Рішення № 92322721, 13.10.2020, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

308/9374/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13.10.2020 року м. Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в особі:

головуючого судді - Бедьо В.І.

за участі секретаря судових засідань - Пазяк С.М.

представника позивача - ОСОБА_1

представника відповідача Ужгородської міської ради - Бандурин О.М.

відповідача - ОСОБА_2 ( в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 )

третьої особи - ОСОБА_4

третьої особи - ОСОБА_5

представника третьої особи - Човганин М.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ужгороді позовну заяву ОСОБА_6 до Ужгородської міської ради, ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , які діють в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 , третя особа на стороні позивача - ОСОБА_4 , третя особа , яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Відділ реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень Ужгородської міської ради про визнання незаконним пункту 2.12 рішення № 280 V сесії VІІ скликання Ужгородської міської ради, визнання недійсним договору дарування та скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку,-

ВСТАНОВИВ:

Представник ОСОБА_1 звернувся до суду з вищезазначеним позовом, який обґрунтовує наступним.

03.11. 1983 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу житлового будинку з надвірними спорудами, що розташовані на земельній ділянці площею 1881 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначений договір був посвідчений державним нотаріусом Першої Ужгородської державної нотаріальної контори Малик М.М.

Під час обмірів земельної ділянки для здійснення приватизації встановлено, що реальна площа земельної ділянки, закріпленої за домоволодінням в АДРЕСА_1 становить 2673 кв. м, з яких 1881 кв. м. належить ОСОБА_4 на основі договору купівлі-продажу від 03.11. 1983 року, а надлишок в розмірі - 7,9 перебувають в користуванні його сімї.

Таким чином сімя ОСОБА_8 безперервно, добросовісно та відкрито володіє та користується земельною ділянкою площею 0, 2673 га в АДРЕСА_1 з 1983 року.

Технічним паспортом від 05.10.2004 року встановлено, що площа земельної ділянки, яка перебуває у користуванні ОСОБА_6 та ОСОБА_4 становить 2673 кв. м.

Відповідно до викопіювання з генерального плану АДРЕСА_1 за вказаним домоволодінням закріплена земельна ділянка площею 2673 кв. м.

Згідно довідки № 1235 від 02.09.2017 року, виданою КП «Архітектурно- Планувальне Бюро» за будинком в АДРЕСА_1 закріплена земельна ділянка площею 2673 кв. м, в тому числі 1881 кв. м. згідно рішення № 666 від 24.08.1954 року (запис в договорі купівлі-продажу, посвідченого Першою Ужгородською держнотконторою 03.11. 1983 р. в реєстрі за № 1-12178), 792 кв. м. - захват земельної ділянки.

З вищевказаних 2673 кв. м., які перебувають у володінні та користуванні сімї ОСОБА_8 , рішенням сесії Ужгородської міської ради надано у власність ОСОБА_4 - 0, 10 га для будівництва та обслуговування житлового господарства відповідно до державних актів на право власності на земельну ділянку Серії ЗК № 031910 від 15.11. 2006 року та Серії ЗК № 021708 від 12.04.2007 року.

У період 2010-2012 рр. позивач неодноразово зверталася до Ужгородської міської ради з клопотання про виділення у власність земельної ділянки, яка перебуває у її користуванні за адресою: АДРЕСА_1 , однак відповідач, посилаючись на мораторій на виділення земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва - відмовив у виділенні земельної ділянки.

12.09.2014 року Рішенням № 1430 ХХV сесії VI скликання Ужгородської міської ради було надано дозвіл на розроблення проекту відведення земельної ділянки площею 0, 0300 га з подальшою передачею її у власність гр. ОСОБА_9 ( сину позивача), право власності на яку зареєстровано 28.11. 2014 року.

Ужгородська міська рада надала сімї позивача земельні ділянки загальною площею 0,17 га, хоча відповідно до договору купівлі-продажу будинку від 03.11. 1983 року площа земельної ділянки(відчужуваного будинку) становить 0,1881 га., відтак відповідач надав дозволи на приватизацію земельної ділянки в менших розмірах, ніж ті, в яких вона була придбана ОСОБА_4 на підставі договору купівлі - продажу від 03.11. 1983 року.

Позивач акцентує увагу на тому, що з 1983 року по теперішній час сімя ОСОБА_8 вільно користується земельною ділянкою площею 0,2673 га за адресою: АДРЕСА_1 , доказом чого є в тому числі банківські квитанції щодо щорічної сплати у період з 1990 по 2011 роки земельного податку за користування земельною ділянкою з розрахунку 0,2673 га, сплата податку була припинена з 2012 року з тих підстав, що пенсіонери за віком звільняються від його сплати.

На початку вересня 2017 року ОСОБА_4 отримав судову повістку по цивільній справі № 308/7706/17 та позовну заяву від імені ОСОБА_5 , з яких стало відомо, що частину земельної ділянки, яка перебуває у їхньому володінні та користуванні за адресою: АДРЕСА_1 передано ОСОБА_5 на підставі рішення сесії Ужгородської міської ради.

Відповідно до п.2.12 рішення № 280 V сесії VІІ скликання Ужгородської міської ради від 14.07.2016 року ОСОБА_5 отримав дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд мкрн. АДРЕСА_2 з подальшою передачею її у власність.

Пунктом 1.20. рішення № 681 ХІІІ сесії VІІ скликання Ужгородської міської ради від 30.05.2017 року затверджено проект землеустрою земельної ділянки (кадастровий номер 2110100000:61:001:0364) площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_2 та передано її у власність гр. ОСОБА_5 .

Позивач вважає дане рішення суб`єкта владних повноважень незаконним, таким, що прийняте всупереч норм земельного законодавства України та таким, що порушує його конституційне право на землю та підлягає скасуванню.

ОСОБА_6 зазначає, що у передбаченому ст. ст. 116, 118 ЗК України порядку протягом 2010-2012 року зверталася до відповідача із заявами про безоплатну передачу земельної ділянки, яка перебуває у користуванні її у сімї, однак отримувала відмови у зв`язку з дією мораторію.

