Рішення № 92325038, 12.10.2020, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

12 жовтня 2020 рокуСєвєродонецькСправа № 360/1052/20

Луганський окружний адміністративний суд у складі

судді Пляшкової К.О.,

за участю

секретаря судового засідання Моспанюк Є.С.,

позивача не прибув,

представника відповідача Матусевича Р.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Луганській області про визнання дій протиправними, стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

До Луганського окружного адміністративного суду 11 березня 2020 року надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління Національної поліції в Луганській області (далі - відповідач, ГУНП в Луганській області), в якому, з урахуванням поданого до суду 09 квітня 2020 року уточненого адміністративного позову (арк. спр. 44-49), заявлено такі позовні вимоги:

1) визнати протиправними дії відповідача по відрахуванню необхідних податків та зборів на доходи фізичних осіб, сплата яких є обов`язковою у встановленому законом порядку, з виплат по середньому заробітку за час затримки видачі трудової книжки за рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 19 липня 2019 року по справі № 812/973/17 в сумі 206537,85 грн та зобов`язати зробити перерахунок необхідних податків та зборів у відповідності до чинного законодавства, що повинно становити 244382,72 грн;

2) визнати протиправними дії відповідача про внесення записів до Пенсійного фонду України про нараховану суму з виплат по середньому заробітку за час затримки видачі трудової книжки за рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 19 липня 2019 року по справі № 812/973/17 та зобов`язати внести до Пенсіонного фонду України повну суму без вирахування будь яких внесків, тобто зазначити суму, яку встановлено рішенням суду, - 247426,06 грн;

3) стягнути з відповідача на користь позивача недоотримані кошти середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки в сумі 37844,87 грн;

4) стягнути з відповідача на користь позивача недоотримані кошти за невикористану основну і додаткову відпустку при звільненні у сумі 3868,78 грн;

5) стягнути з відповідача на користь позивача недоотриману заробітну плату у грудні 2015 року в сумі 5,28 грн;

6) стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 15 січня 2016 року на день фактичного розрахунку, з розрахунку 6240,00 грн за місяць.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 19 липня 2019 року в справі № 812/973/17 з ГУНП в Луганській області на користь позивача стягнуто середній заробіток за час затримки видачі трудової книжки з 15 січня 2016 року по 09 травня 2019 року в сумі 247426,06 грн.

На рахунок позивача 23 грудня 2019 року від ГУНП в Луганській області надійшли кошти в сумі 206537,85 грн.

З листа ГУНП в Луганській області від 31 січня 2020 року № 605/111/22/05-2020 позивач дізнався, що відповідачем з суми 247426,06 грн нарахований та утриманий військовий збір у розмірі 1,5 % на суму 3145,25 грн, а також ПДФО на суму 37742,96 грн, нараховано єдиний соціальний внесок в розмірі 22 % на суму 46130,29 грн, сума до виплати - 206537,85 грн.

Позивач вважає, що відповідачем безпідставно утриманий ПДФО, оскільки відповідно до вимог пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44, відповідач одночасно з виплатою належних позивачу сум за судовим рішенням мав виплатити грошову компенсацію ПДФО в сумі 37742,96 грн, як особі, звільненій зі служби, для відшкодування утриманих сум податку з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які набуто у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби. Однак відповідач такої виплати не здійснив, тому позивач вимагає визнати такі дії відповідача протиправними та стягнути з відповідача недоотриману позивачем суму середнього заробітку за затримку видачі трудової книжки - 37844,87 грн.

Відповідачем після виконання рішення суду від 19 липня 2019 року в справі № 812/973/17 до Пенсійного фонду України подано звіт, в якому вказано суму, виплачену ОСОБА_1 без зазначення сум нарахованих та утриманих податків, що на думку позивача, суперечить Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 23.04.2015 № 460/26905, згідно з яким у графі 17 та 18 таблиці 6 «Відомості про нарахування заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) застрахованим особам», повинна бути вказана загальна сума нарахованої заробітної плати/доходу, грошового забезпечення.

Такі дії відповідача вимагають від позивача необхідності звернутися до суду за захистом порушених прав, на щомісячну пенсійну виплату в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, оскільки правильність та повнота зроблених необхідних відрахувань на загальнообов`язкове державне соціальне страхування безпосередньо впливає на права позивача по отриманню належного розміру пенсії, яку у подальшому буде призначено, оскільки відповідачем зазначена менша сума, ніж повинна бути зазначена.

Також відповідачем при звільненні позивача не проведений з позивачем розрахунок по компенсації за невикористану основну та додаткову відпустку. Так, позивачу не виплачена компенсація за невикористану основну та додаткову відпустку за період служби в Національній поліції з 07 листопада 2015 року по 14 січня 2016 року. Позивач вважає, що йому повинна бути виплачена грошова компенсація за 19 днів невикористаної відпустки, що складається з основної відпустки за рік - 30 днів (365 - 11 днів), відпрацьований час в ГУНП в Луганській області - 69 днів (у листопаді 2015 року - 24 дні, у грудні 2015 року - 31 день і у січні 2016 року - 14 днів), отже - 30 : (365 - 11) х 69 = 6 днів, та додаткової відпустки - 13 днів за 14 років 05 місяців 10 днів стажу.

Також позивачем недоотримано від відповідача 5,25 грн заробітної плати у грудні 2015 року.

Несвоєчасний розрахунок при звільненні, призводить до того, що відповідач зобов`язаний виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні відповідно до положень статей 116, 117 Кодексу законів про працю України, який з огляду на встановлені рішенням суду у справі № 812/973/19 обставини, які є звільненими від доказування, має обраховуватися з 6240,00 грн за місяць, починаючи з дати затримки - 15 січня 2016 року по день фактичного розрахунку.

