Рішення № 92322680, 21.10.2020, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 жовтня 2020 р. Справа№420/4781/20

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Смагар С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні без повідомлення сторін) адміністративну справу за позовом Військової частини 1474 Державної прикордонної служби України (код ЄДРПОУ 14321860, 68600, м. Ізмаїл, вул. Гаврила Музиченка, 31)

до ОСОБА_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 )

про визнання дій протиправними, стягнення шкоди у розмірі 537094 грн. 40 коп.

ВСТАНОВИВ:

Військова частина 1474 Державної прикордонної служби України звернулася до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання дій відповідача протиправними, стягнення з відповідача шкоди в розмірі 537094 грн. 40 коп.

Ухвалою від 9 червня 2020 року Одеський окружний адміністративний суд справу №420/4781/20 передав на розгляд Донецького окружного адміністративного суду.

Справа № 420/4781/20 до Донецького окружного адміністративного суду надійшла 19 серпня 2020 року та відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями головуючий суддя про справі Смагар С.В.

21 серпня 2020 року відповідно до частини 3 статті 171 КАС України суд направив до Відділу реєстрації місця проживання фізичних осіб м. Маріуполя судовий запит щодо місця проживання відповідача.

31 серпня 2020 року на адресу суду надійшла відповідь на судовий запит, де зазначено, що відповідач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою від 2 вересня 2020 року суд прийняти до провадження адміністративну справу № 420/4781/20, прийняв до розгляду позовну заяву та відкрив провадження в адміністративній справі № 420/4781/20 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні).

Ухвалою від 21 жовтня 2020 року суд у задоволенні клопотання відповідача про залишення позовної заяви позивача без розгляду в адміністративний справі 420/4781/20 відмовив повністю.

Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення.

Позивач в обгрунтування позовних вимог зазначає, що в порушення вимог діючого законодавства України, відповідач залишив отриманий тепловізор в приміщенні відділення внутрішньої безпеки по Ізмаїльському прикордонному загону, який перебував у його віддані, не передав його начальнику ОСОБА_2 для цільового використання та не забезпечив його повернення. Як наслідок, в період з 19 по 20 грудня 2015 року, у зв`язку із неналежним виконанням своїх службових обов`язків, через недбале ставлення до них, відповідачем було втрачено тепловізор. Зазначає, що необхідність подання цієї позовної заяви виникла з метою відшкодування шкоди заподіяної державі в особі Військової частини 1474 (Ізмаїльський прикордонний загін) Державної прикордонної служби України.

Відповідач надав до суду відзив на адміністративний позов, в якому заперечує проти позовних вимог, вважає вимоги, викладені у позовній заяві, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню та просить суд відмовити у задоволені позову, посилаючись на те, що при проведенні службового розслідування, яке було призначено командиром військової частини, було зроблено припущення, що втрату тепловізора було допущено відповідачем. Зазначає, що відносно нього було порушено кримінальну справу за частиною 2 статті 413 КК України, провадження по якому згодом закрито на підставі пункту 2 частини 1 статті 284 КПК України за відсутності в діяннях складу кримінального правопорушення. Зазначає, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Позивач до суду надав відповідь на відзив, в я кому зазначив, що всі факти службового розслідування підтверджені доказами, про що зазначено в самому висновку службового розслідування. Зазначає, що висновком службового розслідування та постановою Одеського окружного адміністративного суду від 2 серпня 2016 року по справі № 815/449/16 було встановлено факт отримання тепловізору відповідачем у відділі прикордонної служби "Болград" підтверджений; факт прибуття відповідача 20 грудня 2015 року о 01 годині 07 хвилин в управління прикордонного загону підтверджений; факт проносу тепловізору відповідачем на територію управління прикордонного загону у нічний час підтвердити неможливо; факт несанкціонованого відкриття службового приміщення відділення внутрішньої безпеки після виходу відповідача з території військової частини до його прибуття 20 грудня 2015 року не підтвердився; факт втрати тепловізора був допущений відповідачем.

Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив.

