Рішення № 92317590, 12.10.2020, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

12 жовтня 2020 р. Справа № 120/741/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Яремчука Костянтина Олександровича,

за участі секретаря судового засідання Карпінської Тетяни Василівни,

позивача Бондаря Володимира Сергійовича,

представника відповідача, який бере участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Міністерства енергетики України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду з позовною заявою звернувся ОСОБА_2 до Міністерства енергетики та захисту довкілля України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення коштів.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що 28 січня 2020 року його на підставі пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу" звільнено з посади головного спеціаліста відділу кадрового забезпечення державної служби Управління роботи з персоналом Міністерства енергетики та захисту довкілля України.

Позивач вважає, що звільнення відбулось з порушенням вимог чинного законодавства, адже в оскаржуваному наказі не зазначено конкретної підстави для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення, адже пунктом 1 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу" передбачено декілька підстав для звільнення за ініціативою суб`єкта призначення.

Крім того, позивач зазначив, що в порушення норм законодавства про працю його не повідомлено про наступне вивільнення, а також відповідачем не запропоновано іншої рівнозначної посади в Міністерстві енергетики та захисту довкілля України, хоча на момент його звільнення у Міністерстві були в наявності вакантні посади.

За таких обставин позивач вважає протиправним наказ Міністерства енергетики та захисту довкілля України від 28 січня 2020 року №87-к про звільнення його з посади головного спеціаліста відділу кадрового забезпечення державної служби Управління роботи з персоналом Міністерства енергетики та захисту довкілля України, а тому просить скасувати вказаний наказ та поновити його на посаді, з якої звільнено, а також стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу, середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати, а також моральну шкоду, спричинену незаконним звільненням з роботи.

Ухвалою від 28 лютого 2020 року відкрито провадження у адміністративній справі та вирішено розгляд її здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження у судовому засіданні з повідомленням сторін; призначено справу до судового розгляду на 26 березня 2020 року. Цією ж ухвалою витребувано у Міністерства енергетики та захисту довкілля України розрахунок середньоденної заробітної плати ОСОБА_2 за листопад та грудень 2019 року.

17 березня 2020 року представником відповідача подано заяву про участь у судовому засіданні, що призначене на 26 березня 2020 року, в режимі відеоконференції, за результатами розгляду якої ухвалою суду від 18 березня 2020 року подану заяву задоволено.

25 березня 2020 року представником відповідача подано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що заперечує проти задоволення позовних вимог та вважає їх безпідставними і необґрунтованими. Зокрема, відзив аргументований тим, що 28 січня 2020 року позивача звільнено з посади головного спеціаліста відділу кадрового забезпечення державної служби Управління роботи з персоналом Міністерства енергетики та захисту довкілля України на підставі пункту 1 частини 1 та частини 4 статті 87 Закону України "Про державну службу" у зв`язку із скороченням чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізації державного органу, а також виплачено вихідну допомогу у розмірі середньої місячної заробітної плати. Окрім того, у відзиві йдеться про те, що саме Законом України "Про державну службу" врегульовано особливості припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення. При цьому, на думку відповідача, норми законодавства про працю не поширюються на вказані правовідносини, оскільки на момент прийняття оскаржуваного наказу частина 3 статті 87 Закону України "Про державну службу", у якій йдеться про те, що процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини 1 статті 87 вказаного Закону, визначається законодавством про працю, втратила свою чинність. А відтак, у відповідача відсутній обов`язок пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності).

Щодо повідомлення про наступне вивільнення, то представник відповідача зазначив, що приписи частини 3 статті 87 Закону України "Про державну службу", якими передбачався обов`язок суб`єкта призначення або керівника державної служби попереджати державного службовця про наступне звільнення, на момент звільнення позивача вже не діяли, а тому, на думку відповідача, такі не можуть застосовуватись до спірних правовідносин. Водночас, ОСОБА_2 все ж був повідомлений про наступне вивільнення, що підтверджується попередженням від 14 листопада 2019 року, яке було надіслано на його електронну адресу 18 листопада 2019 року.