Відтак позивач посилаючись на роз`яснення Верховного суду України вказує, що поняття мораторій визначається в цивільному законодавстві як відстрочення виконання зобов`язання, тобто на її думку питання про безоплатну передачу земельної ділянки повинно бути розглянутим після припинення мораторію, натомість Ужгородська міська рада передала частину земельної ділянки, що перебуває у їх користуванні більше 30 років - ОСОБА_5 , знаючи, що позивач не скористалась своїм правом на приватизацію землі. Позивач вважає, що в даному випадку відбулось порушення її пріоритетного права на приватизацію землі.

На підставі викладеного позивач просить суд визнати незаконним та скасувати п.2.12 рішення № 280 V сесії VІІ скликання Ужгородської міської ради від 14.07.2016 року про надання ОСОБА_5 дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд мкрн. АДРЕСА_2 з подальшою передачею її у власність та скасувати державну реєстрацію права власності на земельну ділянку за кадастровим номером 2110100000:61:001:0364 площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 1284853921101, власником якої є ОСОБА_5 .

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 25.09.2017 року відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду.

Розпорядженням № 690 від 10.08.2018 року призначено повторний автоматизований розподіл справи у зв`язку з тим, що суддя ОСОБА_10 звільнений з посади судді Ужгородського міськрайонного суду згідно Наказу № 160/02-06 від 29.05.2018 року.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.08.2018 року головуючим суддею визначено суддю Бедьо В.І.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 уточнив вимоги позову, зокрема ставить наступні позовні вимоги: визнати незаконним та скасувати п.2.12 рішення № 280 V сесії VІІ скликання Ужгородської міської ради від 14.07.2016 року про надання ОСОБА_5 дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд мкрн. АДРЕСА_2 з подальшою передачею її у власність, визнати недійсним договір дарування земельної ділянки площею 0,1000 га по АДРЕСА_2 за кадастровим номером 2110100000:61:001:0364, посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Закарпатської області Куліковим М.В. за реєстраційним номером 185 з моменту його укладення та скасувати в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис № 30239911 від 11.02.2019 року про право власності ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на земельну ділянку площею 0,1000 га по АДРЕСА_2 за кадастровим номером 2110100000:61:001:0364, індексний номер витягу - 155852935. Правомірність змінення позовних вимог представник позивача аргументував тим, що ОСОБА_5 , знаючи про незаконність отримання у приватну власність спірної земельної ділянки уклав 11.02.2019 року фіктивний договір Дарування земельної ділянки з метою неможливості виконання рішення суду по справі № 308/9374/17, тобто вже після закінчення підготовчого провадження у справі та після того, як у зазначеній справі зявилися докази того, що ОСОБА_5 вже отримував безоплатно земельну ділянку у власність на території м. Ужгорода.

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 , яка виступає в засіданні як законний представник неповнолітнього ОСОБА_3 заперечила проти задоволення позовних вимог з мотивів їх безпідставності та необгунтованості.

Представник відповідача Ужгородської міської ради Бандурин О.М. в судовому засіданні заперечила проти задоволення позовних вимог з підстав, викладених у відзиві на позов. Так у поданому до суду письмовому відзиві ( а. с. 222 - 225 т. 1) відповідач просить відмовити у задоволенні позовної заяви з тих підстав, що згідно карток обліку особистого прийому громадян № П-3564у від 11.10.2011 року та № П-1922у від 02.07.2012 року суть звернення ОСОБА_6 стосувалось приватизації земельної ділянки сином ОСОБА_9 ( картка № П-3564у від 11.10.2011 р.) та визнання права власності на земельну ділянку, яка використовується(картка № П-1922у від 02.07.2012 року. Представник вказує на те, що заявником не було виконано вимоги ч. 2 ст. 123 ЗК України щодо надання інформації про цільове призначення земельної ділянки та графічних матеріалів, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки. Тому із вказаних звернень неможливо ідентифікувати, що ОСОБА_6 зверталась із клопотанням про передачу у власність саме земельної ділянки, яка була надана у власність гр. ОСОБА_5 . Важливим вважає також той факт, що земельні ділянки, про які йдеться в позовній заяві, знаходяться за різними адресами, земельні ділянки сімї ОСОБА_8 за адресою: АДРЕСА_1 , а земельна ділянка ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_2 . Відтак, сторона відповідача вважає, що позивач не довів належними та допустимими доказами факту звернення до Ужгородської міської ради із заявою про приватизацію саме земельної ділянки, яка була передана у власність ОСОБА_5 . Також вказує на те, що автоматично набуття у власність або користування громадян земельної ділянки на підставі набувальної давності не відбувається і набувальна давність користування земельною ділянкою згідно ст. 119 ЗК України є лише підставою для звернення до органу державної влади або органу місцевого самоврядування з відповідним клопотанням щодо оформлення правовстановлюючих документів на земельну ділянку. При цьому земельна ділянка, яка була вже передана у власність одній особі на підставі рішення відповідного органу не може бути передана у власність іншій особі лише в силу права, яка виникло у неї у зв`язку з набувальною давністю. Окрім того звертає увагу суду на те, що в даному випадку мав місце самовільний захват земельної ділянки площею 792 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 і відсутність правовстановлюючих документів у ОСОБА_4 та ОСОБА_9 та ОСОБА_6 підтверджується також довідкою КП «Архітектурно-планувальне бюро» від 20.09.2017 року № 1235. Разом з тим на підставі рішення І сесії VІІ скликання Ужгородської міської ради від 23.12. 2015 року № 71 на території міста Ужгорода продовжує діяти заборона (мораторій) на передачу у власність та користування вільних від забудови земельних ділянок на термін проведення інвентаризації земель міста.

Рішенням ІІ сесії VІІ скликання Ужгородської міської ради від 21.04. 2016 року № 201 «Про зміни до рішення І сесії VІІ скликання Ужгородської міської ради від 23.12. 2015 року № 71 «про тимчасову заборону(мораторій) на передачу у власність та користування вільних земельних ділянок в м. Ужгороді» встановлено, що заборона не поширюється на відведення та передачу у власність земельних ділянок для жертв політичних репресій на Україні. Відтак рішенням комісії з питань поновлення прав реабілітованих Ужгородської районної ради від 29.05.2007 року № 4 «Про встановлення факту адміністративного виселення і реабілітації ОСОБА_11 та членів його сімї» ОСОБА_5 було реабілітовано відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні». Представник Ужгородської міської ради вказує на те, що враховуючи статус ОСОБА_5 при прийнятті рішення про передачу йому у власність земельної ділянки площею 0,100 га в АДРЕСА_2 відповідачем не було порушено норми Конституції України та рішення І сесії VІІ скликання Ужгородської міської ради від 23.12. 2015 року № 71.