З вищевикладених підстав позивач вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню

Ухвалою від 06 липня 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, визначено розглядати справу за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі (арк. спр. 172-173).

Від представника ГУНП в Луганській області 24 липня 2020 року надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник заперечує проти задоволення позовних вимог з таких підстав (арк. спр. 170-183).

ГУНП в Луганській області в порядку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України № 845, 20 грудня 2019 року листом № 1023/111/22-2019 надало інформацію ГУДКСУ у Луганській області щодо безспірного списання коштів з рахунків боржника по виконавчому листу Луганського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2019 року по справі № 812/973/17 на користь ОСОБА_1 на загальну суму 247426,06 грн. При цьому, відповідач, як податковий агент, повідомив про необхідність утримання з зазначеної вище суми податку з доходів фізичних осіб у сумі 37742,96 грн та військового збору в розмірі 3145,25 грн, визначивши, що належна сума виплати ОСОБА_1 складає 206 537,85 грн. Згідно з повідомленням ГУДКСУ у Луганській області 23 грудня 2019 року проведено безспірне списання коштів з рахунку боржника - ГУНП в Луганській області у сумі 206 537,85 грн на користь позивача.

Відповідач зауважує, що під час виконання судового рішення по справі № 812/973/17 позивач не мав статусу поліцейського, тому не має права на грошову компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44 (далі - Порядок № 44), а ГУНП в Луганській області як податковий агент зобов`язаний був утримати необхідні податки та збори у відповідності до чинного законодавства з сум присуджених позивачу судовим рішенням, а тому позовні вимоги в цій частині необґрунтовані. За таких обставин відповідач вважає, що ПДФО, який утримано з виплат, присуджених на підставі частини п`ятої статті 235 КЗпП України ОСОБА_1 , поверненню не підлягає. Вимоги позивача щодо стягнення з відповідача недоотриманих коштів середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки в сумі 37844,87 грн суперечать Порядку № 44.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача недоотриманих кошти за невикористану основну і додаткову відпустку при звільненні в сумі 3868,78 грн, представник відповідача зазначає, що порядок проходження служби в поліції, соціальні гарантії врегульовано Законом України «Про Національну поліцію», а тому посилання позивача на норми постанов Кабінету Міністрів України від 27.04.1994 № 250, від 06.04.2016 № 270 та норми загального трудового права є безпідставними. Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення. Відповідно, позивач не має права на компенсацію невикористаної відпустки за 2015 рік, оскільки компенсації підлягає відпустка тільки у році звільнення, яким є 2016 рік. Однак, у році звільнення позивач не відпрацював жодного повного місяця, тому також не має прав на компенсацію відпустки за 2016 рік. З урахуванням викладеного представник відповідача вважає, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача недоотриманих коштів за невикористану основну і додаткову відпустку при звільненні в сумі 3868,78 грн є необґрунтованими, а тому задоволенню не підлягають.

Також представник відповідача зауважив, що нормами спеціального законодавства встановлений порядок досудового врегулювання спору щодо виплати грошового забезпечення. В свою чергу позивач в загалі не звертався до відповідача із заявами про виплату компенсації відповідно Порядку № 44, донарахуванням та виплатою коштів у розмірі 05,28 грн, банківських реквізитів на, які слід перерахувати кошти не надавав.

Представник відповідача також зазначає, що згідно з довідкою УФЗБО від 20 липня 2020 року № 576/111/22-2020 позивачу за період з 07 січня 2015 року по 14 січня 2016 року нараховано грошове забезпечення на загальну суму 14050,07 грн, з яких утримано 97,34 грн (ЄСВ 2,6%), 210,75 грн (військовий збір), 2416,69 грн (ПДФО), в свою чергу нарахована компенсація ПДФО - 2416,69 грн. Виплата грошового забезпечення ОСОБА_1 за період часу з 07 листопада 2015 року по 14 січня 2016 року повинна була складати -13741,98 грн, однак згідно з платіжними дорученнями від 07 грудня 2015 року № 42 та від 28 січня 2016 року № 63 виплата склала 13834,04 грн. Таким чином, ОСОБА_1 за період часу з 07 листопада 2015 року по 14 січня 2016 року здійснено переплату грошового забезпечення на загальну суму 92,06 грн.

Щодо вимог позивача в частині стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 15 січня 2016 року на день фактичного розрахунку, з розрахунку 6240,00 грн, представник відповідача зазначив, що згідно з наказом ГУНП в Луганській області від 24 лютого 2020 року № 167 о/с звільнення позивача з лав Національної поліції відбулось саме 10 травня 2019 року. Листом ГУНП в Луганській області від 27 лютого 2020 року № 687/111/19-2020 позивачу повідомлено про дату звільнення та запропоновано з`явитися до ГУНП в Луганській області, надати трудову книжку для належного оформлення. Зазначені факти свідчать про відсутність позивача на час звільнення на робочому місті. При цьому, зазначено, що позивач після звільнення з заявами про остаточний розрахунок до ГУНП в Луганській області не звертався.

З викладених підстав представник відповідача вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, у задоволенні яких слід відмовити.

Від позивача 30 липня 2020 року надійшла заява про збільшення позовних вимог (арк. спр. 207-211), яку ухвалою від 05 серпня 2020 року повернуто позивачу без розгляду (арк. спр. 217-218).

Ухвалою від 05 серпня 2020 року встановлено сторонам строк для обміну заявами по суті справи, продовжено строк підготовчого провадження на тридцять календарних днів (арк. спр. 219).

Позивачем 13 серпня 2020 року подано відповідь на відзив (арк. спр. 224-225).

Представник відповідача не скористався правом подання заперечень.

Ухвалою від 08 вересня 2020 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті (арк. спр. 231).