Відповідно до частини 4 статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, постановою Одеського окружного адміністративного суду від 2 серпня 2016 року по справі № 815/449/16 у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Начальника Ізмаїльського Прикордонного загону Зуб Володимира Петровича, Першого заступника Начальника Ізмаїльського Прикордонного загону Лесюкевича Максима Васильовича, Ізмаїльського Прикордонного загону про визнання протиправними дій, скасування наказів від 22 грудня 2015 року № 1649-АГ та від 29 грудня 2015 року № 1713-АГ відмовлено повністю. Постанова набрала законної сили 14 грудня 2016 року.

Даною постановою Одеського окружного адміністративного суду від 2 серпня 2016 року по справі № 815/449/16 було встановлено наступне.

Так, 19 грудня 2015 року близько о 16 годині 00 хвилин лейтенант ОСОБА_1 , знаходячись у місті Ізмаїл отримав усне завдання у телефонному режимі від свого безпосереднього керівника майора ОСОБА_2 – начальника відділу внутрішньої безпеки по Ізмаїльському Прикордонному загону, відбути до міста Болград та отримати від начальника ВПС м. Болград майора ОСОБА_3 військове майно - тепловізор Phantom Ir №5273.

Прибувши до місця знаходження відділу прикордонної служби «Болград», позивач зустрівся з майором ОСОБА_3 у службовому кабінеті останнього та отримав вказаний тепловізор, про що ОСОБА_3 зроблено відповідний запис у Книзі обліку спеціальних засобів та інженерно-технічного майна, виданих у тимчасове користування або прийнятих на зберігання. В подальшому, позивач поклав тепловізор у чорний пакет без надписів та залишив територію відділу прикордонної служби «Болград».

Як зазначає позивач, 20 грудня 2015 року ОСОБА_1 прибув близько о 01 годині 05 хвилин на територію Ізмаїльського Прикордонного закону (В/Ч1474) та залишив отриманий у місті Болград пакет разом з його вмістом у кабінеті майора ОСОБА_2 , після чого о 01 годині 10 хвилин позивач залишив територію загону. В подальшому, 20 грудня 2015 року, знаходячись по службовим цілям у Ренійському районі Одеської області позивач доповів у телефонному режимі майору ОСОБА_2 про факт доставки тепловізора та близько о 17 годині 00 хвилин позивачем отримано від майора ОСОБА_2 вказівку забрати тепловізор із його кабінету для передачі останньому на території міста Ізмаїл, проте, прибувши о 17 годині 30 хвилин до кабінету, позивач виявив відсутність вказаного тепловізора, про що невідкладно повідомив майора ОСОБА_2 .

Після прибуття майора до свого службового кабінету та послідуючих безрезультатних пошуків тепловізора, лейтенант ОСОБА_1 був звинувачений у причетності до його зникнення. В подальшому, слідуючи вказівкам майора ОСОБА_2 , близько о 12 годині 00 хвилин позивач разом із останнім прибули до відділу Прикордонної служби «Болград», де в кабінеті ОСОБА_3 лейтенант ОСОБА_1 вніс запис до Книги видачі спецзасобів про отримання тепловізора.

22 грудня 2015 року майор ОСОБА_2 звернувся до Начальника Ізмаїльського Прикордонного загону Зуб Володимира Петровича із листом-повідомленням щодо втрати лейтенантом ОСОБА_1 бінокулярного тепловізійного засобу Phantom Ir № 5273 та наказом №1649-АГ Начальником Ізмаїльського Прикордонного загону Зуб Володимиром Петровичем призначено службове розслідування по факту втрати військового майна - тепловізора марки «Elkan Phantom Ir Xr», результати якого згідно висновку № 300 від 26 грудня 2015 року затверджені наказом від 29 грудня 2015 року № 1713-АГ щодо затвердження результатів (висновків) службового розслідування по факту втрати військового майна (тепловізора марки «Elkan Phantom Ir Xr»).