Третя особа ОСОБА_4 в судовому засіданні підтримав вимоги позову.

Третя особа ОСОБА_5 та його представник ОСОБА_12 в судовому засіданні заперечили проти задоволення позовних вимог з мотивів, викладених у письмових поясненнях по суті позову. Так, 18.01.2018 року третя особа ОСОБА_5 подав до суду письмові пояснення щодо позову, в яких не погоджується з позовними вимогами ОСОБА_6 . Зокрема звертає увагу на те, що згідно позову ОСОБА_6 подавала до Ужгородської міської ради клопотання до Ужгородської міської ради про виділення їй у власність земельної ділянки, яка знаходиться по АДРЕСА_1 , в той час як належна ОСОБА_5 земельна ділянка розташована на АДРЕСА_2 . З цих підстав на думку третьої особи позивачка не надала належних та допустимих доказів на обґрунтування того, що вона має переважні права на отримання у власність саме його земельної ділянки. Також вказує на те, що позивачка незаконно захопила його земельну ділянку, що слугувало підставою для оскарження дій позивачки шляхом звернення до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування. Водночас факт самовільного захоплення захоплення позивачкою його земельної ділянки площею 514,4 м. 2 підтверджується висновком експерта № 301/01-18 земельно-технічної експертизи по цивільній справі № 308/7706/17 від 06.01.2018 року, згідно з висновків якої окрім захоплення частини належної йому длянки, ОСОБА_6 захопила запроектовану дорогу, тобто землі загального користування. З цих підстав третя особа ОСОБА_5 вважає, що у даному позові слід відмовити.

Заслухавши пояснення учасників судого процесу, вивчивши зміст позову та додані до справи письмові докази, суд встановив наступні обставини.

Позивач ОСОБА_6 стверджує, що у період 2010-2012 рр. неодноразово зверталася до Ужгородської міської ради з клопотаннями про виділення їй у приватну власність земельної ділянки, яка перебуває у її користуванні за адресою: АДРЕСА_1 , однак відповідач, посилаючись на мораторій на виділення земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва - відмовив у виділенні вказаної земельної ділянки.

Натомість відповідно до п.2.12 рішення № 280 V сесії VІІ скликання Ужгородської міської ради від 14.07.2016 року ОСОБА_5 отримав дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки з подальшою передачею її у власність площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд мкрн. АДРЕСА_2 з подальшою передачею її у власність ( а.с. 45).

Відтак, позивач вважає, що вказаним рішенням суб`єкта владних повноважень частину земельної ділянки, яка перебуває у тривалому володінні та користуванні її сімії за адресою: АДРЕСА_1 , незаконно передано ОСОБА_5 на підставі рішення сесії Ужгородської міської ради.

Вказане рішення Ужгородської міської ради позивач вважає неправомірним та таким, що порушує її законне право на володіння спірною земельною ділянкою.

Свої пріоритетне право на земельну ділянку, частина якої виділена ОСОБА_5 позивач обґрунтовує тим, що сімя ОСОБА_8 безперервно, добросовісно та відкрито володіє та користується земеленою ділянкою площею 0, 2673 га в АДРЕСА_1 з 1983 року.

Положеннями ст. 119 ЗК України регламентовано, що громадяни, які добросовісно, відкрито і безперервно користуються земельною ділянкою протягом 15 років, але не мають документів, які б свідчили про наявність у них прав на цю земельну ділянку, можуть звернутися до органу державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу її у власність або надання у користування. Розмір цієї земельної ділянки встановлюється у межах норм, визначених цим Кодексом.

Передача земельної ділянки у власність або у користування громадян на підставі набувальної давності здійснюється в порядку, встановленому цим Кодексом.

Судом досліджено всі документи, надані позивачем, що підтверджують обставини користування родиною ОСОБА_8 спірною земельною ділянкою.

Так, 03.11. 1983 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу житлового будинку з надвірними спорудами, що розташовані на земельній ділянці площею 1881 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначений договір був посвідчений державним нотаріусом Першої Ужгородської державної нотаріальної контори Малик М.М.

Рішенням виконавчого комітету Ужгородської міської ради № 47 від 26.03.1997 року надано у власність ОСОБА_4 - 0, 10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку Серії ЗК № 031910 від 15.11. 2006 року ( а. с. 18).

12.09.2014 року Рішенням № 1430 ХХV сесії VI скликання Ужгородської міської ради було надано дозвіл на розроблення проекту відведення земельної ділянки площею 0, 0300 га з подальшою передачею її у власність гр. ОСОБА_9 ( сину позивача), право власності на яку зареєстровано 28.11. 2014 року.

Згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку Серія ЗК № 621708 від 12.04.2007 року ОСОБА_4 на підставі рішення ІV сесії V скликання 13-е пленарне засідання № 259 Ужгородської міської ради від 15.03.2007 року став власником ділянки з цільовим призначенням для ведення особистого площею 0, 0400 га в АДРЕСА_1 , цільове призначення земельної ділянки: для ведення особистого селянського господарства. Акт зареєстровано в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею за № 2110100000-0107070000373 ( а. с. 164).

Згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно індексний номер: 30200603 від 28.11. 2014 року ОСОБА_9 на праві власності належить земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 кадастровий номер: 2110100000:61:001:0328 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0, 03 га.

Згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно індексний номер: 30200603 від 28.11. 2014 року ОСОБА_9 на праві власності належить земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 кадастровий номер: 2110100000:61:001:0328 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0, 03 га.

Позивач ОСОБА_6 стверджує, що з 1983 року по теперішній час її сімя вільно користується земельною ділянкою площею 0,2673 га за адресою: АДРЕСА_1 і в якості доказу цієї обставини додала до справи банківські квитанції щодо щорічної сплати у період з 1990 по 2011 роки земельного податку за користування земельною ділянкою з розрахунку 0,2673 га ( а.с. 24-40) та пояснює, що подальша сплата податку була припинена з 2012 року з тих підстав, що пенсіонери за віком звільняються від сплати податку на землю.