Позивач у судове засідання не прибув, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив.

Надіслані позивачем заяви про розгляд справи за його відсутності, які не підписані електронним цифровим підписом позивача, суд, керуючись положеннями частини десятої статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України, суд не враховує як допустимі (арк. спр. 213, 235).

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог з підстав, викладених у відзиві на позов.

Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-76, 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд встановив таке.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , проходив службу в НПУ з 07 листопада 2015 року по 14 січня 2016 року на посаді начальника ізолятора тимчасового тримання Міловського ВП ГУНП в Луганській області, що підтверджено копіями виданих на ім`я позивача паспорта громадянина України, довідки про присвоєння ідентифікаційного номера, трудової книжки, довідкою ГУНП в Луганській області від 13 липня 2020 року № 4507/111/39-2020 (арк. спр. 121-122, 186, 226-227).

Наказом ГУНП в Луганській області від 30 грудня 2015 року № 311 «Про покарання окремих працівників Міловського ВПГУНП» звільнено з лав Національної поліції України начальника ізолятора тимчасового тримання Міловського відділу поліції ОСОБА_1 за особисту недисциплінованість та скоєння вчинку, несумісного з подальшим проходженням служби в Національній поліції України, безвідповідальність та низькі морально ділові якості, ігнорування вимог Закону України «Про Національну поліцію» (арк. спр. 133-134).

Наказом ГУНП в Луганській області від 14 січня 2016 року № 7 о/с майора поліції ОСОБА_1 начальника ізолятора тимчасового тримання Міловського відділу поліції звільнено зі служби в поліції за пунктом 6 частини першої статті 77 (у зв`язку з реалізацією дисциплінарного стягнення) Закону України «Про Національну поліцію», підстава: наказ ГУНП від 30 грудня 2015 року № 311 (арк. спр. 135).

За заявою ОСОБА_1 від 28 січня 2020 року наказом ГУНП в Луганській області від 24 лютого 2020 року змінено дату звільнення позивача з Національної поліції України з 14 січня 2016 року на 10 травня 2019 року (арк. спр. 190-191, 193).

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 19 липня 2019 року у справі № 812/973/17, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2019 року, стягнуто з ГУНП в Луганській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки видачі трудової книжки з 15 січня 2016 року по 09 травня 2019 року у сумі 247426,06 грн (двісті сорок сім тисяч чотириста двадцять шість грн 06 коп.) з відрахуванням відповідних податків та зборів на доходи фізичних осіб, сплата яких є обов`язковою у встановленому законом порядку (арк. спр. 124-128).

По вказаній справі 12 грудня 2019 року видано виконавчий лист (арк. спр. 189).

Листом від 20 грудня 2019 року № 1023/111/22-2019 ГУНП в Луганській області повідомило до ГУДКСУ у Луганській області повідомлено, що на підставі пункту 168.1.1 статті 168 Податкового кодексу України підприємство зобов`язано утримати податок із суми доходу платника податку в сумі 37742,96 грн, нараховано військовий збір у розмірі 1,5 % на суму 3145,25 грн, належна ОСОБА_1 за судовим рішенням у справі № 812/973/17 сума до виплати - 206537,85 грн (арк. спр. 187).

Згідно з повідомленням ГУДКСУ у Луганській області від 24 грудня 2019 року № 07-03-13/4020 на виконання виконавчого листа Луганського окружного адміністративного суду, виданого 12 грудня 2019 року по справі № 812/973/17, 23 грудня 2019 року проведено безспірне списання коштів з рахунку боржника - ГУНП в Луганській області у сумі 206537,85 грн (арк. спр. 188).

Згідно з довідкою ГУНП в Луганській області від 21 червня 2019 року № 575/111/22-2019 про доходи позивача ОСОБА_1 компенсація невикористаної відпустки у листопаді-грудні 2015 року, січні 2016 року не виплачувалася (арк. спр. 228).

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, вирішуючи позовні вимоги щодо визнання протиправними дій відповідача по утриманню податку на доходи з фізичних осіб з виплат по середньому заробітку за час затримки видачі трудової книжки за рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 19 липня 2019 року по справі № 812/973/17, зобов`язання зробити перерахунок необхідних податків та зборів, стягнення з ГУНП в Луганській області на користь позивача недоотримані кошти середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки в сумі 37844,87 грн, суд виходить з такого.

Згідно з пунктом 162.1 статті 162 Податкового кодексу України платниками податку на доходи фізичних осіб є: фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи; фізична особа - нерезидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні; податковий агент.

Пунктом 163.1 статті 163 Податкового кодексу України визначено, що об`єктом оподаткування резидента є: загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.

Відповідно до пункту 164.1 статті 164 Податкового кодексу України базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом.

Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 167.1 статті 167 Податкового кодексу України ставка податку становить 18 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2-167.5 цієї статті) у тому числі, але не виключно у формі: заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв`язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами.

Підпунктом 168.1.1 статті 168 Податкового кодексу України визначено, що податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 168.5 статті 168 Податкового кодексу України суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, у зв`язку з виконанням обов`язків несення служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.

Згідно з пунктом 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44 (далі - Порядок № 44), грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб» (пункт 3 Порядку № 44).

Відповідно до пункту 4 Порядку № 44 виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.

Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення (пункт 5 Порядку № 44).

З наведених приписів законодавства випливає, що податковий агент зобов`язаний утримати з сум оподатковуваного доходу фізичної особи за його рахунок суму податку. При цьому, сума податку на доходи фізичних осіб, що утримана з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних поліцейським, спрямовується виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрати його доходів. Виплата грошової компенсації здійснюється одночасно з виплатою йому грошового забезпечення та виплачується установою, що утримує поліцейського, у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманої з грошового забезпечення поліцейського.

