Ухвала суду № 92328252, 20.10.2020, Кіровський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 205/4388/20

Провадження № 2/0203/1244/2020

УХВАЛА

20 жовтня 2020 року у місті Дніпрі суддя Кіровського районного суду міста Дніпропетровська Ханієва Ф.М., вивчивши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради, Комунального підприємства «Жилсервіс-5» Дніпровської міської ради про визнання права користування житловим приміщенням,

Встановив:

16 жовтня 2020 року до Кіровського районного суду міста Дніпропетровська на підставі ухвали Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 24 вересня 2020 року про передачу справи для розгляду за підсудністю надійшли матеріали цивільної справи № 205/4388/20 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради, Комунального підприємства «Жилсервіс-5» Дніпровської міської ради, в якому просить суд:

- визнати за ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) право на користування кімнатою АДРЕСА_1 ;

- визнати ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) наймачем кімнати № НОМЕР_2 , розташованої у гуртожитку за адресою: АДРЕСА_2 та зобов`язати Комунальне підприємство «Жилсервіс-5» Дніпровської міської ради змінити договір найму кімнати № 905, розташованої у гуртожитку за адресою: АДРЕСА_2 , змінивши померлого наймача ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ).

Як вбачається з ухвали Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 24 вересня 2020 року справу передано за підсудністю за місцезнаходженням майна кімнати АДРЕСА_1 .

Відповідно до ст. 32 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України), спори між судами про підсудність не допускаються. Справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана.

Проте, суд, вивчивши матеріали позовної заяви та ухвалу Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 24 вересня 2020 року, дійшов висновку про необхідність передачі цивільної справи за територіальною підсудністю до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська, з огляду на наступне.

Так, частиною 1 статті 27 ЦПК України встановлено, що позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до частини 1 статті 30 ЦПК України, позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов`язані між собою позовні вимоги пред`явлені одночасно щодо декількох об`єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об`єкта, вартість якого є найвищою.

Частинами 1, 3 статті 31 ЦПК України встановлено, що суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду, що здійснюється на підставі ухвали суду.

Згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, місцезнаходженням відповідача Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради є м. Дніпро, Шевченківський район, вул. Воскресенська, будинок 16, місцезнаходженням відповідача Комунальне підприємство «Жилсервіс-5» Дніпровської міської ради у справі є м. Дніпро, Центральний район, проспект Богдана Хмельницького, будинок 14, при цьому місцезнаходженням нерухомого майна є АДРЕСА_3 , що за адміністративно-територіальним поділом міста Дніпра відноситься до Новокодацького району, а не Центрального району, як зазначено в ухвалі Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 24.09.2020р.

Так, предметом позову є визнання права користування кімнатою АДРЕСА_1 та визнання наймачем.

Відповідно до пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 07.02.2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», до позовів, що виникають з приводу нерухомого майна, належать, зокрема, позови про визнання права на таке майно, про витребування майна із чужого незаконного володіння, про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном, не пов`язаних із позбавленням володіння, про встановлення сервітуту, виключення майна з-під арешту, визнання правочину недійсним (незалежно від заявлення вимоги про застосування наслідків недійсності правочину) тощо. Правила виключної підсудності поширюються також на спори щодо майнових прав на незавершені будівництвом об`єкти нерухомості, об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни призначення.

Відповідно до пункту 42 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 01.03.2013 року № 3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ», виключну підсудність встановлено для позовів, що виникають із приводу нерухомого майна. До нерухомого майна належать: земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення (стаття 181 Цивільного кодексу України). Наприклад, це позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (стаття 358 Цивільного кодексу України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна (статті 364, 367 Цивільного кодексу України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (статті 370, 372 Цивільного кодексу України); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно – предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Також, суд бере до уваги правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 04 грудня 2019 року, справа № 489/2055/19, відповідно до якої перелік позовів, для яких визначено виключну підсудність, є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. Місцезнаходження нерухомого майна має бути підтверджено документально. Виключну підсудність установлено для позовів, що виникають із приводу нерухомого майна (частина 1 статті 30 ЦПК України).

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з положеннями статті 9 Конституції України та статті 17, частини 5 статті 19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі – Суд) від 20 липня 2016 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви № 29458/04, № 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики Суду термін «встановленим законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом (рішення у справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria), заява № 7360/76). У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. (…) фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом «встановленим законом», національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.

Аналіз викладеного вище вказує, що для віднесення до виключної підсудності позовних вимог, такі вимоги повинні мати правовий зв`язок із нерухомістю, що і є предметом позову ОСОБА_1 , який пов`язаний саме з нерухомістю, що і зазначено в ухвалі Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 24.09.2020 року.

Таким чином, враховуючи, що Ленінським районним судом м. Дніпропетровська невірно визначено підсудність даної справи за Кіровським районним судом м. Дніпропетровська, зазначивши, що спірна кімната АДРЕСА_1 та помилково направлено матеріали справи, суд вважає за необхідне передати справу на розгляд за підсудністю до Ленінського районного суду міста Дніпропетровська за місцезнаходженням нерухомого майна ( АДРЕСА_3 ).

Керуючись статтями 27, 28, частинами 1, 3 статті 31, статтями 258 - 260 ЦПК України, суд,

ухвалив:

Цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради, Комунального підприємства «Жилсервіс-5» Дніпровської міської ради про визнання права користування житловим приміщенням – передати за територіальною підсудністю до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська (49128, м. Дніпро, ж/м Червоний Камінь, вул. Коробова, 6).

Ухвала набирає законної сили з моменту підписання та може бути оскаржена в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її складання. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення відповідної ухвали суду.

У відповідності до п. 15.5 ч. 1 розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Суддя Ф. М. Ханієва