Рішення № 92325319, 16.10.2020, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №380/2539/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 жовтня 2020 року

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючий суддя Кравців О.Р.,

секретар судового засідання Шийович Р.Я.,

від позивача Гейшев О.О.,

від відповідача не прибув,

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Мостиського прикордонного загону (військової частини 1494) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнення по день виплати індексації заробітної плати.

Суть справи.

До Львівського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовною заявою до Мостиського прикордонного загону (військової частини 1494) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (далі – відповідач, Мостиський прикордонний загін), в якій просить суд стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день здійснення розрахунку (29.01.2020) у розмірі 257133,36 грн.

Підставою позову є те, що позивачу при звільненні не виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2015 по 13.04.2017. Вказану протиправну бездіяльність відповідача встановлено у рішенні Львівського окружного адміністративного суду від 10.12.2019 у справі №1.380.2019.005122, яке набрало законної сили. Остаточний розрахунок з позивачем проведено 29.01.2020. З огляду на викладене позивач вважає, що за весь час затримки відповідного розрахунку він має право на виплату середнього грошового забезпечення, за його підрахунками у розмірі 257133,36 грн. Для їх стягнення позивач звернувся до суду із цим позовом.

Ухвалою суду від 03.04.2020 позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою суду від 22.04.2020 провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та проведення судового засідання, за наявними матеріалами.

24.06.2020 за вх.№23043 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву. Зазначив, що внаслідок аналізу приписів чинного законодавства, індексація грошового забезпечення є механізмом підвищення грошових доходів населення, а не складова частина грошового забезпечення, причому виплачується за певних умов. Проведення індексації у зв`язку зізростастанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх юридичних осіб роботодавців незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Виплата індексації грошового забезпечення за рішенням суду не є правовою підставою для проведення виплати середнього заробітку в розумінні порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.

В позовній заяві не вказано, а матеріали справи не містять доказів щодо наявності інших правових підстав для виплати позивачу середнього заробітку, передбачених постановою №100.

Позивач був звільнений з військової служби та виключений зі списків особового складу. Враховуючи правомірність звільнення позивача та відсутність обставин його поновлення на посаді, своєчасність виплати грошового забезпечення, доводи позивача в частині виплати середнього заробітку за час затримки виплати індексації є безпідставними. А позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Середній заробіток за час вимушеного прогулу, не своєчасний розрахунок при звільнення, за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні ст. 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час вимушеного прогулу, не своєчасний розрахунок при звільненні, не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника

Відповідач зауважив, що позивач звернувся до суду щодо стягнення індексації грошового забезпечення через 2,5 роки після звільнення, на виконання рішення суду йому виплачено індексацію грошового забезпечення у розмірі 8600,23 грн. З врахуванням принципу співмірності, стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні в сумі 257133,36 грн. перевищує розмір недоплаченої індексації грошового забезпечення більше ніж у 29 разів, а тому з урахуванням правового висновку викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц не підлягає задоволенню.

Просив у задоволенні позову відмовити повністю.

07.05.2020 за вх. №23086 від відповідача надійшло клопотання про залишення позову без розгляду.

13.05.2020 за вх. №23969 від відповідача надійшли додаткові пояснення.

Ухвалою суду від 19.06.2020 справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження, з повідомленням (викликом) сторін.

04.08.2020 за вх. №38569 від відповідача надійшла заява про уточнення клопотання про залишення позову без розгляду.

Ухвалою суду від 16.10.2020 у задоволенні клопотання про залишення позовної заяви без розгляду відмовлено.

Представник позивача позовні вимоги підтримав повністю. З підстав, що викладені у позовній заяві.

Відповідач явки уповноваженого представника у судове засідання не забезпечив, про дату, час і місце судового розгляду повідомлений належним чином. Клопотань про відкладення розгляду справи чи іншого змісту не подавав.

З врахуванням думки представника позивача щодо можливості розгляду справи за відсутності представника відповідача, проти чого застережень не висловлено, з врахуванням ч. 5 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України, суд продовжив розгляд справи заданою явкою сторін.