З вищеописаних доказів судом встановлено, що позивач проходив службу в Національній поліції України з 07 листопада 2015 року по 14 січня 2016 року.

На виконання рішення суду у справі № 812/973/17 відповідач зобов`язаний був виплатити позивачу середній заробіток за час затримки видачі трудової книжки з 15 січня 2016 року по 09 травня 2019 року у сумі 247426,06 грн (двісті сорок сім тисяч чотириста двадцять шість грн 06 коп.) з відрахуванням відповідних податків та зборів на доходи фізичних осіб, сплата яких є обов`язковою у встановленому законом порядку.

Як слідує з мотивувальної частини рішення суду, відповідачем всупереч вимог чинного законодавства не видано позивачу у день його звільнення трудову книжку, у зв`язку з чим судом присуджено на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Більш того, така затримка у видачі позивачу трудової книжки призвела до зміни ГУНП в Луганській області дати звільнення позивача з 14 січня 2016 року на 10 травня 2019 року.

З листа ГУНП в Луганській області від 20 грудня 2019 року № 1023/111/22-2019 судом встановлено, що відповідачем як податковим агентом з належної ОСОБА_1 суми середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки з 15 січня 2016 року по 09 травня 2019 року в сумі 247426,06 грн утримано податок на доходи фізичних осіб в сумі 37742,96 грн та військовий збір у розмірі 1,5 % на суму 3145,25 грн.

Суми утриманого відповідачем податку на доходи фізичних осіб та військового збору також підтверджені податковим розрахунком сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку за 4 квартал 2019 року, поданим ГУНП в Луганській області до Головного управління ДПС у Луганській області (арк. спр. 245).

Таким чином, судом встановлено, що позивач одночасно з виплатою йому середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки - 23 грудня 2019 року мав отримати від ГУНП в Луганській області компенсацію податку на доходи фізичних осіб, утриманого відповідачем в сумі 37742,96 грн.

Твердження відповідача щодо відсутності у нього підстав для виплати позивачу грошової компенсації у зв`язку з тим, що на час виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 вже втратив статус поліцейського, судом відхиляються як безпідставні, оскільки пунктом 2 Порядку № 44 визначено, що така компенсація виплачується не тільки особам, які мають статус поліцейського, а тим, що вже звільнені зі служби, у разі виплати грошового забезпечення (винагород, виплат), право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Суд вважає, що у даному випадку позивач, як особа, яка мала статус поліцейського та звільнена зі служби, після чого, через неналежне виконання відповідачем своїх обов`язків при звільненні позивача зі служби, за рішенням суду набув право на отримання середнього заробітку (грошового забезпечення), у розумінні пункту 2 Порядку № 44 є тією особою, звільненою зі служби, якій здійснено виплати, право на які вона набула у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Крім того, як вже вище вказано, відповідачем за заявою ОСОБА_1 змінено дату його звільненні зі служби в поліції з 14 січня 2016 року на 10 травня 2019 року, про що видано відповідний наказ та внесено запис до трудової книжки позивача.

Внаслідок таких змін, ОСОБА_1 до 10 травня 2019 року мав статус поліцейського, а середній заробіток за весь час затримки видачі трудової книжки у період з 14 січня 2016 року по 10 травня 2019 року, виплату якого здійснено 23 грудня 2019 року, у даному випадку став компенсацією відповідачем втрат позивачу від неотримання грошового забезпечення у вказаному періоді.

За встановлених судом обставин, суд дійшов висновку, що вимога позивача в частині визнання протиправними дії ГУНП в Луганській області щодо утримання податку з доходів фізичних осіб з належного ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки в розмірі 37742,96 грн є обґрунтованою та підлягає задоволенню. Як наслідок, підлягає задоволенню й вимога про стягнення з відповідача на користь позивача 37742,96 грн недоотриманого середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки.

У свою чергу твердження позивача, що недоотримана ним сума компенсації податку на доходи фізичних осіб становить 37844,87 грн, не ґрунтуються на належних та допустимих доказах, якими є лист відповідача до ГУДКСУ у Луганській області, а також звітність, форми 1ДФ, подана до контролюючого органу, тому суд їх відхиляє.

Також суд вважає за необхідне відмовити у вимозі позивача щодо зобов`язання відповідача зробити перерахунок необхідних податків, оскільки така вимога суперечить вищевикладеним положенням законодавства, якими визначений такий наслідок утримання податку з доходів фізичних осіб певної категорії, як виплата компенсації утриманої частини доходу.

За змістом частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи по суті може обрати тільки такий спосіб захисту прав позивача від порушень з боку суб`єкта владних повноважень, що не суперечить закону.

Щодо вимог позивача про визнання протиправними дій відповідача по внесенню записів до Пенсійного фонду України про нараховану суму з виплат по середньому заробітку за час затримки видачі трудової книжки за рішенням суду по справі № 812/973/17 та зобов`язання внести до Пенсіонного фонду України повну суму без вирахування будь яких внесків, суд зазначає таке.

Закон України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом (далі - Закон № 1058-IV).

Згідно з пунктом 11 частини першої статті 11 Закону № 1058-IV загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню підлягають військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової служби), поліцейські, особи рядового і начальницького складу, у тому числі ті, які проходять військову службу під час особливого періоду, визначеного законами України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та «Про військовий обов`язок і військову службу».

Відповідно до частини першої статті 20 Закону № 1058-IV страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.

Згідно з частиною другою статті 20 Закону № 1058-IV обчислення страхових внесків застрахованих осіб, зазначених у пунктах 1, 2, 5-7, 9, 10, 12, 15, 17 і 18 статті 11 цього Закону, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.

