Рішення № 92325291, 15.10.2020, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №380/6518/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2020 року

Львівський окружний адміністративний суд в складі :

головуючого - судді Кухар Н.А.

секретаря судового засідання Шавель М.М.

за участю:

представника позивача – Пастернак П.І.

представника відповідача – Кохан О.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові адміністративну справу за позовом Карпатського відділення інституту геофізики ім.Субботіна С.І. Національної Академії Наук України до Виконавчого комітету Львівської міської ради про визнання протиправним і скасування рішення ,-

в с т а н о в и в:

Карпатське відділення інституту геофізики ім.Субботіна С.І. Національної Академії Наук України (79060, м. Львів, вул. Наукова,3-Б) звернувся в суд з позовом до Виконавчого комітету Львівської міської ради (79006, м. Львів, пл. Ринок,1 ) про визнання протиправним і скасування рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради № 123 від 14.02.2020 р. "Про зупинення дії наказу директора департаменту містобудування від 20.04.2015 № 130".

Ухвалою від 19.08.2020 відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче судове засідання.

Протокольною ухвалою 01.10.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що оскаржуване рішення необґрунтоване, підстави для зупинення дії наказу директора департаменту містобудування від 20.04.2015 № 130 відсутні, тому просить позов задоволити.

Відповідач скерував відзив на позов, у якому зазначив, що відповідно до ст.52 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виконавчий комітет ради має право змінювати або скасовувати акти підпорядкованих йому відділів, управлінь, інших органів ради, а також їх посадових осіб. У підпорядкуванні виконавчого комітету перебуває департамент містобудування Львівської міської ради. Тому просить відмовити у задоволенні позову.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав, просив задоволити.

В судовому засіданні представник відповідача позов не визнав, просив відмовити у його задоволенні.

Заслухавши пояснення сторін, всебічно та повно з`ясувавши обставини справи та дослідивши наявні у матеріалах справи докази, при вирішенні даного спору суд виходив з наступного.

Судом встановлено, наказом директора Департаменту містобудування Львівської міської ради № 130 від 20.04.2015 “Про затвердження містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки на будівництво Карпатським відділенням інституту геофізики ім. С.І. Субботіна Національної Академії Наук України багатоквартирного житлового будинку з офісними приміщеннями та підземним паркінгом на вул. І. Горбачевського,19” затверджено містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки на будівництво Карпатським відділенням інституту геофізики ім. С.І. Субботіна Національної Академії Наук України багатоквартирного житлового будинку з офісними приміщеннями та підземним паркінгом на вул. І. Горбачевського,19. Також наказом встановлено вимоги про отримання Карпатським відділенням інституту геофізики ім. С.І. Субботіна Національної Академії Наук України у встановленому законом порядку технічних умов на інженерне забезпечення об`єкта та розробку у спеціалізованій проектній організації або архітектора, що має кваліфікаційний сертифікат, робочий проект та провести його експертизу відповідно вимог чинного законодавства. Контроль за виконанням рішення покладено на заступника міського голови з питань містобудування та інфраструктури.

Рішенням Виконавчого комітету Львівської міської ради № 123 від 14.02.2020 “Про зупинення дії наказу директора департаменту містобудування від 20.04.2015 № 130” зупинено дію наказу директора Департаменту містобудування Львівської міської ради № 130 від 20.04.2015 “Про затвердження містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки на будівництво Карпатським відділенням інституту геофізики ім. С.І. Субботіна Національної Академії Наук України багатоквартирного житлового будинку з офісними приміщеннями та підземним паркінгом на вул. І. Горбачевського,19”.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішення, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом ч.3 ст. 24 Закону України ,,Про місцеве самоврядування в Україні” органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України.

Згідно з ч. 3 ст. 52 Закону України ,,Про місцеве самоврядування в Україні” сільська, селищна, міська рада може прийняти рішення про розмежування повноважень між її виконавчим комітетом, відділами, управліннями, іншими виконавчими органами ради та сільським, селищним, міським головою в межах повноважень, наданих цим Законом виконавчим органам сільських, селищних, міських рад.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 52 Закону України ,,Про місцеве самоврядування в Україні” виконавчий комітет ради має право змінювати або скасовувати акти підпорядкованих йому відділів, управлінь, інших виконавчих органів ради, а також їх посадових осіб.

