Рішення № 92317657, 20.10.2020, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2020 р. Справа № 120/3842/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Слободонюка М.В., розглянувши в м. Вінниці в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Калинівської міської ради Вінницької області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2020 року ОСОБА_1 (позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Калинівської міської ради (відповідач, міська рада), за вимогами якого просив суд визнати протиправною бездіяльність та скасувати рішення Калинівської міської ради від 28.05.2020 року, яким йому відмовлено у надані дозволу на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва індивідуального гаражу, державної форми власності, орієнтованою площею 0,01 гектари на території Калинівської міської ради Вінницької області та зобов`язати відповідача розглянути його клопотання, із урахуванням висновків суду, викладених в судовому рішенні, та прийняти мотивоване рішення з урахуванням вимог ст. ст. 79 - 1, ч. 7 ст. 118 ЗК України, яким вирішити питання надання або мотивованої відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення бажаної для нього земельної ділянки для будівництва індивідуального гаража.

Заявлені позовні вимоги позивач мотивує тим, що оскаржуване рішення відповідача, яким йому відмовлено у наданні дозволу на виготовлення документації із землеустрою з підстав відсутності плану зонування або детального плату території, є протиправним, позаяк при його прийнятті міська рада не дотрималась положень ч. 7 ст. 118 ЗК України, якими регламентовані виключні підстави для відмови у наданні відповідного дозволу.

Ухвалою суду від 21.08.2020 року відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням сторін (у письмовому провадженні). Крім того, встановлені сторонам строки для подання відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та заперечення. Також судом вирішено витребувати у відповідача додаткові докази, необхідні для розгляду даної справи, зокрема усі документи, на підставі яких було прийняте оскаржуване рішення міської ради № 93 від 28.05.2020 року в частині відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту із землеустрою.

Як свідчать матеріали справи, копію ухвали суду від 21.08.2020 року та позовні матеріали відповідач отримав 31.08.2020 року, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення. Однак, своїм правом подати відзив на позовну заяву останній не скористався. Крім того, відповідач не виконав також вимоги суду про надання додаткових доказів по справі.

Як зазначено у ч. 6 ст. 162 КАС України, у разі неподання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами. В той же час, за вимогами ч. 9 ст. 80 КАС України неподання суб`єктом владних повноважень витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яке ці докази мають значення, може розглянути справу за наявними в ній доказами.

Відтак, враховуючи, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, без поважних причин не подав відзиву на позовну заяву та витребуваних доказів, суд, виходячи із обставин даної справи, вважає за можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.

Відповідно до ч. 2 ст. 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Водночас частиною четвертою статті 243 КАС України визначено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).

Вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в своїй сукупності, суд встановив таке.

Рішенням 60-ї сесії 7-го скликання Калинівської міської ради Вінницької області № 93 від 28.05.2020 року, відповідно до п. 34 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», та за результатами розгляду заяв фізичних та юридичних осіб про надання дозволу на виготовлення проектів землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок, міська рада, зокрема, вирішила (пункт 6 рішення) відмовити гр. ОСОБА_1 в наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 0,01 га для будівництва індивідуальних гаражів в АДРЕСА_1 у зв`язку з відсутністю плану зонування або детального плану території, затвердженого відповідно до чинного законодавства (ст. 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»).

Незгода позивача із таким рішенням зумовила його звернення до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку оскаржуваному рішенню відповідача, суд керується такими мотивами.

Відповідно до статті 14 Конституції України земля визнана основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положеннями частини першої статті 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) встановлено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини другої статті 4 ЗК України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Відповідно до ст. 18 ЗК України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Конкретні категорії земель визначені у частині першій статті 19 ЗК України, до яких зокрема належать землі житлової та громадської забудови.

Як зазначено у статті 40 ЗК України, громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом.

Згідно пункту «д» ч. 1 ст. 121 ЗК України, громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для будівництва індивідуальних гаражів в розмірі не більше 0,01 гектара.

Отже, законом передбачено право громадян України на безоплатне набуття у власність земельних ділянок для будівництва індивідуальних гаражів в розмірі не більше 0,01 гектара.

Порядок набуття відповідного права визначається главою 19 Розділу IV Земельного кодексу України.

Так, згідно із ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:

а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;

б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульований положеннями статті 118 ЗК України. Зокрема, частиною шостою цієї статті визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з ч. 7 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Системний аналіз наведених правових норм дає можливість зробити висновок, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України.