Абзацом 9 частини шостої статті 20 Закону № 1058-IV встановлено, що за осіб, зазначених у пунктах 8, 11-14 статті 11 цього Закону, страхові внески сплачуються в порядку і строки, визначені Кабінетом Міністрів України, за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів, коштів цільових фондів, з яких цим особам сплачуються відповідно грошове забезпечення, страхові виплати, допомога, надбавка і компенсації.

Відповідно до частини першої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Частиною другою статті 24 Закону № 1058-IV встановлено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

У разі якщо за період з 1 липня 2000 року по 31 грудня 2016 року в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування відсутні відомості, необхідні для обчислення страхового стажу військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), поліцейським, особам рядового і начальницького складу відповідно до цього Закону, страховий стаж обчислюється на підставі довідки про проходження військової служби та про сплачені суми страхових внесків.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України від 08.07.2010 № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464-VI).

Єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування (пункт 2 частини першої статті 1 Закону № 1058-IV).

Абзацом 7 пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI визначено, що платниками єдиного внеску є: підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, військові частини та органи, які виплачують грошове забезпечення, допомогу по тимчасовій непрацездатності, допомогу у зв`язку з вагітністю та пологами, допомогу, надбавку або компенсацію відповідно до законодавства для таких осіб: військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, у тому числі тих, які проходять військову службу під час особливого періоду, визначеного законами України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та «Про військовий обов`язок і військову службу».

Згідно з пунктами 1, 2, 4 частини другої статті 6 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний: своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством; подавати звітність та сплачувати до податкового органу за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування. У разі надсилання звітності поштою вона вважається поданою в день отримання відділенням поштового зв`язку від платника єдиного внеску поштового відправлення із звітністю.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених в абзаці сьомому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму грошового забезпечення кожної застрахованої особи, оплати перших п`яти днів тимчасової непрацездатності, що здійснюється за рахунок коштів роботодавця, та допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги у зв`язку з вагітністю та пологами; допомоги, надбавки або компенсації відповідно до законодавства.

Нарахування та сплата єдиного внеску за платників, зазначених у абзаці сьомому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, але не менше мінімального страхового внеску за кожну особу.

Відповідно до частини четвертої статті 7 Закону № 2464-VI єдиний внесок нараховується на суми, зазначені в частинах першій і другій цієї статті, не зменшені на суму відрахувань податків, інших обов`язкових платежів, що відповідно до закону сплачуються із зазначених сум, та на суми утримань, що здійснюються відповідно до закону або за договорами позики, придбання товарів та виплат на інші цілі за дорученням отримувача.

Єдиний внесок нараховується на суми, зазначені в частинах першій і другій цієї статті, незалежно від джерел їх фінансування, форми, порядку, місця виплати та використання, а також від того, чи виплачені такі суми фактично після їх нарахування до сплати (частина п`ята статті 7 Закону № 2464-VI).

Частиною сьомою статті 7 Закону № 2464-VI визначено, що перелік видів виплат, на які не нараховується єдиний внесок, затверджується Кабінетом Міністрів України. Не нараховується на виплати та не утримується єдиний внесок з виплат, що компенсуються з бюджету в межах середнього заробітку працівників, призваних на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятих на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та /або введення воєнного стану.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 22.12.2010 № 1170 «Про затвердження переліку видів виплат, що здійснюються за рахунок роботодавців, на які не нараховується єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» єдиний соціальний внесок не нараховується на відшкодування, нараховані працівникам за час затримки розрахунку при звільненні (пункт 5).

Процедуру, форму, строки подання звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - Звіт) до Державної фіскальної служби України, яка є центральним органом виконавчої влади, який реалізує, зокрема, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування законодавства з питань сплати єдиного внеску, її територіальних органів (далі - органи доходів і зборів), визначає Порядок формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 14.04.2015 № 435 (далі - Порядок № 435).

Згідно з пунктом 1 розділу ІІІ Форми та строки подання Звіту Порядку № 435 страхувальники, крім зазначених у пунктах 5, 6 цього розділу, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з ФО - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, зазначеним у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань), у частині подання Звіту за таких осіб зобов`язані формувати та подавати до органів доходів і зборів Звіт протягом 20 календарних днів, що настають за останнім днем звітного періоду.

Звітним періодом є календарний місяць.

Звіт про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, надбавки, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування до органів доходів і зборів подається за формою № Д4 згідно з додатком 4 до цього Порядку.

Пунктом 1 розділу IV Формування Звіту Порядку № 435 Звіт формується на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких проводиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до Закону нараховується єдиний внесок.

Таблиця 6 додатка 4 до цього Порядку призначена для формування страхувальниками у розрізі кожної застрахованої особи відомостей про суми нарахованої їй заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) у звітному місяці. Такі відомості формуються з урахуванням кодів категорій застрахованих осіб, визначених у додатку 2 до цього Порядку (пункт 9 розділу IV Формування Звіту Порядку № 435).

З вищевикладеного слідує, що відповідач як страхувальник зобов`язаний вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством, а також подавати до контролюючих органів інформацію про суму нарахованого грошового забезпечення застрахованих осіб, суму нарахованого та сплаченого єдиного внеску за застрахованих осіб.

Судом встановлено, що у листі від 31.01.2020 № 605/111/22/05-2020 відповідач повідомив позивачу, що на суму середнього заробітку 247426,06 грн, присудженого ОСОБА_1 за рішенням суду по справі № 812/973/17, нараховано єдиний соціальний внесок у розмірі 22 % на суму 46130,29 грн. Також повідомлено, що до Пенсійного фонду України подано суми компенсації без зазначення суми грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб (арк. спр. 137).