Крім того, у відзиві зазначено, що вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати середньої місячної заробітної плати є необґрунтованою, оскільки відповідно до наказу про звільнення від 28 січня 2020 року позивачу виплачено середньомісячну заробітну плату.

На думку представника відповідача, за наведених підстав позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Разом із відзивом на позов відповідачем подано витребуваний доказ.

Також 25 березня 2020 року на адресу суду від позивача та від представника відповідача надійшли клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із запровадженням Кабінетом Міністрів України на території України карантину з метою запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. Крім того, представник відповідача у поданому клопотанні просив допустити його участь у наступному судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Ухвалою від 26 березня 2020 року клопотання сторін про відкладення розгляду справи задоволено та відкладено розгляд справи на 22 квітня 2020 року. Цією ж ухвалою задоволено клопотання представника відповідача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

30 березня 2020 року на адресу суду від представника Міністерства енергетики та захисту довкілля України надійшла заява про відкладення розгляду справи та проведення судових засідань в режимі відеоконференції.

01 квітня 2020 року представником відповідача подано клопотання про зупинення провадження, яке в ході судового засідання 24 червня 2020 року було відкликане заявником.

22 квітня 2020 року позивачем та представником відповідача подані клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із запровадженням Кабінетом Міністрів України в період з 12 березня по 24 квітня 2020 року на території України карантину з метою запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, за результатом розгляду яких ухвалою суду від 22 квітня 2020 року такі задоволено та відкладено розгляд справи на іншу дату.

В порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України, судом повідомлено учасників справи про те, що наступне судове засідання відбудеться 24 червня 2020 року.

11 червня 2020 року представником відповідача подано заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, за результатами розгляду якої ухвалою суду від 12 червня 2020 року подану заяву задоволено.

У судовому засіданні, яке відбулося 24 червня 2020 року, ухвалою суду, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, зобов`язано представника відповідача надати додаткові докази, у зв`язку із чим оголошено перерву у судовому засіданні до 18 серпня 2020 року.

05 серпня 2020 року представником відповідача подано заяву про участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції, за результатами розгляду якої ухвалою суду від 11 серпня 2020 року подану заяву задоволено.

На виконання вимог ухвали суду, постановленої без виходу до нарадчої кімнати, відповідачем 13 серпня 2020 року подано витребувані докази.

18 серпня 2020 року представником відповідача подано заяву про заміну відповідача в особі Міністерства енергетики та захисту довкілля України належним відповідачем в особі Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України, за результатами розгляду якої у ході судового засідання 18 серпня 2020 року суд постановив ухвалу, якою відмовив в задоволенні вказаної заяви, натомість замінив первісного відповідача в особі Міністерства енергетики та захисту довкілля України належним відповідачем в особі Міністерства енергетики України, у зв`язку із чим оголошено перерву у судовому засіданні до 15 вересня 2020 року.

08 вересня 2020 року представником відповідача подано заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, за результатами розгляду якої ухвалою суду від 09 вересня 2020 року подану заяву задоволено.

11 вересня 2020 року представником відповідача подано заяву про залишення позовної заяви без руху, за результатами розгляду якої в ході судового засідання 15 вересня 2020 року суд постановив ухвалу без виходу до нарадчої кімнати, якою у задоволенні такої відмовив.

Під час судового засідання 15 вересня 2020 року позивачем усно заявлено клопотання про відмову від позовних вимог щодо стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а також в частині стягнення з відповідача моральної шкоди, спричиненої незаконним звільненням з роботи, яке призвело до душевних страждань та погіршення здоров`я, в сумі 100000 гривень, за результатами розгляду якого ухвалою суду від 15 вересня 2020 року прийнято відмову позивача від частини позовних вимог та закрито провадження у справі в частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача, а також в частині стягнення з відповідача моральної шкоди, спричиненої незаконним звільненням з роботи, яке призвело до душевних страждань та погіршення здоров`я, в сумі 100000 гривень.