Отже, аналіз положень частин 6 та 7 статті 118 ЗК України вказує на те, що з метою реалізації права на отримання земельної ділянки зацікавлена особа повинна звернутися із клопотанням до компетентного органу державної влади чи місцевого самоврядування. Наведене законодавче регулювання обумовлено розмежуванням компетенції між органами державної влади та місцевого самоврядування щодо розпорядження земельними ділянками державної та комунальної форми власності.

Сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб (частина 1 статті 122 ЗК України).

Разом із тим, порядок прийняття органом місцевого самоврядування відповідних рішень врегульований Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Відповідно до пункту 34 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються, зокрема, питання регулювання земельних відносин.

Так, як слідує зі змісту оскаржуваного рішення Калинівської міської ради № 93 від 28.05.2020 року, підставою для відмови позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки стало посилання відповідача на положення ст. 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», а саме на відсутність плану зонування або детального плану території, затверджено відповідно до чинного законодавства.

Надаючи оцінку таким обґрунтуванням відповідача суд зазначає наступне.

Статтею 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» визначені особливості регулювання земельних відносин при здійсненні містобудівної діяльності.

Частиною третьою цієї статті унормовано, що у разі відсутності плану зонування або детального плану території, затвердженого відповідно до вимог цього Закону, передача (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним та юридичним особам для містобудівних потреб забороняється, крім випадків: 1) розташування на земельній ділянці будівлі (споруди), що перебуває у власності фізичної або юридичної особи; 2) приватизації громадянином земельної ділянки, наданої йому в користування відповідно до закону; 3) надання земельної ділянки, розташованої на території зони відчуження чи зони безумовного (обов`язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; 4) надання земельної ділянки для розміщення лінійних об`єктів транспортної та енергетичної інфраструктури (доріг, мостів, естакад, ліній електропередачі, зв`язку); 5) буріння, влаштування та підключення нафтових і газових свердловин за межами населених пунктів; 6) будівництва, експлуатації військових та інших оборонних об`єктів.

Передача (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у випадках, визначених цією частиною, за відсутності плану зонування або детального плану території не допускається, якщо земельна ділянка: розташована в межах зелених зон населених пунктів, внутрішньоквартальних територій (територій міжрайонного озеленення, елементів благоустрою, спортивних майданчиків, майданчиків відпочинку та соціального обслуговування населення); віднесена до категорії земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, історико-культурного призначення, рекреаційного призначення (крім земель для дачного будівництва), лісогосподарського призначення.

З наведеного вбачається, що процитовані судом норми ч. 3 ст. 24 України «Про регулювання містобудівної діяльності», на які посилався відповідач, регулюють питання передачі (надання) земельних ділянок, а не питання надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, яке є предметом спору у цій справі.

Суд зазначає, що відповідно до статті 118 ЗК України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянам передбачає визначену земельно-правову процедуру, яка включає такі послідовні стадії:

1) подання громадянином клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо отримання земельної ділянки у власність;

2) отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (або мотивовану відмову у його наданні);

3) після розроблення проекту землеустрою такий проект погоджується, зокрема з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин у відповідності до приписів статті 186-1 ЗК України;

4) здійснення державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі;

5) подання громадянином погодженого проекту землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, про що, в свою чергу, такий орган у двотижневий строк, зобов`язаний прийняти відповідне рішення.

Отже, виходячи з норм земельного законодавства, які встановлюють механізм та процедуру звернення осіб до уповноважених органів з питань надання у власність земельних ділянок вбачається, що надання відповідного дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є одним з етапів погодження і оформлення документів, які відповідно до вимог законодавства є необхідними для прийняття компетентним органом рішення про набуття громадянами земель у власність. Саме по собі отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність.

Відтак, за наведених обставин посилання відповідача в обґрунтування доводів оскаржуваного рішення про відмову позивачу у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва індивідуального гаражу на положення ст. 24 Закону України «Прорегулювання містобудівної діяльності» є помилковим, таким, що не відповідає фактичним обставинам справи та положенням законодавства, яке регулює спірні правовідносини, оскільки у даному випадку ще не здійснюється передача (надання) позивачу у власність земельної ділянки, а відбувається лише перша стадія земельно-правової процедури, що полягає в отриманні дозволу на розробку проекту землеустрою відносно спірної земельної ділянки.

Відповідні мотиви, які були використані відповідачем, за наявності їх належного обґрунтування, можуть бути підставою для відмови у наданні позивачу у власність земельної ділянки, а не у відмові надати дозвіл на виготовлення документації із землеустрою, наявність якого не означає про наступне передання такої ділянки у власність.