Разом з тим згідно довідки КП «Архітектурно-планувального бюро» від 20.09.2017 року № 1235 згідно архівних даних інвентаризаційна справа № 2082 житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , належний ОСОБА_4 , розташований на земельній ділянці НОМЕР_2 в тому числі: 1881 м. 2 - згідно рішення № 666 від 24.08.1954 р. (запис в договорі купівлі-продажу, посвідченого Першою Ужгородською держнтоконторою 03.11. 1983 р. в реєстрі за № 1-12178), 792 м. 2 - захват земельної ділянки ( а.с. 161 т. 1).

Надавши правової оцінки вказаним вище документам, суд встановив, що з одного боку позивач вказує на тривале безперервне користування земельної ділянки розміром 792 м. 2, як такої, що безпосередньо прилягає до належного сімї ОСОБА_8 нерухомого майна.

Разом з тим з вказаних документів неможливо встановити режим користування земельною ділянкою, оскільки з одного боку ОСОБА_4 сплачував тривалий час до місцевого бюджету м. Ужгорода плату за землю в розмірі 0,267300 га, а з іншого боку - доказів офіційного оформлення певних правовідносин позивача чи членів її сімї щодо договору оренди спірної земельної ділянки тощо матеріали справи не містять, а згідно вказаної вище довідки дії ОСОБА_4 щодо користування спірною длянкою визначені як «захват».

Для правильного визначення, чи є фактичне користування земельною ділянкою самовільним її заняттям, необхідно звернутися до ст. 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» від 19.06.2003 № 963-IV.

Вказана норма під самовільним зайняттям земельної ділянки визначає будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Разом з тим відповідно до ст. 203 ЦК правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Тож про правомірність користування земельною ділянкою свідчить також вчинений щодо неї правочин (зокрема, укладений договір), якщо він не є нікчемним (тобто недійсним в силу закону) або відносно нього немає рішення суду про визнання його недійсним.

Суд приймає до уваги, що згідно чинного законодавства до дій, які відповідно до закону є правомірними, можна віднести випадок відсутності правовстановлюючих документів на земельну ділянку, на якій знаходиться правомірно набуте нерухоме майно, оскільки в правовій системі нашої держави діє загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. Це значить, що власнику будинку, будівлі, споруди має належати і речове право на земельну ділянку під таким будинком, будівлею, спорудою. Зумовлено це нерозривним зв`язком вказаних об`єктів, адже неможливо здійснювати правомочності власника нерухомості без користування земельною ділянкою під нею.

Тому, якщо нерухоме майно (будинок, будівля, споруда) належить особі на належній правовій підставі (що підтверджується відповідними правовстановлюючими документами), то фактичне користування власником нерухомості такою земельною ділянкою вважається правомірним.

Разом з тим з матеріалів справи вбачається, що на спірній земельній ділянці не знаходиться належне позивачу нерухоме майно.

Відповідно до п. «б» ч. 1 ст. 211ЗКУ за самовільне зайняття земельних ділянок громадяни та юридичні особи несуть відповідно до законодавства цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність.

Однак матеріали справи не містять доказів притягнення позивача до адміністративної відповідальності за самовільне зайняття земельної ділянки.

Разом з тим суд звертає увагу на те, що фактично в якості єдиного доказу на підтвердження правомірності користування ОСОБА_4 спірною земельною ділянкою надано копії квитанцій про сплату плати за землю.

Вищий адміністративний суд України в ухвалах від 20.07.2016 у справі № К/800/12779/15 та від 19.03.2015 у справі № К/9991/65362/11, розглядаючи справи щодо плати за землю у 2013 та 2011 році відповідно, зазначив, що «принцип економічної обґрунтованості справляння земельного податку як майнового податку полягає у покладенні обов`язку з його сплати на особу, яка має юридичну можливість отримувати економічний ефект від використання землі. А відтак обов`язок зі сплати земельного податку пов`язується саме з фактичним отриманням особою права власності або права користування землею та існує й за відсутності державної реєстрації відповідного права, що здійснюється за бажанням правоволодільця. Таким чином, обов`язок зі сплати земельного податку виникає у особи в силу фактичного використання земельної ділянки, незалежно від дотримання такою особою вимог земельного та цивільного законодавства щодо порядку оформлення права землекористувача та підстав набуття права користування».

Відповідно до статті 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно положень п. в) ч. 1 ст.81 «Земельного кодексу України» законодавцем визначено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування.

Таким чином вказаною нормою закону перебачено можливість отримання громадянами України саме земельної ділянки, що була надана у користування.

Всупереч зазначеній статті «Земельного кодексу України» позивач не надав жодного правовстановлюючого документу на підтвердження того, що спірна земельна ділянка була надана Ужгородською міською радою в користування ОСОБА_6 .

Зі змісту позову та наданих в судовому засіданні пояснень представником позивача вбачається, що ОСОБА_6 зверталася до Виконавчого комітету Ужгородської міської ради із заявою стосовно надання земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 , однак їй було відмовлено в цьому.

Так, в якості доказу надано лист № П-3564у від 14.10.2011 року Першого заступника міського голови Трикур В., в якому повідомляє ОСОБА_6 про те, що її заява стовно надання земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівлеь і соруд по АДРЕСА_1 включена в перелік питань, які будуть розглядатися постійною комісією з питань раціонального використання земельних ресурсів міста.

Зі змісту листа секретаря Ужгородської міської ради Щадей В.І. № П-3564/у від 08.11. 2011 року, адресованого ОСОБА_6 , вбачається, що постійною комісією з питань раціонального використання земельних ресурсів міста, яка діє у відповідності до ст. 47 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні», Положення про постійні комісії Ужгородської міської ради, керуючись нормами чинного законодавства України, на її засіданні, що відбулося 27.10.2011 року здійснено розгляд її заяви стосовно надання земельної ділянки і за результатами її вивчення та розгляду, комісією вирішено повернутися до розгляду питання після закінчення терміну дії мораторію на виділення земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва.