21 вересня 2020 року представником відповідача подано заяву про участь у судовому засіданні 29 вересня 2020 року в режимі відеоконференції, за результатами розгляду якої ухвалою суду від 23 вересня 2020 року відмовлено в задоволенні поданої заяви.

В ході судового засідання 29 вересня 2020 року суд постановив ухвалу без виходу до нарадчої кімнати, якою відклав розгляд справи на 12 жовтня 2020 року.

05 жовтня 2020 року представником відповідача подано заяву про участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції, за результатами розгляду якої ухвалою суду від 06 жовтня 2020 року подану заяву задоволено.

У судовому засіданні, яке відбулося 12 жовтня 2020 року, позивач підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив їх задовольнити з підстав, що наведені у позовній заяві.

Натомість, представник відповідача заперечував щодо задоволення позовних вимог, посилаючись при цьому на доводи, наведені у відзиві на позовну заяву.

Заслухавши позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані сторонами докази, суд встановив такі обставини.

Наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 04 липня 2018 року №236-о ОСОБА_2 призначено на посаду головного спеціаліста сектору з питань внутрішнього аудиту Міністерства екології та природних ресурсів України за строковим трудовим договором з випробувальним строком три місяці.

Наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 06 серпня 2018 року №271-о позивача переведено на посаду головного спеціаліста сектору з питань внутрішнього аудиту Міністерства екології та природних ресурсів України.

Іншим наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 07 грудня 2018 року №435-о позивача переведено на посаду головного спеціаліста відділу кадрового забезпечення державної служби Управління роботи з персоналом.

Постановою Кабінету Міністрів України від 02 вересня 2019 року № 829 "Деякі питання оптимізації системи центральних органів виконавчої влади" Міністерство екології та природних ресурсів перейменовано на Міністерство енергетики та захисту довкілля України.

28 січня 2020 року наказом Міністерства енергетики та захисту довкілля України №87-к ОСОБА_2 звільнено з посади головного спеціаліста відділу кадрового забезпечення державної служби Управління роботи з персоналом на підставі пункту 1 частини 1 та частини 4 статті 87 Закону України "Про державну службу".

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли, суд зважає на таке.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Особливості прийняття громадян на державну службу, її проходження та припинення державної служби врегульовані Законом України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року №889-VIII (надалі - Закон №889-VIII) (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до частин 2 та 3 статті 5 Закону №889-VIII відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом; дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Водночас підстави та порядок припинення державної служби визначені розділом ІХ Закону №889-VIII.

Однією з підстав припинення державної служби передбачено за ініціативою суб`єкта призначення (пункт 4 частини 1 статті 83 Закону №889-VIII).

Пунктом 1 частини 1 статті 87 Закону №889-VIII визначено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.

Відтак, пунктом 1 частини 1 статті 87 Закону №889-VIII передбачено декілька підстав для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення, а саме:

- скорочення чисельності або штату державних службовців;

- скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців;

- реорганізація державного органу.

Судом встановлено, що наказом Міністерства енергетики та захисту довкілля України від 28 січня 2020 року №87-к позивача звільнено з посади головного спеціаліста відділу кадрового забезпечення державної служби Управління роботи з персоналом відповідно до пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу".

Однак, у наказі про звільнення роботодавцем не зазначено підставу для звільнення ОСОБА_2 із займаної посади, що не може свідчити про чіткість та зрозумілість рішення суб`єкта владних повноважень.

Водночас, слід наголосити на тому, що пунктом 1 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу" передбачено декілька підстав для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення, що покладає на роботодавця обов`язок зазначення чіткої підстави припинення державної служби у разі застосування пункту 1 частини 1 статті 87 Закону №889-VIII.

Наведене вказує на недостатню обгрунтованість відповідачем підстав звільнення позивача із займаної посади у наказі, що оскаржується.

В контексті тверджень позивача щодо недотримання відповідачем процедури звільнення його із займаної посади, то суд враховує наступне.

