповідності до Закону, або рішення суду";

- зобов`язати Державу - Верховну Раду України, прийняти спеціальний Закон "Закон пам`яті";

- повернути на вимогу Народу України назву проспекту Генерала Ватутіна в м. Києві, на підставі офіційних підписів - документу-вимоги.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.07.2019 відкрито провадження у адміністративній справі, постановлено розглядати справу за правилами загального позовного провадження у підготовчому провадженні на 29 серпня 2019 року.

23.08.2019 до канцелярії Окружного адміністративного суду міста Києва надійшло клопотання представника Київської міської ради Покровського Д.С. б/н про залишення позовної заяви без розгляду.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.06.2020 клопотання б/н від 13.08.2019 представника Київської міської ради Покровського Д.С. задоволено, позов ОСОБА_1 залишено без розгляду.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11.08.2020 ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.06.2020 скасовано та направлено справу для продовження розгляду до Окружного адміністративного суду м. Києва.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.08.2020 прийнято справу № 640/11170/19 до провадження для подальшого розгляду; справу призначено до розгляду у підготовчому судовому засіданні на 15.10.2020.

У відкритому судовому засіданні 15.10.2020 позивач та представник Київської міської ради були присутні.

У судовому засіданні судом розглянуто питання дотримання позивачем строку на звернення з позовом до адміністративного суду, учасниками надано усні пояснення, оголошено вступну та резолютивну частини ухвали.

Відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Водночас, статтею 264 КАС України передбачено особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та інших суб`єктів владних повноважень.

Частиною 1 ст. 264 КАС України встановлено, що правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо:

1) законності (крім конституційності) постанов та розпоряджень Кабінету Міністрів України (крім рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу), постанов Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

2) законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, інших суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч. 3 ст. 264 КАС України, нормативно-правові акти можуть бути оскаржені до адміністративного суду протягом всього строку їх чинності.

Згідно з ч. 3 ст. 123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

У відповідності до ч.ч. 1, 2 ст. 121 КАС України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

З урахуванням наведеного, для правильного вирішення питання дотримання позивачем строку на звернення до суду необхідним є дослідження правової природи оскаржуваного рішення - рішення Київської міської ради ІV сесії VІІІ скликання від 01.06.2017 "Про перейменування проспекту Генерала Ватутіна у м. Києві на проспект Р. Шухевича" та встановлення належності останнього до виду актів індивідуальної дії або нормативних.

Спеціальний статус міста Києва як столиці України, особливості здійснення виконавчої влади та місцевого самоврядування у місті відповідно до Конституції України та законів України визначено Законом України «Про столицю України - місто-герой Київ» від 15.01.1999 № 401-XIV.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ» порядок формування та повноваження міської, районних у місті рад визначаються Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» з особливостями, передбаченими цим Законом.

Згідно з ч. 1, 5 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування нормативно-правового характеру набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо органом чи посадовою особою не встановлено пізніший строк введення цих актів у дію.

Враховуючи, що чинне законодавство не містить чітких критеріїв розмежування правових актів за ознаками їх нормативності, видається доцільним для такого розмежування використовувати рішення Конституційного Суду та існуючу правову доктрину з окресленого питання.

Суд відмічає, що у пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду від 16.04.2009 №7-рп/2009 (справа про скасування актів місцевого самоврядування) зазначено, що суд дійшов висновку, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб`єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією, викладеній в рішенні Конституційного Суду від 27.12.2001 №20-рп/2001 у справі про укази Президії Верховної Ради щодо Компартії України. У цьому рішенні зазначено, що «ознаками нормативності правових актів є невизначеність дії в часі та неодноразовість їх застосування» (абз.1 п.6 мотивувальної частини).

Також в рішенні Конституційного Суду України від 22.04.2008 № 9-рп/2008 в справі № 1-10/2008 вказано, що під час визначення природи «правового акту індивідуальної дії» правова позиція Конституційного Суду України ґрунтується на тому, що «правові акти ненормативного характеру (індивідуальної дії)» стосуються окремих осіб, «розраховані на персональне (індивідуальне) застосування» і після реалізації вичерпують свою дію (пункт 5 рішення).

Пунктом 2 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.1992 № 731 нормативно-правовими актами визначено акти, які містять одну або більше норм, що зачіпають права, свободи, законні інтереси і стосуються обов`язків громадян та юридичних осіб, встановлюють новий або змінюють, доповнюють чи скасовують організаційно-правовий механізм їх реалізації, або мають міжвідомчий характер, тобто є обов`язковими для інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, а також юридичних осіб, що не належать до сфери управління суб`єкта нормотворення.