Листом № П-1922/у від 03.08.2012 року в.о. міського голови Трикур В. повідомив ОСОБА_6 у відповідь на її усне звернення щодо безоплатного виділення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, розглянуте керівництвом міської ради з урахуванням вимог Закону України «Про звернення громадян» та повідомлено, що у зв`язку проведенням інвентаризації земель та території міста Ужгород та відсутністю генерального плану забудови міста Ужгород, керуючись ст. ст. 26, 33 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні», враховуючи рекомендацію постійної комісії з питань раціонального використання земельних ресурсів міста, рішенням № 599 ХІІІ сесії міської ради VІ скликання від 20.07.2012 року, внесено зміни до п. 1 рішення ІІ сесії міської ради VІ скликання від 21 грудня 2010 року № 56 «Про тимчасове призупинення безкоштовного виділення громадянам земельних ділянок», у відповідності до яких мораторій продовжено до 01.01.2013 року.

На противагу доводам позивача представник відповідача Ужгородської міської ради вказує, що згідно карток обліку особистого прийому громадян № П-3564у від 11.10.2011 року та № П-1922у від 02.07.2012 року суть звернення ОСОБА_6 стосувалось приватизації земельної ділянки сином ОСОБА_9 ( картка № П-3564у від 11.10.2011 р.) та визнання права власності на земельну ділянку, яка використовується(картка № П-1922у від 02.07.2012 року). Відтак сторона позивача вказує на те, що заявником не було виконано вимоги ч. 2 ст. 123 ЗК України щодо надання інформації про цільове призначення земельної ділянки та графічних матеріалів, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки. Тому із вказаних звернень неможливо ідентифікувати, що ОСОБА_6 зверталась із клопотанням про передачу у власність саме земельної ділянки, яка була надана у власність гр. ОСОБА_5 . Також акцентує увагу на тому, що земельні ділянки, про які йдеться в позовній заяві, знаходяться за різними адресами, земельні ділянки сімї ОСОБА_8 за адресою: АДРЕСА_1 , а спірна земельна земельна ділянка ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_2 . Відтак, сторона відповідача вважає, що позивач не довів належними та допустимими доказами факту звернення до Ужгородської міської ради із заявою про приватизацію саме земельної ділянки, яка була передана у власність ОСОБА_5 .

Частиною шостою статті 118 ЗК України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідно до абзацу 1 частини сьомої статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

З аналізу вказаних норм, убачається, що Держгеокадастр за результатами розгляду заяви про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою має право вчинити лише такі дії, а саме: надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, або надати мотивовану відмову у його наданні, з підстав, які прямо передбачені статтею 118 ЗК України.

Перелік підстав для відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає, при цьому зобов`язує орган державної влади у випадках прийняття рішення про відмову в надані такого дозволу належним чином мотивувати причини цієї відмови.

В даному конкретному випадку суд звертає увагу на те, що згідно копій карток обліку особистого прийому громадян, на які вказує сторона відповідача ( а.с.227-228 т. 1) ОСОБА_6 дійсно зверталася до Ужгородської міської ради з питанням щодо приватизації земельної ділянки сином ОСОБА_9 та із заявою про визнання права власності на з/д, яка використовується.

Разом з тим вказані письмові докази не дають можливості достеменно встановити, з якими саме заявами (клопотаннями) ОСОБА_6 зверталася до органу місцевого самоврядування, як особа, що зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для будівництва та обслуговування жилого будинку та чи відповідали такі заяви вимогам статті 123 ЗК України, оскільки копії заяв та доданих до них документів не надані позивачем до матеріалів справи.

З цих підстав суд не може надати правовій оцінці доводам сторони відповідача щодо виконання(чи невиконання) ОСОБА_6 вимог ч. 2 ст. 123 ЗК України щодо надання інформації про цільове призначення земельної ділянки та графічних матеріалів, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки.

Разом з тим суд, характеризуючи зміст листів, наданих позивачу у відповідь на її звернення встановив, що фактично її звернення до органу місцевого самоврядування щодо безоплатного виділення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд не було розглянуто і неможливість вирішення даного питання обгрнутована існуванням мораторію.

Положеннями ч. 10 ст.118 ЗКУ ( в редакції чинній станом на дату звернення позивача із заявами) визначено, що відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

Матеріали справи не містять жодних даних про оскарження ОСОБА_6 рішень суб`єкта владних повноважень щодо розгляду питання безоплатного виділення їй земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку.

Відтак, фактично підставою для звернення до суду за захистом її інтересів слугувала та підстава, що частина земельної ділянки, що перебуває у користуванні її сімї рішенням № 280 V сесії VІІ скликання Ужгородської міської ради була передана сторонній особі, зокрема ОСОБА_5 .

З матеріалів справи вбачається, що рішенням ІІІ сесії міської ради VІ скликання від 21.12.2010 року № 56» призупинено безоплатне виділення земельних ділянок для всіх категорій громадян незалежно від їх соціального статусу.

Крім того встановлено, що відповідно до рішення ХІІІ сесії VІ скликання міської ради від 28.12. 2012 року № 768 «Про зміни до рішення ІІІ сесії міської ради VІ скликання від 21.12.2010 року № 56» за яким безоплатне виділення земельних ділянок для всіх категорій громадян незалежно від їх соціального статусу призупинено, у зв`язку проведенням інвентаризації земель міста Ужгород.

Разом з тим положеннями ст. 12 Земельного кодексу визначено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить обмеження, тимчасова заборона (зупинення) використання земель громадянами та юридичними особами та вирішення питань у галузі земельних відносин.

Відповідно до ч.1 ст.10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Виключною компетенцією пленарних засідань міської ради згідно з п.34 ч.1 ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» є вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Відповідно ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.

Згідно з п. 34 ст. 26, п. 2 ст. 77 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» питання про розгляд клопотання і надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надання мотивованої відмови у його наданні вирішується на пленарному засіданні ради - сесії, а спори про поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають в результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, вирішуються в судовому порядку.

Виходячи зі змісту вказаних вище норм чинного законодавства станом на 2011 -2012 рр. у відповідача були обґрунтовані підстави для винесення рішень про відмову в розгляді питань безоплатного виділення громадянам земельних ділянок.