На момент звільнення позивача стаття 87 Закону №889-VIII не передбачала обов`язку роботодавця повідомляти працівника про наступне вивільнення, а також можливості пропонування такому будь-якої вакантної посади у цьому державному органі.

Водночас, відповідно до частини 3 статті 5 Закону №889-VIII дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Тобто, законодавець передбачив можливість поширення дію норм законодавства про працю на державних службовців у частині відносин, що не врегульовані Законом №889-VIII.

Разом із тим, однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП України) правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Так, пунктом 1 частини 1 статті 40 КЗпП України визначено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 частини 1 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (частина 2 статті 40 КЗпП України).

Відповідно до частин 1, 3 статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Системний аналіз наведених положень свідчить про те, що припинення державної служби при скороченні чисельності або штату державних службовців, ліквідації чи реорганізації державного органу може мати місце лише при умові, якщо відсутня можливість пропозиції такому працівникові іншої рівнозначної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі. Також у разі скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідації чи реорганізації державного органу працівника персонально попереджають про наступне вивільнення не пізніше ніж за два місяці та має бути запропоновано всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.

Як свідчать матеріали справи, ОСОБА_2 персонально не попереджено про наступне вивільнення, як того вимагає частина 1 статті 49-2 КЗпП України, про що свідчить надане відповідачем попередження про наступне вивільнення, припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення без заповненої відмітки про ознайомлення з таким позивача.

Посилання представника відповідача щодо попередження ОСОБА_2 про наступне вивільнення шляхом надсилання такого 18 листопада 2019 року на електронну адресу позивача слід оцінити критично, адже із надісланого повідомлення неможливо встановити факт отримання його ОСОБА_2 . Більше того, зміст такого повідомлення «Ваше повідомлення готове до надсилання з таким вкладеним файлом або посиланням: попередження ОСОБА_2 » не дає можливості пересвідчитися чи таке взагалі надсилалося адресату.

Отже, судом встановлено, що роботодавцем не виконано свого обов`язку щодо повідомлення ОСОБА_2 про наступне вивільнення, що не узгоджується із приписами Кодексу законів про працю України.

Слід звернути увагу на тому, що сам факт складення такого попередження спростовує твердження представника відповідача щодо неможливості застосування положень Кодексу законів про працю України до спірних правовідносин, адже у попередженні містяться посилання на частину 3 статті 5 Закону №889-VIII, якою передбачено, що дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Окрім того, судом встановлено, що ОСОБА_2 взагалі не пропонувалися будь-які вакантні посади державної служби, а також не надходили пропозиції щодо працевлаштування її на будь-яку іншу роботу (посади державної служби), що не заперечується відповідачем.

При цьому, як свідчать накази відповідача, якими затверджено структуру та чисельність самостійних структурних підрозділів Міністерства, №345 від 15 жовтня 2019 року та 83 від 11 лютого 2020 року, кількість штатних одиниць у новій структурі Міністерства збільшилась із 665 до 681 одиниць.

Таким чином, за наведених обставин наказ про звільнення позивача із займаної посади є протиправним та підлягає скасуванню.

Що ж до вимоги про поновлення позивача на посаді, то слід врахувати положення статті 235 КЗпП України, частиною 1 якої передбачено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України “Про запобігання корупції” іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Отже, враховуючи те, що звільнення позивача із займаної посади відбулося без законної на те підстави, суд дійшов висновку, що позовна вимога про поновлення його на посаді підлягає задоволенню шляхом поновлення на посаді, яку той обіймав до звільнення, тобто, на посаді головного спеціаліста відділу кадрового забезпечення державної служби Управління роботи з персоналом Міністерства енергетики та захисту довкілля України з 29 січня 2020 року.

На необхідності поновлення особи на посаді, з якої її звільнено, неодноразово вказував і Верховний Суд, зокрема, у постановах від 12 вересня 2019 року у справі №821/3736/15-а, від 22 жовтня 2019 року у справі №816/584/17, від 15 квітня 2020 року у справі №826/5596/17, від 19 травня 2020 року у справі № 9901/226/19 та ряду інших.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, але не більш як за один рік (частина 2 статті 235 КЗпП України).