Так, комісія з розслідування прийшла до висновків, що: факт отримання тепловізору ОСОБА_1 у відділі прикордонної служби «Болгрод» підтверджено; факт прибуття лейтенанта ОСОБА_1 20 грудня 2015 року о 01 годині 07 хвилин до управління прикордонного загону підтверджено; факт проносу тепловізору позивачем на територію управління прикордонного загону у нічний час підтвердити неможливо; факт несанкціонованого всткриття службового приміщення відділення внутрішньої безпеки після виходу лейтенанта ОСОБА_1 з території військової частини до його прибуття 20 грудня 2015 року не підтвердився; факт втрати тепловізора марки «Elkan Phantom Ir Xr» №5273 був допущений лейтенантом Петруком Г.О. Дані факти викладені у висновку службового розслідування по факту втрати теплові зору № 5273 від 26 грудня 2015 року.

Судом, у справі, що розглядається встановлено, що 12 січня 2015 року Військовою прокуратурою Білгород-Дністровського гарнізону внесені відомості до ЄДСР під № 42016161020000005 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 413 КК України відносно відповідача, про що свідчить лист прокуратури від 4 травня 2016 року № 1416.

Судом також встановлено, що постановою Військової прокуратури Білгород-Дністровського гарнізону Південного регіону України від 29 грудня 2016 року було перекваліфіковане кримінальне правопорушення, передбачене частиною 2 статті 413 КК України на частину 3 статті 425 КК України у кримінальному провадженні № 42016161020000005.

Постановою Військової прокуратури Білгород-Дністровського гарнізону Південного регіону України від 29 грудня 2016 року кримінальне провадження, внесене до ЄДСР за № 42016161020000005 від 12 січня 2016 року, закрито на підставі пункту 2 частини 1 статті 284 КПК України, тобто у зв`язку з відсутністю в діяннях складу кримінального правопорушення.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Підстави і порядок притягнення до матеріальної відповідальності військовослужбовців і призваних на збори військовозобов`язаних, винних у заподіянні шкоди державі під час виконання ними службових обов`язків, передбачених актами законодавства, військовими статутами, порадниками, інструкціями та іншими нормативними актами визначені Положенням про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі, затвердженим постановою Верховної Ради України від 23 червня 1995 року № 243/95-ВР (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Положення № 243/95-ВР).

За приписами абзацу 1 пункту 2 розділу І Положення № 243/95-ВР відшкодуванню підлягає пряма дійсна шкода, заподіяна розкраданням, пошкодженням, втратою чи незаконним використанням військового майна, погіршенням або зниженням його цінності, що спричинило додаткові витрати для військових частин, установ, організацій, підприємств та військово-навчальних закладів (далі - військові частини) для відновлення, придбання майна чи інших матеріальних цінностей або надлишкові виплати.

Відповідно до абзацу 2 пункту 2 розділу І Положення № 243/95-ВР військове майно - це державне майно, закріплене за відповідними військовими частинами. До нього належать: всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, паливно-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне та інше майно, а також кошти.

Відповідно до абзацу 3 пункту 2 розділу І Положення № 243/95-ВР у випадках, передбачених пунктом 14 цього Положення, відшкодування військовослужбовцем і призваним на збори військовозобов`язаним прямої дійсної шкоди, заподіяної державі, здійснюється у кратному співвідношенні до вартості майна.

Зі змісту пункту 3 розділу І Положення № 243/95-ВР вбачається, що військовослужбовці і призвані на збори військовозобов`язані несуть матеріальну відповідальність за наявності: а) заподіяння прямої дійсної шкоди; б) протиправної їх поведінки; в) причинного зв`язку між протиправною поведінкою і настанням шкоди; г) вини у заподіянні шкоди. Протиправною визнається така поведінка (дія чи бездіяльність) військовослужбовця або призваного на збори військовозобов`язаного, коли він не виконує (недбало виконує) свої службові обов`язки. Військовослужбовець або призваний на збори військовозобов`язаний визнається винним у заподіяній шкоді, якщо протиправне діяння вчинене ним умисно чи з необережності.