Щодо доктринальних критеріїв розмежування нормативних та індивідуальних актів слід відмітити, що нормативні акти:

- створюються внаслідок нормотворчої, законодавчої діяльності органів держави або референдуму;

- містять норми права;

- є основним джерелом права;

- юридично обов`язкові для нефіксованого кола осіб;

- видаються у формі законів, указів, постанов, актів нормативного характеру;

- містять загальнообов`язкові правила поведінки (норми), у той час як акт застосування норм права має індивідуально-конкретні приписи, а інтерпретаційний акт - роз`яснення змісту й меж дії норм права;

- стосуються всіх суб`єктів, які опиняються в нормативно регламентованій ситуації, а акт застосування положень права адресується конкретним особам чи організаціям і є обов`язковим до виконання тільки ними (інтерпретаційний акт адресується суб`єктам, які застосовують норми права, що роз`яснюються);

- регулюють певний вид суспільних відносин (акт застосування норм права - конкретну життєву ситуацію; інтерпретаційний акт не змінює змісту правового регулювання, а тільки доповнює його роз`ясненнями норм права);

- діють тривалий час і не вичерпують себе фактами застосування (дія акта застосування норм права закінчується у зв`язку з припиненням існування конкретних правовідносин; інтерпретаційний акт діє тільки разом з нормативним актом, приписи якого роз`яснюються, і має допоміжне значення).

Ненормативним (індивідуальним) правовим актам притаманні наступні ознаки:

- спрямовуються на врегулювання конкретних (одиничних) актів соціальної поведінки;

- поширюються лише на персонально визначених суб`єктів;

- містять індивідуальні приписи (веління, дозволи), розраховані на врегулювання лише окремої, конкретної життєвої ситуації, тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією;

- не передбачають повторного застосування одних і тих самих юридичних засобів;

- не мають зворотної дії в часі.

Таким чином, акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших публічно-правових відносин і має обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин.

При цьому, залежно від компетенції органу, який прийняв такий документ, і характеру та обсягу відносин, що врегульовано ним, акти поділяються на нормативно-правові і такі, що не мають нормативно-правового характеру, тобто індивідуальні.

Нормативно-правовий акт - це акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.

Індивідуальний акт - це акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений ним строк.

Суд вважає за необхідне звернути увагу, що рішення Київської міської ради ІV сесії VІІІ скликання від 01.06.2017 "Про перейменування проспекту Генерала Ватутіна у м. Києві на проспект Р. Шухевича" прийнято відповідно до Закону України "Про присвоєння юридичним особам та об`єктам міського підпорядкування імен (псевдонімів) фізичних осіб, ювілейних та святкових дат, назв і дат історичних подій", Закону України "Про правовий статус та вшанування пам`яті борців за незалежність України у XX столітті", та відповідно містить пункти такого змісту:

« 1. Перейменувати проспект Генерала Ватутіна у Деснянському та Дніпровському районах на проспект Романа Шухевича.

2. Виконавчому органу Київської міської ради (Київській міській державній адміністрації) здійснити організаційно-правові заходи щодо виконання пункту 1 цього рішення.

3. Внести зміни до офіційного довідника "Вулиці міста Києва", затвердженого рішенням Київської міської ради від 22 січня 2015 року N 34/899 "Про затвердження офіційного довідника "Вулиці міста Києва", відповідно до пункту 1 цього рішення.

4. Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) врахувати в Реєстрі вулиць та інших поіменованих об`єктів у місті Києві положення пункту 1 цього рішення.

5. Це рішення Київської міської ради офіційно оприлюднити в газеті Київської міської ради "Хрещатик".

6. Контроль за виконанням цього рішення покласти на постійну комісію Київської міської ради з питань місцевого самоврядування, регіональних та міжнародних зв`язків.».

З правового аналізу наведених положень вбачається, що останні,

по-перше, затверджені рішенням правозастосовного органу - Київською міською радою на реалізацію повноважень, передбачених Законами України «Про місцеве самоврядування», та у межах положень Законів України «Про присвоєння юридичним особам та об`єктам міського підпорядкування імен (псевдонімів) фізичних осіб, ювілейних та святкових дат, назв і дат історичних подій» та «Про правовий статус та вшанування пам`яті борців за незалежність України у XX столітті»;

по-друге, мають спрямований вплив виключно на діяльність Виконавчого органу Київської міської ради та Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації);

по-третє, не містять приписів нормативного характеру у розумінні загальнообов`язкового, формально визначеного правила поведінки, санкціонованих певним заходом державного впливу (примусу), отже не передбачають повторного застосування одних і тих самих юридичних засобів;

по-четверте, положення оскаржуваного рішення вичерпуються їх виконанням, про що свідчить положення п. 2 рішення щодо здійснення організаційно-правових заходів на виконання п. 1.