Вказана інформація також підтверджена індивідуальними відомостями про застраховану особу ОСОБА_1 з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України (довідка форми ОК-5) та у таблиці 6 «Відомості про нарахування заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) застрахованим особам» додатку 4 Звіту за грудень 2019 року (арк. спр. 143, 246-247).

Однак, у липні 2020 року ГУНП в Луганській області виявлено, що у грудні 2019 року ним помилково відображено перераховані на користь ОСОБА_1 в додатку 4 Звіту з кодом типу нарахування 1, у зв`язку з чим проведено коригування та сторнування відповідних нарахувань за кодом типу нарахувань 3 згідно з Постановою № 1170, що підтверджено таблицею 6 «Відомості про нарахування заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) застрахованим особам» додатку 4 Звіту за липень 2020 року (арк. спр. 248-249).

Таким чином судом встановлено, що на час розгляду справи відповідачем виправлено допущену ним у таблиці 6 «Відомості про нарахування заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) застрахованим особам» додатку 4 Звіту за грудень 2019 року помилку та подано до контролюючого органу інформацію, що на присуджену за судовим рішенням на користь позивача суму середнього заробітку єдиний внесок не нараховується.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Завданням адміністративного судочинства згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: […].

Таким чином, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.

При цьому, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб`єктивних прав та обов`язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку.

Отже, рішення (дії, бездіяльність) суб`єкта владних повноважень є таким, що порушує права і свободи особи в тому разі, якщо, по-перше, їх прийнято (вчинено) владним суб`єктом поза межами визначеної законом компетенції, а по-друге, вони є юридично значимими, тобто такими, що мають безпосередній вплив на суб`єктивні права та обов`язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов`язку.

За встановлених обставин, зважаючи, що на виплачені на користь позивача за судовим рішенням суми середнього заробітку єдиний внесок не нарахований, суд дійшов висновку, що у такому випадку відсутній будь-який вплив діями ГУНП в Луганській області по оформленню та поданню відповідної звітності до контролюючих органів на права позивача щодо призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду.

Таким чином у задоволенні цих вимог слід відмовити.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача на його користь недоотриманих при звільненні коштів за невикористану основну і додаткову відпустку за період з 07 листопада 2015 року по 14 січня 2016 року у сумі 3868,78 грн, суд зазначає таке.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України від 02.07.2015 № 580-VIII «Про національну поліцію» (далі - Закон № 580-VIII).

Відповідно до частини першої статті 78 Закону № 580-VIII стаж служби в поліції дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки.

Згідно з частиною другою статті 78 Закону № 580-VIII до стажу служби в поліції зараховуються:

1) служба в поліції на посадах, що заміщуються поліцейськими, з дня призначення на відповідну посаду;

2) військова служба в Збройних Силах України, Державній прикордонній службі України, Національній гвардії України, Управлінні державної охорони, Цивільній обороні України, внутрішніх військах Міністерства внутрішніх справ України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до закону, Службі безпеки України, Службі зовнішньої розвідки, Державній спеціальній службі транспорту;

3) служба в органах внутрішніх справ України на посадах начальницького і рядового складу з дня призначення на відповідну посаду;

4) час роботи у Верховній Раді України, місцевих радах, центральних і місцевих органах виконавчої влади із залишенням на військовій службі, на службі в органах внутрішніх справ України або на службі в поліції;

5) час роботи в органах прокуратури і суді осіб, які працювали на посадах суддів, прокурорів, слідчих, а також служба у Службі судової охорони;

6) дійсна військова служба в Радянській Армії та Військово-Морському Флоті, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, в органах державної безпеки та інших військових формуваннях колишнього СРСР, а також служба в органах внутрішніх справ колишнього СРСР.

Під час обчислення стажу служби в поліції враховуються тільки повні роки вислуги років без округлення фактичного розміру вислуги років у бік збільшення (частина третя статті 78 Закону № 580-VIII).

Статтею 92 Закону № 580-VIII визначено, що поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом.

Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.

Статтею 93 Закону № 580-VIII визначено порядок обчислення тривалості відпусток поліцейських, зокрема:

- тривалість відпусток поліцейського обчислюється подобово. Святкові та неробочі дні до тривалості відпусток не включаються (частина перша);

- тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки (частина друга);

- за кожний повний календарний рік служби в поліції після досягнення п`ятирічного стажу служби поліцейському надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як п`ятнадцять календарних днів (частина третя);

- тривалість чергової відпустки у році вступу на службу в поліції обчислюється пропорційно з дня вступу до кінця року з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожен повний місяць служби (частина четверта);

- відпустка тривалістю менше 10 діб за бажанням особи рядового або керівного складу може бути надана одночасно з черговою відпусткою в наступному році (частина п`ята);

- чергова відпустка надається поліцейському, як правило, до кінця календарного року (частина сьома);

- поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. При звільненні поліцейського проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року (частина дев`ята);

- за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону (частина десята).

Пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 580-VIII визначено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

До затвердження наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 № 260 Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання (далі - Порядок № 260), спірні відносини були врегульовані Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 № 114 (далі - Положення № 114).

Згідно з пунктом 56 Положення № 114 особам середнього, старшого і вищого начальницького складу, звільненим із органів внутрішніх справ за віком, через хворобу, обмежений стан здоров`я чи скорочення штатів, у році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої визначається відповідно до пункту 51 цього Положення.

Особам рядового і начальницького складу, які звільняються з органів внутрішніх справ, за невикористану в році звільнення відпустку виплачується грошова компенсація відповідно до законодавства.

Тлумачення наведеної норми Положення № 114 в контексті аналогічних спірних правовідносин неодноразово здійснювалось Верховним Судом.