Відповідно до пункту 13 розділу ІІІ Положення № 243/95-ВР військовослужбовці і призвані на збори військовозобов`язані несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини державі, у разі: умисного знищення, пошкодження, псування, розкрадання, незаконного витрачання військового майна або вчинення інших умисних протиправних дій; приписки у нарядах та інших документах фактично невиконаних робіт, перекручування звітних даних і обману держави в інших формах; заподіяння шкоди особою, яка перебувала у нетверезому стані; дій (бездіяльності), що мають ознаки злочину; недостачі, а також знищення або псування військового майна, переданого їм під звіт для зберігання, перевезення, використання чи для іншої мети.

Відповідно до пункту 14 розділу ІІІ Положення № 243/95-ВР військовослужбовці і призвані на збори військовозобов`язані за шкоду, заподіяну розкраданням, марнотратством або втратою зброї та боєприпасів, оптичних приладів, засобів зв`язку, спеціальної техніки, льотно-технічного, спеціального морського і десантного обмундирування, штурманського спорядження, спеціального одягу і взуття, інвентарних речей та деяких інших видів військового майна, несуть матеріальну відповідальність у 2-10-кратному розмірі вартості цього майна. Перелік військового майна, недостача або розкрадання якого відшкодовується винними особами у кратному співвідношенні до його вартості, затверджується Кабінетом Міністрів України.

За приписами абзацу 1 пункту 17 розділу IV Положення № 243/95-ВР командири підрозділів та інші посадові особи про наявні факти заподіяння матеріальної шкоди зобов`язані негайно подати рапорт командиру (начальнику) Військової частини.

Відповідно до абзацу 2 пункту 17 розділу IV Положення № 243/95-ВР у разі виявлення факту заподіяння матеріальної шкоди командир (начальник) військової частини призначає розслідування для встановлення причин виникнення шкоди, її розміру та винних осіб.

Відповідно до абзацу 3 пункту 17 розділу IV Положення № 243/95-ВР розслідування має бути завершено протягом одного місяця з дня виявлення шкоди. У необхідних випадках цей термін може бути продовжено вищим за підлеглістю командиром (начальником), але не більш як на один місяць.

Згідно з абзацом 4 пункту 17 розділу IV Положення № 243/95-ВР Розслідування не проводиться, якщо причини, розмір шкоди та винних осіб встановлено в ході ревізії (перевірки), інвентаризації, дізнання, попереднього слідства або судом.

Зі змісту абзацу 5 пункту 17 розділу IV Положення № 243/95-ВР за висновками ревізії (перевірки), інвентаризації, органу дізнання, попереднього слідства або суду командир (начальник) військової частини в п`ятиденний термін з дня одержання такого висновку видає наказ про стягнення з винної особи відповідної суми.

Розслідування проводиться посадовою особою, компетентною у питаннях обліку, зберігання та використання відповідного майна або яка має вищу юридичну освіту (абзац 2 пункту 18 розділу IV Положення № 243/95-ВР).

Забороняється доручати розслідування посадовій особі, яка є підлеглою чи безпосереднім начальником військовослужбовця або військовозобов`язаного, призваного на збори, дії яких необхідно розслідувати, а також посадовим особам, які є співучасниками заподіяння матеріальної шкоди чи зацікавлені в результатах розслідування (абзац 3 пункту 18 розділу IV Положення № 243/95-ВР).

Відповідно до приписів пункту 19 розділу IV Положення № 243/95-ВР розслідуванням повинно бути встановлено: в чому полягає матеріальна шкода та яка її вартісна оцінка; якими конкретно неправомірними діями військовослужбовця або призваного на збори військовозобов`язаного заподіяно шкоду; вимоги яких законів, військових статутів, порадників, інструкцій та інших нормативних актів при цьому було порушено; умисно чи з необережності та з якою метою заподіяно шкоду;чи заподіяно шкоду винною особою під час виконання службових обов`язків; ступінь вини кожного у разі заподіяння шкоди кількома особами; умови та причини, що сприяли заподіянню шкоди, та її наслідки.