Аналогічні приписи містить п. 3.7 Положення про виконавчий комітет Львівської міської ради, затвердженого ухвалою Львівської міської ради 09.02.2017 року № 1478 (із змінами), згідно якого до повноважень виконавчого комітету віднесено скасування або зміна актів районних адміністрацій, департаментів, управлінь, відділів, інших виконавчих органів міської ради, а також їх посадових осіб.

Підпунктом 1.2 Положення про департамент містобудування Львівської міської ради, затвердженого рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 27.10.2017 №072, департамент містобудування Львівської міської ради є підзвітним і підконтрольним міській раді, виконавчому комітету міської ради, Львівському міському голові та підпорядкованим заступнику міського голови з містобудування.

З огляду на викладене суд зазначає, що у виконавчого комітету є повноваження щодо скасування або зміни актів департаменту містобудування Львівської міської ради.

Однак, як вбачається із оскаржуваного рішення дія наказу зупинена, що не передбачено нормами ст.52 Закону України ,,Про місцеве самоврядування в Україні” .

З матеріалів справи суд вбачає, що підставами для зупинення наказу директора Департаменту містобудування Львівської міської ради № 130 від 20.04.2015 ,,Про затвердження містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки на будівництво Карпатським відділенням інституту геофізики ім. С.І. Субботіна Національної Академії Наук України багатоквартирного житлового будинку з офісними приміщеннями та підземним паркінгом на вул. І. Горбачевського,19” в рішенні виконавчого комітету Львівської міської ради зазначено Закон України ,,Про регулювання містобудівної діяльності” та Земельний кодекс України.

При цьому не вказано, які саме норми цих нормативно-правових актів порушені при виданні наказу № 130 від 20.04.2015.

Правові та організаційні основи містобудівної діяльності встановлені Законом України від 17.02.2011 № 3038-VI ,,Про регулювання містобудівної діяльності” (далі Закон № 3038-VI), який спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.

В розумінні п.8 ч.1 ст.1 Закону № 3038-VI, містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки (далі - містобудівні умови та обмеження) - документ, що містить комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва щодо поверховості та щільності забудови земельної ділянки, відступів будинків і споруд від червоних ліній, меж земельної ділянки, її благоустрою та озеленення, інші вимоги до об`єктів будівництва, встановлені законодавством та містобудівною документацією.

Забудова земельної ділянки здійснюється в межах її цільового призначення, встановленого відповідно до законодавства (абзац другий частини другої статті 24 Закону №3038-VI).

Частиною першою статті 29 Закону № 3038-VI встановлено, що основними складовими вихідних даних є: 1) містобудівні умови та обмеження; 2) технічні умови; 3) завдання на проектування.

Відповідно до ч.3 ст. 29 Закону № 3038-VI містобудівні умови та обмеження надаються відповідними уповноваженими органами містобудування та архітектури на підставі містобудівної документації на місцевому рівні на безоплатній основі за заявою замовника, до якої додаються: 1) копія документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, або копія договору суперфіцію; 2) копія документа, що посвідчує право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці, або згода його власника, засвідчена в установленому законодавством порядку (у разі здійснення реконструкції або реставрації); 3) викопіювання з топографо-геодезичного плану М 1:2000; 4) витяг із Державного земельного кадастру.

Для отримання містобудівних умов та обмежень до заяви замовник також додає містобудівний розрахунок, що визначає інвестиційні наміри замовника, який складається у довільній формі з доступною та стислою інформацією про основні параметри об`єкта будівництва.

Цей перелік документів для надання містобудівних умов та обмежень є вичерпним.

Витяг з містобудівного кадастру для формування містобудівних умов та обмежень до документів замовника додає служба містобудівного кадастру (у разі її утворення).

Перелік об`єктів будівництва, для проектування яких містобудівні умови та обмеження не надаються, визначає центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування.

Згідно з ч.4 цієї статті підставами для відмови у наданні містобудівних умов та обмежень є: 1) неподання визначених частиною третьою цієї статті документів, необхідних для прийняття рішення про надання містобудівних умов та обмежень; 2) виявлення недостовірних відомостей у документах, що посвідчують право власності чи користування земельною ділянкою, або у документах, що посвідчують право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці; 3) невідповідність намірів забудови вимогам містобудівної документації на місцевому рівні.