Суд заслухав пояснення представника позивача, з`ясував підстави позову та відзиву, фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини, дослідив письмові докази, долучені до матеріалів справи, та, -

в с т а н о в и в :

Згідно з Витягом з наказу начальника 93 прикордонного загону (І категорії) Західного регіонального управління (І категорії) Державної прикордонної служби України №68-ос від 13.04.2017 «По особовому складу» відповідно до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України виключено із списків особового складу загону та знято з усіх видів забезпечення з 13.04.2017 старшого сержанта ОСОБА_1 начальника секції технічних засобів охорони відділу управління службою штабу, звільненого за підпунктом «а» (у зв`язку із закінченням строку контракту) ч. 6 ст. 26 з урахуванням підпункту «ї» п. 1 ч. 8 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» із застосуванням п. 2 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби» від 06.12.2016 №1769-VIII /арк.спр.5/

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 10.12.2020 у справі №1.380.2019.005122 за позовом ОСОБА_1 до Мостиського прикордонного загону (Військова частина 1494) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, позов задоволено повністю; визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.07.2015 по 13.04.2017; зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01.07.2015 по 13.04.2017; судові витрати зі сторін вирішено не стягувати.

Вказане рішення набрало законної сили 16.01.2020, сторонами не оскаржувалося.

Згідно з випискою за картковим рахунком позивача 29.01.2020 на виконання вказаного рішення позивачу перераховано відповідачем 8600,23 грн.

Позивач вважає, що оскільки остаточний рахунок при звільненні з ним здійснено відповідачем лише 29.01.2020, за приписами ст.ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України він має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який з врахуванням кількості днів затримки та розміру середньоденного грошового забезпечення складав 257133,36 грн. (371,58 грн. х 692 днів затримки).

У зв`язку з викладеним позивач звернувся до суду із цим позовом.

Вирішуючи справу, суд керується таким.

Завданням адміністративного судочинства України відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі визначаються Законом України №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 (далі Закон №2011-ХІІ).

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно з абзацом 2 ч. 3 ст. 9 Закону №2011-ХІІ грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Індексація грошових доходів населення здійснюється відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 №1282-XII (далі Закон №1282-ХІІ) та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 (далі Порядок №1078).

Відповідно до ст. 1 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення трудових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Абзацом 2 ч. 4 ст. 9 Закону №2011-ХІІ встановлено, що порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Так, згідно з ч. 1 ст. 2 Закону №1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії, стипендії, оплата праці (грошове забезпечення), оплата праці (грошове забезпечення).

Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів (ст. 9 Закону №1282-XII).

Статтею 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» визначено, що індексацію доходів населення, яка встановлюється для підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що, згідно зі ст. 19 цього Закону, є обов`язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення регулюються Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 (далі - Порядок №1078).

У п. 1-1 Порядку №1078 визначено, що обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України від 06.02.2003 №491-IV "Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».

Пунктом 4 Порядку №1078 встановлено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексується, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).

На підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов`язок проводити індексацію заробітної плати у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації.

Індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці (грошового забезпечення). За вимогами вказаних нормативно-правових актів проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Право ОСОБА_1 на нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 01.07.2015 по 13.04.2017, як і протиправність бездіяльності відповідача щодо її нарахування та виплати при звільненні зі служби позивача встановлено рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 10.12.2019 у справі №1.380.2019.005122, яке набрало законної сили 16.01.2020.

Крім цього, вказаним рішенням зафіксовано, що сума індексації грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону, підлягає обов`язковому нарахуванню та виплаті.

Відповідно ч. 4 ст. 78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Судом встановлено, що на виконання вказаного рішення відповідачем 29.01.2020 позивачу виплачено індексацію в сумі 8600,23 грн., що підтверджується банківською випискою та не заперечується відповідачем /арк.спр.11/.

Згідно з нормою ст. 116 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України), при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці. Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати компенсації за неотримане речове майно) не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано КЗпП України.

Оскільки спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку про доцільність застосування норм ст.ст. 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення зі служби з Збройних Сил України.

При виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд відповідно до приписів ч. 5 ст. 242 КАС України, враховує висновки щодо їх застосування, викладені в постановах Верховного Суду від 01.03.2018 у справі №806/1899/17 та від 31.05.2018 у справі №823/1023/16.

Оскільки індексацію грошового забезпечення за період з 01.07.2015 по 13.04.2017 не виплачено в день виключення із списків особового складу та всіх видів забезпечення позивача 13.04.2017, вказане свідчить про те, що при звільненні відповідач не провів з ОСОБА_1 повного розрахунку.

Враховуючи положення ст. 117 КЗпП України позивач має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13.05.2020 у справі №810/451/17 (провадження №11-1210апп19) зауважено, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Своєю чергою Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17 (провадження №11-1329апп18) вказано, що під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Згідно з ч. 2 ст. 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). За приписами частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ.

Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоби виключити ризик свавілля.

ЄСПЛ тлумачить поняття якість закону так: національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (рішення ЄСПЛ у справах C.G. та інші проти Болгарії (C. G. аnd Others v. Bulgaria) від 24 липня 2008 року, заява №1365/07, п. 39, Олександр Волков проти України від 29 січня 2013 року, заява №21722/11, п. 170).