З урахуванням наведеного у сукупності, суд приходить до висновку, що оскаржуване ОСОБА_1 рішення Київської міської ради ІV сесії VІІІ скликання від 01.06.2017 "Про перейменування проспекту Генерала Ватутіна у м. Києві на проспект Р. Шухевича" не містить ознак нормативно-правого акту, отже особливості провадження, передбачені ст. 264 КАС України у даній справі застосуванню не підлягають, а отже питання строків на звернення до суду має вирішуватись за загальними правилами у відповідності до вимог ст. 122, 123 КАС України.

Таким чином, суд відмічає, що офіційне опублікування оскаржуваного рішення здійснено у Газеті Київської міської ради «Хрещатик» 07.06.2017.

З матеріалів справи судом встановлено, що позивач - ОСОБА_1 16.02.2018 (вх. ОП/Р-631/11 від 16.02.2018) звертався до Київської міської державної адміністрації з вимогою «Про заборону знищення культурної спадщини України на законодавчому національному державному рівні на віки».

У відповідь на вимогу ОСОБА_1 від 16.02.2018 Департаментом культури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) направлено листа від 14.03.2018 № 059/-ОП/Р-631/11 з зазначенням обставин перейменування проспекту Генерала Ватутіна на АДРЕСА_2 відповідно до п. 4 ст. 5 Закону України "Про правовий статус та вшанування пам`яті борців за незалежність України у ХХ столітті".

З наведеного вбачається, що позивач був обізнаний про перейменування проспекту та про можливе порушення своїх прав, свобод та інтересів принаймні з 14.03.2018, разом з тим, з відповідним позовом звернувся лише 21.06.2019, тобто з порушенням строку, передбаченого ст. 122 КАС України.

Суд відмічає, що жодних пояснень з приводу порушення строку зазначена вимога-пропозиція не містить.

Як вже зазначалось, відповідно до ч. 3 ст. 123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

В контексті наведеного слід зазначити, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, а також однією із гарантій дотримання у суспільних відносинах принципу правової визначеності, як складової принципу верховенства права. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними та після завершення таких строків, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

При цьому, положення «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке прийнято рішення або вчинені дії. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду. Доказами того, що особа знала про можливе порушення своїх прав є, зокрема, умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.

Крім того, суд вважає за необхідне також зазначити, що при вирішенні питання щодо дотримання строків звернення до суду суд звертає увагу на практику Європейського суду з прав людини (що в силу приписів ч.ч. 1, 2 ст. 6 КАС України та ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судом як джерело права).

У справах «Стаббігс та інші проти Великобританії» та «Девеер проти Бельгії» Європейський суд дійшов висновку, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав.

Крім того, Європейський суд з прав людини у рішенні від 28.03.2006 у справі «Мельник проти України» зазначив, що правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності.

Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані.

Проаналізувавши зміст позовної заяви та клопотання відповідача, заслухавши усні пояснення у судовому засіданні, суд прийшов до висновку про відсутність поважних причин для пропуску позивачем строку на звернення до суду з вимогою про оскарження рішення Київської міської ради ІV сесії VІІІ скликання від 01.06.2017 "Про перейменування проспекту Генерала Ватутіна у м. Києві на проспект Р. Шухевича".

Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

Частиною 3 ст. 123 КАС України встановлено, що позовна заява підлягає залишенню без розгляду, якщо суд після відкриття провадження в адміністративній справі встановить факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду і підстави, зазначені позивачем у заяві про поновлення такого строку, будуть визнані судом неповажними.

Таким чином, враховуючи пропуск позивачем строку звернення до суду у частині позовних вимог (п. 1 прохальної частини позовної заяви) без поважних причин, та беручи до уваги те, що позивачем не наведено поважності причин пропуску строку звернення до суду, суд дійшов висновку про залишення позову без розгляду у частині скасувати рішення Київської міської ради ІV сесії VІІІ скликання від 01.06.2017 "Про перейменування проспекту Генерала Ватутіна у м. Києві на проспект Р. Шухевича" на підставі п. 8 ч. 1 ст. 240 КАС України та відповідно до вимог ч. 3 ст. 123 КАС України.

Щодо решти позовних вимог суд зазначає таке.

