Рішення № 92325349, 15.10.2020, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа № 1.380.2019.006941

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 жовтня 2020 року м. Львів

12 год. 16 хв.

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Качур Р.П., за участю секретаря судового засідання Івать М.І., позивача ОСОБА_1 , представника відповідача Підгайного О.І. розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДПС у Львівській області (79026 м. Львів вул. Стрийська 35) про визнання протиправним та скасування вимоги -

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Львівській області (далі - відповідач), у якому просить визнати протиправним та скасувати вимогу № Ф-3168-50 від 13.11.2019 про стягнення з позивача недоїмки в розмірі 26539,26 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог вказав, що відповідачем виставлено вимогу № Ф-3168-50 від 13.11.2019 про стягнення з позивача боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску. Проте зазначив, що заяву про припинення підприємницької діяльності ним було подано ще в березні 2008 року, відтак вимогу відповідача про сплату боргу з єдиного соціального внеску вважає виставленою безпідставно, саме тому звернувся до суду із цим позовом про скасування вимоги.

Ухвалою від 24.12.2019 провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження.

У судовому засіданні позивач заявлені ним позовні вимоги підтримав повністю з підстав, викладених у позовній заяві. Пояснив, що підприємницькою діяльністю не займався, подав заяву про припинення фізичної особи-підприємця до податкового органу, має бізнес у Польщі. Просив позов задовольнити.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву (вх. № 3929 від 23.01.2020). В обґрунтування вказав, що згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 зареєстрований як фізична-особа підприємець 29.08.2005 (номер запису 2415000000000722) та взятий на облік Сихівською ДПІ у м. Львові 31.08.2005 (номер запису 8612). На дату формування вимоги № Ф-3168-50 від 13.11.2019 платник знаходився на загальній системі оподаткування та не перебував у стані припинення чи ліквідації. Станом на 22.01.2020 за позивачем обліковується податковий борг в сумі 29293,44 грн. Таким чином вважає, що контролюючий орган діяв в межах повноважень та у спосіб, передбачений законом. Просив відмовити у задоволенні позову повністю.

Суд заслухав вступне слово учасників справи, з`ясував обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідив докази, якими вони обґрунтовуються та встановив таке.

Згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань позивач - ОСОБА_1 , зареєстрований як фізична-особа підприємець 29.08.2005, номер запису 2415000000000722, та взятий на облік Сихівською ДПІ у м. Львові 31.08.2005, номер запису 8612 (а.с. 52-53). Відповідно до витягу основним видом діяльності позивача є КВЕД 36.30.1 - виробництво музичних інструментів.

Головним управлінням ДПС у Львівській області 13.11.2019 винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування № Ф-3168-50 на загальну суму 26539,26 грн (а.с. 9).

Позивач стверджує, що ще в березні 2008 року ним подано заяву про припинення підприємницької діяльності, відтак вимога відповідача про сплату боргу з єдиного соціального внеску виставлена йому безпідставно, тому звернувся із цим позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначені Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» № 2464-VI від 08.07.2010 (далі - Закон № 2464-VI).

Відповідно до п. 2 ст. 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі єдиний внесок) - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Виключно Законом № 2464-VI визначаються принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску (п.2 ст. 2 Закону № 2464-VI).

Пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону № 2464-VI та пп. 3 п. 1 розділу ІІ Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України № 449 від 20.04.2015 (далі - Інструкція № 449) передбачено, що платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 6 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Згідно з абзацом 3 та 4 частини 8 статті 9 Закону № 2464-VI платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи.

Пунктом 5 розділу IV Інструкції № 449 передбачено, що зазначена категорія платників самостійно для себе визначає базу для нарахування єдиного внеску, яка не може бути меншою за розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, але в розмірі, не більшому за максимальну величину бази нарахування єдиного внеску; платники сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Відповідно до розділу ІІІ Інструкції № 449 для платників, зазначених у підпункті 3 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, які обрали спрощену систему оподаткування, єдиний внесок встановлюється у розмірі 22 відсотків суми, що визначається такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Пунктом 2 розділу ІІІ Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 435 від 14.04.2015, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 23.04.2015 за № 460/26905 (далі - Порядок № 435), передбачено, що фізичні особи-підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, формують та подають до органів доходів і зборів Звіт самі за себе один раз на рік до 10 лютого року, що настає за звітним періодом. Звітним періодом є календарний рік. Звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску подається за формою № Д5 згідно з додатком 5 до цього Порядку із зазначенням типу форми "початкова". Звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску подається за формою № Д5 згідно з додатком 5 до цього Порядку із зазначенням типу форми "початкова".

Згідно з вимогами Закону № 2464-VI та Інструкції № 449 на платника покладено обов`язок щодо своєчасного та в повному обсязі нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Верховним Судом у постанові від 04.12.2019 у справі № 440/2149/19 сформульовано правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774 від 06.12.2016 внесено зміни до Закону № 2464-VI, що діють з 01.01.2017, зокрема щодо обов`язковості визначення бази нарахування єдиного внеску у разі неотримання доходу (прибутку) у звітному році або окремому місяці звітного року.

Фізичні особи-підприємці, які перебувають на загальній системі оподаткування нараховують єдиний внесок на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

Для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, єдиний внесок нараховується - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VI).

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VI).

Як передбачено частиною 12 статті 9 Закону №2464-VI, єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що для фізичних осіб-підприємців, які перебувають на спрощеній системі оподаткування, базою нарахування єдиного внеску є самостійно визначена платниками сума, що не може бути більшою максимальної величини бази нарахування єдиного внеску та меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Суд звертає увагу на те, що Закон не ставить у залежність обов`язок із сплати єдиного внеску від факту отримання чи неотримання в певному звітному періоді фізичною особою-підприємцем, яка перебуває на спрощеній системі оподаткування доходу (прибутку).

Мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.

Отже, фізичні особи-підприємці, які застосовують спрощену систему оподаткування, сплачують єдиний соціальний внесок за періоди, в яких вони були платниками єдиного податку, незалежно від того, отримували вони дохід у цей період чи ні.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» № 1801-VIII від 21.12.2016 установлено щомісячний розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня 2017 у розмірі 3200 грн 00 коп.

Частиною п`ятою статті 8 Закону № 2464-VI для зазначеної категорії платників встановлена обов`язкова ставка єдиного внеску, що дорівнює 22% бази нарахування.

Право на звільнення від сплати єдиного внеску у 2017-2018 роках за себе мали фізичні особи-підприємці за умови, що вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (ч. 4 ст. 4 Закону № 2464-VI).

Нарахування платнику єдиного внеску здійснюється автоматично на рівні ДФС України поквартально в розмірі мінімального страхового внеску, що відображається в інтегрованій картці платника.

Ураховуючи обов`язок нарахування єдиного внеску до сплати, навіть у разі відсутності доходу, фізичні особи-підприємці зобов`язані сплатити до 09.02.2018 за звітний 2017 рік щонайменше 8448 грн 00 коп. (3200 грн. 00 коп. х 12 х 22% = 8 448 грн 00 коп.).

Крім цього з прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» № 2148-VIII від 03.10.2017 внесено зміни до Закону № 2464-VI, що діють з 01.01.2018, зокрема щодо строків сплати зобов`язань фізичними особами-підприємцями, які перебувають на загальній системі оподаткування.

Так, з 01.01.2018 всі фізичні особи-підприємці (незалежно від обраної системи оподаткування), крім звільненої статтею 4 Закону № 2464-VI категорії страхувальників, зобов`язані сплачувати за себе єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок (абз. 3 ч. 8 ст. 9 Закону № 2464-VI).

Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» № 2246-VIII від 07.12.2017 установлено щомісячний розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня 2018 року у розмірі 3723 грн 00 коп.

Відповідно щоквартальний платіж складає щонайменше 2457 грн 18 коп. (3723 грн 00 коп. х 3 х 22% = 2457 грн 18 коп.) поквартально:

- до 19 квітня 2018 року - за 1 квартал 2018 року - 2457 грн. 18 коп.;

- до 19 липня 2018 року - за 2 квартал 2018 року - 2457 грн. 18 коп.;

- до 19 жовтня 2018 року - за 3 квартал 2018 року - 2457 грн. 18 коп.

Статтею 6 Закону № 2464-VI визначено обов`язок платника єдиного внеску своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до вимог п.п. 6, 7 ст. 13 Закону № 2464-VI та розділу VI Інструкції № 449 органи доходів і зборів мають право стягувати з платників несплачені суми єдиного внеску.

Приписами статті 25 Закону № 2464-VI та пункту 3 Розділу VI № 449 визначено, що органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень.

Вимога про сплату боргу (недоїмки), окрім загальних реквізитів, повинна містити відомості про розмір боргу, у тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов`язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) є виконавчим документом. (п. 3 Розділу VI Інструкції № 449).

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).

Ураховуючи вищевикладене, на підставі Закону № 2464-VI та Інструкції № 449 контролюючим органом нараховано позивачу недоїмку зі сплати єдиного соціального внеску у розмірі 26539 грн 26 коп., оформлену вимогою № Ф-3168-50 від 13.11.2019.

Визначальною для вирішення питання про віднесення позивача до платників єдиного внеску є суб`єктна ознака статусу фізичної особи-підприємця, а тому дослідження питання про наявність у позивача статусу фізичної особи-підприємця має значення для правильного вирішення цієї справи.

Вказане узгоджується із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 01.07.2020 у справі № 260/81/19.

З матеріалів справи судом встановлено, що станом на час прийняття оскаржуваної вимоги позивач був зареєстрований фізичною особою-підприємцем, тобто був платником єдиного внеску.

Жодних доказів того, що позивачем припинено підприємницьку діяльність не надано і в ході розгляду справи судом не здобуто. Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань в реєстрі дані про припинення підприємницької діяльності позивача відсутні.

Отже, наявність у ОСОБА_1 статусу фізичної особи підприємця на момент винесення оскаржуваної вимоги та, відповідно, наявність у позивача боргу зі сплати єдиного соціального внеску повністю підтверджено наявними у матеріалах справи доказами.

Відтак вимога про сплату боргу (недоїмки), що є предметом оскарження, сформована на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника.

Посилання позивача на ту обставину, що він припинив підприємницьку діяльність у 2008 році не підтверджені належними та допустимими доказами. Крім цього відсутні докази того, що позивач відноситься до категорії осіб, звільнених від сплати єдиного соціального внеску.

Таким чином наявні в матеріалах справи докази свідчать, що станом на час формування податковим органом оскаржуваної вимоги позивач зберігав статус підприємця - платника податків, був суб`єктом господарювання - платником податків і зборів та інших загальнообов`язкових платежів, у тому числі ЄСВ.

Відповідно до вимог ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Доказів, які б спростували доводи відповідача, позивач під час розгляду справи не надав.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов задоволенню не підлягає.

Беручи до уваги висновок суду про відмову у задоволенні позову, понесені позивачем витрати, пов`язані з розглядом справи, відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 19, 22, 25,72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 293, 295, пп. 15.5 п. 15 розділу VІІ «Перехідні положення» КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Львівській області (79026 м. Львів вул. Стрийська 35; код за ЄДРПОУ 43143039) про визнання протиправним та скасування вимоги відмовити.

2. Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення через Львівський окружний адміністративний суд до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 20.10.2020.

Суддя Р.П. Качур