Так, зокрема, у постановах від 14 листопада 2018 року в справі № 816/225015, від 16 травня 2019 року в справі № 825/100/15-а, від 06 лютого 2020 року в справі № 520/692/19 Верховний Суд вказав, що аналіз наведеної норми дає підстави для висновку, що передбачене нею право на отримання грошової компенсації гарантується особам рядового і начальницького складу, які звільняються з органів внутрішніх справ, виключно за відпустку, яку ними не використано в році звільнення.

Таку ж правову позицію викладено Верховним Судом й щодо застосування положень Порядку № 260, зокрема в постановах від 07 серпня 2019 року в справі № 820/5122/17, від 06 лютого 2020 року в справі № 818/1276/17.

Оскільки позивача звільнено зі служби в поліції у 2016 році, суд погоджується з твердженнями відповідача, що законодавством не передбачена можливість виплати позивачу компенсації за невикористану відпустку у 2015 році, відповідно позовні вимоги в цій частині є безпідставними та у їх задоволенні слід відмовити.

Однак, з наявних в матеріалах справи довідок, судом встановлено, що позивачу при звільненні не виплачено й компенсацію за невикористану у році звільнення відпустку, тобто за період з 01 січня 2016 року по 14 січня 2016 року.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог в цій частині, представник відповідача зазначає, що компенсація за цей період не виплачена через те, що у році звільнення позивач не відпрацював жодного повного місяця. Однак такі твердження не спираються на положеннях законодавства, яким врегульовано спірні відносини. Так, як вже вище вказано, частиною четвертою статті 98 Закону № 580-VIII визначено, що обчислення тривалість чергової відпустки пропорційно до кожного відпрацьованого місяця служби здійснюється тільки у році вступу на службу. Відповідно, такі твердження представника відповідача відхиляються судом як безпідставні.

За встановлених обставин, суд дійшов висновку, що позивач має право на отримання компенсації за не використану у році звільнення відпустку за період з 01 січня 2016 року по 14 січня 2016 року.

Оскільки відповідачем при звільненні позивача питання нарахування та виплати останньому компенсації на невикористану у році звільнення відпустку не вирішувалося, суд вважає за необхідне обрати інший спосіб захисту порушених прав, ніж обраний позивачем, та зобов`язати відповідача здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 компенсацію за не використану у році звільнення відпустку за період з 01 січня 2016 року по 14 січня 2016 року.

При цьому, суд не надає правової оцінки твердженням сторін щодо стажу, який враховується при обчисленні тривалості відпустки, її видів, розміру належної до виплати компенсації тощо, оскільки на час розгляду справи відповідач ще таких питань не вирішував, тому до вчинення відповідачем таких дій у суду відсутні підстави вважати, що права позивача будуть порушені. Тобто на час розгляду даної справи між сторонами в цій частині спір ще відсутній.

Оскільки суд надає правову оцінку в межах предмету спору, що існує на час розгляду справи, а не того, що ймовірно виникне між сторонами у майбутньому, надання правової оцінки таким твердженням сторін виходить за межі предмета доказування та є передчасним.

Що стосується вимог позивача в частині стягнення з відповідача на користь позивача недоотриману у грудні 2015 року заробітну плату в сумі 5,28 грн, суд зазначає таке.

Згідно з довідкою УФЗБО ГУНП в Луганській області від 20 липня 2020 року № 576/111/22-2020 позивачу за період з 07 січня 2015 року по 14 січня 2016 року нараховано грошове забезпечення на загальну суму 14050,07 грн, з яких утримано 97,34 грн (ЄСВ 2,6%), 210,75 грн (військовий збір), 2416,69 грн (ПДФО) та нарахована компенсація ПДФО - 2416,69 грн (арк. спр. 198).

При цьому, згідно з довідкою УФЗБО ГУНП в Луганській області від 20 липня 2020 року № 576/111/22-2020 загальна сума доходу ОСОБА_1 за період з 07 листопада 2015 року по 14 січня 2016 року становить 13741,98 грн (арк. спр. 199).

Згідно з платіжними дорученнями від 07 грудня 2015 року № 42, від 28 січня 2016 року № 63 та зведеними відомостями для зарахування грошового утримання на картрахунки поліцейських ОСОБА_1 за період з 07 листопада 2015 року по 14 січня 2016 року на картковий рахунок перераховано грошове забезпечення в сумі 13834,04 грн (арк. спр. 200-203).

Таким чином судом встановлено, що в обліковому періоді ГУНП в Луганській області виплачено ОСОБА_1 грошове забезпечення у більшому розмірі, ніж належало до виплати, на 92,06 грн, тому вимоги позивача про стягнення на його користь 5,28 грн недоплаченого у грудні 2015 року грошового забезпечення задоволенню не підлягають.

Щодо вимог про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, суд зазначає таке.

Відповідно до частин першої та другої статті 94 Закону № 580-VIII поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання.

Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.

Оскільки спеціальним законодавством, не врегульовані питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні поліцейських зі служби в поліції, зокрема, за затримку виплати компенсації за невикористані у році звільнення календарні дні відпустки, - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення, суд вважає за необхідне до спірних відносин субсидіарно застосувати норми трудового законодавства.

Питання субсидіарного застосування норм трудового законодавства до правовідносин, пов`язаних з проходженням та звільненням з публічної служби, неодноразово розглядались Верховним Судом.

Так, зокрема, у постановах від 15 березня 2019 року в справі № 814/2594/16, від 07 серпня 2019 року в справі № 820/5122/17, від 16 травня 2019 року № 825/100/15-а Верховний Суд зазначив, що при розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному. При цьому, можливе субсидіарне застосування загальних норм, тобто, в тих випадках, коли спірні правовідносини не врегульовані нормами спеціального законодавства або врегульовані не повністю.

Згідно з частиною першою статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). За приписами частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ.

Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоби виключити ризик свавілля.