Згідно з пунктом 21 розділу IV Положення № 243/95-ВР у висновку розслідування викладаються факти, встановлені відповідно до вимог пунктів 3 і 19 цього Положення, та пропозиції про притягнення винної особи (винних осіб) до обмеженої, повної чи підвищеної матеріальної відповідальності, а в разі необхідності - обґрунтування можливості зменшення суми, що підлягає стягненню з винного для відшкодування заподіяної шкоди.

Військовослужбовці та призвані на збори військовозобов`язані, які притягаються до матеріальної відповідальності, ознайомлюються з матеріалами розслідування, про що у висновках робиться відповідний запис. Вони мають право подавати свої заперечення та клопотання на ім`я командира (начальника) Військової частини (пункт 22 розділу IV Положення №243/95-ВР).

Командир (начальник) Військової частини після розгляду матеріалів розслідування зобов`язаний особисто провести бесіду з військовослужбовцем або призваним на збори військовозобов`язаним, який притягається до матеріальної відповідальності. Якщо вину військовослужбовця або призваного на збори військовозобов`язаного повністю доведено, командир (начальник) Військової частини не пізніш як у місячний термін з дня закінчення розслідування видає наказ про притягнення до матеріальної відповідальності винної особи з зазначенням розміру суми, що підлягає стягненню (пункт 23 розділу IV Положення № 243/95-ВР).

Відповідно до абзацу 1 пункту 25 розділу IV Положення № 243/95-ВР утримання грошового нарахування за наказом про відшкодування заподіяної шкоди провадиться щомісячно у розмірі 20 відсотків, а у разі відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок розкрадання, умисного пошкодження військового майна, - у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення (заробітку).

Відповідно до абзацу 2 пункту 25 розділу IV Положення № 243/95-ВР у разі, якщо з грошового забезпечення (заробітку) провадяться інші передбачені законом утримання, то загальний розмір усіх утримань не може перевищувати 50 відсотків місячного грошового забезпечення (заробітку). Порядок і черговість стягнення в цих випадках визначаються відповідно до чинного законодавства (абзац пункту 25 розділу IV Положення № 243/95-ВР).

Підстави, порядок призначення і проведення службового розслідування стосовно військовослужбовців Збройних Сил України, які допустили правопорушення (порушення військової дисципліни та громадського порядку) визначені Інструкцією про порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України 15 березня 2004 року № 82, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30 березня 2004 року за № 385/8984 (в редакції чинній станом на 27 червня 2017 року, далі - Інструкція № 82).

Пунктом 1.3. розділу І Інструкції № 82 визначено, що рішення про проведення службового розслідування приймається командиром (начальником), який має право видавати письмові накази та накладати на підлеглого дисциплінарне стягнення.

Пунктом 2.4. розділу І Інструкції № 82 передбачено, що розслідування та його результати оформляються письмово. За погодженням з особами, які опитуються, їх пояснення можуть фіксуватися технічними засобами. Такі пояснення оформляються надалі у письмовому вигляді і підписуються опитуваним.

Розділом 3 Інструкції № 82 визначено, що розслідуванням повинно бути встановлено: наявність чи відсутність події, з приводу якої було призначено розслідування, та її обставини (час, місце) і наслідки; осіб, з вини яких трапилася подія, та осіб, дії чи бездіяльність яких сприяли шкідливим наслідкам або створювали загрозу для їх спричинення; наявність причинного зв`язку між подією, з приводу якої було призначено службове розслідування, та неправомірними діями військовослужбовця; конкретні неправомірні дії військовослужбовця, яким вчинено правопорушення; вимоги чинного законодавства чи інших нормативно-правових актів та керівних документів, які було порушено;ступінь вини кожної з осіб, причетних до правопорушення;форму вини (навмисно чи з необережності) та мотиви протиправної поведінки військовослужбовця і його ставлення до скоєного; умови та причини, що сприяли правопорушенню; чи вчинено правопорушення під час виконання військовослужбовцем службових обов`язків.