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі, тому їх тлумачення та застосування залежить від практики, а роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення ЄСПЛ у справах Кантоні проти Франції (Cantoni v. France) від 11.11.1996, заява №17862/91, п. 31-32, Вєренцов проти України від 11 квітня 2013 року, заява №20372/11, п. 65).

Як було зазначено, на переконання Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, висновок, викладений у рішенні ЄСПЛ від 08 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України», а саме у пункті 57 цього рішення, не узгоджується та суперечить практиці Верховного Суду України, за яким після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум (постанова від 15 вересня 2015 року провадження №21-1765а15).

Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, що правовий висновок Верховного Суду України у справі №21-1765а15 є застосовним до спірних правовідносин.

За змістом рішення у справі «Меньшакова проти України», позовні вимоги у спорі, який передано на розгляд Суду, ґрунтувались на тому, що стаття 117 КЗпП України надавала заявниці право на отримання компенсації за несвоєчасну виплату заборгованості із заробітної плати до дня її фактичної виплати, навіть за періоди невиконання рішення, якими присуджувалась така виплата.

Однак доводи заявниці не прийняли суди. Зокрема, рішення суду від 15.06.1999 та 26.11.2003 щодо відмови в задоволенні позовних вимог заявниці ґрунтувалися на тому, що компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно до статті 117 КЗпП України могла вимагатись заявницею лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати рішеннями від 08.07.1997 та 25.05.1998, та що тримісячний строк для вчинення процесуальних дій розпочався з цих дат. З прийняттям цих рішень статті 116 та 117 КЗпП України більше не застосовуються у справі заявниці, а зобов`язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію було замінено на зобов`язання виконати судові рішення на користь заявниці, що не регулюється матеріальними нормами трудового права.

Разом з тим у своєму рішенні ЄСПЛ не вирішував питання щодо необхідності застосування тієї чи іншої норми права національного законодавства та її тлумачення, а констатував, що застосування процесуальних обмежень у справі заявниці значною мірою залежало від тлумачень матеріальних норм Кодексу законів про працю України. Звернув увагу на те, що частина друга статті 117 КЗпП України, яка встановлює право на отримання компенсації у випадку постановлення судом рішення щодо суми такої заборгованості та є застосовною у справі заявниці, не передбачає виплати компенсації за період до фактичного розрахунку по заборгованості, на відміну від частини першої статті 117 КЗпП України.

Аналізуючи застосування судами статей 116 та 117 КЗпП України, ЄСПЛ у рішенні «Меньшакова проти України» вказав, що обґрунтуванню, наведеному судами, не вистачає чіткості і ясності, оскільки суди детально не розглянули двояку дію статті 117 КЗпП України, однак це не свідчить про жодні прояви несправедливості чи свавілля, і процесуальні обмеження доступу заявниці до суду не застосовувались непропорційно.

Крім того, у пункті 58 рішення ЄСПЛ вкотре наголосив, що він не є апеляційним судом для оскарження рішень національних судів та, як правило, саме національні суди повинні тлумачити національне законодавство та оцінювати надані їм докази (рішення у справі Waiteand Kennedy v. Germany, заява №26083/94, п. 54).

Тому за висновком ЄСПЛ не було порушення статті 6 Конвенції щодо скарги заявниці на відсутність доступу до суду (п. 59 рішення).

За таких обставин Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що немає жодних підстав вважати, що ЄСПЛ надав для застосування на національному рівні тлумачення приписів ст. 117 КЗпП України всупереч практиці Верховного Суду України (постанова від 15.09.2015, провадження №21-1765а15). Вказане рішення ЄСПЛ не може розглядатися як підстава для відступу від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 15 вересня 2015 року у справі №21-1765а15.

Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі №821/1083/17.

Водночас ст. 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені ст. 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, передбачена ст. 117 КЗпП України.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

За змістом ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина 1 ст. 117 КЗпП України стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору умисно або з необережності не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина 2 ст. 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в ч. 1 ст. 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

З урахуванням таких висновків Великої Палати Верховного Суду викладених у вказаній Постанові від 13.05.2020 у справі №810/451/17, суд вважає необґрунтованими покликання відповідача на те, що ст. 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають після судового рішення про присудження виплати заробітної плати – індексації грошового забезпечення.

Суд також звертає увагу на те, що остаточний розрахунок з позивачем проведено 29.01.2020 на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10.12.2019 у справі №1.380.2019.005122.