Також судом встановлено, що на підставі рішення І сесії VІІ скликання Ужгородської міської ради від 23.12. 2015 року № 71 на території міста Ужгорода продовжує діяти заборона (мораторій) на передачу у власність та користування вільних від забудови земельних ділянок на термін проведення інвентаризації земель міста.

Рішенням ІІ сесії VІІ скликання Ужгородської міської ради від 21.04. 2016 року № 201 «Про зміни до рішення І сесії VІІ скликання Ужгородської міської ради від 23.12. 2015 року № 71 «про тимчасову заборону(мораторій) на передачу у власність та користування вільних земельних ділянок в м. Ужгороді» встановлено, що заборона не поширюється на відведення та передачу у власність земельних ділянок для жертв політичних репресій на Україні.

Я встановлено матеріалами справи рішенням комісії з питань поновлення прав реабілітованих Ужгородської районної ради від 29.05.2007 року № 4 «Про встановлення факту адміністративного виселення і реабілітації ОСОБА_11 та членів його сімї» ОСОБА_5 було реабілітовано відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні».

Представник Ужгородської міської ради та ОСОБА_14 вказують на те, що враховуючи статус ОСОБА_5 при прийнятті рішення про передачу йому у власність земельної ділянки площею 0,100 га в мкрн. АДРЕСА_2 відповідачем не було порушено норми Конституції України та рішення І сесії VІІ скликання Ужгородської міської ради від 23.12. 2015 року № 71.

Матеріалами справи встановлено, що пунктом 1.20. рішення № 681 ХІІІ сесії VІІ скликання Ужгородської міської ради від 30.05.2017 року затверджено проект землеустрою земельної ділянки (кадастровий номер 2110100000:61:001:0364) площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_2 та передано її у власність гр. ОСОБА_5 .

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 24.06.2017 року на підставі рішення органу місцевого самоврядування № 681 державним реєстратором Мага Т.В. проведено державну реєстрацію права власності на земельну ділянку за кадастровим номером 2110100000:61:001:0364 площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)по АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 1284853921101, власником якої став ОСОБА_5 .

З вказаним вище рішенням органу місцевого самоврядування позивач категорично незгідна, вважає такими, що таке прийняте всупереч Конституції України та Земельного кодексу, в тому числі з тих підстав, що на її думку питання про безоплатну передачу спірної земельної ділянки повинно було бути розглянутим після припинення мораторію, натомість Ужгородська міська рада передала частину земельної ділянки, що перебуває у їх користуванні більше 30 років - ОСОБА_5 , знаючи, що позивач не скористалась своїм правом на приватизацію землі і тому позивач переконана, що в даному випадку відбулось порушення її пріоритетного права на приватизацію землі.

Разом з тим суд звертає увагу позивача на те, що нормами чинного законодавства не передбачено автоматичного набуття у власність або користування громадян земельної ділянки на підставі набувальної давності і набувальна давність користування земельною ділянкою згідно ст. 119 ЗК України є лише підставою для звернення до органу державної влади або органу місцевого самоврядування з відповідним клопотанням щодо оформлення правовстановлюючих документів на земельну ділянку. При цьому земельна ділянка, яка була вже передана у власність одній особі на підставі рішення відповідного органу не може бути передана у власність іншій особі лише в силу права, яка виникло у неї у зв`язку з набувальною давністю.

Сторона позивача адвокат Куруц А.А. звертає увагу суду на те, що в даному випадку ОСОБА_5 вже раніше скористався своїм правом на отримання у приватну власність земельних ділянок і тому надання йому спірної земельної ділянки було неправомірним.

В якості доказу цієї обставини стороною позивача надано суду архівні витяги з розпорядження голови райдержадміністрації 19.04.2006 року № 259 «Про безоплатну передачу у власність земельних ділянок», розпорядження голови Ужгородської районної ради 20.04.1995 року № 181 «Про дозвіл на індивідуальне житлове будівництво» та рішення 9 сесії 23 скликання Ужгородської районної ради від 21.12. 1999 року «Про надання у приватну власність земельних ділянок громадянам» стосовно гр. ОСОБА_5 , що були отримані адвокатом ОСОБА_1 у відповідь на адвокатський запит 21.11. 2017 року.

Так у відповідності до Архівного витягу № 396 від 27.11. 2017 року Розпорядження Ужгородської районної ради народних депутатів від 20.04.1995 року № 181 «Про дозвіл на індивідуальне житлове будівництво» керуючись повноваженнями наданими рішенням 15 сесії 21 скликання Ужгородської районної ради народних депутатів від 23.03.1994 року та генеральним планом мікрорайону і рекомендаціями Ужгородського міськвиконкому виділено земельну ділянку 0, 06 га та дозволено будівництво індивідуальних житлових будинків громадянам м. Ужгород, працівникам заводу « Електродвигун »: ОСОБА_5 , АДРЕСА_3 .( а. с. 88 т. 1).

Згідно Архівного витягу № 305 від 27.11.2017 року Додатку 6 до рішення 9 сесії 23 скликання Ужгородської районної ради від 21.12. 1999 року ОСОБА_5 надано у приватну власність 0,06 га для ведення будівництва та обслуговування житлового будинку за адресою: АДРЕСА_3 ( а.с. 83).

Згідно копії Державного акту на право приватної власності на землю ІV -ЗК № 033869, виданого 24.12. 1999 року та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право власності на землю за № 319 ОСОБА_5 на підставі 9 сесії 23 скликання Ужгородської районної ради народних депутатів від 21.12. 1999 року передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,07 гектарів на території мікрорайону» Елекродвигун» для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд ( а. с. 180-181 т. 2)

Згідно Архівного витягу № 307 від 27.11. 2017 року Розпорядження голови Ужгородської районної державної адміністрації від 19.04.2006 року № 259 відповідно до ст. ст.6, 21 ЗУ «Про місцеві державні адміністрації», ст. 121 Земельного кодексу України ОСОБА_5 передано в безоплатну власність земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства в мікрорайоні «Горяни» на території Великолазівської сільської ради за межами населеного пункту в АДРЕСА_3 площею 0, 15 га. ( а.с. 35, 37, 38 т. 2).