Позивач звернувся з позовом до суду, зокрема, з вимогами, передбаченими п. 3, 4 прохальної частини, а саме: зобов`язати Державу - Верховну Раду України прийняти Закон "Про знесення будь-якого пам`ятника в Україні тільки у відповідності до Закону або рішення суду" та зобов`язати Державу - Верховну Раду України прийняти спеціальний Закон "Закон пам`яті".

Відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до ч. 3 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

За приписами п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Вичерпний перелік публічно-правових справ, на які не поширюється юрисдикція адміністративних судів, визначено в ч. 2 ст. 19 КАС України, а саме справи:

1) що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України;

2) що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства;

3) про накладення адміністративних стягнень, крім випадків, визначених цим Кодексом;

4) щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) громадського об`єднання, саморегулівної організації віднесені до його (її) внутрішньої діяльності або виключної компетенції, крім справ у спорах, визначених п. 9, 10 ч. 1 цієї статті.

Водночас, ст. 266 КАС України визначено особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

Так, ч. 1 ст. 266 КАС України встановлено, що правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо:

1) законності (крім конституційності) постанов Верховної Ради України, указів і розпоряджень Президента України;

2) законності дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України;

3) законності актів Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України;

4) законності рішень Вищої ради правосуддя, ухвалених за результатами розгляду скарг на рішення її Дисциплінарних палат.

Разом з тим, поняття суб`єкта владних повноважень міститься у п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України, відповідно до якого ним є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Статтею 75 Конституції України встановлено, що єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - ВРУ. Визначення ВРУ єдиним органом законодавчої влади означає, що жоден інший орган державної влади не уповноважений приймати закони. Повноваження Ради реалізуються спільною діяльністю народних депутатів України під час сесій на її засіданнях (ст. 91 Конституції України).

Згідно з п. 3 ст. 85 Основного Закону України до повноважень ВРУ належить прийняття законів. При цьому, здійснюючи законотворчу діяльність, Рада не виконує владні управлінські функції, які можуть бути предметом оскарження.

В рішенні Конституційного Суду України від 27.03.2002 №7-рп/2002 розтлумачені положення статей 85, 91 Конституції України наступним чином: за змістом положень статей 85, 91 Конституції України, Верховна Рада України приймає закони, постанови та інші правові акти. Вони є юридичною формою реалізації повноважень єдиного органу законодавчої влади в Україні та відповідно до частини другої статті 147, частини першої статті 150 Конституції України є об`єктом судового конституційного контролю (абзац 4 пункту 4 Рішення №7-рп/2002).

Юридична природа повноважень Верховної Ради України як законодавчого органу висвітлена в рішенні Конституційного Суду України від 17.10.2002 №17-рп/2002. Так, Верховна Рада України визначена в статті 75 Конституції України парламентом - єдиним органом законодавчої влади в Україні. Як орган державної влади Верховна Рада України є колегіальним органом, який складають чотириста п`ятдесят народних депутатів України. Повноваження Верховної Ради України реалізуються спільною діяльністю народних депутатів України на засіданнях Верховної Ради України під час її сесій. Визначення Верховної Ради України єдиним органом законодавчої влади означає, що жоден інший орган державної влади не уповноважений приймати закони. Верховна Рада України здійснює законодавчу владу самостійно, без участі інших органів (абзац 3 пункту 2 Рішення №17-рп/2002).

У рішенні від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 Конституційний Суд України висловив правову позицію, відповідно до якої Кодекс адміністративного судочинства України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб`єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів (абзац 2-3 підпункту 4.2 Рішення №19-рп/2011).

З урахуванням наведених норм та правових позицій Конституційного Суду України, при прийнятті законів Верховна Рада України не здійснює владних управлінських функцій, а реалізує свої повноваження щодо законодавчої діяльності.

Відтак, під час здійснення законодавчої функції парламент не перебуває у правовідносинах із позивачем, а отже останній не може оскаржити до суду діяння (рішення) парламенту, вчинені (прийняті) ним при здійсненні цієї функції.

За таких обставин, позовні вимоги про визнання протиправними діянь (дій та бездіяльності) парламенту щодо прийняття законів (змін до законів), не передбачають жодного об`єкту судового захисту в порядку адміністративного судочинства.

За відсутності такого обов`язкового елементу як об`єкт судового захисту, відсутній і власне спір у публічно-правових відносинах, в розумінні п. 2 ч. 1 ст. 4 КАС України, що унеможливлює розгляд таких вимог адміністративним судом.

Окрім того, аналіз позовних вимог свідчить про те, що позивач має на меті спонукати парламент вчинити певні дії (утриматись від вчинення певних дій) в межах законотворчого процесу.