З огляду на викладене, оскільки остаточний розрахунок з ОСОБА_1 у зв`язку із звільненням шляхом виплати належної йому суми індексації грошового забезпечення за період з 01.07.2015 по 13.04.2017 здійснено лише 29.01.2020, стягненню з відповідача підлягає середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період із 14.04.2017 по 29.01.2020 включно за затримку терміном 1021 день.

Відповідно до п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» №100 від 08.02.1995, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати (п. 5 Порядку №100).

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

При обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, не враховуються, зокрема, б) одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо) (п. 4 Порядку).

Судом встановлено, що розмір місячного грошового забезпечення позивача становив у лютому 2017 року – 7803,33 грн., у березні 2017 року – 7803,33 грн. /арк.спр.10 зворот/.

Виходячи з вказаних показників, розмір середньоденного грошового забезпечення позивача становить 264,52 грн. ((7803,33 грн. + 7803,33 грн.) / 59 день (кількість днів у лютому та березні 2017 року)).

Оскільки остаточний розрахунок із позивачем здійснено лише 29.01.2020, при виключенні його із списків особового складу частини ще 13.04.2017, середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за вказаний період із розрахунку 264,52 грн. за 1021 день затримки складатиме 270074,92 грн.

Установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівнику не виплачено належних йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не позбавляє його відповідальності.

При задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

При розгляді даної справи суд враховує правові позиції: Верховного Суду України, викладену у постанові від 24.10.2011 у справі №6-39цс11; постанові Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.1999; постанові Верховного Суду від 04.04.2018 у справі №524/1714/16-а (К/9901/8793/18), а також висновки Верховного Суду України у постанові від 27.04.2016 у справі №6-113цс16 та вважає за доцільне застосувати принцип співмірності, з урахуванням розміру недоплаченої суми, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставин, за яких було встановлено наявність заборгованості, а також дій відповідача щодо її виплати тощо.

Така позиція суду узгоджується і з позиціями, викладеними у постановах Верховного Суду від 30.10.2019 у справі №806/2473/18, від 24.07.2019 у справі №805/3167/18-а, а також у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 03.04.2019 у справі №662/1626/17, від 17.01.2019 у справі №2-1579/11.

Оскільки відповідач виплатив відповідну суму індексації після набрання законної сили рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 10.12.2019 у справі №1.380.2019.005122 (16.01.2020) та на його виконання лише 29.01.2020, сума компенсації за невикористані відпустки 8600,23 грн., і є втридцятеро меншою від нарахованого позивачем середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 270074,92 грн., суд вважає за доцільне застосувати до спірних правовідносин принцип співмірності.

Варто зазначити, що істотність частки компенсації за невикористану відпустку в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 8600,23 грн./ 270074,92 грн. (сума компенсації за невикористані відпустки/середній заробіток за весь час затримки розрахунку) = 0,0318.

Сума, яка підлягає відшкодуванню становить: 264,52 грн. (середньоденне грошове забезпечення) х 0,0318 х 1021 (кількість днів затримки розрахунку) = 8588,38 гривень.

Отже з врахуванням принципу справедливості та співмірності суд дійшов висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути перерахований та виплачений позивачу у розмірі 8588,38 грн. з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком позивача.

Така позиція суду щодо застосування принципу співмірності до подібних правовідносин узгоджується із позиціями, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №806/345/16, від 18.07.2018 у справі №825/325/16, від 04.04.2018 у справі №524/1714/16-а, а також у постанові Верховного Суду України від 24.10.2011 у справі №6-39цс11.

Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку те, що такий підлягає задоволенню частково.

З врахуванням ч. 1 ст. 139 КАС України судовий збір у розмірі 2571,33 грн. слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 19, 22, 25, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 263, п.п. 15.5 п. 15 розділу VII «Перехідні положення» КАС України, суд -

в и р і ш и в :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Мостиського прикордонного загону (військова частина 1494) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (81300, Львівська область, м. Мостиська, вул. Я. Мудрого, 113; ЄДРПОУ 14321699) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 8588 (вісім тисяч п`ятсот вісімдесят вісім) грн. 38 коп.

3. У задоволенні інших вимог позовної заяви відмовити.

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Мостиського прикордонного загону (військова частина 1494) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (81300, Львівська область, м. Мостиська, вул. Я. Мудрого, 113; ЄДРПОУ 14321699) судові витрати у виді судового збору в сумі 2571 (дві тисячі п`ятсот сімдесят одна) грн. 33 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення через Львівський окружний адміністративний суд до Восьмого апеляційного адміністративного суду, з врахуванням гарантій встановлених пунктом 3 Розділу VI «Прикінцевих положень» Кодексу адміністративного судочинства України.

В судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 21.10.2020.

Суддя Кравців О.Р.