Відмова у наданні містобудівних умов та обмежень здійснюється шляхом направлення листа з обґрунтуванням підстав такої відмови відповідним уповноваженим органом містобудування та архітектури у строк, що не перевищує встановлений строк їх надання.

Надання містобудівних умов та обмежень або прийняття рішення про відмову в їх наданні здійснюється відповідним уповноваженим органом містобудування та архітектури протягом 10 робочих днів з дня реєстрації заяви, затверджується наказом такого органу (ч.6 ст. 29 Закону № 3038-VI).

З аналізу наведених норм слідує, що відповідний уповноважений орган містобудування та архітектури протягом десяти робочих днів з дня реєстрації заяви повинен прийняти одне з можливих рішень, зокрема, про надання містобудівних умов та обмежень або про відмову у їх наданні. Прийняття будь-якого іншого рішення, у тому числі щодо залишення заяви про надання містобудівних умов та обмежень без розгляду та повернення замовнику документів законодавством не передбачено. При цьому, перелік підстав для відмови у видачі містобудівних умов та обмежень є визначений ч.4 ст.29 Закону № 3038-VI, який є вичерпним та не підлягає розширеному тлумаченню. Інших підстав містобудівним законодавством не закріплено.

Виходячи з системного аналізу наведених нормативно-правових актів суд вважає протиправним оскаржуване рішення, оскільки таке не містить жодної мотивації.

Керуючись принципом верховенства права, гарантованим ст.8 Конституції України та ст.6 КАС України, суд на статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовує як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Одним із суттєвих елементів принципу верховенства права є принцип юридичної визначеності. Цей принцип має різні прояви. Зокрема, він є одним з визначальних принципів «доброго врядування» і «належної адміністрації» (встановлення процедури і її дотримання), частково співпадає з принципом законності (чіткість і передбачуваність закону, вимоги до «якості» закону).

Так, у пунктах 70-71 рішення по справі «Рисовський проти України» (29979/04) Європейський Суд з прав людини, аналізуючи відповідність мотивування Конвенції, підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування», зазначивши, що цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), № 33202/96, пункт 120, «Онер`їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), № 48939/99, пункт 128, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), № 21151/04, пункту 72, «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), № 10373/05, пункту 51). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, пункт 74, від 20 травня 2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, пункт 37) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах «Онер`їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), пункт 128, та «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), пункт 119).

Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), № 10373/05, пункт 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (там само). З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), № 36548/97, пункт 58). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), пункту 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справах «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), пункту 58, «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), № 32457/05, пункту 40, «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), № 35298/04, пункту 67). У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип «належного урядування» може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку (наприклад, рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), пункту 69), а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові (зазначені вище рішення у справах «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), пункт 53 та «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania) пункт 38).

Як зазначив Європейський суд у справі Yvone van Duyn v. Home Office, принцип правової визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатись на зобов`язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов`язання містяться в законодавчому акті, якій загалом не має автоматичної прямої дії.

Аналізуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що зупиняючи дію наказу директора Департаменту містобудування Львівської міської ради № 130 від 20.04.2015 про затвердження містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, виконавчий комітет вийшов за межі своєї компетенції, порушив принцип юридичної визначеності, який є складовою принципу верховенства права, а томк позов підлягає до задоволення.

Відповідно до квитанції, наявної в матеріалах справи, позивачем за подання даного позову сплачено судовий збір у розмірі 2102, 00 грн.

За вимогами ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 72,77,94, 241 -246 КАС України , суд –

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення виконавчого комітету Львівської міської ради № 123 від 14.02.2020 р. "Про зупинення дії наказу директора департаменту містобудування від 20.04.2015 № 130".

Стягнути на користь Карпатського відділення інституту геофізики ім. Субботіна С.І. Національної Академії Наук України (79060, м. Львів, вул. Наукова, 3-Б; ЄДРПОУ 13801523) з бюджетних асигнувань Виконавчого комітету Львівської міської ради (79006, м. Львів, пл. Ринок, 1; ЄДРПОУ 34857473) сплачений судовий збір у розмірі 2102 (дві тисячі сто дві) грн. 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Апеляційна скарга на рішення подається протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду. Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Львівський окружний адміністративний суд.

Повний текст рішення виготовлений 20.10.2020 року.

Суддя Кухар Н.А.