Обравши такий спосіб захисту права (свободи, інтересу), позивя фактично має на меті реалізувати право законодавчої ініціативи в парламенті, яким вони не наділені.

Відповідно до частини першої статті 93 Конституції України право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України належить Президентові України, народним депутатам України та Кабінету Міністрів України.

За відсутності між позивачем і Верховною Радою України правовідносин при здійсненні парламентом законодавчої функції, з огляду на відсутність об`єкту судового захисту та, як наслідок, відсутність публічно-правового спору між позивачем і парламентом, провадження у справі за такими вимогами підлягає закриттю.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таку правову позицію висловлено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.03.2018 у справі № 800/559/17, від 03.04.2018 № 9901/152/18 та від 30.05.2018 у справі № 9901/497/18, від 26.02.2019 у справі № 9901/787/18.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України, суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Згідно з ч. 1 ст. 239 КАС України, якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.

Проте, поняття «спір, який підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» слід тлумачити у світлі частини третьої статті 124 Конституції України в ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду. Таким чином, в даному випадку відсутні підстави для зазначення суду, до юрисдикції якого мав би належати розгляд цієї справи.

У ході підготовчого провадження 15.10.2020 проведено підготовче засідання, під час якого, відповідно до ч. 2 ст. 180 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), з`ясовано чи бажають сторони вирішити спір шляхом примирення.

З метою забезпечення правильного та швидкого вирішення справи суд:

- роз`яснив учасникам справи, які обставини входять до предмета доказування, які докази мають бути подані тим чи іншим учасником справи;

- з`ясував, чи повідомили сторони про всі обставини справи, які їм відомі;

- з`ясував, чи надали сторони докази, на які вони посилаються у позові і відзиві, а також докази, витребувані судом, чи причини їх неподання;

- запропонував учасникам справи надати суду додаткові докази або пояснення.

У відповідності до ст. 183 КАС України, за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу, зокрема, про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

15.10.2020 закрито підготовче провадження, призначено справу до судового розгляду по суті на 12.11.2020 о 13:00 год. в частині вимог:

- зобов`язати Державу, її виконавчі органи, та будь-яку владу України, не знищувати в Україні: історію України; культурну спадщину України; пам`ять народу України; пам`ять ВВВ; пам`ятки воїнам ВВВ; обеліски; вічні вогні; меморіали; історію людства; будь-які пам`ятники; будь-яку пам`ять, будь-що, що несе інформацію про життя України за будь-який період часу.;

- повернути на вимогу Народу України назву проспекту Генерала Ватутіна в м. Києві, на підставі офіційних підписів - документу-вимоги.

Керуючись ст. 180-181, 183, п. 1 ч. 1 ст. 238, ст. 239, п. 8 ч. 1 ст. 240, ст.ст. 241-243, 256 КАС України,

УХВАЛИВ:

1. Позовні вимоги про скасування рішення Київської міської ради IV сесії VIII скликання від 01.06.2017 "Про перейменування проспекту Генерала Ватутіна у м. Києві на проспект Р. Шухевича" - залишити без розгляду.

2. Провадження у справі № 640/1117/19 за позовом б/н від 21.06.2019 в частині зобов`язання Держави - Верховної Ради України прийняти Закон "Про знесення будь-якого пам`ятника в Україні, тільки у відповідності до Закону, або рішення суду", а також про зобов`язання Держави - Верховної Ради України прийняти спеціальний Закон "Закон пам`яті" - закрити.

Роз`яснити ОСОБА_1 , що з огляду на закриття провадження у справі у окресленій частині повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

3. Закрити підготовче провадження та призначити справу до розгляду по суті на 12.11.2020 о 13:00 год. в частині вимог:

- зобов`язати Державу, її виконавчі органи, та будь-яку владу України, не знищувати в Україні: історію України; культурну спадщину України; пам`ять народу України; пам`ять ВВВ; пам`ятки воїнам ВВВ; обеліски; вічні вогні; меморіали; історію людства; будь-які пам`ятники; будь-яку пам`ять, будь-що, що несе інформацію про життя України за будь-який період часу.;

- повернути на вимогу Народу України назву проспекту Генерала Ватутіна в м. Києві, на підставі офіційних підписів - документу-вимоги.

Ухвала, відповідно до ч. 1 ст. 256 КАС України, законної сили негайно після її проголошення та у частині залишення позову без розгляду та закриття провадження може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції.

Повний текст ухвали виготовлено 19.10.2020.

Суддя К.С. Пащенко