Пунктом 4.1. розділу 4 Інструкції № 82 передбачено, що за результатами службового розслідування складається акт, у якому, крім положень, що визначені пунктом 3 цієї Інструкції, обов`язково зазначаються: посада, військове звання, прізвище, ім`я та по батькові, рік народження, освіта, термін військової служби та термін перебування на останній посаді особи, стосовно якої проведено службове розслідування; підстави службового розслідування; час, місце, суть порушення, який нормативний акт порушено (його назва, дата прийняття); обставини, що пом`якшують або обтяжують відповідальність чи знімають вину; заперечення, заяви та клопотання особи, стосовно якої проведено службове розслідування, мотиви їх відхилення чи підстави для задоволення;пропозиція щодо притягнення винних осіб до відповідальності; інші заходи, які пропонується здійснити.

Пунктами 4.2. та 4.3. розділу 4 Інструкції № 82 встановлено, що акт службового розслідування підписується особами, якими воно проводилося. Кожен учасник розслідування має право викласти свою окрему думку. Після підписання акт службового розслідування подається на розгляд посадовій особі, яка призначила розслідування. До акта додаються всі матеріали розслідування.

Відповідно до пунктів 5.1. та 5.2. розділу 5 Інструкції № 82 посадова особа, яка призначала службове розслідування, розглядає у 10-денний термін акт та всі інші матеріали службового розслідування і приймає відповідне рішення. Про прийняте рішення повідомляється військовослужбовцю, стосовно якого проводиться службове розслідування, а у випадках, передбачених пунктом 4.4 цієї Інструкції, також начальнику органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 03 травня 2000 року № 748 затверджено Положення про інвентаризацію військового майна у Збройних Силах (в редакції станом на 19 листопада 2012 року, далі - Положення № 748).

В пункті 2 розділу «Загальні питання» Положення № 748 наведено визначення поняття інвентаризації військового майна - перевірка інвентаризаційною комісією фактичної наявності, кількості, якісного стану (категорійності) і комплектності військового майна у підрозділах, на складах, в їдальнях, в парках, майстернях та на інших об`єктах військового (корабельного) господарства, а також звіряння отриманих результатів з даними книг або карток обліку матеріальних цінностей, звітів, службових листів тощо (далі - облікові документи). Нестача військового майна визначена, як перевищення кількісних показників обсягу військового майна за даними облікових документів над даними про його фактичну наявність, установленими під час інвентаризації.

Оскільки судом встановлено, що у спірних правовідносинах має місце втрата тепловізора, як зазначено у висновку службового розслідування, а не її нестача чи розкрадання, то позивачем безпідставно застосовано вищевказане положення Переліку військового майна, нестача або розкрадання якого відшкодовується винними особами у кратному співвідношенні до його вартості.

Суд також зазначає, що зі змісту Положення № 243/95-ВР, яким регулюються спірні правовідносини, слідує що притягнення військовослужбовців до матеріальної відповідальності є можливим за умови заподіяння ним прямої дійсної шкоди. При цьому поведінка військовослужбовця має бути протиправною та перебувати у причинному зв`язку з настанням шкоди. Також необхідно встановити вину особи у заподіянні шкоди, яка за формою може бути умисною або вчинення діяння з необережності. Зазначені обставини відповідно до приписів пункту 19 Положення № 243/95-ВР, розділу 3, пункту 4.1 розділу 4 Інструкції № 82 мають бути встановлені під час службового розслідування та відображені у акті, складеному за його результатами. Надалі матеріали службового розслідування передаються на розгляд командирові відповідної частини, який проводить з військовослужбовцем бесіду та у разі наявності для цього підстав видає наказ про притягнення до матеріальної відповідальності винної особи з зазначенням розміру суми, що підлягає стягненню.

Згідно з пунктом 23 Положення №243/95-ВР, якщо вину військовослужбовця чи призваного на збори військовозобов`язаного повністю доведено, командир (начальник) військової частини не пізніш як у місячний термін з дня закінчення розслідування видає наказ про притягнення до матеріальної відповідальності винної особи з зазначенням розміру суми, що підлягає стягненню.