Окрім того з наданих сторонами письмових доказів встановлено, що 13.12. 2004 року ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , подарував ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 земельну ділянку, яка належала дарувателю на праві приватної слабості площею 0, 07 га, що надана для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд, що розташована на території мікрорайону «Електрдвигун» Ужгородського району, Закарпатської області на підставі Державного акта на право приватної власності на землю ІV ЗК № 033869, виданого Ужгородською районною радою Закарпатської області 24.12. 1999 р. на підставі рішення 9-ї сесії 23-го скликання Ужгородської районної ради народних депутатів від 21.12. 1999 р. та зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 319 ( а.с. 241).

Положеннями стаття 121 ЗК України унормовано норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам.Так, громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: а) для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. Якщо на території сільської, селищної, міської ради розташовано декілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній по цих підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району; б) для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара; в) для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара; г) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара; ґ) для індивідуального дачного будівництва - не більше 0,10 гектара; д) для будівництва індивідуальних гаражів - не більше 0,01 гектара. Розмір земельних ділянок, що передаються безоплатно громадянину для ведення особистого селянського господарства, може бути збільшено у разі отримання в натурі (на місцевості) земельної частки (паю).

Суд, надав правової оцінки доводам сторони позивача щодо факту отримання гр. ОСОБА_5 декількох земельних ділянок в порядку безоплатної приватизації. Разом з тим з вищевказаних досліджених в судовому засіданні документів, що підтверджують вказані позивачем обставини, суд встановив, що в даному випадку мова йде про попереднє отримання ОСОБА_5 земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд в місті, що була меншою за передбачену законодавцем норму безоплатної приватизації земельної ділянки з вказаним цільовим призначення, аніж 0,10 гектара.

Таким чином отримавши в порядку безоплатної приватизації земельну ділянку, що є меншою за пребачену законом норму, особа є такою, що не повністю реалізувала своє право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки конкретного цільового призначення.

Разом з тим суд звертає увагу на те, що у чинному Земельному кодексі Україні чітко не встановлено, скільки земельних ділянок має право безоплатно одержати чи скільки разів громадянин України має право подавати клопотання до відповідних органів місцевого самоврядування чи органів виконавчої влади для повної реалізації права на безоплатне одержання у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд із земель державної та комунальної власності у межах норми, встановленої у п. б ч. 1 ст. 121 ЗКУ.

Суд звертає увагу на те, що положення ч. 4 ст. 116 Земельного кодексу України про те, що передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, передбачених цим кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання трактується на практиці по-різному. Так згідно одних тлумачень законодавецем передбачено безоплатну приватизацію земельних ділянок по кожному виду використання в межах однієї земельної ділянки. Разом з тим інший підхід до трактування цього питання, що особа може отримати декілька земельних ділянок одного цільового призначення, однак в межах норм, встановлених ст. 121 ЗКУ., а якщо інша земельна ділянка перевищує норму, то проводиться відповідна доплата.

Разом з тим, вивчивши надані стороною позивача архівні довідки, суд приходить до переконання, що виходячи з них не можливо однозначно встановити, чи мало місце порушення з боку ОСОБА_5 при здійсненні ним приватизації земельних ділянок.

ОСОБА_5 в судовому засіданні акцентує увагу на тому, що ОСОБА_4 самовільно без будь-якої правової підстави зайняв належну йому на праві власності земельну ділянку по АДРЕСА_2 , що слугувало підставою для його звернення із заявою від 21.01.2019 року про вчинення кримінального правопорушнення до Ужгородського віділу поліції ГУНП в Закарпатській області.

Матеріалами справи встановлено, що рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 29 березня 2018 року у справі № 308/7706/17 задоволено позов ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні власністю (земельною ділянкою) та вирішено: усунути перешкоди з боку ОСОБА_4 щодо користування ОСОБА_5 належною йому земельною ділянкою, кадастровий номер 2110100000:61:001:0364 та зобов`язано ОСОБА_4 демонтувати огорожу, зведену на частині належної ОСОБА_5 земельної ділянки.

Вказане рішення було залишено в силі постановою апеляційної інстанції.

Зі змісту вказаного рішення вбачається, що в ході розгляду справи з метою точного визначення питань порушення відповідачем умов землекористування, зокрема: порушення меж земельної ділянки кадастровий номер 2110100000:61:001:0364, яка належить ОСОБА_5 на праві власності, самовільне зайняття відповідачем її частини, визначення розміру, конфігурації та площі накладання земельної ділянки (самовільно зайнятої відповідачем) на належну ОСОБА_5 земельну ділянку призначено судову земельно-технічну експертизу.

Згідно висновку експерта № 301/01-18 судової земельно-технічної експертизи від 06.01.2018 року, в ході проведення вказаної експертизи встановлено, що земельна ділянка, що належить ОСОБА_4 з кадастровим номером № 2110100000:61:002:0048 та земельна ділянка, що належить громадянину ОСОБА_5 з кадастровим номером 2110100000:61:001:0364 відповідно до правовстановлюючих документів не накладаються одна на одну. Ці земельні ділянки не межують одна з одною. Між цими ділянками є простір декілька ділянок в тому числі й інша ділянка, що належить відповідачу по справі громадянину ОСОБА_4 площею 0, 04 га, яка на публічній кадастровій карті позначена під номером 2110100000:61:002:0088.

Земельна ділянка, яка згідно пояснень ОСОБА_5 фактично використовується відповідачем по справі ОСОБА_4 та земельна ділянка, яка згідно правовстановлюючих документів належить громадянину ОСОБА_5 з кадастровим номером 2110100000:61:001:0364 накладаються одна на одну.

Накладання проявляється у вигляді загородження громадянином ОСОБА_4 частини земельної ділянки, яка згідно правовстановлюючих документів, які міститься в матеріалах справи, належить громадянину ОСОБА_5 без можливості доступу до загородженої частини. Накладення має площу S-514,4 кв. м. та конфігурацію близьку до прямокутної ( а . с. 104-109 т.1 ).

Узагальюючи зазначене вище суд приходить до переконання, що дійсно в даному випадку мова йде про дві земельні ділянки, які знаходяться на різних вулицях, при цьому до них входить і частина дороги, що перебуває в загальному користуванні.