Відповідно до статті 27 Закону України "Про оплату праці" середній заробіток працівника визначається за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати (надалі - Порядок №100).

За приписами абзацу 3 пункту 2 Порядку №100 середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.

Пунктом 3 Порядку визначено складові, які враховуються при обчисленні середньої заробітної плати. Натомість, у пункті 4 Порядку йдеться про виплати, що не враховуються при обчисленні середньої заробітної плати.

Особливості обрахунку розміру середньої заробітної плати за останні два місяці роботи наведено у пункті 8 Порядку, згідно із яким нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Довідка Департаменту бухгалтерського обліку та звітності Міністерства енергетики та захисту довкілля України вих. №23.3-ВН/240-20 від 18 березня 2020 року свідчить про те, що середньоденна заробітна плата ОСОБА_2 за два місяці, що передували звільненню, становила 831,90 гривню.

З урахуванням приписів пункту 8 Порядку середня заробітна плата за час вимушеного прогулу позивача з 29 січня 2020 року (наступний день після звільнення) по 12 жовтня 2020 року (дата ухвалення судового рішення про поновлення на посаді) складає 147246,30 гривень (831,90 гривень * 177 робочих днів за період з 29 січня 2020 року по 12 жовтня 2020 року).

Відтак, на користь позивача з відповідача слід стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 29 січня 2020 року по 12 жовтня 2020 року в сумі 147246,30 гривень.

Згідно з роз`ясненнями, що містяться в абзаці 5 пункту 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Тому при виплаті позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу відповідач повинен утримати та сплатити з присудженої суми податки та інші загальнообов`язкові платежі в порядку та розмірах, визначених чинним законодавством.

Окрім того, з урахуванням положень пунктів 2 та 3 статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду в частині поновлення ОСОБА_2 на посаді головного спеціаліста відділу кадрового забезпечення державної служби Управління роботи з персоналом Міністерства енергетики та захисту довкілля України з 29 січня 2020 року, а також в частині стягнення з Міністерства енергетики України на користь ОСОБА_2 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах одного місяця в розмірі 16638 гривень (такий обрахунок здійснено за лютий місяць 2020 року (831,90 гривень * 20 робочих днів) слід допустити до негайного виконання.

Відповідно до статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно зі статтею 90 цього Кодексу оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення, та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що позовні вимоги належить задовольнити.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а витрат, пов`язаних з розглядом справи, не встановлено, тому питання про розподіл судових витрат не вирішується.

Керуючись статтями 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 134, 139, 241, 245, 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_2 задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства енергетики та захисту довкілля України від 28 січня 2020 року № 87-к про звільнення ОСОБА_2 з посади головного спеціаліста відділу кадрового забезпечення державної служби Управління роботи з персоналом Міністерства енергетики та захисту довкілля України.

Поновити ОСОБА_2 на посаді головного спеціаліста відділу кадрового забезпечення державної служби Управління роботи з персоналом Міністерства енергетики та захисту довкілля України з 29 січня 2020 року.

Стягнути з Міністерства енергетики України на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 29 січня 2020 року по 12 жовтня 2020 року в розмірі 147246 гривень 30 копійок з відрахуванням при його виплаті податків та інших загальнообов`язкових платежів.

Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_2 на посаді головного спеціаліста відділу кадрового забезпечення державної служби Управління роботи з персоналом Міністерства енергетики та захисту довкілля України допустити до негайного виконання.

Рішення суду в частині стягнення з Міністерства енергетики України на користь ОСОБА_2 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах одного місяця в розмірі 16638 гривень допустити до негайного виконання.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.

Відповідно до частини 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 )

Відповідач: Міністерство енергетики України (місцезнаходження: м. Київ, вул. Митрополита Василя Липківського, 35; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 37552996)

Рішення суду у повному обсязі складено 19.10.2020

Суддя Яремчук Костянтин Олександрович