В матеріалах адміністративної справи, в порушення вищезазначених норм відсутні докази наявності наказу про притягнення відповідача до матеріальної відповідальності та стягнення відповідних сум з нього. Суд не приймає посилання позивача на те, що якщо рішення про притягнення до матеріальної відповідальності особи не прийнято до її звільнення зі служби, відшкодування завданої шкоди здійснюється в судовому порядку, оскільки службове розслідування було завершено 26 грудня 2015 року, у той час як відповідач був звільнений з військової служби у запас Збройних Сил України 27 червня 2019 року.

Суд також зазначає, що за результатами службового розслідування фактично не встановлено, що втрата майна сталася з вини відповідача та не зазначено в результаті яких саме дій відповідача завдано шкоду військовому майну (розкрадання, пошкодження, втратою чи незаконним використанням цього майна, погіршенням або зниженням його цінності тощо). Суд погоджується з доводами відповідача, що висновки службового розслідування базуються на припущеннях, оскільки у висновках службового розслідування, окрім іншого, зазначено, що з матеріалів службового розслідування слідує, що в діях лейтенанта ОСОБА_1 вбачається прямий умисел на уникнення від дисциплінарної, матеріальної відповідальності шляхом укриття дійсності фактів, перекладення провини на інших посадових осіб Ізмаїльського прикордонного загону, щодо ймовірного викрадення тепловізору із службового приміщення. Зазначене, ще раз підтверджує, що пряма вина відповідача щодо втрати тепловізору не доведено позивачем.

Суд зазначає, що відповідачем відповідно до частини 2 статті 77 КАС України не доведено вину відповідача у нестачі військового майна, як не доведено і завдання відповідачем прямої дійсної шкоди, як того вимагають приписи пункту 3 Положення № 243/95-ВР, не доведено, що поведінка відповідача була протиправною та перебувала у причинному зв`язку з настанням шкоди. Також позивачем не встановлено форму вини позивача (умисна чи з необережності), від визначення якої відповідно до приписів Положення № 243-95-ВР залежить виду матеріальної відповідальності (обмежена, повна чи підвищена).

Крім того, позивач не навів будь-яких обґрунтувань притягнення позивача до підвищеної матеріальної відповідальності, у той час як Положенням № 243/95-ВР передбачено як підвищену, так повну та обмежену матеріальну відповідальність. Хоча ухвалення відповідного рішення перебуває у площині дискреційних повноважень відповідного командира (начальника), таке рішення повинно бути обґрунтованим і відповідати вимогам закону, а адміністративний суд, у свою чергу, в порядку судового контролю зобов`язаний надати цьому рішенню оцінку, в тому числі в аспекті законності та обґрунтованості.

Дані висновки також узгоджуються з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 25 березня 2020 року № 825/1000/18.

Крім того, як вже зазначено судом вище, кримінальне провадження, внесене до ЄДСР за № 42016161020000005 від 12 січня 2016 року, закрито на підставі пункту 2 частини 1 статті 284 КПК України, тобто у зв`язку з відсутністю в діяннях складу кримінального правопорушення, що свідчить про відсутність вини відповідача перед позивачем.

Відповідно до статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Враховуючи встановлені судом обставини справи, досліджені докази, норми законодавства України, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є необґрунтованими, доказів, які б спростовували правомірність дій відповідача позивачем не представлено, а судом таких доказів не здобуто, в зв`язку з чим суд приходить до висновку щодо відмови у задоволенні позовних вимог позивача у повному обсязі.

Керуючись статтями 2-17, 19-20, 42-47, 55-60, 72-77, 90, 94-99, 122, 124-125, 132, 139, 143, 159-165, 168, 171, 173, 192-196, 224, 225-228, 229-230, 241, 243, 245, 246, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Військової частини 1474 Державної прикордонної служби України (код ЄДРПОУ 14321860, 68600, м. Ізмаїл, вул. Гаврила Музиченка, 31) до ОСОБА_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) про визнання дій протиправними, стягнення шкоди у розмірі 537094 грн. 40 коп. відмовити повністю.

Рішення ухвалене у нарадчій кімнаті 21 жовтня 2020 року. Повне судове рішення складено 21 жовтня 2020 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.В. Смагар