Окрім того третя особа ОСОБА_5 повідомив під час розгляду даної справи, що на даний час він вже не є власником спірної земельної ділянки ( кадастровий номер 2110100000:61:001:03640) по АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1284853921101, натомість згідно договору дарування ввід 11.02.2019 року вказаний об`єкт нерухомості належить неповнолітньому ОСОБА_3 , від імені якого діють законні представники - ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

У звязку з цим позивач уточнив вимоги позову та ставить наступні вимоги: визнати незаконним та скасувати п.2.12 рішення № 280 V сесії VІІ скликання Ужгородської міської ради від 14.07.2016 року про надання ОСОБА_5 дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд мкрн. АДРЕСА_2 з подальшою передачею її у власність, визнати недійсним договір дарування земельної ділянки площею 0,1000 га по АДРЕСА_2 за кадастровим номером 2110100000:61:001:0364, посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Закарпатської області Куліковим М.В. за реєстраційним номером 185 з моменту його укладення та скасувати в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис № 30239911 від 11.02.2019 року про право власності ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на земельну ділянку площею 0,1000 га по АДРЕСА_2 за кадастровим номером 2110100000:61:001:0364, індексний номер витягу - 155852935.

Відповідно до частини першої статті 92 ЗК України (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Згідно з частиною другою статті 95 ЗК України порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини першої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян (пункт «а» частини третьої статті 116 ЗК України).

Відповідно до статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша статті 21 ЦК України).

У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (частина перша статті 155 ЗК України).

Результат аналізу наведених норм права дає підстави для висновку, що правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод та інтересів, а тому суд повинен установити, чи були порушені або невизнані права, свободи чи інтереси особи, яка звернулася до суду за їх захистом, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову у їх задоволенні.

Відповідно до частин другої, п`ятої статті 158 ЗК України виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей. У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, спір вирішується судом.

В п. 2.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" № 6 від 17.05.2011 року роз`яснено, що державні акти про право власності або право постійного користування на земельну ділянку є документами, що посвідчують відповідне право і видаються на підставі рішень Кабінету Міністрів України, обласних, районних, Київської і Севастопольської міських, селищних, сільських рад, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, районної, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій. У спорах, пов`язаних з правом власності або постійного користування земельними ділянками, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти про право власності чи постійного користування.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).

З огляду на зазначені приписи, правила статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права та інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов`язковий елемент конкретного суб`єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб`єктивного права та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.

Таким чином, реалізації права особи на позов із застосуванням відповідного способу захисту передує порушення, невизнання чи оспорення її права, свободи чи інтересу. При цьому, суд повинен установити чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цієї особи, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частиною першою статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Також суд приймає до уваги, що застосовуваний судом спосіб захисту має відповідати природі правових відносин, що існують між учасниками спору, враховувати положення норм права, якими такі відносини регулюються, з урахуванням правил системного аналізу. Такий спосіб захисту має бути правомірним, тобто відповідати праву, його змісту та системі.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку.

Разом з тим надавши оцінку всім аргументам сторони позивача про наявності у неї права на захист «законних очікувань» щодо оформлення права власності на спірну земельну ділянку, суд приходить до переконання, що такі не містять жодних доказів того, що ОСОБА_6 вчинено юридично значущі дії щодо вирішення питання про отримання права власності на неї, що вона отримала дозвіл на розробку проекту землеустрою спірної земельної ділянки, розробила такий проект, за її заявою сформовано земельну ділянку (проведено реєстрацію у державному кадастрі земельних ділянок, присвоєно кадастровий номер), у зв`язку із чим, вона мала законні сподівання та правомірні очікування на закінчення процедури отримання у власність земельної ділянки, яка залежить від правомірної поведінки уповноваженого державного органу.

Суд в даному конкретному випадку суд приймає до уваги також те, що твердження ОСОБА_6 про те, що її право на отримання земельної ділянки у власність у межах норм безоплатної приватизації обмежено діями Ужгородської міської ради чи діями ОСОБА_5 зокрема, не знайшло свого підтвердження в судовому засіданні, оскільки доказів того, що ОСОБА_6 звернулася до органу місцевого самоврядування на отримання конкретно визначеної земельної ділянки з її індивідуальними лінійними параметрами, що були визначені за її заявою, і що нею дотримано визначену законодавством процедуру отримання безоплатно у власність вказаної у позові земельної ділянки, однак діючи всупереч чинному законодавству діями відповідача її позбавлено законного права на отримання земельної ділянки матеріали справи не містять.

З цих підстав, суд не вбачає достатніх обгрунтованих та правових підстав для задоволення позовної вимоги щодо визнати незаконним та скасування п.2.12 рішення № 280 V сесії VІІ скликання Ужгородської міської ради від 14.07.2016 року про надання ОСОБА_5 дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд мкрн. АДРЕСА_2 з подальшою передачею її у власність.

З огляду на те, що інші вимоги позову щодо визнання недійсним договору дарування земельної ділянки площею 0,1000 га по АДРЕСА_2 за кадастровим номером 2110100000:61:001:0364, посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Закарпатської області Куліковим М.В. за реєстраційним номером 185 з моменту його укладення та скасування в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис № 30239911 від 11.02.2019 року про право власності ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на земельну ділянку площею 0,1000 га по АДРЕСА_2 за кадастровим номером 2110100000:61:001:0364, індексний номер витягу - 155852935 є похідними від першої вимоги, в якій відмовлено, суд також відмовляє у їх задоволенні.

Питання щодо судових витрат суд вирішує на підставі положень ст. 141 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. ст. 3, 5, 12, 76-83, 141, 258, 259, 264-265 ЦПК України, ЗК України, суд, - -

УХВАЛИВ :

В задоволенні уточненої позовної заяви ОСОБА_6 до Ужгородської міської ради, ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , які діють в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 , третя особа на стороні позивача - ОСОБА_4 , третя особа , яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Відділ реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень Ужгородської міської ради про визнання незаконним пункту 2.12 рішення № 280 V сесії VІІ скликання Ужгородської міської ради, визнання недійсним договору дарування та скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку - відмовити.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження , якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 20.10.2020 року .

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду: В.І. Бедьо