У зв`язку з вищевикладеним суд доходить висновку, що оскаржуване рішення Калинівської міської ради № 93 від 28.05.2020 року в частині (пункт 6), що стосується відмови гр. ОСОБА_1 в наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 0,01 га для будівництва індивідуальних гаражів в АДРЕСА_1 , є протиправним, у зв`язку з чим наявні підстави для скасування цього рішення у відповідній частині.

При цьому суд враховує, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, всупереч положенням ч. 2 ст. 77 КАС України не довів протилежного та не надав суду жодного доказу чи навіть власного письмового пояснення щодо обставин, які були досліджені судом.

Отже, в цій частині заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню.

Щодо вимоги позивача про визнання протиправної бездіяльності відповідача при прийнятті оскаржуваного рішення, то суд враховує, що бездіяльність це форма пасивної поведінки, яка полягає у протиправному не вчиненні тих дій, які за законом суб`єкт владних повноважень мав би вчинити. Оскільки відповідач здійснив розгляд звернення позивача, тому, відповідно, в його діях факту бездіяльності суд не вбачає. Тим більше, сам позивач у своєму позові не мотивує дану вимогу та не наводить жодних доказів на її обґрунтування, що в сукупності зі встановленими обставинами справи вказує на відсутність підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.

Відносно наступної позовної вимоги про зобов`язання відповідача повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 та прийняти рішення про надання або мотивованої відмови у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва індивідуального гаража, орієнтовною площею 0,01 га, на території Калинівської міської ради, то суд враховує, що така вимога є похідною від основної вимоги щодо визнання протиправним та скасування рішення, а тому підлягає задоволенню.

При цьому суд враховує, що така позовна вимога підлягає задоволенню саме у спосіб повторного розгляду поданого позивачем клопотання (звернення), позаяк зобов`язання відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може мати місце лише у випадку, якщо судом встановлена відсутність таких підстав для відмови у видачі дозволу, які передбачені законом. Однак, судом встановлено, що відповідачем при розгляді заяви позивача не надана належна його оцінка на предмет відповідності усім вимогам статті 118 ЗК України, так як оскаржувана відмова ґрунтувалася на зовсім інших обставинах, які не були пов`язані з відповідною нормою. Тому, вказане клопотання (заява) підлягає розгляду повноважним органом на відповідність вимогам закону, а суд на цьому етапі позбавлений процесуальної можливості приймати рішення за умови не перевірки, не надання оцінки та не встановлення певних обставин суб`єктом владних повноважень з цього питання.

Як зазначено у ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Як уже встановлено судом та зазначалось вище, рішення Калинівської міської ради № 93 від 28.05.2020 року в частині відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки є протиправним та підлягає скасуванню. Отже, наслідком скасування судом такого рішення є те, що відповідне клопотання (звернення) позивача про надання відповідного дозволу залишається актуальним та нерозглянутим.

Таким чином, з метою усунення порушень, допущених відповідачем у спірних правовідносинах, суд вважає необхідним задовольнити похідну позовну вимогу у спосіб зобов`язання Калинівську міську раду повторно, з урахуванням висновків суду, розглянути клопотання (заяву) позивача про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 0,01 га для будівництва індивідуальних гаражів в м. Калинівка, та вирішити питання про надання або мотивованої відмови у наданні відповідного дозволу.

Частинами першою, другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши обґрунтованість доводів позивача та враховуючи відсутність заперечень відповідача щодо позову, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову частково.

Оскільки позивач, як учасник бойових дій, звільнений від сплати судового збору на підставі п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір", а інших витрат по справі не має, тому питання щодо судових витрат судом не вирішується.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення 60 сесії 7 скликання Калинівської міської ради Вінницької області № 93 від 28.05.2020 року в частині відмови гр. ОСОБА_1 в наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 0,01 га для будівництва індивідуальних гаражів в АДРЕСА_1 .

Зобов`язати Калинівську міську раду Вінницької області повторно розглянути клопотання (заяву) ОСОБА_1 про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 0,01 га для будівництва індивідуального гаража в м. Калинівка на території Калинівської міської ради Вінницької області, та вирішити питання про надання або мотивованої відмови у наданні відповідного дозволу, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складено 20.10.20.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 ;

Відповідач: Калинівська міська рада, код ЄДРПОУ: 04326106, місцезнаходження: вул. В. Нестерчука, 47, м. Калинівка, Вінницька область, 22400.

Суддя Слободонюк Михайло Васильович