Рішення № 92331179, 19.10.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 жовтня 2020 року м. Київ № 640/18571/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Скочок Т.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_1 доГоловного управління ДФС у м. Києві проскасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся фізична особа-підприємець ОСОБА_1 з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві про скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДФС у м. Києві від 03.09.2019 №Ф-202651-17.

В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено, що законодавчо мотивовані підстави для формування контролюючим органом оскаржуваної вимоги ФОП ОСОБА_1 , як платнику податків, який перебуває на загальній системі оподаткування, відсутні, оскільки постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.02.2018 у справі №826/5026/17, яка набрала законної сили, визнано протиправним та скасовано рішення ДПІ у Деснянському районі ГУ ДФС у м. Києві від 21.02.2017 №317/26-52-13-02-38 про виключення ФОП ОСОБА_1 з реєстру платників єдиного податку. Відтак, як наголошено у позовній заяві, вказане анулювання реєстрації позивача як платника єдиного податку було незаконним, а останній правомірно вважав себе платником єдиного податку.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), встановлено сторонам строк для надання відзиву, відповіді на відзив та заперечення.

Від представника відповідача через канцелярію суду надійшов відзив, в якому останній заперечував проти задоволення позовних вимог, вказавши про те, що з 01.01.2017 Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» обов`язок визначення бази нарахування єдиного внеску покладено на платників, вказаних у п.п. 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 ч. 1 ст. 4 вказаного Закону, як тих, що отримують, так і тих, які не отримують дохід від провадження діяльності. Згідно з даними ІС «Податковий блок», ФОП ОСОБА_1 14.08.2013 взятий на облік у ДПІ Деснянського району ГУ ДФС у м. Києві, перебував на спрощеній системі оподаткування з 01.09.2013 по 31.12.2015 та з 01.01.2018 по 01.10.2019 на ІІ групі зі ставкою 20% до мінімальної заробітної плати, з 01.09.2019 по теперішній час перебуває на ІІІ групі зі ставкою 5% від доходу. У період з 01.01.2016 по 31.12.2017 позивач перебував на загальній системі оподаткування. У той же час, з урахуванням постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.02.2018 у справі №826/5026/17, в інтегрованій картці платника ФОП ОСОБА_1 (для фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність) 09.02.2018 відбулось автоматичне нарахування єдиного внеску за січень-грудень 2017 року у розмірі мінімального страхового внеску за кожен місяць у сумі 8 448,00 грн., як фізичній особі-підприємцю, який перебував на загальній системі оподаткування.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Як вбачається з наявних у матеріалах справи доказів, Головним управлінням ДФС у м. Києві сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 03.09.2019 №202651-17, якою ФОП ОСОБА_1 повідомлено про те, що станом на 31.08.2019 заборгованість останнього зі сплати єдиного внеску становить 6 158,42 грн.

Вважаючи вказану вимогу протиправною та такою, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Розглядаючи справу по суті, суд виходить з наступного.

Нормативно-правовим актом, який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, є Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI (надалі - Закон №2464-VI).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону №2464-VI, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

У силу п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону №2464-VI, платниками єдиного внеску, зокрема, є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Платник єдиного внеску зобов`язаний, у тому числі, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок (п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону №2464-VI).

Приписами п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону №2464-VI передбачено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску;

Натомість, єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону №2464-VI).

Згідно з ч. 4 ст. 25 Закону №2464-VI, вимога про сплату недоїмки з єдиного внеску, винесена з метою стягнення недоїмки з єдиного внеску у разі його несплати платником у визначені цим Законом строки, надсилається податковим органом платнику в паперовій та/або електронній формі у порядку, визначеному статтею 42 Податкового кодексу України.

У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з податковим органом шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.

Так, за твердженням представника відповідача, 09.02.2018 відбулось автоматичне нарахування позивачу єдиного внеску за січень-грудень 2017 року у розмірі мінімального страхового внеску за кожен місяць у сумі 8 448,00 грн., як фізичній особі-підприємцю, який перебував на загальній системі оподаткування.

У той же час, як наголошено у відзиві, згідно з даними ІС «Податковий блок», ФОП ОСОБА_1 14.08.2013 взятий на облік у ДПІ Деснянського району ГУ ДФС у м. Києві, перебував на спрощеній системі оподаткування з 01.09.2013 по 31.12.2015 та з 01.01.2018 по 01.10.2019 на ІІ групі зі ставкою 20% до мінімальної заробітної плати, з 01.09.2019 по теперішній час перебуває на ІІІ групі зі ставкою 5% від доходу. У період з 01.01.2016 по 31.12.2017 позивач перебував на загальній системі оподаткування, з огляду на рішення ДПІ у Деснянському районі ГУ ДФС у м. Києві від 21.02.2017 №317/26-52-13-02-38 про виключення ФОП ОСОБА_1 з реєстру платників єдиного податку.

Натомість, постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.02.2018 у справі №826/5026/17, яка набрала законної сили 08.05.2018, згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру судових рішень, вказане рішення ДПІ у Деснянському районі ГУ ДФС у м. Києві від 21.02.2017 №317/26-52-13-02-38 про виключення ФОП ОСОБА_1 з реєстру платників єдиного податку визнано протиправним та скасовано. У мотивувальній частині вказаної постанови, зокрема, зазначено, що у ході розгляду справи спростовано висновки ДПІ у Деснянському районі ГУ ДФС у м. Києві про порушення ФОП ОСОБА_1 вимог п. 291.5 ст. 291 та п. 291.4 ст. 294 Податкового кодексу України, а тому підстави для анулювання його реєстрації платником єдиного податку з 01.01.2014 відсутні.

Отже, сам факт визнання судом протиправним та скасування рішення ДПІ у Деснянському районі ГУ ДФС у м. Києві від 21.02.2017 №317/26-52-13-02-38 про виключення ФОП ОСОБА_1 з реєстру платників єдиного податку свідчить про те, що ФОП ОСОБА_1 у спірний період (тобто з 01.01.2014 до набрання постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.02.2018 у справі №826/5026/17 законної сили - 08.05.2018) не втрачав статусу платника єдиного податку. Відтак, нарахування за спірний період зобов`язань позивачу з єдиного внеску як фізичній особі-підприємцю, який перебував на загальній системі оподаткування, є безпідставним та таким, що не відповідає фактичним обставинам справи.

З урахуванням викладеного, виходячи з підстав формування контролюючим органом оскаржуваної вимоги про сплату боргу (недоїмки), про які представником останнього вказано у відзиві, суд дійшов до висновку про те, що вимога Головного управління ДФС у м. Києві від 03.09.2019 №Ф-202651-17 є протиправною та підлягає скасуванню.

У силу ч.ч. 1 та 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Беручи до уваги викладене, суд вказує про обґрунтованість позовних вимог та задоволення останніх у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з наявної у матеріалах справи квитанції від 26.09.2019 №4972592, позивачем під час звернення з даним позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 768,40 грн., який підлягає присудженню на користь останньої у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 12, 77, 139, 246, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у м. Києві про сплату боргу (недоїмки) від 03.09.2019 №Ф-202651-17.

Присудити здійснені фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) документально підтверджені судові витрати у розмірі 768,40 грн. (семисот шістдесяти восьми грн. 40 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у м. Києві (код ЄДРПОУ 39439980, адреса: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19).

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Т.О. Скочок