ЄСПЛ трактує поняття «якість закону» таким чином, а саме - національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (рішення ЄСПЛ у справах «C.G. та інші проти Болгарії» («C. G. and Others v. Bulgaria», заява №1365/07, 24 April 2008, § 39), «Олександр Волков проти України» («Oleksandr Volkov v. Ukraine», заява № 21722/11, § 170).

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

Аналогічний правовий висновок сформований в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі 821/1083/17.

Верховним Судом у постанові від 18 липня 2018 року по справі № 825/325/16 вказано, що при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, те, що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету та інших обставин.

У постанові від 30 жовтня 2019 року у справі № 806/2473/18 Верховний Суд сформував правову позицію щодо врахування істотної частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З вищеописаних доказів судом встановлено, що у день звільнення позивача зі служби в поліції йому не виплачено компенсацію за не використану у році звільнення відпустку за період з 01 січня 2016 року по 14 січня 2016 року. Така компенсація залишається не виплаченою дотепер.

Тобто, затримка у розрахунку при звільненні за період з 15 січня 2016 року по 12 жовтня 2020 року становить 1733 календарних дні або 1185 робочих дні.

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 19 липня 2019 року в справі № 812/973/17 (набрало законної сили з 26 листопада 2019 року) встановлено, що для обрахунку середнього заробітку ОСОБА_1 з 27 травня 2016 року необхідно застосовувати Порядок № 260. Також судом у справі № 812/973/17 встановлено, що місячний заробіток позивача на час звільнення становив 6240,00 грн.

За обрахунком позивача середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні складає 305760,00 грн (6240,00 грн х 49 місяців (до 14 лютого 2020 року)) + 4435,33 грн (за 15 днів лютого 2020 року (3227,59 грн) та 6 днів березня 2020 року (дата подання позову) (1207,74 грн)), що дорівнює 310195,33 грн. До цієї суми також має бути додана кількість днів по день розгляду справи.

Однак, суд не погоджується з наведеним розрахунком, зважаючи на таке.

По перше, рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 19 липня 2019 року в справі № 812/973/17 на користь позивача стягнуто з ГУНП в Луганській області середній заробіток за час затримки видачі трудової книжки з 15 січня 2016 року по 09 травня 2019 року у сумі 247426,06 грн, виплату якого передбачено частиною п`ятою статті 235 КЗпП України.

Отже, положеннями статей 117, 235 КЗпП України передбачена відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час одного й того ж прогулу працівника задля компенсації йому витрат від неотримання заробітної плати чи неможливості працевлаштування.

Однак за порушення трудових прав працівника при одному звільненні неможливе одночасне застосування стягнення середнього заробітку, оскільки це буде неспівмірно з правами працюючого працівника, який отримує одну заробітну плату.

Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом України у постанові від 18 січня 2017 року в справі № 6-2912цс16 та підтриманий Верховним Судом у постанові від 05 серпня 2020 року в справі № 686/20491/18.

Зважаючи на викладене, вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 15 січня 2016 року по 09 травня 2020 року є безпідставними, оскільки у повній мірі охоплені середнім заробітком за затримку видачі трудової книжки.

Відповідно, період для виплати середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні слід здійснювати без врахування періоду з 15 січня 2016 року по 09 травня 2020 року, тобто, починаючи з 10 травня 2020 року.

По друге, слід зважати, що істотність невиплаченої компенсації на невикористану у році звільнення відпустку, в порівнянні з обрахованим позивачем середнім заробітком, є незначною.

Також слід враховувати на пасивну поведінку позивача у вирішенні спору, який з дня звільнення зі служби в поліції - 14 січня 2016 року по день звернення до суду з цим позовом - 11 березня 2020 року не звертався до відповідача за виплатою такої компенсації.

З урахуванням вище вказаних правових позицій Верховного Суду, з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд вважає за необхідне зменшити розмір відшкодування, передбачений статтею 117 КЗпП України, та стягнути з відповідача на користь позивача середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 500,00 грн.

Відповідно до пункту 171.1 статті 171 Податкового кодексу України особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку.

Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу (підпункт 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України).

Оскільки справляння і сплата податку з доходів громадян є відповідно обов`язком роботодавця, а не працівника, то сума середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні визначена судом без утримання такого податку та інших обов`язкових платежів, які повинен утримати та сплатити за працівника роботодавець.

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

За таких обставин, з врахуванням вказаних правових позицій Верховного Суду, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є частково обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.

Питання про розподіл судових витрат відповідно до вимог статті 139 КАС України судом не вирішується, оскільки позивач згідно з пунктом 13 частини першої статті 5 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VІ «Про судовий збір» від сплати судового збору звільнена.

Керуючись статтями 72-77, 90, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Національної поліції в Луганській області (місцезнаходження: 93406, Луганська область, місто Сєвєродонецьк, вулиця Вілєсова, будинок 1, код за ЄДРПОУ 40108845) про визнання дій протиправними, стягнення коштів задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Національної поліції в Луганській області щодо утримання податку з доходів фізичних осіб з належного ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки в розмірі 37742,96 грн.

Стягнути з Головного управління Національної поліції в Луганській області на користь ОСОБА_1 37742,96 грн (тридцять сім тисяч сімсот сорок дві гривні 96 коп.) недоотриманого середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки.

Зобов`язати Головне управління Національної поліції в Луганській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за не використану у році звільнення відпустку за період з 01 січня 2016 року по 14 січня 2016 року.

Стягнути з Головного управління Національної поліції в Луганській області на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 10 травня 2019 року по 12 жовтня 2020 року в сумі 500,00 грн (п`ятсот гривень 00 коп.).

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення суду буде 21 жовтня 2020 року.

Суддя К.О. Пляшкова